Написано для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021 за ключем “На публіку”
Для тебе, Артуре я пишу ці сторінки листа, що ніколи не надішлю. Це все крик душі твоєї безглуздої матусі. Я не звикла плисти проти течії. Я так хочу просто поплакати.
Ти ніколи не дізнаєшся. І слава Богу. Ти не мусиш. Та я хочу написати цей лист комусь, а не в порожнечу.
***
Усі книги про кохання спалені,
Життя загублене.
Відбивається ехом у куточках пам’яті
Згадка про втрати в минулому.
***
Ти знаєш, Артуре. Ти не знаєш.
Було дванадцять років від роду, як я відчула біль. Перша менструація. Вона потоково накрила мене і сповістила всім «агов, народження нової дитина завершено». Тепер я жінка. Без прав і обов’язків. Названа такою самим Господом.
***
Можу мати дітей.
Можу віддати комусь себе.
***
Батько обирає не нареченого, не коханого, не коханця, не забаву мені. Він буде чоловіком для мене. Старезний жах, що закріпиться в мене за спиною. Я буду думати, мені будуть нав’язувати, слова честі й обов’язку, прославлення роду.
«Чоловіки несуть відповідальність на війні, ти — у ліжку.”
Кожна мить мого життя покладена на це. Прикрашають наречену дорогими бантами. Подарунок до рук старезних.
Йому шістдесят. Це число нічого не означає. Я мале дитя, якому тільки сказали, що ти мусиш нормам і правилам відповідати. Жахливі цифри розум не мають забивати.
Щоби довести свою честь — чоловіки йдуть на дуель. Я би спробувала боротись. Та це нереальна ціль для жінки. Для статусу.
***
Стіл накрито,
Вина розлито.
Гості спочивають на троні.
Усе для їх задоволення.
***
Мене, маленьку дівчинку, мали переконувати у вірності чоловіку і цноті. Спостерігали мої емоції. А їх уже нема. Померли годину тому. Коли все почалось. Я натрапила поглядом на очі хлопчини, що спостерігав, як мене ґвалтують. Одного зі мною віку. Його блакитні очі замінили мені небо. Я спорожніла всередині тоді. Їх більше не побачу. Усе що маю очі мого старого потворного чоловіка. Він став моїм із того дня. Коли я пережила себе. Переродилась. Вмерла. Втонула в очах синьооких. Тобі було противно, та не боляче, як мені. Того дня вмерла дівчинка й народилася жінка. Амбіційна жінка. Ця весільна традиція забиває кіл у мої груди, та возвишає родинні цінності.
Кожен божий день я молюсь. Хочу, аби янголи забрали мого чоловіка. Усі божі янголи й пекельні демони мають моє тіло, та не поглинуть душу. За чим, стоїть, правда? Це лиш ритуал. Обов’язок кожної жінки. З брудом тіло покриває благословення. Тепер я можу мати дитину. Та від нього не хочу. Блакитні очі все більше поглинають мене. У вир надій. Я залишусь полонянкою маленької дівчинки, що тоді вмерла. Та болісна година знущань. Відчай покритий кров’ю.
***
Сьогодні я молюсь,
щоби моє лоно не понесло.
Торкайтесь до мене без бажання,
я відповім стражданням.
Кожен раз,
Без прикрас.
Прийде мить,
Коли зможу мале дівча захистить.
***
Та все ж, я хочу бути щасливою. Мати щастя не кожної жінки, а своє. Віддатись комусь за бажанням. Бути кохано. Прокинутись не від божевільної задухи.
***
Тепер я маю дитину,
Від коханої людини.
Вона моє сонечко,
для мене єдина.
Розрада
І втрата,
яку я не переживу.
Це буде останнє,
що в мене заберуть.
Додати до улюблених