Вей Ін, скільки він себе пам’ятав, завжди був бунтівником та розбійником. Правила він ненавидів усією своєю душею, хоча деякі стерджували б, що її в Усяня немає. Проте, навіть якби хтось йому щось про нього і сказав, Вей Іну було б однаково. Але це поки не зайшла б мова про Лань Ванцзі – його коханця. Як хтось зачепить словом Лань Чжаня, без бійки(хоча б словесної) не обійдеться. Те ж саме, якщо хтось образить Вей Усяня при Лань Ванцзі.
Вей Ін знав, що рано чи пізно йому дістанеться через погромлені лавки і побиті обличчя. Але сильно він про це не задумувався, жив хлопець теперішім, а не майбутнім.
Ханьгуан-цзюнь знову перебирав папери зі скаргами на легковажність і запальність Вей Усяня, що знищив ще одну лавку, хоча за погром він заплатив подвійною ціною і вічливо вибачився. Але хазяї цієї лавки, яка їм прибуток майже й не приносила, були людьми корисливими, з будь-якої ситуації могли б взяти користь. І ось, коли їм заплатили вдесятеро більше, ніж вони отримують на місяць, їм це здалось недостатньо. У своєму посланні вони звинуватили Вей Усяня не тільки в погромі лавки, вони сказали, що той навіть не вибачився і потребували сотню золотих, адже, за їх словами, саме стільки вони могли б отримати на продажах.
Лань Ванцзі це не сильно турбувало, ці сто золотих для нього були як крапля в море. Проте слова, якими, за словами постраждалих(хоча постраждали вони й слабко), виражався Вей Усянь “без причини” Лань Чжань вважав перебільшенням – Вей Ін не сказав би такого, хіба що ці торговці справді перші зробили чи ляпнули щось набагато гірше. Зазвичай Вей Ін дозволяв собі таку грубість тільки в сторону Цзян Чен, хоча й жартома, звісно. Загалом, Вей Усянь був дуже доброю особистістю, хоча багато хто вважав його демоном і найбільшим злом.
Лань Ванцзі віддав наказ якомусь адепту віддати купцям половину від бажаної їм суми і відклав листа. Цей був останній, а це означало, що пора приступати до перевірки робіт молодих адептів ордену Гусу Лань. Тільки-но він почав відмічати помилки, за дверима він побачив знайомий йому силует.
-Лань-геге! – увірвався хлопець. – Оу, ти працюєш? Я не буду тобі заважати?
-Мгм, – коротко відповів Ванцзі. Він знав, що питання Вей Іна було задано чисто для ввічливості, Усянь все одно залишився би.
Вей Ін швидко підійшов до Лань Чжаня і вмостився поруч з ним. З-за пазухи він дістав два глечика з написами “Посмішка Імператора”. Ванцзі кинув мимовільний погляд на глеки. Ці дві ємкості його зовсім не здивували, не здивувало навіть те, що Вей Ін проніс алкоголь на територію, де він заборонений.
-Лань Чжань, не хочеш змочити горло? – весело мовив Вей Ін, який до цього явно випив глечик-два “Посмішки Імператора”.
-Алкоголь заборонений. – коротко мовив він на це.
-Хм, як хочеш. – удавано надувся Вей Усянь.
Обидві ємкості Стрійшина Ілін осушив практично моментально. І хоча алкоголь на Вей Іна не діяв, проте додавав йому кокетності і велелюбності.
-Лань-геге, глянь на мене. – грайливо мовив Вей Усянь.
-Вей… – договорити він не встиг, оскільки пелюски його губ накрили губи Старійшини Іліна.
Легкі поцілунки перейшли в більш грубі і впевнені. Вей Ін майже одразу почав ніжно знімати ханьфу Лань Чжаня, що викликало бурю емоцій всередині Ванцзі. Ханьгуан-цзюнь у відповідь почав роздягати Усяня. Згодом всі папери, які були акуратно складені на столі, розлетілись по всій кімнаті. Але на їх зміну прийшов Вей Ін, якого акуратно поклав Лань Чжань.
-Ти так і будеш глядіти на мене, нічого не роблячи? Я, звичайно, ще та насолода для очей твоїх, але для мене насолодою будуть твої ласки.
-Мгм, – тільки й відповів Лань Ванцзі.
Додати до улюблених