Dearly despised, (I love you), Розділ 2. З Днем народження!

Примітка від авторки: оповідь в даному розділі йде від імені Адріана

Опубліковано: 15/? розділів

Перекладено: 2/15 (?) розділів

Примітка від перекладачки: події в даному розділі розгортаються в 1 сезоні в 9 (Бульбашник) та 11 (Роджеркоп) серіях

Усім приємного читання!

---

Розділ 2. З Днем народження!

Як тільки Адріан зіткнувся з реальністю, то зрозумів, що ідеальності просто не існує.

Не те щоб він коли–небудь вважав себе ідеальним. Але оцей ярлик «втілення досконалості», що тяжів над ним ще з дитинства і який так обожнював його батько, Габріель Аґрест (як і ярлик «великого розчарування) – це просто ніщо у порівнянні з безмежною добротою панни Марінетт Дюпен-Чен, яку він вчора відчув на собі.

Отже, його висновки про реальний світ: те, що ти невинен, нікого не цікавить. Правда перемогла кривду. І поки у інших він асоціюватиметься з іменами «Аґрест» і «Хлоя Буржуа», до нього ставитимуться інакше.

Тю.

Геть інакше.

– Чуєш! – Ніно пошепки повернувся до Адріана після вбивчого погляду Марінетт у їхній бік. – А що вчора трапилося між вами двома?

– Навіть не знаю, з чого почати, – сказав Адріан, вертівши ручку між пальцями.

Ніно нахилився ближче, його навушники сповзли в бік.

– Зажди, чуваче, то ти їй розказав, що це не ти приліпив ту жуйку?

– О так, звісно ж розказав! – вигукнув Адріан, зручніше вмощуючись на кріслі. – Щоб я ще коли–небудь з нею заговорив. Хлоя порівняно з нею просто янголя.

– Що? Це ти про Марінетт? – Ніно виглядав дуже спантеличено.

– Чому тебе це так дивує?

– Краще скажи, чому ж вона тебе так і не вислухала?

Ну, на це були свої причини.

Їхнє знайомство, що почалося зі жуйки на її кріслі, наврядчи можна назвати вдалим. А через Хлою й акуманізованого Айвана у нього не було часу й можливості поговорити з нею. Опісля Марінетт побачила його з купою шалених фанаток, які вимолювали в нього автограф. А десь через 2 години стався інцидент із парасолькою, який вона помилково сприйняла за чергову витівку.

І вишенька на торті: після цих подій Марінетт не хотіла ані бачити, ані чути про Аґреста.

Адріан не мав бажання обговорювати це зі своїм новим другом. Чорт, він зараз у школі, а раніше навіть про таке мріяти не міг. Охоронця нема на горизонті, він тепер супергерой і на додачу ще й закоханий у Ледібаґ.

Ну і що, що він комусь не подобається? Тепер він повинен думати про те, як захищати Париж.

– Ніно, то все марно. Я більше не намагатимусь завести з нею якісь знайомства.

Ніно зажмурився від різкого дзеленчання шкільного дзвінка.

***

З того часу між Марінетт і Адріаном нічого не змінилося. Їхні стосунки обмежилися обміном презирливих поглядів в їдальні, бібліотеці, біля шафок, що були поруч (оце йому повезло звісно), а ще щоразу, коли вона залітала в клас зі дзвінком й падала на порозі (хоча він швидше за все, просто мовчки посміхався з такого).

А потім був випадок перед його шістнадцятим Днем народження, коли Марінетт з допомогою Алі, яка ховалася неподалік у кущах, намагалася з ним заговорити. Тут ключове слово «намагалася», бо їй довелося докласти чимало зусиль, аби вичавити зі себе хоч щось із кислою міною на обличчі.

– М… Привіт? – він помахав рукою, намагаючись не засміятися вголос з її жалюгідних спроб щось сказати. Здається, коли йому було два роки, він також не міг нічого толкового сказати. «Так, Адріане, зберігай спокій».

– П–Привіт, ем, я, я просто хотіла… Боже, Алю, ні! Ні, й ще раз ні! Я не можу цього зробити!

Вона так сильно крутила головою, щось голосно викрикуючи, що її хвіст ледь не ляснув по його носу. Можливо, вона намагалася вибачитися чи ще щось сказати. З цього всього галасу він розчув лише слова «дурнувата», «записка» й «так ж буде простіше». «Дурнувата» він почув двічі.

– З тобою все гаразд? – він примружився в роздумах чи ця вся ситуація якось повинна змінити його ставлення до чорноволосої дівчини. – Мені просто треба зараз їхати на фотосесію.

Записки він так і не отримав.

Зате на своє День народження він отримав просто нечуваний подарунок від свого батька: ніжно–блакитний шалик ручної роботи, який він з гордістю вдягнув наступного дня після перемоги над акумою, що вразила Ніно. Того дня вони з Ледібаґ застрягли в бульбашці, а це також можна вважати просто нечуваним подарунком.

А ось Марінетт, для прикладу, шалик узагалі не сподобався.

– Агов, чуваче! – Адріан привітався з Ніно, показав йому шалик й вже хотів похизуватися тим, який класний у нього тато, як раптом почув вигук Алі, що йшла з Марінетт:

– Йов! Класний шалик, Адріане, саме те, що треба!

– Так! Повірити не можу, що мій батько подарував мені його! – у його голосі було стільки захоплення, що слабка усмішка Марінетт майже відразу згасла. – Такий крутий! А то щороку він дарував мені одну й ту саму ручку.

– Та ти що, – сарказм у голосі Марінетт не віщував нічого хорошого.

Адріан з подивом на неї подивився. – Ну… Взагалі–то, усе було так.

– А листівочки він часом для тебе не підписав?

Листівки? Вона серйозно? І що це за тон? Його батька ніколи не хвилювало його День народження (цим займалася мама, якої вже не було). А тепер він отримав від нього шалик у подарунок, а ця дівчина вже подумки душила його ним.

Ну і що, що його батько, який завжди в справах і не має часу навіть повечеряти з ним, не написав йому вітальної листівки?

Це ж наскільки треба бути жахливою людиною, аби дорікати цим?

– Листівки нічого не значать, на відміну від подарунка, – байдуже кинув Адріан у відповідь на такий поглум.

Марінетт піднялася по сходах й почала наближатися до Адріана.

Ніно й Аля зрозуміли, що пора тікати зі села.

– Отож кажеш, що листівочки він тобі не написав?

Адріан відчув, як у грудях починає палати жар. Він міцніше стиснув ремінь сумки. – Саме так! А що?

– Супер! – у відповідь вигукнула вона. – Гадаю, що в такому випадку подарунок теж нічого не значить!

У цю ж мить він відчув, як прохолодний вітерець торкнувся його шиї.

Адріан зі шаленством спостерігав, як ніжно–блакитний подарунок ручної роботи летить на брудні сходи. Але це ще не все: посеред цієї дзвінкої тиші можна було розгледіти як на місці, де схопила Марінетт, розійшлися до дірки нитки.

Що…

…

Що?!

Ох, вона ж не…

– Ходімо, Алю.

Кучерява голова Алі виднілася з Ніно уже біля дверей школи, так і не побачивши всіх подій. Тому вона побігла за подругою, по дорозі запитуючи:

– Що сталося?

– Не питай.

Але для Адріана, що так і залишився на сходах, всі слова поглинув білий шум.

Відчувши, як до горла хвилями набігає нещодавно спожитий сніданок, Адріан підняв зі сходів подарунок батька.

– Чуваче, з тобою все гаразд? – запитав Ніно. – Що такого сказала Марінетт?

Адріан, скрегочучи зубами зі злості, сховав шалик до сумки.

– Ця фурія просто дала мені знати, – його очі палали праведним гнівом, – що найближчим часом елементарної поваги від неї я не дочекаюся.

***

Але то були лишень квіточки.

Шаленство Марінетт не знало меж – Адріан це усвідомив. Зате тепер він дозволяв собі пускати їдкі коментарі на весь клас щоразу, коли вона запізнювалася. Але згодом він зіткнувся з іще однією проблемою.

А точніше знову з Марінетт.

– Агов! Ти що, переслідуєш мене?!

– Ні! Що ти верзеш?

Він міцніше запахнув свою сорочку, сподіваючись, що Плага не видно. – Я прийшов сюди першим!

– А ось і ні!

О ні, це він таки прийшов сюди першим.

І йому терміново треба перетворитися в Кота Нуара, поки Роджеркоп не скував увесь Париж наручниками. Його Леді чекає на нього!

– Марінетт, слухай, ти мені не надто приємна, тому я не горю бажання ховатися тут з тобою.

– Якщо я тобі неприємна, то чому б тобі не піти звідси?

– Ні, я не зроблю ані кроку звідси, крадійко!

– Цей дурнуватий браслет Хлої вкрала не я! – вона розгнівано тицьнула в нього нігтем. На її волосся впав сонячний промінчик й заблистів у заколці з Котом Нуаром, яку вона самотужки змайструвала.

Адріан натомість схопив її за комір. Вони зіткнулися майже впритул, стерши всі межі.

– А де докази, що це не ти? Чому б тобі не вкрасти браслет, який їй подарував батько й на мить відчути себе багачкою? Таким ж може займатися лише така злидня як ти, що розкидує круасани по класу!

Марінетт оніміла від таких слів.

– Ну що, все сказав? А чого ж ти тут сам? Невже прийшов сюди лити свої крокодилячі сльози, бо твій татко не прийшов до школи на День професій?

Тепер настала черга Адріана німіти.

– Досить! – закричав він. – Знаєш, що…?

Його гнівну тріаду перервав пронизливий вереск із–за дверей, який трохи знизив градус сварки.

Роджеркоп. Ледібаґ чекає. І Хлоя, у котрої язик явно без кісток.

А вправити мізки Марінетт він може й завтра.

– А взагалі, начхати, – набравшись терпіння, байдуже кинув Адріан й обійшов Марінетт. – Якщо не йдеш ти, то звідси піду я.

Додати до улюблених