Намалюй мені ніч…
Я до тебе прийду, через гори і доли,
Тільки ти не розпитуй мене, не хвилюй,
Намалюй мені ніч, коли падають зорі,
Намалюй, я прошу, намалюй
Була глибока ніч, але вони не спали.
– Ліаме, Ліаме!
– Га? – Розгублено промовив Моріарті.
Вони гуляли по набережній, в один момент Вільям зупинився і занурився в роздуми. Це спантеличило молодшого Голмса.
– Тобі знову гірше? Як що хочеш ми можемо повертатися – тихо, з турботою промовив довговолосий.
– Та, ні. Просто задумався. – Тихо промовивши і продовжив йти по узбережжю.
– Цікаво про що? – Зовсім трохи хитро спитав Шерлок.
– Та, ні про що. – Звісно це була брехня. Він думав про найдорожчу людину для нього, про людину яка врятувала і його життя, і його душу. Звісно він думав про Шерлока.
Останнім часом він начебто поселився у нього в голові і ніяк не виходив. Вільям думав про нього зранку, вечорі, за обідом, коли лягав спати. Юний професор не пам’ятав і дня з моменту їхньої зустрі коли він про нього не думав.
– Не хочеш казати? Ну то й добре, я і сам дізнатись можу – По доброму грайливо промовив Голмс.
Хи-хви – тихенько хіхікнув Вільям. Він не знав які почуття Шерлок відчуває до нього, але вже точно розібрався зі своїми.
Моріарті не думав коли зізнатися другові. Він вважає що момент прийде сам. І це як раз той самий момент.
Шерл… – Не встиг промовити математик як відчув чиєсь миттєве доторкання. Він знав чиє воно було, та в цей раз воно було зовсім інше. Ніжніше, приємніше, тепліше, незрозуміліше.
– Ти хотів щось сказати? Та? Так, кажи.
– Ааа… Так. Я хотів запитати що ти про мене думаєш?
– Ти цікава людина, з тобою приємно спілкуватися – Трохи розпантеличино, дивлячись в гору відповів детектив – А ти взагалі до чого?
Емм… Цей… – Моріарті не пам’ятав коли в останнє так хвилювався, напевно в ньог такого ще ніколи не було. Подумати тільки – кримінальний лорд і не може сказати пари слів – Ти мені подобаєшся, Шерлі
Намалюй мені ніч, що зове і шепоче,
Найпалкіші слова, найдивніші слова,
В гами барв піднеси славу темної ночі
Що навколо зірки розсіва…
Вони обидва зупинилися. На мить Ліаму здалося що все, це не взаємно. В ту ж секунду його стиснули в міцних-міцних обіймах. Моріарті все ще залишався в повному ступорі, коли до його кутиків губ доторкнулися вуста свого друга (якщо його все можна було так називати). Йому здалося наче серце пропустило один удар, а потім почало битися з шаленою швидкістю.
Рука його коханої людини потягла їх до найближчої лавки, І їх погляди зіткнулися. На обличчі Шерлока була посмішка за яку можна було продати душу. Ніжна, щира, рідна, безцінна!
– Так і будеш сидіти всю ніч? Га? – Вільям тихенько поклав свою голову на плече коханого. Було тихо, спокійно, світили яскравів зорі. – Ти тільки не засни, Ліаме.
– З тобою не страшно, Шерлі.
Вони не знали скільки там просиділи, але точно знали що ці години, хвилини, секунди вони ніколи не забудуть.
Ну а сам ти який?
Вечір, день, а чи ранок?
Що на серці – чи промінь, чи ніч,
Намалюй мені ніч, коли зорі багряні,
Вирушають у путь, щоб згоріть.
(Намалюй мені ніч – Микола Петренко)
Додати до улюблених