Легенда про трьох сестер
Колись дуже давно світ був звичайним. У ньому жили лише люди. Однак все змінилося. В однієї дворянської пані було три дочки, яких вона виховувала. Старшій дали ім’я Поліна, середню називали Наамою, а молодшу – Сабріною. Вони жили в багатстві і ні в чому собі не відмовляли, а три сестри були неймовірно дружні. Та настільки сильно, що ніхто не міг посіяти між ними сварки і ніхто не міг влитися в їхню компанію. Між ними ніколи не було секретів і чвар, і багато хто заздрив настільки сильному дружньому зв’язку.
Дівчатка росли, роки безслідно йшли і настав день, коли їх матінки не стало. Дівчата важко переживали цей час, і на могилі їхньої матері вони дали клятву. Клятву, що ніколи не розлучаться і нічого не дозволять розлучити їх. Того дня була сильна гроза, і в небі блищала синя блискавка. Три сестри поверталися додому з цвинтара, та через сильну грозу вирішили сховалися біля дерева, великого могутнього дубу. По їхніх щоках текли сльози, але вони знали, що є одна в одної, тому були раді хоча б цьому. Дівчата міцно трималися за руки, а дерево, як виявилося, не було безпечним укриттям. Грім ударив у нього, і всі троє дівчат закричали в один голос коли той пройшов крізь їхні тіла, та той крик був настільки відчайдушним, що по шкірі пробігали мурашки, а якби хтось його почув – вмить би став глухим. Долаючи муки, які забирали повільно і болісно життя сестер, вони продовжували триматися за руки.
Вони настільки сильно хотіли зберегти життя одна одній, що смерть зжалилася і не забрала їх душі. Більше того, за чистоту та щирість своїх душ їх було нагороджено. Вранці на дерево, що згоріло вщент, прийшли подивитися мешканці містечка, і жахнулися, бо в попелі знайшли сестер. Вони виглядали абсолютно непошкодженими, тримали одна одну за руки, і, о диво, дихали, були живими, але не прокидалися багато днів і ночей. Їх оглянули всі знахарі світу, але жоден з них не знав що з ними, і ніхто не зміг роз’єднати їхні руки. Коли дівчата одного дня розплющили очі, то були зовсім інші. Їх зовнішність ніяк не змінилася, хіба що вони стали в рази красивішими – шкіра з лиця була гладенькою як ніколи і ні в кого. Але й це ще не все – у кожної з них виникли надприродні сили. Коли вони виявили їх, то були неймовірно щасливі. Поліна стала вампіром, Наама – русалкою, а Сабріна могла чаклувати. Вони були натхненні, і вирішили тримати все таємниці від людей, адже невідоме завжди лякає. Так у них появилась ще одна таємниця, і вона ще більше згуртувала сестер, бо вони були такі одні, древні, перші в світі надприродні істоти. Проте потім все пішло шкереберть.
Їхні сили росли, дівчата мінялися, а через новонабуті здібності у них змінювалися захоплення і вже не було спільних, як раніше, вподобань.
Наама все більше часу проводила у морі, і зникала на цілі місяці, вивчаючи водний світ. Більше того, їй подобалось в морі більше, ніж на суші, бо коли вона довго знаходилася на землі, її шкіра сохла і була причиною дискомфорту. А якщо найменша капля води потрапляла на її тіло – появлявся хвіст, який легко міг її викрити.
Сабріна вивчала своє тіло, бажаючи вдосконалити своє чаклунство. Несподівано для себе вона виявила, що сили можна контролювати за допомогою заклять, які виникали а її голові, а з трав, які росли навколо їхньої хижі, і які раніше, здавалося, не приносили взагалі ніякої користі, можна було робити зілля, як робили легшим життя. І знову ж, які саме трави змішувати, їй підказувало внутрішнє незвідане чуття. Сабріна почала писати рукописи з чаклунства, щоб не плутатись.
Поліна все більше полювала на звірів, і уникала людей, побачивши яких виникала тварина спрага крові. Вона жила в тіні, їй важко було змиритися з тим, що тепер вона може виходити надвір лише вночі, але іншого виходу не було – на сонці її шкіра горіла. Ще старшій сестрі було нестерпно думати, що її сестри, попри те що заперечували, насправді несвідомо її боялися. Проводжаючи цілі дні в чотирьох стінах, Поліна сходила з розуму від нудьги, і їй було дуже образливо, що у її сестер, адже людей ближче не було, немає на неї часу.
Ситуація загострилася, коли у Сабріни появився парубок, з яким вона проводила весь свій вільний час, бо саме тоді вона захотіла розповісти йому хто вона. Вибухнув бурхливий конфлікт, перший за весь час їхньої сестринської дружби. Ніхто не знає що там сталося, але зв’язок сестер слабшав. Зовсім скоро вони захотіли схожих на них створінь, бо тепер сестрам було самотньо в компанії одна одної. Клятва, яку вони колись дали, була забута.
Сестри сварилися, а потім ще раз і ще… Поки остаточно не почали ненавидіти одна одну. Та ненависть була настільки сильною, що світ розколовся на чотири частини. Так почали з’являтися подібні до них, яких сестри створювали, щоб не почувати себе самотніми.
Смерть зрозуміла, що зробила помилку, але було занадто пізно – сестри були безсмертні і єдине що могло їх вбити – був дуб, з якого все почалось. Але він згорів…
З тих пір світ був поділений. У першій частині правили вампіри, у другій – відьми, у третій керували русалки, а четверта частина дісталася людям. З’явилися три володарки цих світів. Це були три сестри, які ненавиділи одна одну. Світом вампірів наказувала Поліна, відьмами – Сабріна, русалками – Наама.
Найсильнішим був конфлікт між відьмами та вампірами, від якого страждали люди. Тоді Наама створила бар’єр між світами, але ворожнеча між сестрами не припинилася. Вона триває й досі.
Додати до улюблених