У темряві вгадуються обриси тумбочки, під долонями м’яке простирадло. Спальня, де єдине освітлення – світло вуличних ліхтарів, що проникає через щільно зачинені штори.
— Я не залишуся в тебе довше, ніж на одну ніч, — шатен перевів погляд на жіночу фігуру біля порогу кімнати, — ти знаєш це.
— Але ж я симпатична тобі, чи не так? — вона відсторонилася від одвірка і зробила декілька кроків у напрямку ліжка. Легко та витончено, приковуючи до себе погляд.
За вікном, по нічних вулицях, прошеркотіла колесами машина. Дазай усміхнувся і, притягнувши дівчину за руку, посадив до себе на коліна. Опустив долоні на пружні сідниці, притискаючи ближче. Тонкі пальчики з акуратним манікюром відразу стиснули тканину сорочки на чужих плечах, тихе сором’язливе «ой» стало чоловіку винагородою.
— Пташко, навіть якщо я відповім позитивно, мої слова не коштуватимуть і ламаного гроша, — Дазай поцілував відкриту ключицю, прикусуючи ніжну шкіру, і підвівся, щоб наступної миті вкласти дівчину на ліжко.
Як чудово виглядає образа на миловидному личку: пухкі губки підтискаються, брови жалібно зводяться куточками до перенісся. Зразок невинності з темними кучерями і пристрасним язичком. Так одразу й не скажеш, що можуть витворяти такі красуні у барах, коли час перевалить за північ.
Дівоча долонь вперлася в його груди. Хоче відштовхнути, набити собі ціну, але варто чоловіку повільно послабити краватку — вогник у її очах видав усі бажання.
— А якщо я зроблю так, що інших ти не схочеш, — краватка вирвана прямо з рук і відкинута кудись у кут кімнати. Дівчина опалила вухо своїм подихом, — мені подобаються такі, як ти.
Дазай хмикнув.
Цікаво.
Самими кінчиками пальців повільно провів від коліна до стегна, задираючи коротку сукню. Подушечками пальців натрапив на край панчохи, ковзнув під тонкий капрон і потягнув униз, одночасно з цим стиснувши груди вільною рукою. У темряві не побачити, як щоки наливаються фарбою, але можна ясно почути коротке зітхання. Відчути, як груди під рукою почали здійматися частіше.
Дазай нахилився та поцілував. Жадібно. Пристрасно. Ненаситно. Він прикусив нижню губу і на неї ж натиснув язиком, змушуючи привідкрити рота. Дихання вже давно збилося, а серце стукає десь у горлі. Осаму цілує грубо, не даючи й шансу перехопити ініціативу, але приглушені стони зриваються з нафарбованих губ вже зараз. Дівчина охоплює його ногами. Притискається, і треться-треться-треться, чим викликає ще більше бажання. У кімнаті стає спекотно. Вона тремтячими руками намагається розстебнути ґудзики на сорочці, залишає сліди помади на бинтах, які Дазай заборонив з нього знімати. Він нетерпляче зриває з неї сукню, не переймаючись збереженням чужої речі.
Сусіди будуть незадоволені.
Не його проблеми
Сонце б’є в очі, в ногах втома. Все ж таки часу на сон було замало. Дазай потягся і неохоче підвівся з ліжка, закріплюючи на зап’ясті бинт, що розмотався. За його спиною, сховавши обличчя у подушку, спить дівчина. Волосся сплуталося, від вчорашньої шикарної зачіски не залишилося й сліду. Та й помада, напевно, розмазалася від нічних мокрих поцілунків. Скільки ж разів він вже спостерігав таку картину? Навіть колір волосся не надто відрізняється … хоча, минула, здається, була білявкою.
Сорочка знайшлася біля ліжка, як і брюки. Краватка вночі прилетіла прямо на тумбочку, тому знайти і її теж було не склало. Дазай одягнувся, поспіхом упорядкував волосся, безуспішно спробував розгладити складки на сорочці. Востаннє окинув поглядом дівчину, що мирно сопіла уві сні, і вийшов з кімнати. Навряд чи він колись сюди повернеться.
Піджак на плечі, знайти черевики, забрати телефон. Зворушливо посміхнувся сонному личку, що висунулося зі спальні.
-Осам … – хлопок дверима.
Наївні створіння з тендітними серцями. Нічні метелики, що злітаються на блиск у чужих очах. Таких завжди досягти просто. Такі люблять, коли їх без церемоній всаджують до себе на коліна в галасливих барах, і шепочуть на вухо порожні обіцянки. Такі зроблять будь-що за пару необхідних слів і зухвалих дій. Таких Осаму Дазай читає як відкриті книжки, щоб потім забути назавжди.
Нудно до безтями
Детектив вирушив додому, щоб доспати кілька годин перед нічним чергуванням. Вже опівдні, на вулицях жвавий рух, всі поспішають по своїх справах. Зліва проїхала машина, оббризкавши матір з дитиною. Попереду, просто посеред вулиці, посварилася якась парочка: через зраду, судячи з уривків фраз. На другому поверсі молодий співробітник не догодив босу великої фірми. День сповнений непотрібної метушні та непотрібних людей. Дазай живе нічним життям та вбиває себе кінськими дозами кави.
— Хм? — чоловік зупинився біля свого будинку, намацавши якийсь папірець у кишені піджака.
Номер телефону. Очікувано. Дазай хмикнув і, розірвавши папірець, викинув його у найближчий сміттєвий бак. Клапки з цифрами залишились самотньо лежати серед попелу, порожніх пляшок та обгорток. Цікаво, коли вона встигла номер підсунути?
Нарешті дім, милий дім. Можна зняти набридлий костюм, що пропах димом сигарет і нудотним запахом дешевих парфумів. Змінити брудні розпатлані бинти. Звичний бежевий плащ висить на вішалці, у холодильнику знову порожньо. Дазай зітхнув і впав на футон. Потрібно виспатися. Крики незадоволеного запізненням Кунікіди – останнє, що хочеться чути, пройшовши на своє робоче місце.
Шум із вулиць заважає розслабитися. Лай сусідського собаки громом віддається у вухах. Якщо Дазая колись запитають, чому він так не любить собак, він просто залишить дня на два, того, хто запитав, поряд з цим чудовиськом. Зітхнувши, чоловік перекинувся на спину, закинувши руки за голову.
Мабуть, думки — єдине, що може заглушити всі інші звуки. Жаль, що від цього не легше. Нав’язливі, наче мухи, і водночас плутані. Навряд чи таке життя може тривати вічно. Дазай знає, як це змінити. Можливо, навіть хоче щось міняти. Але чи збирається? Ні. Хоча б тому, що для цього потрібно добровільно потрапити до мишоловки.
Тривожна колиска роздумів все ж таки занурює свідомість у темряву. Повіки поважчали, дозволивши забутися сном.
Якби Дазай хотів повторити зустріч, якби вирішив зберегти всі ті номери, можна було б завести для цих марних папірців окрему скриньку.
Дазай позіхнув і у польоті спіймав ключі.
— І навіть не думай засипати на робочому місці, як минулого разу! — здається, світ зруйнується, якщо Кунікіда всоте по пунктами не перерахує всі обов’язки детектива.
— Так-так, нічне чергування дуже важливе, адже у нас зберігаються цінні документи, а ворог може напасти несподівано. Я пам’ятаю, — Дазай легковажно відмахнувся і прокрутив ключі на пальцях, — все буде чудово, матусю, я обіцяю бути слухняним хлопчиком.
— Ти невиправний, — Кунікіда зітхнув і вийшов, зачинивши двері.
Поворот ключа в замковій щілині і нарешті блаженна тиша.
Дазай пройшов до улюбленого крісла. Не став вмикати світло: достатньо того, що проникає з вулиці. Підкотив стілець до вікна, відсунувши штору і склав руки на підвіконні. Чарівно. Чим тут взагалі можна зайнятись? Дазай підняв голову та оглянув приміщення. Мабуть, нічим. Апатія непомітно підкралася з-за рогу.
Дорогу під стіною перебіг кіт, шарудить листя дерев, десь здалеку верескнула гальмами машина. Відблиски від ліхтарів відбиваються в калюжах, що не висохли після минулого дощу. Вночі навіть повітря чистіше. Зрозуміло, якщо не розважаєшся у барі, вдихаючи сигаретний дим. Дазай прикрив очі і вдихнув на повні груди. Хотілося б піти з життя у таку ніч. Тихо й спокійно, без притаманної людям метушні. На жаль, з офісу до ранку не вийти, а самогубство на робочому місці завдасть багато клопоту іншим.
Мимоволі з грудей вирвалося важке зітхання. Робити нічого не хочеться. Думати також. Від банальної нудьги нудить майже фізично. Безперечно, йому чогось не вистачає, і походи в бар що вихідних це не виправлять. Не виправлять це і фарбовані шльондри з яскравим макіяжем. Йому набридла ця доступність, дурість, наївність. Стає гидко від самого себе.
Дазай Осаму почувається живим лише коли від відчуття ризику поколює кінчики пальців. Робота не може задовольнити цього бажання.
Дазай Осаму той, хто готовий добровільно затягнути зашморг на своїй шиї і в прямому, і в переносному сенсі.
Ногою відштовхнувся від стіни, від’їхавши на кріслі до столу. Варто заплющити очі, і у свідомості звучить тихий, з нотками глузливості голос.
— Ну ні, це вже занадто, — Дазай цикнув й дістав з ящика столу навушники. Плейлист на телефоні автоматично вмикається у випадковому порядку.
Немає справи до того, що своїм фальшивим співом він може когось занепокоїти. Музика здатна заглушити думки на кілька хвилин, але їй не перекрити образи перед очима. “Оса~аму” — дихання вмить вчастилось. Дазай кусає внутрішній бік щоки, сховавши обличчя у згині ліктя. Перед очима з’являються обриси знайомої кімнати і не менш знайомий погляд. Такий самий погляд він часом бачить у дзеркалі, зав’язуючи краватку перед нічною вилазкою: шанс, що хтось із знайомих може побачити його в одному з сумнівних закладів, невеликий, але світитися світлим плащем все ж таки не хочеться. Звичні бинти починають душити. Хочеться відкрити вікно та впустити свіже повітря, але померти простіше ніж підвестися. Як іронічно, він вже стільки разів намагався.
Варто було лише на мить згадати холод дотиків, як по шкірі пробігли мурашки. Обпалююча сталь леза, яку притискають впритул до горлянки. Оманлива ніжність, з якою чужі пальці перераховують хребці. Смак крові на кінчику язика, чужої та своєї. Жодна повія, не зможе…
— Бісовий син, — вилаявся Дазай крізь стиснуті зуби.
Телефон полетів на диван і, судячи зі звуку, навіть не впав на підлогу. Ще трохи, і у брюках стане тісно. Йому набридли легкі мішені, набридло відчувати присмак помади на язиці, набридли надто ніжні тіла. Йому життєво необхідно хочеться, щоб кров вирувала від адреналіну.
Очі вже достатньо звикли до темряви. Можна встати і не шкеребертнутись по дорозі до дивану. Було б зручніше все ж таки дізнатися потрібний номер, але це майже неможливо, не видавши власний. Працюючи детективом, Дазай досить обізнаний з впливом, який можна використовувати через набір цифр. І вже точно цій людині зламати і отримати потрібну інформацію буде не важко. Добровільно віддавати владу ворогові? Шаленство. Але хіба те, що він збирається зробити, не шалено?
Пальці у два клацання знаходять потрібний контакт.
У людей є привід ненавидіти Дазая, хоча б через те, що він із тих, хто може зателефонувати о другій годині ночі, розбудивши, а потім кинути слухавку. Просто тому, що доводити знайомих до лайки буває досить смішно.
Через десяток гудків, коли Дазай почав усвідомлювати всю дурість задуманого, і хотів вже натиснути на кнопку скасування виклику, хтось узяв трубку. Сонний голос ввічливо поцікавився, якого біса тому треба і чи дивився він взагалі на годинник.
— Ацуші-кун! — у темному порожньому приміщенні голос Дазая звучить навіть надто весело, — Пробач, я розбудив тебе.
— Дазай-сан? Але ж ви повинні бути на чергуванні, щось трапилося? — у голосі юнака стільки турботи, що в Осаму на секунду воскресла совість.
Воскресла, бо він давно вже забив її труну цвяхами.
— Та ні, нічого серйозного, але … ти не міг би мене підмінити? У мене виникли невідкладні справи, — готовий присягнутися, що слідом за зітханням полегшення у Ацуші приречено поникли плечі.
— Я зараз підійду.
На іншу відповідь Дазай не розраховував.
— На тебе завжди можна покластися! З мене щось смачненьке наступного разу.
Можливо, Ацуші хотів би відповісти, але замість голосу співрозмовника в слухавці вже чуються короткі гудки.
Кунікіда напевно рватиме і метатиме, звинувачуючи Дазая в дармоїдстві і тому, що той просто користується безвідмовністю сироти. Останній після цього, швидше за все, ще й себе винним відчує.
Начхати
Втома відступила, варто було відійти подалі від місця роботи. Приголомшлива музика, випивка, люди. Не ті, що метушаться на вулицях вранці. Тут збираються втрачені нічні метелики. Втрачені та заплутані в собі. Вони вже не сподіваються знайти світло у своєму житті, але летять, побачивши його найменший проблиск, й обпалюють крила. Хтось втратив роботу та жити не може без випивки. Хтось підсів на наркотики або шукає клієнтів. Хтось прийшов розважитись і знайти нові знайомства, щоб не тонути в темряві одному. Хтось уже добре знає бармена, а хтось прийшов вперше. Насправді в подібних місцях можна побачити і почути багато цікавого, якщо знати, що шукаєш, але сьогодні прийшов Дазай не за цим.
— Агов, красеню! — Дазай обернувся. Він навіть не намагався привернути до себе уваги, — Я безсумнівно тебе вже десь бачила.
“Дідько!”
— Боюся, міледі, Ви помилилися, — губи самі по собі розпливаються в спокусливій посмішці, — я обов’язково запам’ятав би таку рідкісну квітку серед непоказного бур’яну.
Незнайомка прикусила губу і ненав’язливо підійшла ближче, поклавши руки шатенові на плечі. Дазай заплющив очі. У неї пряме волосся до плечей, не такий яскравий макіяж, і парфуми, що приємно огортають запахом ніжної троянди. Цікаво, що вона забула у такому місці?
— А Ви, як я подивлюся, знаєте, чим можна догодити співрозмовнику, — її голос звучить м’яко, таким лише співати колисанки для немовлят. Або спокушати багатих коханців.
Дівчина безцеремонно осідлала чужі коліна.
— Як Ви дивитеся на знайомства у подібних закладах? Я була б не проти поспілкуватися ближче, — гострими нігтиками ніжно провела по скулі чоловіка, зупинившись на підборідді, і зітхнула, опустивши погляд, — такий джентльмен хіба залишить самотню дівчину напризволяще?
Дазай хмикнув, в один ковток допивши свій міцний коктейль. Ну звичайно. Покинута зневірена красуня. Сюди приходять і такі, сподіваючись отримати підтримку, коли йти більше нікуди. Ось тільки зазвичай не так нахабно. Зрозуміло, він може відповісти, піти за нею, закрутити голову, нагодувати щедрими обіцянками. Можливо, навіть залишить кілька номерів людей, які можуть нею зайнятися, але…як же він втомився від цієї одноманітності. Великих зусиль коштує не скривитись, продовжити посміхатися. Огидно, так огидно, що у грудях липко тягне.
— Пробач, квіточко, але в мене троє дітей, дружина, коханка і тюремний термін за спиною, — не перестаючи посміхатися Дазай, скинув із себе чужі руки і, підвівшись, попрямував до виходу, — щасливого вечора!
Ацуші, Кьока… Кунікіда краще б підійшов на роль дружини чи все ж таки коханки? Певно, дружини.
Дазай спирається спиною об стіну, притулившись потилицею до прохолодної поверхні. Його очікування щодо незадоволеності таким життям справдилися. На жаль. Усі дороги рано чи пізно приводять до цього місця. І ось він тут. У пастку добровільно потрапить лише самовпевнений дурень або неперевершений геній. Дазай звик вважати себе другим, але зараз сумнів липким павутинням обплітає розум. Якщо пощастить, він зможе отримати те, що йому потрібно. Якщо ж ні, то він, втім, нічого не втратить, окрім гордості, тільки дарма згаяє час.
Тихі кроки змусили прокинутися від роздумів і розплющити очі.
Цікаво, це удача чи все ж таки поразка?
Посмішка на обличчі з’явилася сама по собі, варто Дазаю вийти з тіні. Стук чобіт одразу ж припинився.
— Ну вітаю, Демоне, — руки в кишенях, шатен розслаблений. Принаймні хоче таким здаватись.
В очах навпроти лише на мить промайнув подив і відразу ж зник, похований під маскою байдужості. Федір зробив крок назустріч – Дазай знову бачить у вигині чужих губ свій власний оскал.
— Ти повернувся, — не питання, просто констатація факту. Федір підійшов ще ближче, насупився, в голосі можна вловити зневажливі нотки — від тебе несе парфумами.
Дазай всміхнувся.
— Тебе це турбує? — карі очі глузливо примружені, тепер вже Дазай робить пару кроків вперед, ставши майже впритул, — Я прийшов не для того, щоб подарувати тобі можливість вистежити моїх пасій по запаху.
— Я не пес, на відміну від тебе, детективе, — Федір підвів голову, подивившись зверхньо, — але ти знаєш, що я можу.
У напівтемряві блиснула сталь леза.
У такій тиші можна почути, як біля дерева пролетить муха. Дазай понизив голос до напівшепоту, не збираючись прибирати ніж від чужої горлянки.
— Але ти не будеш.
Дуло пістолета уперлося в живіт.
— Ти прийшов за погрозами чи все ж таки, — недозволено близько. Губи зіткнулися. Десь у глотці Дазая зароджується гарчання, Федір майже одразу ж відсторонився, — за чимось іншим?
Осаму натиснув на лезо сильніше.
Клацнув запобіжник.
— Ти знаєш, хто що мені потрібно, — прогарчав Дазай, — і я це отримаю.
Федір хмикнув, прикривши очі, прибрав пістолет і відсторонився зовсім. Обійшов Дазая і, навіть не обернувшись на нього, подався до входу до будівлі. Знає, що детектив піде слідом. І Дазай іде. Просто тому що…ну не повертатися ж тепер в офіс, правда? Зрештою, його сюди насильно ніхто не тягнув.
Двері за спиною зачинилися. Шляху назад немає і маски нарешті скинуті. Дазай підійшов впритул, втикаючись носом у білий хутряний комір, і зірвав пальто з чужих плечей.
Усі почуття та інстинкти загострилися до максимуму.
Федір різко розвернувся, стягнувши плащ із Дазая. Він цілує знову. Довше, глибше, наполегливіше. Осаму відповідає, кусає губи та чужий язик, намагаючись перехопити ініціативу. Це завжди було протистоянням. У всьому.
У Достоєвського руки холодні. Це особливо добре відчувається на контрасті з розпаленою шкірою Дазая, коли Федір забирається під сорочку зі спини, змушуючи його вигнутись. Небезпечно, коли ворог знає твої слабкі місця. Ще небезпечніше, коли ти дозволяєш йому скористатися цим. І Дазай дозволяє. Кусає свої губи, дозволяє чужим припадати до своєї шиї. Достоєвський вже встиг опустити бинти нижче, не зустрівши жодного спротиву. Прискорене дихання приховувати марно їм обом.
— Покидьку, — Дазай гарчить знову, різко відштовхнувши чоловіка на диван. Тепер він нарешті навис зверху, посміхається, поставивши коліно поміж ніг. Притиснув до спинки дивана чужі зап’ястя. Нахилився, видихаючи на вухо і його ж прикушуючи: — я візьму тебе.
— Притиснеш, як і всіх тих незліченних шльондр? — Федір обхопив ногами за талію, притискаючись. Чомусь у нього цією дією виходить збудити детектива більше, ніж у тієї дівчини.
Це гра на двох. Вони знають наступні дії один одного, але все відбувається занадто швидко, щоб Дазай міг завадити цьому.
Ривок.
— Ти знаєш, що цього не буде, Оса~аму, — Федір підім’яв під себе. Він уміло виводить язиком візерунки на шиї, зубами відтягуючи бинти. До болю знайомо.
Дазай хрипить, намагається викрутитись, скинути з себе, але руку заломили за спину. Для своєї статури Федір досить сильний, не варто було забувати. Він підняв за стегна, гладить поперек, легко дряпає, знущається. Холод його пальців на чутливому місці змушує здригнутися. Дазай жмуриться, кусає губи і здавлено микає крізь стиснуті зуби, не пошкодувавши, що піддався пориву прийти сюди. Його тіло одзивається на знайомі ласки і чоловік навіть не знає як на це реагувати. Він не хоче цього, він не покаже цього, але потайки він у захваті від того, що хтось може так уміло їм маніпулювати, змушуючи бажати здатися.
Достоєвський смикнув сорочку разом із жилетом, мало не розірвавши. Йому начхати так само, як і Дазаю, який мимоволі згадав, як у нетерпінні розривав чужі сукні та футболки. Ключицю дуже обпалило, коли цей Демон крізь бинти прокусив шкіру — це видно по тому, як на секунду здригнулися губи шатена, скалячись. На білій тканині розквітла перша кривава квітка.
— Тобі не набридло ховатися за бинтами? Це незручно, — Федір трохи послабив стрічки, що заважали, і опустився нижче, торкаючи язиком напружений сосок.
Дазай відкинув голову на спинку дивана, кусаючи задню сторону долоні, щоб заглушити здавлений стогін. Увага розвіялася, але це не заважає все ж таки звільнити одну руку і боляче стиснути чуже волосся, відтягнувши від себе. Сценарій гри ще не пізно змінити.
— Тобі не набридла ця безглузда вушанка? — шатен перевів погляд на річ, яка тепер валяється на підлозі, через його жест — в ній спекотно.
Федір хмикнув, відсторонився сам. Дазай подався вперед, підводячись.
Випад.
Смуги бинтів спали на підлогу разом із краплями крові. Дазай упав назад на диван, прикусивши язик. Ледве встиг придушити бажання закрити долонею поранене плече.
Ти програєш тоді, коли перестаєш чинити опір. Дазай, здається, програв.
— Мабуть, мені дійсно доведеться вбити тебе, якщо я захочу, щоб ти забув сюди дорогу, — Федір посміхнувся.
— То на що ж ти чекаєш? — Дазай притягнув ворога до себе за комір, прорізаючи тканину сорочки разом зі шкірою. З вільними руками дістати заховане під бинтами лезо не так вже й складно, — Нумо, ми обидва цього бажаємо.
Достоєвський скривив губи і вивернув чужу руку. Дазай зашипів від болю, лезо впало на підлогу з характерним звуком.
— Я вб’ю тебе тільки на полі битви, — нахилився і вкусив за плече. Тут же злизуючи краплі крові, що виступили зі свіжої подряпини, — коли ти втратиш свою цінність у моїй грі.
Дазай вивернувся і прикусив шкіру на шиї. Спеціально високо. Вранці там нагадуванням залишиться слід. Федір провів пальцями по хребту, здираючи останні бинти, оголюючи шрами — з губ Дазая злетів судомний подих; вгору по ребрах, між шрамами, стиснув пальцями соски, подався вперед, потираючись об живіт стояком — Дазай промимрив, прокусивши губу. З плеча Федора спала сорочка, оголюючи худорлявість. Оманлива слабкість, на яку шатен колись повівся.
— А хіба … це не поле … битви? — кожне слово дається важко, повітря не вистачає. Він вже програв, це очевидно, але все одно не залишає спроб вивернутись і притиснути до дивана Достоєвського.
Федір усміхнувся і буквально ліг зверху. Його глузливий погляд бісить. Його дії змушують втрачати контроль. Від його тихих постогувань на вухо зносить дах.
— У такому разі, ти зазнав поразки, — руками спустився нижче і стиснув сідниці, змусивши Дазая прикусити язик і все ж таки самостійно пропустити приглушений стогін. Федір понизив голос, видихнувши просто у вухо: — ще вперше.
Потужний удар по самолюбству
Можна майже почути, як клацнув перемикач у голові шатена. Вкусив за плече так, ніби зібрався вирвати шматок плоті, а Федір навіть не скривився. Він знає, як довести Осаму до потрібного стану. Один різкий рух і чужа біла сорочка вже на брудній підлозі. У карих очах іскри, буря, божевілля. Бажання безсердечного пса мафії, але ніяк не доброго детектива.
У Достоєвського кістляві руки, що подарували смерть уже багатьом, бліда шкіра з яскравими венами, і випирають ребра з хребцями — Дазай зовсім не вважає це чимось гарним. Дазаю хочеться зламати свого суперника так само сильно, як Федорові хочеться зламати свого. Вони обидва цього не роблять.
— Ти сам сюди прийшов, — Федір відсторонився, блищачи очима з-під пасмів, що впали на обличчя, — і я не тримаю тебе тут. Не збираюся додавати зґвалтування до свого списку гріхів. Втечеш?
Вперше за час їхньої зустрічі Дазай вирішив за краще промовчати.
— Я чекаю на відповідь, — повільно прибрав руки, випадково забруднивши їх у крові.
Дазай не зрушив з місця, продовжуючи мовчати.
Напружена тиша. Осаму знає, що програє. Федір знає, якою буде відповідь. Але йому недостатньо знати. Він хоче це почути. Язиком злизує плями крові, і вже за цими рухами детектив стежить уважніше, ніж стежив за гарними лялечками місяць тому. Через кілька довгих хвилин Дазай все ж прикрив очі, зітхнувши, і в тиші пролунало тихе: «Залишусь».
Федір задоволено всміхнувся.
— Як я й думав.
Секунда — Дазай притиснутий до дивану животом. Федір крізь брюки притулився ззаду.
— Ох дідько, — видихнув Осаму. При найменшому русі член крізь тканину потирається об поверхню. Іноді здається, що чоловік готовий закінчити від одних різких контрастних дій цього “терориста”.
У Достоєвського совість давно померла. Осаму готовий поруч із нею поховати свою гордість.
Чужі долоні знову стиснули сідниці, пробираючись вище і стягуючи брюки разом із білизною. Палець у прохолодному мастилі проник у кільце м’язів. Дазай вчепився нігтями в подушку. Федір намагається відволікти від неприємних відчуттів сухими поцілунками. Він знає, коли треба бути ніжним, щоб Осаму сподобалося. Щоб Осаму повертався знову й знову.
Дазай вчепився в нещасну подушку зубами. Він, на щастя, не мав можливості звикнути до такого, тож доводиться терпіти. Терпіти, жмуритися і кусати губи, поки Федір додає другий палець. Мичати, коли він згинає пальці всередині і проводить язиком по шраму на шиї. Прогинатись під дотиками, коли він різко проводить пальцями вздовж хребта. Осаму тихо стогне, сховавши обличчя в подушку, і спеціально чіпляє стояком обшивку дивана.
Дазай почув, як ширина розстебнулася, і мимоволі завмер. Без пальців усередині порожньо. Ні, йому не подабається “відчувати щось всередені”, але зрадницьке тіло знає, яке задоволення за цим буде. Від цього передчуття по низу живота розливається жар. Чужий член притирається між сідниць. Глава Щурів дражнить, навмисне сповільнюючись. Дазай обернувся через плече, гнівно блиснувши очима. Він не любить, коли його так дражнять. Хочеться, щоб йому вже скоріш вставили, але ніколи не зізнається вголос.
“Ти занадто повільний” — повисло в повітрі.
Федір усміхнувся майже лагідно і відсторонився. Дазай не встиг нічого сказати — варто було йому податись піднятися, як Федір різко увійшов, змусивши його скрикнути і закотити очі. Достоєвський рухається повільно. Дозволяє відчути кожен чортів сантиметр, змушує бажати більшого, самому насаджуватись у нетерпінні. Однією рукою спершись на диван, а іншою надрочуючи Дазаю, він залишає яскраві засоси на шиї якомога вище. Не тільки Осаму хоче помітити своє. Тканина подушки волога від слини останнього. У нього від чужого дихання на своїй шиї по спині пробігають мурашки.
— Ти занадто тихий, — Федір підняв його за стегна та натиснув пальцем на чутливу головку.
Кут змінюється зовсім трохи і стає вже начхати на гордість, стриманість і власні рамки. Дазай хрипко стогне з кожним рухом, поки Федір переходить на різкі поштовхи. Змоклі пасма прилипли до чола, з боків стікають краплі поту, рани затягнулися скоринкою засохлої крові. Завтра він має бути на робочому місці, але зараз йому все одно. Перед очима каламутна пелена похоті. Не залишилося жодної думки, лише відчуття. Тільки неможлива насолода. Тільки чуже важке дихання та стони: власні, солодкі, нестримні, та чужі, рідкісні, хрипкі. Стримуватись важко не лише йому.
Коліна підігнулися. Дазай уперся чолом у свої ж руки і з гучним стоном закінчив. Федір зупинився слідом із різницею лише у декілька секунд. Обидва знесилено впали на диван.
Бинти зіпсовані, часу на сон майже не лишилося. Десь кроків за десять від дивана жалібно пищить телефон, що майже розрядився, забутий у кишені плаща.
Не хвилює
— Дазай!
Осаму підскочив у кріслі. Він все ж таки заснув за заповненням звітів. Сонно протер очі і, потягнувшись, позіхнув.
— Пробач, Кунікідушко, але твої звіти діють краще за снодійне, — Дазай безтурботно посміхнувся, підперши щоку кулаком.
Колега похитав головою та забрав стопку паперів.
— А мені здається, це через те, що ти вчора вештався невідомо де, змусивши Ацуші відчергувати замість тебе. До речі, — Кунікіда обернувся через плече, — тобі там повідомлення приходили.
— Хм? — Дазай ліниво потягнувся до телефону.
Справді, повідомлення із невідомого номера. Сонливість як рукою зняло. Посмішка зі сторони виглядає моторошно. Все ж, мабуть, не один він у цьому світі божевільний.
«Якщо хочеш залишитись непоміченим, наступного разу вибирай бари подалі від місця зустрічі, інакше буде шанс отримати кулю під ребро.»
Додати до улюблених