Не встигли коханці розлучитися на світанку, як Францеска і Фрінгілья вже були повідомлені про те, що сталося.
Але вони про це поки що не турбувалися. Прокинувшись уранці, двоє не поспішали розходитися. Тепла постіль ніяк не відпускала, так само як і бажання побути ще трохи разом. Вони лежали навпроти і довго дивилися один на одного.
Морріган провела кінчиком пальця по його шраму недалеко від правого ока і трохи посміхалася.
– Він тобі пасує, командуваче, – сказала тихо.
– Якщо ти так вважаєш, то пасує, – чоловік перехопив її руку і поцілував долоню. – Ми можемо побачитись сьогодні ввечері?
– Думаю так. У мене є чудова блакитна сукня під колір твоїх очей, я її одягну.
– Ти хороша у будь-якому одязі, а ще краще взагалі без нього.
– Чоловіки, – засміялася ельфка і відкинулася на подушки. – Аби лиш роздягнути даму.
– Грішний, – усміхається Кагир.
Дівчина встала і почала одягатися.
– Мені час, ще не вистачало, щоб хтось дізнався, що я не ночувала у себе, – каже, поспіхом застібаючи сукню і взуваючись.
– Ніхто не посміє тобі дорікнути, я не якийсь там стражник.
– Ти людина, – сказала, лише сумно зітхнувши.
Підійшла до нього, поцілувала на прощання і, відкривши портал, увійшла до нього та зникла.
Лицар провів її поглядом.
– Людина… – сказав задумливо.
Портал відкрився в її скромній кімнаті, і Морріган з відчуттям, ніби вона дівчисько, що збігало на побачення, ступила на кам’яну підлогу.
– І де ти була?
Дівчину аж пересмикнуло. На ліжку сиділа Францеска і явно хотіла вимагати від неї пояснень.
– Гуляла. Рано прокинулася, вирішила пройтися, – збрехала підопічна і як ні в чому не бувало відвернулася до дзеркала на стіні. Почала старанно вичісувати волосся.
– Чому не через двері?
– Так швидше.
– Твої портали не завжди вдалі, бажання пройтись коштувало ризику?
– Францеско, я давно не дитя, і можу створити вдалий портал хоча б раз на півроку.
– Пам’ятаєш, за що ти каралася у дитинстві?
– Пам’ятаю. Там великий список. Тобі весь зачитати? – посміхнулася куточком губ Морріган.
– Я не терпіла брехні, – жінка стисла губи, – і тепер не потерплю. Ти була з командувачем.
Дівчина відклала гребінець і обернулася.
– Так, була. І що далі? Заборониш мені?
Ельфійка встала і відважила їй ляпас.
– Та як ти смієш?! Хочеш зробити таку ж помилку, як і твоя мати? Знай: якщо ви раптово обзаведетесь потомством – наш народ не прийме цієї дитини.
– Дуже рада, Францеско, ця інформація зігріла мені душу, – уїдливо посміхнулася Морріган, потираючи вдарену щоку.
– Генвіген через тебе зламав собі життя, а ти остаточно втоптуєш його в бруд, віддаючи перевагу людині!
– Він сам винен. Я йому нічого не обіцяла та не зобов’язана.
– Мені начхати, чиє ліжко ти зігріваєш, нехай хоч вшивого стражника, але якщо це дійде до нашого народу, а тим більше про це дізнається нещасний Генві… наслідки тобі не сподобаються.
– Чудово. Це все?
– Так, – жінка, невдоволено скривившись, вийшла геть, гучно грюкнувши дверима.
– Пішла ти, – пирхнула Морріган услід.
Не знаючи, куди діти себе, повернулася до вивчення мови. Можливо, вчи вона її в кращому настрої, процес йшов би швидше.
Через деякий час і Фрінгілья змогла виловити командувача для делікатної розмови. Перетнулася з ним у коридорі і почала здалеку:
– Доброго дня, Кагире, як спалося після повернення?
Чоловік кивнув у привітанні і відповів:
– Добре, не варто про це хвилюватися.
Вони неквапом крокували безлюдним коридором
– Тобі варто розслабитись. Після пережитого лайна ти заслужив відпочинок, – продовжувала чарівниця.
– Я вже відпочиваю, чи не бачиш? – усміхнувся лицар.
– Я про те, як відпочивають чоловіки. Алкоголь, жінки.
– Я ніколи не відчував великої тяги до міцних напоїв. А тутешні жінки мені не цікаві.
Коридор перетнула молода рудоволоса покоївка, що несла свіжу постільну білизну. Дівчинці років сімнадцять, не більше.
– А ось ця? Дивись, як гарна собою. – Віго вказала на служницю, що зупинилася і вклонилася, побачивши їх.
– Фрінгілья… – зітхнув лицар.
– Підійди, люба. – Чаклунка покликала її і покоївка слухняно підійшла. – Ти сподобалася панові командувачу. Він надає тобі честь і запрошує цієї ночі до себе у спокої. Підеш?
Дівча, розчервонівшись що було сил, закивала головою.
– Ніхто нікуди не піде. Я її не кликав, досить. Іди роби свою роботу і забудь, що тобі сказали. Пані неправильно мене зрозуміла.
Присоромлена покоївка одразу втекла, ще сильніше стискаючи стопку постільного у своїх ручках.
– Не смій так робити і не вирішуй за мене, – промовив крізь зуби командувач.
– Як знаєш, я поганого не хотіла, – знизала плечима. – Може, твоє серце кимось зайняте і ти з цієї причини прогнав дівчисько?
– Якщо ця розмова й надалі йтиме в бік мого ліжка і серця, я вважаю за краще її закінчити.
– Чи не та ельфійська чаклунка так запала тобі в душу, що ти вчора її до себе покликав? – Жінка зупинилася і вимогливо подивилася на нього.
– Ось чому я віддаю перевагу полю бою, а не замковим стінам. На війні нікому немає діла до того, з ким ти спиш, – стиснув губи Кагир. – А тут варто чхнути, і про це вже кожен собака знає.
– Не думай, що я маю намір перешкоджати. Ми у союзі з ельфами, це тільки його зміцнить. Але, боюся, не всі спочатку змириться з цим. Багато придворних жінок зітхають по молодому командувачу і в снах йдуть з тобою під вінець. А ти в цей час проводиш ночі з ельфійською чародійкою. Та й серед ельфів у неї мабуть є “наречені”, що зненавидять тебе лютою ненавистю.
– Ти б і не змогла перешкоджати. А з іншим я сам розберуся, – пирхнув Кагир. – Всього найкращого.
У цій раптовій інтрижці нільфгаардська чарівниця бачила вигідний поворот подій і яскравий приклад вдалого союзу двох рас. Залишалося лише дізнатися, що з цього приводу думає провідниця ельфів. І довго чекати на момент чарівниця не збиралася. Щойно стало вечоріти, Віго попрямувала до Францески і застала її у кріслі з книгою. Філавандрель теж був поруч, але його жінка попросила піти і під приголосний кивок ельфійки чоловік пішов.
– Доброго дня, Фрінгільє, – вагітна відклала книгу і подивилася на гостю. – Я знаю, що ти хочеш поговорити. Сьогодні вранці я вже вправила мозок своїй підопічній. Якщо вистачить розуму, вона більше до вашого командувача не підійде і близько. Посидить у себе пару днів, пустить сльозу і забуде.
– Я хотіла поговорити трохи про інше. Тобі не здається, що ти до неї занадто сувора? Нехай тішаться молоді, хіба з нас впаде? Навпаки, всі дивитимуться на них і наочно бачитимуть, що союз ельфів та людей можливий. А якщо ти хвилюєшся, що він скористається нею і викине, то я можу тебе втішити. Він мав можливість, але нею не скористався. Зважаючи на все, командувач до неї небайдужий.
Францеска пирснула смішком.
– Це тобі варто хвилюватись. Морріган не така безневинна, як ти думаєш.
– Усі ми не безневинні.
– Чи бачила нещасного напівсліпого ельфа без руки? Це Генвіген, жертва її егоїзму. Бідолашний закоханий у неї вже багато років, а вона і не відповідає йому взаємністю, і не відкидає. Він прийшов до неї, коли вона вчилася створювати портали. Розповів про свої почуття. Не знаю, що вона сказала чи зробила, але Генві увійшов до цього порталу. Знайшли ми його наступного дня неподалік табору. Напівживим. Будучи при смерті, нещасний кликав її, не хотів помирати, не побачившись. Морріган не прийшла.
— Але ж він і не помер.
– Залишився калікою. Чи це зараз не гірше? Генвіген був найкращим лучником серед нас. Який тепер лук без руки і зору?
Пару секунд вони помовчали, але потім Фрінгілья продовжила.
– І все ж, якщо це можливо, і вони будуть разом, це зміцнить нашу дружбу. Прошу, подумай. Він командувач, вона чи не ельфійська принцеса. Якщо вони одружаться, це буде буквально скріплений договір. А їхня дитина стане символом нової ери людей і ельфів.
Францеска подивилася у вікно. Трохи подумала і відповіла.
– Добре. Хай так. Якщо створять самі собі проблеми, то це їхня справа. Я вмиваю руки.
З-за стін замку верхи на коні їхав чоловік, паралельно ведучи другого коня за вуздечку. Солдати без запитань пропустили командувача. Кагир об’їхав замок, виходячи із зони видимості його мешканців і спішився. Йому тут же зробили крок на зустріч.
– Це не мій кінь, – сказала Морріган.
– Так, цей краще, – усміхнувся лицар і вручив їй поводи. – Тепер твій.
Ельфійка погладила білого доглянутого коня, торкнулася вичесаної гриви.
– Дякую, але не варто. Мені нікуди особливо їздити. Згодився б і той.
– Може, колись ти захочеш поїхати, а може просто покататися. Я хочу полегшити та скрасити це. Варті віддано наказ. Ти можеш в’їжджати та виїжджати у будь-який час безперешкодно.
– Ти намагаєшся дати мені свободу, якої я так прагну, – усміхнулася, дивлячись йому в очі. – Не боїшся, що втечу?
– Боюся. І сподіваюся, що залишишся. Надія завжди солодша за мед, – знизав плечима.
– Нікуди я не подінусь, -сказала якось втомлено та взяла його за руку.
З хвилину молоді люди мовчали, красномовно дивлячись один на одного. Відчуття таке, наче цю зустріч вони вкрали.
– Ти таки надягла блакитну сукню, – сказав із захопленням.
– Подобається? – покружляла, демонструючи вбрання.
– Безумовно, але постривай, я ще дещо приніс спеціально до цього. – Лицар відвернувся до сідельних сумок і щось звідти вивудив. Повернувся назад до дівчини вже зі намистом у руках. Прикраса зі срібла та блакитних дорогоцінних камінців.
– Ледь знайшов тут щось варте. Дозволь я надягну його на тебе, – посміхнувся, простягаючи до неї руки.
Дівчина мовчки прибрала волосся, щоб не заважало. Замочок закрився.
– Тобі личить, – усміхнувся він.
Чарівниця провела пальцями по подарунку.
– Балуєш чи підкупити намагаєшся? – Запитує лукаво.
– Все разом, – ніби зніяковівши, відводить погляд. – Можна мені поцілунок прекрасної пані, перш ніж ми поїдемо?
– Для чоловіків із поцілунку починається секс, – усміхається жартівливо.
– Я триматиму себе в руках, слово дворянина.
– Ну тоді добре.
Лицар підняв її підборіддя вказівним пальцем і, нарешті, торкнувся жіночих губ своїми.
Через кілька секунд дівчина відсторонилася і поклала йому руку на груди.
– Ну, годі, а то ми так нікуди й не поїдемо.
Чоловік кивнув і допоміг їй сісти на коня, вручив поводи і сам заліз у своє сідло. Двоє вершників пліч-о-пліч і не поспішаючи висунулися в бік лісу.
– Ти справді віриш у свого імператора, – сказала ельфійка.
– Так, і найменше хочу його розчарувати. Можливо, це звучить фанатично, але…
– Ні, Кагире, все гаразд. У тебе є мета та шлях до неї, призначення. Це правильно. А щодо вашого імператора, він мені подобається. Біле полум’я тримає у руках величезну владу, успішно веде війну, не забуває про політику. Але навіть якщо розглядати війну як інструмент, то я б внесла в нього певні зміни. Тому що, як ми з тобою знаємо, те благородне і героїчне, що потім напишуть в підручниках, буде кривим відображенням дійсності. А в дійсності зазвичай маємо багнюку змішану з кровью молодих хлопчаків, тваринні інстинкти та сморід. Інтриги завжди краще грубої сили і не менш ефективні.
– Ти думаєш як політик, – усміхнувся чоловік. – Може, твоє місце не серед родичів, а тут? Імперії потрібні такі люди.
– Можливо, але… я не можу їх кинути. Нехай вони і не найкраще ставляться до мене, але я їм потрібна. Подивися на ельфів, скільки їх лишилося? Багатьом із них я заліковувала рани, багатьом допомагала у дорозі. І знаєш, що я помітила? З кожним роком мій народ все слабший і нещасніший. Таким чином, їх скоро зовсім не стане.
– Францеска скоро народить, я гадаю, це чималий знак відродження. Можливо, після появи дитини їм не буде діла до тебе.
– Швидше за все. Але яка справа до мене тоді й Нільфґарду? Я лише ельфійська відьма, без зв’язків і навіть рекомендацій. Без репутації. Францеска не дасть про мене позитивного відгуку, а її думка враховуватиметься насамперед.
– За що вона така зла на тебе? Хіба заздрість і зневага до твоєї матері настільки великі?
– Не зовсім, просто ставлення до мене ніколи не було щирим і кожна проблемка створена мною множилась на два в їх очах. Це все примножимо ще на роки і матимемо особу з препоганою репутацією, про яку знають навіть діти.
– Яка ще препогана репутація?
– Не зараз. Давай не будемо затьмарювати вечір.
Лицар мовчки кивнув головою.
Вони доїхали до межі лісу, де їм точно ніхто не завадить, і спішились. Прив’язали коней до найближчого деревця і рушили далі пішки, насолоджуючись теплим вечором.
– Францеска знає, що я була в тебе. Більше ми не зможемо бачитись у замку. Залишаються лише такі ось втечі.
– Нехай знає. Що вона нам зробить?
– Тобі нічого, мене зненавидять ще дужче.
Кагир постелив свій плащ на м’яку траву і подав руку дамі, коли сів на нього сам. Ельфійка та чоловік відкинулися на щільну тканину, спрямувавши свої погляди у високі крони дерев.
– Морріган, я хотів запитати ще багато років тому, але хлопчиськом не наважився. Тепер коли хоробрості трохи піднабрався і ми знов зустрілися… Те, що відбувається зараз і було вчора, це лише тому, що ти шкодуєш мене і не даєш відмови, чи ти справді хочеш щоб ми бачились?
– Ти вправно обійшов формулювання “Справді любиш мене чи лише граєш зі мною?” – усміхнулася дівчина.
Він повернув голову і глянув на неї з відчайдушним благанням в очах. Йому треба ця відповідь. Хоч якась. Йому треба вона, її присутність. Після всього, що лицар пережив і в яких скрутних ситуаціях побував, сама її поява в його житті переставала бути просто зустріччю, та переростала в якийсь дар небес та знак долі. Кагир всім своїм єством чіплявся за цей відголосок юності та дива, певно вважаючи, що вона може зцілити його душу так само, як колись зцілила тіло.
Ельфійка притулилася до нього і обійняла.
– Я не граю з тобою, мій синьоокий лицар, і ніколи б не грала. Тільки не з тобою. Я правда люблю тебе з того самого дня, як залікувала твої рани. Вибач, що я не можу говорити так часто, як тобі хотілося б. Я не звикла.
Командувач поцілував її в маківку, зминаючи у свої обійми.
– Повечеряємо разом і сьогодні? За Францеску не хвилюйся. Ні про що не хвилюйся, просто приходь.
Додати до улюблених