***
Вставати рано вранці просто жах, а вставати рано вранці у свій законний вихідний -справжнє пекло.
На годиннику всього лише 7:18, а Маша вже не спить. Сьогодні на першу частину дня, вона мала багато планів, але їх довелося скасувати заради того, щоб виконати прохання дядька Якова, а саме приїхати на 8 ранку до Льодового палацу. Прохання було дуже несподіване, і якби це був хтось інший, дівчина відмовилася б, але через повагу до дядька погодилася.
Маша швидко змінила піжаму на чорні джинси та водолазку такого ж кольору, пішла у ванну. Вона почала розчісувати своє фіолетове волосся.
Коріння вже давно відросло, показуючи натуральний колір волосся дівчини, і слід було б пофарбувати його, але через умови матері вона не могла.
Її мати завжди була проти донькових експериментів із зовнішністю. Коли почалася розмова на тему навчання дівчини в іншому місті, це було головною умовою.
Спочатку Кузнєцова молодша, була категорично проти, але зараз, коли батьки оплачують квартиру та проживання, вона змирилася. Хоч дівчина й хотіла жити у гуртожитку, батько був не в захваті від такого бажання. Він заявив, що його така маленька, тендітна дочка, ніколи не буде там жити, серед тарганів та бруду.
Зробивши напівпучок із волосся, дівчина приступила до макіяжу. До речі, матері він теж зовсім не подобався: досить великі стрілки, зроблені чорними тінями, довгі вії та матова помада нюдового відтінку.
Після цього вона попрямувала на кухню. Там вона зробила свою улюблену каву з вершками, карамельним сиропом та корицею. Це було все, що отримає її організм у найближчі пару годин. Маша не снідає з часів середньої школи, адже один ідіот просто не зумів вчасно заткнутися. Тоді в неї справді була не ідеальна постать, але вона любила себе.
Пройшовши підлітковий період, фігура змінилася, і ставлення себе теж. Так само змінився характер: раніше вона була доброю і дружелюбною, надто довірливою, але життя складна штука і вже в чотирнадцять років дівчина дізналася, яка ця зрада людей, яких вважаєш кращими друзями, вона зрозуміла, що не завжди буде кращою, а щоб бути нею, потрібно багато працювати. До свого вісімнадцятиліття, яке дуже скоро, вона навчилася носити маску байдужості, говорити по мінімуму і контролювати свої емоції.
На годиннику вже було 7:43, тому треба було виходити. До льодового палацу не далеко, всього хвилин десять йти.
Кузнєцова не поспішала, але все ж таки прийшла на п’ять хвилин раніше. Зате не запізнилася. Вона зайшла всередину, здавати пальто в гардероб вона не стала, адже сподівалася, що все це не займе багато часу. Блукаючи коридорами, вона дісталася до самого катка. Там ще нікого не було.
Через кілька хвилин, за дверима почувся шум, наче хтось обурювався. Двері відчинилися і увійшов дядько Яків, а за ним якийсь хлопець. Як виявилося, це він обурювався, на щастя, Маша не знала причини обурень і знати не хотіла.
-Машенько, дорогенька, ти вже тут. Давно ти тут? -Усміхнувшись сказав Яків, одночасно обіймаючи племінницю.
-Привіт дядько, ні тільки прийшла. Рада тебе бачити. – Відповіла дівчина, обіймаючи дядька у відповідь.
-Ти так виросла, погарнішала, від хлопців відбою немає подіш. Так давно тебе не бачив, напевно вже забула свого дядька.
-Що ви дядечко, звичайно ні, просто справ по горло, завжди зайнята. -коротко усміхнулася дівчина. Дядько – один з не багатьох, з ким дівчина могла хоч трохи, але зняти маску байдужості.
-Чо за мимра? -Подав голос блондин.
-Юрію, я завжди заплющував очі на твою грубість по відношенню до інших, але будь ласка, Машеньку мимрою не називай.
-Ой, дуже треба. – Сказав хлопець, склавши руки на грудях.
-Маша, це Юрій Плісецький, Юрко, це Марія Кузнєцова.
На знак вітання дівчина тільки кивнула і знову перевела погляд на дядька.
-Машенько, ти ж навчаєшся на журналіста, адже так? -Дівчина знову кивнула -Так ось, нам потрібна твоя допомога.
-Що саме від мене вимагається?
-Потрібно що б ти кілька днів, стежила за Юрою, і все це відобразила. Нам потрібна стаття на нашому сайті.
Марія хотіла обуритись, але хлопець її випередив.
-Що? Вона що має зробити
-Юрію, ти сам винен. Це ж ти постійно уникаєш інтерв’ю. Це необхідна міра.
-Дядько Яків, але чому саме я?
-Мені нещодавно дзвонила твоя мати і сказала, що тобі потрібно пройти практику для університету. Я думаю, це цілком підійде. Тим більше ви майже одного віку, тому вам буде легше порозумітися.
-Я не хочу, щоб ця малявка стежив за кожним моїм кроком. -продовжував обурюватися зеленоокий.
-А у тебе якраз ніхто і питати не буде. Ну що Машенько, допоможеш?
Дівчина важко зітхнула, підняла погляд на дядька і побачила благаючий погляд. Зваживши все за та проти, дівчина погодилася.
-Добре, але є одна умова, це не повинно заважати моїм справам.
-Ой і які такі важливі справи можуть бути у такої малявки? -Скептично запитав Юрій.
-Не тільки у тебе можуть бути справи.
-Ну добре. Коли маєш справи? – Запитав дядько.
-У вівторок, четвер та суботу на шість вечора у мене волейбольне тренування. У середу та п’ятницю танці, з п’яти та семи. Замовлення картини я зможу перенести, а статтю для сайту я вже закінчила, тому понеділок і неділя вільні повністю. Ще + почалися канікули, тому навчання не буде проблемою.
Чоловіки були трохи шоковані почутим і здивовано дивилися на дівчину.
-Так, у мене багато занять.
-Навіщо займатися стільким, якщо не бути найкращим ні в чому? -З роздратуванням запитав Юрій.
Дівчина просто проігнорувала слова хлопця.
-Ну тоді нічого не доведеться міняти. Тренування Юрія щодня починаються о восьмій ранку. Так що чекаю на тебе завтра тут же, не запізнюйся. А зараз Юра на лід, а ти, Машенько, можеш іти.
Попрощавшись із дядьком, дівчина пішла на вихід. Хоч канікули і почалися, але все одно доведеться вставати рано-вранці і цей факт дуже засмучував дівчину.
Додати до улюблених