Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Сенс

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Тихо зачинилися вхідні двері. Хлопець, що увійшов до квартири, неквапливо крокує коридором, ніби намагаючись відтягнути момент, що рано чи пізно всеодно настане. Зупинившись перед дверима, він зітхає, збирається з силами. Тягнеться до ручки, повертає її, чується тихе клацання.

Його коханий лише сидить і дивиться у вікно. Він не реагує на повернення гетерохрома.
Серце ніби розривають шмаття, але Шото все одно знаходить в собі сили усміхнутися.

— Привіт, Ізуку, як ти сьогодні? —Тодорокі підходить до хлопця у інвалідному кріслі, але жодної реакції у відповідь також немає.

— Не хочеш розмовляти, так? — Юнак намагається знайти. Знайти свого коханого, в цих порожніх помутнілих очах, що вже давно висловлювали лише смуток і розпач.

Два місяці. І час беззаперечно не лікує.

Відставка всіма улюбленого героя номер один, потрясла всю Японію.

«Внаслідок битви зі злочинцем, нещодавно зайнявший почесне перше місце у рейтингу, герой “Деку” отримав серйозні травми, що на жаль не сумісні з продовженням його служби..»

Ці нескінченні випуски новин, настирливі журналісти лише дедалі більше вганяли зеленоволосого до того стану, в якому він перебуває на даний момент.

Його просто зламали. Людину, що завжди надихала інших йти вперед, і ніколи не опускати руки. Людина, що навіть мучившись від нестерпного болю, ніколи не переставала усміхатися. Скільки б часу не минуло, він більше не буде таким як раніше, так само як і ніколи знову не зможе ходити.

І Тодорокі нестерпно боляче бачити його таким. Бачити, як той, кого він так незмірно любить, ставить хрест на собі та своєму житті.

Він практично не розмовляє більше, відмовляється їсти, і дуже мало спить, через нічні жахи. Ізуку панічно боїться залишати квартиру.

Шото гладить хлопця по голові, цей жест з його боку завжди допомагав Мідорії заспокоїтися. Гетерохромні очі наповнюються сльозами, Тодорокі хочеться виколоти їх, аби не бачити того, як найближча йому людина мучиться. Він втратив усе. Мрії, надії, сенс життя, і відтепер єдине чого хотів би колишній символ миру, це припинити страждати. Перестати прокручувати в голові події того фатального дня. Перестати відчувати провину та розчарування. Огиду до самого себе.

Тихе “вибач” зривається з його вуст. Мідорія тремтить, опустивши погляд смарагдових очей у підлогу.

Ізуку ненавидить себе. За те, що робить боляче близьким йому людям. За те, що розчарував усіх, хто в нього вірив, тих, хто захоплювався його самовідданістю та добротою. Він ніколи не зможе бути тим самим. Тим Мідорєю Ізуку, який мав розкіш пишатися собою та своїми вчинками.

— Ізуку.. — Очі Тодорокі сповнені сліз, він обережно бере хлопця за руку — Не вибачайся.. Ти ні в чому не винен..

— Я ненавиджу себе за те, що здався.. Я обіцяв, йти вперед, як би важко мені не довелося.. — Він закусує губу, все ще не наважуючись зіткнутися поглядом зі своїм співрозмовником — Відтепер, я марний.. Я не зможу рятувати людей, займатися тим, чого прагнув все свідоме життя..

— Ізуку, подивись на мене.. — З якоюсь надією в голосі просить Шото, щосили стримуючи сльози.

Мідорія виконує прохання, і не підозрюючи, що зараз скаже його кохана людина. Ізуку боїться. До божевілля боїться залишитися зовсім один, наодинці зі своїми думками. Боїться почути, що він набрид, що більше він нікому не потрібен. Сковане страхом серце б’ється в грудях.

— Ти не марний, ти потрібен, ти потрібен мені, Ізуку..! Не важливо, чи є у тебе можливість стояти на ногах, мені начхати, я люблю тебе, люблю більш за все у світі..! — Шото більше не в силах стримуватися, по його щоках течуть сльози — Твоє життя не закінчене, ти ж сам завжди казав, що б не трапилося, треба йти вперед, і нізащо не здаватися..!

Ізуку простягає руку до його обличчя, витирає сльози з щок хлопця.

— Я тебе теж.. Дуже люблю.. — Каже він, дивлячись прямо у гетерохромні очі, з яких ніяк не перестають литися сльози.

Шото обіймає його так міцно, як тільки може.

— Я буду любити тебе завжди, що б не сталося.. Будь ти перший герой у країні, або хлопець назавжди прикутий до інвалідного крісла.. — Тодорокі притискає зеленоокого до себе, відчуває тепло, що походить від його тіла, відчуває як прискорено б’ється в його грудях серце. І тільки так юнак почуває себе живим, живим та щасливим, поруч із найкращою людиною в цьому світі.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Коментарі на “Сенс