Колись у дитинстві ми всі вважали, що Геловін – це найстрашніший день у році. Ну до нього ще іноді додавались дні, коли проводились батьківські збори. Але 31 жовтня 1981 року стало найгіршим одразу для п’ятьох дорослих та одного немовляти. У будинку-сховку блиснуло зелене світло, а потім крик немовляти. Хтось зрадив їх. Мале хлопча тепер одне, а поруч вбиті батьки. Хтось підходить до його колиски та хапає на руку. Ця людина пахне вітром, шкірою та трішки псом. Ця людина добра, він знає точно.
– Гаррі, я поруч. – Сіріус пригортає свого похресника до грудей. Можливо ці обійми не здатні приглушити біль маленького хлопчика, проте вони точно дозволили відчути себе у безпеці. Такі рідні руки, такі рідні обійми.
Згодом чуються швидкі кроки декількох людей. До кімнати вбігли четверо магів. Усі були старшими чоловіками. Тож певно слово “вбігли” не зовсім точно описує їх вид ходьби.
– Сіріусе Блек, вам нікуди втікати. – сказав один з них. У нього був бридкий голос.
– Я нікуди й не збирався. – вся ніжність Блека, як вивітрилась. – Я розумію, про що ви хочете поговорити, але дозвольте віддати Гаррі у безпечні руки. Це маля й так багато пережило за цей вечір.
– Кому ви хочете віддати його? – другий підійшов ближче і направив на нього чарівну паличку. Певно він хотів видатись небезпечним, але більше був схожий на малого хлопча, що хоче залякати собаку палкою.
– Ремусу Джону Люпину. – майже просичав Сіріус. – Ця відповідь вас задовільняє? – молодий чарівник повернувся до них обличчям.
– Які підстави у нас довіряти йому? Чому б одразу не віддати хлопця його тітці та дядьку. – запитав третій чарівник, що увесь цей час стояв у кутку.
– Ви серйозно хочете довірити хлопчика “з пророцтва” якійсь жінці, яка не тямить у магії й ненавиділа матір Гаррі, хоч і була її сестрою?
У цей момент хлоп’я заплакало. Відчував агресію хресного, яку той намагався придавити у собі.
– Гаразд. Везіть його до Люпина. Після слідства – розберемося. – сказав перший і бридкий. – Хтось поїдьте з ним.
– Ви мені не довіряєте? Серйозно? Члену Ордену? – Блек суворо оглянув кожного з чарівників.
– Сіріусе Оріоне Блек! На твоєму рахунку можливо вбивство двох чарівників, так що давай без викрутасів! – знову заговорив той, що бридкий.
– Гаразд. Ходім за мною, якщо коляска мотоцикла не занадто бідняцький транспорт для вашої старої дупи!
Знову Гаррі схлипнув. Сіріус заколисав його у своїх руках, щоб хоч трішки заспокоїти хлопчика.
– Гаррі, сонечко, все буде добре. Я їх не вбивав, тому заберу тебе за годину-дві. – прошепотів Блек майже на вухо похреснику.
Сіріус спустився з другого поверху. Його хода була важкою, бо емоції просто розбирали його зсередини. Якби на його руках не було маля, а за ним не йшов старий пердун, то він би розніс усе в цьому будинку.
– Як я можу до вас звертатися? – звернувся він до четвертого чарівника, що весь час мовчав, коли вони знаходилися у спальні Поттерів.
– Мене звуть…К…к-евін. – відповів той.
Він був непримітним старим чоловіком. Напевно він любив дивитися маглівський футбол, принаймі виглядав, як його любитель. Також мав вже лису голову, проте три волоси по боках голови все ж висіли.
– Не хвилюйся я не злий і не кусаюсь. Просто не люблю неправдивих обвинувачень. – виправдався молодий чоловік.
Погода на вулиці була жахлива. За пів години встигла початися гроза.
– Я дам вам шолом і благаю вас тримати цього хлопця, так, як ви б тримали кусень золота. – попросив Блек.
Гаразд. – схвильовано відповів Кевін.
Чудово!
Сіріус допоміг залізти чарівнику в коляску свого мотоцикла, також одягнув на чоловіка шолом.
– Гарної поїздки тобі, мій маленький Гаррі. – усміхнувся Блек до похресника. Хлопчик крізь сон теж усміхнувся.
Сіріус заліз за кермо і також одягнув шолом. Поїздка почалась. Було важко летіти крізь дощ, проте коли за кермом досвідчений водій, навіть така поїздка може бути безпечною та веселою. У голові Блек думав, як далі складеться його доля. Навіть той факт, що він живе магічному світі, де існує сироватка правди, не допоміг молодому чоловікові заспокоїтись. Але він має зробити все, щоб Гаррі мав достойного опікуна. Він не дозволить, щоб хлопчик жив у Петунії.
Ви як, Кевіне? – раптом запитав Сіріус. Голос уже був спокійнішим.
Все…добре. – коротко відповів чарівник.
Тримайтесь міцніше. Зараз буде посадка.
Гаразд. – Кевін сильніше притиснув до себе немовля.
Додати до улюблених