Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Кіт, на ім’я Зірка

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

~ Розділ 3. Кіт, на ім’я Зірка. ~

Тиждень проходить неймовірно швидко. Час тече, немов та вода крізь сито. Чанбін забуває як рахувати хвилини, не помічає що відбувається довкола, бо на цілий тиждень його увага стає прикута лише до одного – Фелікса. Вони проводять разом дні і ночі, насолоджуються тим, що, нарешті можна назвати життям. Кожного дня вони гуляють разом, то у величезному темному лісі, де Чанбін вчить Фелікса лазити по деревах, а той, натомість, показує свою нову суперсилу – вміння літати. Він легко, як пушинка перескакує з гілки на гілку, немов та лісова фея, і тихо сміється, визираючи з-за великого зеленого листя. Чанбін сміється, міцно тримаючи Лі за талію, коли той стрибає прямо в його теплі м‘які обійми. Одного дня вони йдуть до річки, де танцюють разом з русалками, що співають їм чарівних, звабливих пісень, і плетуть віночки з річкових лілій і водоростей. Вони навіть потрапляють під теплу літню зливу, коли гуляють соняшниковим полем. Прохолодні краплі стікають по тілу Чанбіна, що сміється і супиться одночасно, бо, вода застилає йому очі. Фелікс в цей день розказує Чанбіну, як колись в дитинстві бігав по величезних калюжах, забризкуючи брудною водою все довкола, і вони вирішують побігати по калюжах теж. Чанбін вперше за дуже довгий час відчуває себе так добре. Він знову починає дихати повними легенями, кожною клітинкою тіла, впускаючи всередину сонячне світло, чисте повітря, і те чарівне світло, що дарує життя.

Чоніна відпускають другого. В той ранок він підходить до Чанбіна, і, як найголовнішого, просить його сказати про це Чану. А ще, просить влаштувати вечірку в його честь. До останньої секунди свого перебування в цьому світі, парубок усміхається і жартує багато, іноді не зовсім доречних жартів, з яких вони сміються так відверто і по-дитячому, ніби вперше їх чують. Ян залишає записку для Бана, разом з браслетом з каміння, що йому дозволив зробити Мінхо, і йде в кабінет чаклуна, назавжди прощаючись з хлопцями. Того вечора вони і справді влаштовують вечірку, напиваються смородинового вина, танцюють біля вогнища у дворі, але у кожного в голові і в очах сум, разом з розумінням того, що, наступний піде Фелікс. Вони з Чанбіном ідуть в хату, взяти ще вина і перекурити. Лі просить у Біна цигарку.

– Я то все одно нічого не відчую, але, хоча б зроблю вигляд, що покурив. – Він сумно сміється, обережно притягуючи Чанбіна до себе за край футболки. Той закочує очі, але, все ж таки протягує йому одну мальборо голд і запальничку.

– Курити шкідливо для вашого здоров’я, містер Лі. – Со затягується цигаркою, що гіркотою віддає в горло, роздивляється листовиння на обличчі Фелікса, що зараз виглядає як багато зірочок.

– Курити може і шкідливо, але знаєш що не шкідливо? Виконувати свої останні бажання, Бінні. – Він по-хитрому усміхається, а Чанбін вдивляється в його чарівні темні очі, намагаючись зрозуміти про що він.

– Ну…Я можу виконати одне з твоїх і моїх останніх бажань, хочеш? – Лі підходить трохи ближче до парубка, що збентежено і дуже нервово затягується цигаркою, і легенько киває головою. Все відбувається за секунди. Їхні обличчя зближуються неймовірно швидко, і такі гарячі і живі губи Чанбіна накриті холодними губами Фелікса. Цей поцілунок видається таким справжнім, схожим на різку зливу всередині серпня, чи на голосний крик посеред ночі. Чанбін бачив в житті занадто багато, і він певен, цей поцілунок, міг би врятувати його від смерті, настільки йому зараз добре. Він однією рукою притягує Лі ближче, і їхні стегна легенько торкаються, а пальцями він вимальовує на спині хлопця чарівні візерунки. Їм обом хочеться, щоб цей поцілунок, їхні дні проведені разом, і їхні життя тривали вічність. Фелікс думає, що якщо з його душею щось буде не так і він потрапить в часову петлю, то, хоче, залишитися саме в цьому моменті. Вони нарешті розривають поцілунок, притискаючись лобами один до одного, все ще міцно тримаючись за руки.

– Дякую тобі, Феліксе. – Чанбін усміхається, хоча всередині все розривається на маленькі шматочки від болю і безвиході, а очі застилають солоні сльози.

– За що? – Шепоче хлопець.

 

– За те, що навчив мене жити. І за цей поцілунок. – Со ще раз м’яко цілує його, перш ніж відпускає і йде за вином, шморгаючи носом, і витираючи сльози з обличчя.

А наступного вечора Фелікс іде. Чанбін із Хьонджином напиваються залишками вина, і він курить ті бридотні лавандові самокрутки разом із Мінхо. Хван каже, що Чанбін мазохіст, коли він повертається до Лі і питає, що саме сталося з Феліксом.

– Його катували. Він був у полоні 30 днів, я бачив тіло, від нього і справді не залишилось живого місця, Бінні. В нього всі ребра переламані, і пальці на руках також. Але він не здавався до останнього. – Лі змахує з обличчя сльози, і підливає Чанбіну в стакан ще вина, бо в того аж очі червоніють від люті.

– Я знайду кожного виродка і вб’ю їх власноруч. Я ніколи їм не пробачу. Нікого. Я помщуся за тебе, обіцяю, Феліксе. – Чанбін шепоче, п’яний, захлинається власними сльозами, але все ще намагається щось говорити. Він ніколи не пробачить.

І він виконує свою обіцянку. Знаходить всіх, хто був причетний до катування Фелікса, Чоніна і Джісона. В цей раз він вертається на фронт сповнений сил і люті, яка змушує його триматись, змушує його робити далі свою справу, щоб вигнати всіх російських солдатів, або, краще, вбити. А одного ранку, він виходить з підвалу, де переховувались, покурити, коли бачить своїх побратимів, що колом сидять і голосно щось обговорюють. Парубок підходить ближче, і його серце на мить завмирає, бо перед собою він бачить біле кошеня, що ніжиться на сонечку, і одразу підбігає до його ноги. Очі в кошеняти темні, і воно голосно нявчить, треться об його долоню, та облизує її.

– Пацани, вже придумали як його назвати? – Чанбін звертається до трьох парубків, що сміються з такої реакції тваринки на нього.

– Та ще ні, судячи з того, як ти йому сподобався, це тепер твій бойовий кіт. – Молодий хлопець усміхається, і в голові у Біна одразу ж виникає ім’я.

– Тоді його будуть звати Зірка. – Со гладить створіння по голові, і несе назад у підвал із собою. А цього ж вечора, десь за тисячі кілометрів, Мінхо показує Хьонджину фотокартку Чанбіна з кошенятком.

– Бачиш, Джинні, я казав тобі, що вони знайдуть один одного, якщо дуже захочуть.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь