Коло 1. Меса ідіотів.

Час наближається до третьої години ночі, а в кімнаті одного приватного маєтку вочевидь має відбуватися якась антихристська меса. Інакше не пояснити, чому по всій підлозі розставлені свічки, а в центрі сидить юнак зі старовинною латинською книгою. Здається, це абсолютно наскрізь утомлений жити Осаму.

Цей хлопчина не знає, чого хоче, для чого живе, і чого хочуть від нього в цьому безбожному житті. У карих бездонних очах криється густа як кавова гуща пітьма з екзистенційної кризи та самобичування. «Друзі», сміючись, стверджують, що у нього “депресія в 0 років”. Хоча правильніше було б із 0 років. Та й які у нього можуть бути друзі? Від них одна назва.

Волосся кольору молочного шоколаду падало на очі хвилястими пасмами, але це зовсім не заважало високому і непропорційно худорлявому хлопчині. Широкі та гострі плечі, відносно підтягнуті м’язи, але дуже тонкі кисті і витягнута шия. Весь його стан виглядає, як скелет, обтягнутий тонким шаром м’язів та оксамитової блідої шкіри. Вона наче серпанкова, через що вени на руках просвічуються і привертають ще більше уваги до старих білих шрамів-рубців та нових блідо-рожевих. Зазвичай все це приховано від небажаних поглядів смугами бинтів, що фіксуються десь високо на плечах та шиї.

Очі юнака неживо зиркнули на настінний годинник. Осаму і десяток його особистостей в голові прийняли одноголосне рішення: накласти на себе руки n-ний раз, тільки витонченіше.
Час настав.

Огай Морі, дядько хопця і за сумісництвом єдина перешкода вчиненню самогубства, прямо зараз у відрядженні. Чоловік усіма силами намагався відмовитися, адже після кожного від’їзду він повертається до порожнього будинку і шукає свого племінника по лікарнях, а то й по моргах. Іноді, до речі, починає одразу з моргів, кублів та місць де не ступала нога адекватної психічно-врівноваженої людини.
Дазай робить все згідно старої, потертої книги, яку він відкопав у бібліотеці свого ліцею, мало не зчепившись з якимось панком-сатаністом за неї. Через те, що книженція користується популярністю у будь-яких субкультурних компашок закладу, обкладинка досить побита життям, пивом, тусовками та обрядами. А на сторінках взагалі можна знайти все, починаючи кров’ю та спермою та закінчуючи слідами зубів та намальованими членами на червоних рядках. Книга латиною, через що Осаму навіть деякий час вчився виразно читати, але швидко кинув, через що читання все ще схоже на лепетання божевільного.

Вимовляється закляття, зрозуміле, напевно, лише студентам-медикам та логопедам. Дазай взагалі скептично ставиться до окультизму і навіть не сподівається на успіх, але за словами того ж.. чи то панку, чи то сатаниста з бібліотеки, деякі заклинання щось там й працюють. Цей… як же його… Акутагава казав, що зміг навіть викликати когось там, ім’я шатен не запам’ятав. Натомість виразно запам’ятав, що більше не хотів би зустрічатися з пришелепкуватим у радіусі 10 кілометрів. Хоча можливо цей хлопець непоганий як співрозмовник. Ні, ні і ще раз ні. Бр-р!

Проходить ще 50 секунд після «закликання» до демонів… і-і… нічого не відбувається. Шатен трохи відчайдушно зітхає, змінюючи маску передчуття на «я так і думав». Очікувана одура від пропитих окультників-маргіналів. Хлопець піднімається, задуває свічки та розбирає всю екзорцистську конструкцію, розтягуючи речі по кутках. Ну, не вийшло і начхати, як добре, що не потрібно так викликати мотузку, стілець і мило, ці хлопці завжди під рукою. Келих із власною кров’ю, який служив “подарунком” демону, був урочисто викинутий на смітник у дворі. Залишилося відтерти пентаграму з підлоги і можна лягати спати. Ех, знали б ці чорти ганебні, як хлопець старанно малював пентакль крейдою, що навіть шкода витирати, але в такому разі дядько точно відправить його в “Жовтий Дім”, а там в’яжуть по руках і ногах – не найприємніше для волелюбного горе-самогубця. А про кров в бокалі, тяжко здобуту з тіла, що страждає на анемію, Дазай взагалі вважав за краще не згадувати.

Осаму заходить у кімнату і зачиняє двері, йому ліньки вмикати світло, повний місяць, що був до всього ще й умовою обряду, і так чудово управляється з освітленням кімнати.

Щось шаркнуло за спиною.

— Гей, віскряк! — Осаму почулося? Поки в голові відбувалися роздуми, як давно він їв щось галюцінуюче, хлопець відлітає в стіну.

— Як ти взагалі смієш викликати мене, дріб’язок! А потім зтікати з приміщення? Я тебе на шматки розітру! — Різко горло Дазая прибило до стіни.. Ногою? Це не копито, не вовча лапа, а звичайнісінька, людська, бляха її, нога. Демон вбивств взагалі має ноги? Навіть якщо і так, вони точно не такі маленькі, елегантні, і в шкіряних.. навпомацьки.. лакованих черевиках, з підборами. Одному лише богу відомо, як Осаму це взагалі зрозумів.

Шатен розплющує очі і намагається прийти до тями. Він не очікував побачити людину.
— Ти з книги виліз? — Це все на що спромігся ошелешений ситуацією Дазай. Тепер він спостерігає за тим, як низенький, рудий хлопець лютує і здається, мало не тріщіть по швах.

— Отже, баклашка, я — Демон руйнування та смерті, Арахабакі. І я не виліз із якоїсь там вошивої книжки! Я прийшов із глибин Ада, між іншим, з твоєї вини! Я великий месник Геєни який сіє хаос і розбрат, а ти бісів вилупок смієш— Передбачуваний демон запинається і аж плюється від обурення.

— П..по мою душу?!

— Ти пропонуєш мені марати руки об твою смердючу душу? Зовсім хибнувся розумом?

Очі Дазая нарешті змогли сфокусуватися і розглянути хлопця ближче, ну як ближче, наскільки це дає його нога, яка все ще на горлі Осаму. Він блакитноокий, з ластовинням, у смішному капелюсі і в ще більш непривабливому плащі. На його шиї є мітки у вигляді очей, вони горять яскраво-червоним світлом, але повільно згасають.

— Араха-що? Я.. взагалі-то.. викликав..е-е.. Раш..шьомона? — почухаючи потилицю і киваючи на розворот книги, нервово посміявся Осаму. На сторінках багато малюнків, замальовок, у яких Арахабакі впізнав Рашьомон-сан із відділу Знищення Душ, у пеклі.
Раптом очі демона округлилися, розглядаючи слова у книзі. Затяжна пауза і.. воістину демонічний сміх. Якщо так можна називати звуки хрюкаючого дельфіна з інсультом.

— Як можна читати латиною, щоб переплутати так літери. Якщо про це дізнається семпай, вона тебе роздере на шмаття. — Демон опустив ногу, хрюкаючи від сміху зі співчуваючим виразом обличчя.

Дазай відразу потягнувся за книгою, вчитуючись так, ніби від цього залежить життя всесвіту. І ось він зауважує, що сторінки, залиті пивом, склеїлися. Після нескладних махінацій папір розлипся, відкриваючи Дазаю цілий, мати Василева, розворот із попередженнями, транскрипціями до прочитання молитов тощо.
«Будьте обережні під час читання молитви, найменша помилка і прийде зовсім не те, чого ви хотіли б!».

— Сука-а.

— Як то кажуть, одна помилка – і ти помилився. — Осаму жахається від голосу, що різко з’явився за спиною.

— І що, тепер ти забереш мою душу, а я буду приречений на вічні поневіряння в темряві? — Хлопець поправляє своє каштанове волосся і сідає на підлогу.

— Та що ти залагодив зі своєю капосною душею, дитино.

– Мені дев’ятнадцять.

– А мені дві тисячі двадцять. — Демон, відкидаючи свій рудий хвіст за спину, сідає навпроти і закурює звичайні цигарки з кнопкою. Посміхаючись гострими іклами, Арахабакі випускає дим до стелі гарними кільцями хаотичних розмірів. А Дазай витріщається, рахуючи на пальцях століття і століття, які прожив цей хрін.
Від цього погляду та розгубленості стає не по собі навіть Арахабакі,

— Та набрехав я. Мені лише близько… 80 років.
Хлопець вигинає брову, навіть не намагаючись прикрити погляд, присвячений дебілам та ідіотам.

— Так, стоп. — Дазай по пташиному нахиляє голову.

— Ні, ну ти точно нариваєшся, щоб я тобі шию намилив. — Демон шикає і викидає сигарету, що вже тліє до фільтра, на підлогу, проте та за декілька сантиметрів від землі зникає. Після невеликої паузи почулася відповідь:

— Просто… я не за згодою став демоном. Там складна схема, довго пояснювати. Якщо коротенько, Люцифер мене пошкодував, не перетворивши мою подобу на козла чи якусь іншу дріботу. За статутом я мав стати чимось на зразок змії чи мінотавра, оскільки я сію хаос. А от кому з цим, до речі, не пощастило, то це Азазелю, той наполовину козел, наполовину мудило. Ахаха ..  — Арахабакі заливається своїм сміхом мертвої касатки уявляючи обличчя “колеги” після такого жарту.

— Якби він це почув, він зробив би з мене якогось йокая з очима на дупі. – І знову сміх. Дазай здивовано поглядає на занадто відкритого демона і навіть злегка посміхається краєчком губ, згадуючи давно відому в інтернеті картинку цієх істоти з оком в дупі.

Хлопець продовжує дивитися на нього з підозрою… підозрою на розумову недостатність.

— Ну і чого вилупився?

— Ти якийсь надто безтурботний, як для 80-ти літнього демона.

— Ну, не мовчати ж мені, коли мене викликали. Чи треба було відростити бороду по коліна та скаржитися на артрит?

— Але ж декілька хвилин тому ти тут розпинався про великого демона-
Здається, зовсім нещодавно він готовий був розмазати Осаму по стіні, як нутелу за тостом за те, що той його викликав. А зараз спокійно сидить і лопоче щось про те, яка Койо-сенсей чудово жахлива, і як Арахабакі подобаються її роги. Смертному до такого рівня мудрого божевілля ще далеко.

Дехто не замовкав, але все ж помітив, що Осаму поринув у себе і не слухає його. І розвіялася тиша. Дазай так давно ні з ким не спілкувався, що забув, як підтримувати розмову.— До речі, навіщо ти мене викликав? Точніше Рашьомон-сан, з нею так-то побалакати не вийде, вона тільки тикати своїми тентаклями-ганчірками вміє, та вбивати, ними ж, причому.

— Я хотів, щоб вона мене вбила. — Невелика пауза перед формулюванням думки. – Ефектно, гарно вбила. Щоб моє тіло знайшли роздертим, подумали, що я загинув у якійсь битві, а не тому, що боюся труднощів і життя поза зоною комфорту. Романтично ж? — Дазай піднімає руку, як у монолозі Гамлета і захоплено зітхає, чекаючи на заохочення з боку Арахабаки.

— Ти головою вдарився? — Демон навіть трохи, як би культурніше висловитися, приголомшений тим, що відбувається. Особливо від того, як спокійно і, навіть, бляха, захоплено людська дитина говорить про смерть, ніби вона не знає, що зникне безслідно, ніби й не було. — А чому так? Ти не виглядаєш хворим чи приреченим, на тобі немає наклепу, мітки переслідування. Зазвичай жалюгідні і здорові люди хапаються за життя руками та ногами. Зі шкури лізуть, по головах йдуть. Усім не хочеться вмирати, а ти тут проти системи.

— Що за мітки? — Осаму навмисно ігнорує все сказане вище.

— Якщо людина прошляпилась перед Демоном чи Богом, образивши їхні імена, або зробивши щось не так у храмі – на неї накладають порча. Їх безліч видів, як і безліч способів позбутися їх. Але зазвичай люди опускають руки і роблять суїцид. — Арахабакі сів зручніше, що віщує ще якусь повчальну розповідь. І Дазаю правда стає цікаво, але він звичайно зберігає байдуже їбальце.

— Чому ти розповідаєш? Хіба це не секретна інформація і тебе не приберуть як зрадника? — Хлопець вигинає брову.

— Пф, я Демон хаоса. Я можу розтерти в порошок усіх, хто нижчий за Люцифера.

— То ти типу важлива шишка в чортячому суспільстві? Не сказав би.

— Ти з ким розмовляєш, пилюка бордюрна? Я тут намагаюся тобі пояснити про мітки взагалі. Зараз візьму і не скажу нічого. – Рудий посміхається, цей хлопчина починає йому подобатися.

— О, вибачте, пан мою душу грішну! Продовжуйте, продовжуйте.
Люди на підсвідомому рівні стають більш лояльними, коли відчувають зв’язок один з одним, швидкий розвиток взаємин тому приклад. Саме тому Арахабакі трохи розслабляється.

— Отож бо. Міток дуже багато. Але найпопулярніші це «Венатіо», «Каедес» та «Петто». Перші дві ставляться на замовлення самих людей на їхніх ворогів. Вони викликають демона, укладають контракт та демон, виконуючи свою частину договору, ставить мітку на ворога. Венатіо означає полювання, тобто особу залякуватимуть і його життя перетвориться на пекло з полтергейстів і невдач. А Каедес означає неминучу загибель відразу ж. Зазвичай, це нещасні випадки а-ля з неба впав рояль, ударила блискавка або збила машина.

— Остання вражає. — Захоплені очі дивилися у бік демона з неприхованим задоволенням від фраз про смерть.

— Інтерес інтересом, але ти тепер зобов’язаний розповісти, чому тобі так свербить померти.

— Спочатку скажи, чому ти розмовляєш так, наче виліз з російських бараків?

— В Пеклі дуже багато росіян, дитинко.

Німа тиша та вираз обличчя «а, розумію, співчуваю».

— Ну.. Якщо так, то гаразд. Крім того, що труднощі викликають у мене лише бажання забитися десь і померти, я не знаю, навіщо мені жити, для кого мені жити, навіщо.. Що там ще.. о, батьки не поважали мене, всіляко принижуючи з самого дитинства, я перестав любити себе. Я звичайно намагався терпіти, глушив біль усіляко, мотивував себе вершити гори,  тощо… але це так курвить мене. — Дазай жваво і з натягнутою усмішкою загинає пальці, з кожним словом викликаючи все більше жалості у бездушного демона.

— Якось фальшиво життєрадісно. Тобі б із самолюбством сходити до Асмодія-сама, ця худоба старезна та-ак любить себе, що всі в радіусі кілометра різко стають такими ж. Піднімеш самооцінку, все таке. — В обличчя хлопця летить плед, який з’явився з того ж простору що й сам демон.

— О, о, а якщо ти з такою швидкістю мене закинеш в цей простір і назад, моє тіло переламає навпіл, як у просторово-часових стрибках? — Хлопець, який сидів у майці, вдячно подивився на Арахабакі, накидаючи плед на плечі.

— Засунь себе в пральну машинку на віджимі і перевір, дурень. — Рудий відчайдушно цокає язиком на клоунське «о, а це ідея». — Я ще щось зроблю з тобою, але не сьогодні. Мені вже час іти, бо Койо-сан розріже мене на ковбаски. Я й так сильно затримався з тобою. Але це все тому, що ти хворий на голову, за такими цікаво спостерігати. — Демон сідає навколішки перед Дазаєм і грубо куйовдить йому волосся, посміхаючись.

– Фу, ти наче мій татко.

Демон штовхає хлопця в груди та накриває ковдрою, як труп. — Все, ти помер у моїх очах. Воскресишся потім. Бувай. — Силует миттю розвіявся, залишаючи після себе хмару щільного червоного диму який спочатку нагадував силует Арахабакі але швидко перетворився на безформену хмаринку.

— Швидко. — Осаму намагається відмахнути дим від себе.

Навіть якось занадто швидко. Хлопець відчув себе маленьким хлопчиком, який довірливо розповів про свої негаразди, і навіть не отримав у відповідь їдких глузувань. О ні, тепер він ненавидить себе за те, що нив, як остання сука, про свої дурні проблеми. У дітей в Африці не вистачає води та їжі, ось у кого справжні проблеми, а це так, дрібниці.
Якось абсурдно виходить. А може це все йому наснилося? Хоча, навіть якщо й так, Осаму все одно стало трохи легше, хай він цього й не визнає.
Шатен довго так лежав, забиваючи гвинт на холодну підлогу, якою гуляє протяг, адже в нього є плед, таємничо віднайдений демоном хаосу.
Осаму став занурюватися в темну безодню своїх в’язких, як багнюка, думок, а над горизонтом з’явилася верхівка сонця, їдко-жовтогарячого кольору. Рудим відтінком залило все, до чого дотягувалися промені.

Карі очі сховалися за віками.

Додати до улюблених