Жаристі іскри на руках
Опис:
Піратське!ау
Присвята:
Ольвії
Примітка:
З самого початку це було постом в моєму пабліку в вк, потім перенеслаце на фікбук, але нахуй все мацкальске, отже я переклала і тепер він буде тільки тут.
написано на ау!челлендж
Магії крапелька
Всім цьом
———————————————————————————————————–
– Капітан, пірати на палубі!
Стів різко скочив з ліжка, почувши слова старшого помічника, ніби і не спав взагалі. Він заснув в одязі, в парадному синьо-білому сюртуку з дорогими гудзиками, в білих штанах і високих чорних чоботях. Він з самого відбуття не міг спати, щось з порту переслідувало його, ніби передчуття. І от, він послухав боцмана, вирішив поспати, і що сталось – пірати! Ну просто чудово.
Стів підхопив свою саблю і вибіжав з каюти, поспішаючи на палубу. Він перестрибував по калька сходинок за раз і завмер у широко розкритої двері з жахом, що в ту ж мить захопив голову.
На правий борт було закинуто не менше десяти кішок і перекинуто кілька абордажних мостиків. Абордаж – робота нелегка і не найшвидша, тож Стів роздратовано фиркнув, дістаючи саблю. Їх, абсолютно непомітно, при цілій палубі людей і при пильному шторцовому* взяли на абордаж! І не маленький бот*, а величезний піратський корабель, з незвичним афластоном* – воїном в сяючих залізних обладунках. Корабель був кричуще дорогоцінним, недбало пафосним – золота фарба вилита на борти, червоні шовкові паруси і десь-не-десь позолочені мачти. Дивно було, що паруса були жаристими, а не чорними, як, Стів знав, пірати зазвичай робили. Більше було схоже на королівський корабель, маленьку іграшку пещеної дитини, ніж на власність морських розбійників.
Але величність корабля не надовго захопила увагу капітана – його команда була зв’язаною, поставленою на коліна на вимиту палубу, а перед ними розхожував пірат, на чиєму кортику золота було більше, ніж в скарбниці у невеликого королівства. У нього були темне волосся, що від соленої води почали витись м’якими хвилями. На ньому були всього-то світла вільна сорочка і чорні штані – нічого в ньому не показувало капітана. Він більше схожим був на звичайного матроса, що служили у Стіва – проста людина, нічого особливого. Але кортик і ножни, що іскрились від каменів і гордість з повагою в очах піратів все пояснили.
– Відпусти мою команду, – промовив Стів громовим голосом. Навколо була тепла ніч, така ідеальна і світла, що Стіву не вірилось, що ніхто не помітив такий величезний і крикливий корабель. На небі не було ні хмарки, вся гроза була на палубі – в очах Стіва.
Золотий пірат розсміявся.
– А то що, законопокірний мій?
Двоє людей з тіней вийшли і схопити старпома, що стояв позаду капітана. Сем почав лаятись і спробував вирватись, але пірати тримали міцно. Його сильно вдарили по голові і Уілсон обм’якнув. Стів заричав.
– О, типу такий собі морський вовк у дії. Ще скажи, що ти б бився? – посміхається капітан піратського судна.
– Саме так, – Стів піднімає свою саблю, що колись належала його зникнувшому другу, Джеймсу. Це була проста сабля, без інкрустації і золотих пластин. Вздовж леза були висічені слова «Честь і совість», а на гарді була вирізана п’ятикутна зірка. Стів любив цю саблю і знав, що з нею переможе в будь-якій битві.
– Ні, дорогенький, давай інакше, – хихоче пірат. – Ти кинеш саблю і здашся в полон, і тоді я помилую твою команду. Відпущу їх, вони попливуть додому і розкажуть усім, як ти трагічно помер в боротьбі за корабель, адже перебування у полоні у піратів зазвичай це і означає. Тебе посмертно нагородять орденом чи що ви там робите, і пам’ять про тебе не помре, бла-бла-бла. Як тобі такий варіант? ,
Стів фиркнув. Він стискав саблю до побілівших пальців, а сам напружено обдумовував варіанти.
– З чого мені тобі вірити?
– Ха, та ні з чого. Я пірат, я можу тобі збрехати і мене совість не замучить, навідміну від тебе, – він насмішливо кивнув на напис.
– Та все ж я міг убити їх всіх, поки ти солодко сопів у своїй тепленькій капітанській каюті. Я цього не зробив, і навіть краплі крові не пролив.
На противагу цим словам глухо завив Скотт, матрос. Йому зламали носа, і крові на палубу пролилось доволі багато.
– Ну, майже. Він сам винний, рвався побити Наталі, от і нарвався, – знизав плечима пірат. Він кивнув на руду піратку, що стояла неподалік, холодно намагаючись витерти кров з кулака.
– Жінка на кораблі?
– Проблема з цим? – питанням на питання відповів піратський капітан. – Тож, що ти вирішив? Твоя команда жива і вільна чи твоя честь і їх трупи, як приємний бонус?
Стів думав, намагався думати якнайшвидше. Він дивився на кожного члена своєї команди, з якими вони досліджували моря. Інколи вони були в голові королівського флота і допомагали країні ставати великою, перемагали в боях та битвах. Вони пройшли разом стільки всього, і всі вони підтримували його, коли Бакі забрало море, коли вмирали батьки і кохані. Стів звик, що нічого, окрім команди в нього нема, все так чи інакше втрачалось. І тепер – втратити їх? Ціною чого? Ціною честі – втратити всіх?
– І що ви хочете зі мною зробити?
– Взагалі, я нічого не хочу, ти нудний чесний хлопець. Але Наталі каже, що ти можеш бути корисним і що в тобі щось є. Як мінімум для матроса ти згодисся, он які лаписька, хоч вузли в’язатимеш гідні. Але на тобі все рівно буде рабський ошийник – він не простий, я його особисто зробив. Ти будеш спати в бараках і робити те, що я тобі скажу – ти ж знаєш, що таке субординація. Капітан на кораблі – я.
Стіву хотілось заричати і розпочати бій. Рабство? Після такої неймовірної кар’єри і стількох перемог, після вільного життя – рабський нашийник? Слухати накази, які він звик віддавати сам?
Стів не уявляв, як це – не бути капітаном. Не бути у вирі подій, не рватись вперед за перемогою, битва це чи життя в цілому.
Але на кону стояли життя тих, хто заради нього погодились знову піти в море, навіть після того, як Бакі зник. Йому довелось купити Дугану стільки пива, що його треба було заносити по трапу. Та вони були його сім’єю. Стів ніколи в житті не зміг би собі вибачити те, що втратив їх, нарік на небезпеку, ба навіть смерть. В кінці-кінців, він капітан. На ньому лежала відповідальність за спасіння життя команди і самого судна у випадку непередбачуваної ситуації – це те правило, якому Стів довіряв завжди. Він знав на що йшов, коли свідомо ставав капітаном, приймав усю відповідальність.
Стів повільно поклав саблю на начищені до блиску дошки і штовхнув ногою далеко в бік. Пірати задоволено закричали, і один височенний, біловолосий, навіть хотів забрати її, але капітан підняв руку, зупиняючи його.
– Залиште її як пам’ять. Хай його команді буде що хоронити.
– Ми повернемось за ним! Ми розіб’ємо ваш корабель, а кожного з вас пустимо по дошці і на корм рибам! – кричав Сем, намагаючись вирватись з мотузок. У нього все ще було білим-біло перед очима від удару, та він все чув і не міг дозволити, щоб його найближчий друг помер так… Так безславно, в рабстві і у повній самоті.
– Повертайтесь, тільки нічого не знайдете. Думаєте, ми прості пірати? Та ви не помітили, як ми гаками підтягнули ваше судно, при такій ночі! Ви знайдете нас, тільки якщо ми захочемо, а якщо ми захочемо, – пірат красномовно поклав руку на золотий кортик. – То вам всім стане легше жити без тягару голів на плечах.
Він розвернувся і подивився на Стіва:
– Йди-но сюди, капітан, мені хочеться зідрати твої зірки з плеч, – вищирився пірат.
Стів підійшов. Він випрямився у весь зріст і закрив пірату місяць. З прямою поставою, з широкими плечима і високо піднятою головою, він не видавався схожим на того, кого збирались взяти у полон. Він ніби чекав новеньку медаль на груди. Пірат роздратовано зашипів, простягаючи руку і зриваючи з плечей розшиті погони. Він кинув їх під ноги зв’язаній команді, що відразу почала кричати лайки в слід піратам. Кароокий капітан хмикнув і оглянув Стіва.
– Здеріть з нього цей сюртук. Буде носити гарний одяг, тільки коли ідеально вимиє палубу. І не рухайся, велетню, твої хлопці все ще можуть померти, – кинув пірат, заходячи на абордажний мостик. Стів дивувався тільки, як той так витончено обертався та стояв на не дуже широкій дошці.
Коли з нього в дві рук здерли розшитий сюртук і викинули за борт, Стів мовчав і навіть нікого не вдарив. Коли кайдани закрились на руках у нього за спиною, він також мовчав. Але як тільки пірат, що видавався найкращим другом рудої Наталі, одягнув на нього нашийник з ланцюгом, він не витримав і двинув йому чолом по носу. Кров відразу залила фіолетову сорочку, а величезний пірат з довгим білим волоссям відтягнув його і затиснув в лещата обіймів.
Піратський капітан тільки засміявся.
– Ми всі хотіли це зробити, так, Нат?
– Я сама б краще не вдарила. Кажу ж тобі – щось у ньому є.
– Може і так. Тор, тащи його на борт.
Той кивнув і біловолосий велетень потягнув його – дошка танцювала під вагою величезних чоловіків, але не підломилась, що знову ж здивувало Стіва. Щось тут було не чисто – і він не про піратську палубу.
Його команда на борту улюбленої «Сирени» почала кричати в слід полишаючим корабель піратам. Кішки почали відрізати, мостики забирати. Тільки остання дошка залишилась, по якій Наталі взлетіла на судно і розрізала мотузки на напівзомлівшому Семі. Вона кинула ніж на палубу і повернулась по тій же дошці, забираючи її з собою. Сем кричав щось їй у слід, та вона відповіла йому одним словом іншою мовою. Дорогоцінний корабель почав відпливати.
Стів дивився на команду, що кричала і віддалялась, і уже бачив, як сем біжав до штурвалу, як вони планують наздогнати піратів, але чомусь між кораблями стіною встав туман, з жаристими іскрами. Вони почали набирати швидкість, все швидше і швидше. Дуже скоро, його коханий корабель, на якому він пережив стільки штормів та битв – перетворився в маленьку крапку на горизонті. Стів здивовано озирнувся.
Тільки капітан стояв біля нього, широко посміхаючись.
– Це наша Ванда. Тому і сенсу не було з нами сперечатись чи намагатись нас убити, наздогнати і тому подібне, – він вказав на верхню палубу, де стояла дівчина з темним волосся. Вона вся була в червоних кольорах, доповнюючи паруса і навіть її руки.. Не руки? Не руки, а туман, той самий туман з жаристими іскрами , що ніби виходили з її рук, як та магія з дитячих книжок, де золотими написами на обкладинці було виписано «казки».
Стів шоковано подивився на капітана піратів, що вже міцно схопив ланцюг Стіва.
– Мене звати Тоні Старк і ласкаво просимо на корабель Месників.
*Шторцовий – той, хто постійно має стояти на чердакові судна (чи де там – на дозорчому помості, певно), який увесь час має стояти “шторцом” (себто стояти у вертикальному положенні, випростаний, як паля), вдивляючись у широку далечінь і обсервуючи все довкола себе.
*Афластон – гальюнна фігура, носова фігура — носова прикраса давніх вітрильників. Часто на ніс корабля кріпили русалок або сирен. У нашому випадку – прототип обладунків Залізної людини)
*Бот – не кремлебот, а у добу парусного флоту будь-яке невелике однощоглове судно.
Додати до улюблених