До світанку

Ніхто вже й не пам’ятає, з чого це почалось, але раз на рік, на свято Купали, вони належали лише один одному.

Позаду, на покатому березі річки, потріскувало багаття й гомонів натовп, що вже потопив Коло і поступово розбивався парами, котрі стрибали через багаття. Пари ці пізніше усамітнювалися хто де і хто з ким: старі й молоді, вільні дівчата зі зв’язаними обітницею чоловіками, жінки з молодими юнаками.

Наруто й сам був пов’язаний шлюбними стрічками, але його дружина, будучи вагітною, лише спостерігала чужі гуляння. А сам він, ігноруючи її важкий погляд, втік із загального свята лише з однією метою: і зовсім не припасти до якоїсь із давно примічених чарівниць. Давно, будучи старостою, він вибрав найкращу з них за дружину: з важкими грудьми, широкими стегнами і гарним обличчям, прекрасну господиню з великою скринькою посагу, здатну вести численне господарство і принести на світ здорових дітей. Чи потрібно бажати чогось ще?

Зараз, вхопившись за долоню Саске, ведучого в прибережну пітьму, що поросла молодими вербами, Наруто жадав. Жадав усією душею та палаючим тілом.

Саске спинився під старою вербою, яка звісила гнучкі гілки до самої землі, приховавши під своєю кроною чоловіків. Під ногами до самого краю річки простелився м’який килим ледь вологого моху, що губився прогалині очерету.

Наруто потягнувся за поцілунком одразу, втягнувши Саске в обійми. Перед ними вже не було тієї ніяковості, що буває з новими коханцями, і навіть зранку не треба буде відводити погляд, намагаючись забути: з ким і чому. Наруто хотів пам’ятати.

Їм випадала одна ніч на рік — на свято Купала, і обидва не бачили сенсу витрачати її на розмови. Куди простіше було розуміти один одного, просто сплітаючи пальці рук, і Наруто стиснув долоню Саске сильніше, обпалюючи її диханням. Хотілося виціловувати його мозолисті, вкриті шрамами руки, його шию, вилиці, плечі – всього його від маківки до п’ят. І Наруто не міг собі відмовити. Не сьогодні.

Наступного дня вони знову стануть старостою поселення і відлюдником, що живе за околицею: не заводитимуть розмов, не кидатимуть крадькома поглядів одне одному. Кожен із громади ховає такі ночі глибоко в пам’яті – їх не обговорюють. Їх не засуджують. Лише одне правило: те, що відбувається, назавжди лишається там, де ніч розриває смужка світанку.

Водне дзеркало, побите ряботинням, вже потопило у своїх водах запашні вінки, назавжди погасивши вогники їхніх свічок. Наруто подався за легким рухом, дозволяючи Саске пригорнути себе. Ця ніч коротка, і варто поквапитись. Він потягнув зав’язки чужої сорочки і припав губами до оголеної шиї, пестячи шкіру мокрим язиком. У Саске збилося дихання, він заліз під одяг Наруто холодними шорсткими пальцями, але їх дотик обпалив не гірше тих самих свічок, палаючих на дівочих вінках. Він потягнув вгору тканину – і Наруто вислизнув із сорочки, падаючи на коліна, не зволікаючи, стягнув з Саске ногавиці, огладив пругкі сідниці та припав губами до живота.

Йому не хотілося поспішати, він би розтягнув цю ніч на весь рік, залишившись під темною кроною верби з Саске, від одного імені якого серце на мить завмирає, перш ніж пуститись у божевільний стукіт.

Йому хотілося, як ці святкові вінки, тонути в стискаючих груди почуттях, назви яким він не знав. Лише розумів, що вони утягують його від розміреного життя, немов чорторий або річковий мул, в якому в’язнуть ноги, варто лише увійти в річку. Але Саске не річка — він темний вир, ховаючий страшну чортівню у собі.

Він ніколи не скаже, що відчуває, ніколи не зробить чогось, що кине тінь на репутацію старости. Він обрав тихо піти з села і жити за околицею, обрав за краще такі от рідкісні ночі – боротьбі. Змирився навіть із чутками, що розпускають старі про його зв’язок із нечистим та злими божками. Навіть чутки про те, що приворожив старосту, — і ті були. Та тільки їм двом не було до того діла.

Наруто був згоден хоч на прокляття, аби не відпускати від себе Саске.

Хоч сьогодні.

Пальці тремтять, коли Наруто веде долонями по міцних оголених стегнах, а губами заривається доріжку темного волосся внизу живота. Рука Саске здавлює шию під потилицею, змушуючи закинути голову і підставити обличчя під поцілунки. Він валить Наруто на землю, влаштовуючись між розкинутих ніг і довго цілує, міцно стискаючи бока й стегна. Від цих поцілунків губи горять, а руки плутаються в Саске під сорочкою: тиснуть на спину, притискають тісніше, проглажують поперек аж до ямки під копчиком.

У кожен рух вкладається все накопичене за рік.

“Я ловив твої погляди”, — легкими поцілунками по повіках, відчуваючи губами тремтіння вій.

“Я приходив у наші місця”, – рухом стоп по чужих голенях.

“Я рахував дні до зустрічі”, – пестячи сонячне сплетіння гарячим диханням.

“Я хотів тебе весь цей час”, – притискаючись гарячим пахом до чужого.

Їхні руки сплітаються, обійми стають нерозбірливими. Щоразу це більше схоже на бійку, яка іноді змінюється неквапливою ніжністю. Наруто хочеться благати всіх богів, аби це не припинялося. Він гарчить і дряпається, хапає Саске за зап’ястя, ніби той кудись утече, якщо його не тримати. І Учиха відповідає тим самим, обпалює подихом вилиці, цілує міцно і терпко, їхні тіла сплітаються. Боги, Наруто готовий клястись на крові, що у них навіть душі злиплися-склеїлися.

Коли Саске підминає його під себе, налягає, втискаючи в м’який мох, він не пручається, лише розсовує ширше ноги, притискається, треться пахом. І все це відчувається так гостро, наче вперше.

З відкритих губ зривається глухий скрик, коли Саске проникає в нього. Це так незвично, боляче, аж неприємно, що Наруто хочеться відсторонитися, вирватися з клітки чужих рук і… і через кілька рухів тіло ніби згадує щось забуте, сприймає начебто чуже та стороннє, як частину себе. Саске цілує, заспокоюючи, і від його теплих вуст не хочеться відриватися навіть за ковтком повітря. Вони дихають так, одним повітрям на двох, з легень у легені, не відриваючись один від одного. Тяжке дихання змінюється тихими, але протяжними стогонами, Наруто більше не бачить Саске – йому добре до білих плям перед очима. Він безладно шепоче щось, просить-молить доторкнутися до нього, або хоча б звільнити притиснуті до землі руки.

Саске нехтує проханням, але притискається ще ближче, втискає Наруто в м’який мох сильніше, і між ними так жарко, так волого від поту та змазки, що неможливо втриматися. Вони кінчають водночас, розділяючи один на одного загальний стогін, дихання та трепет тіла.

Ще довго цілуються, хапаючись пальцями за шкіру, що швидко остигає, торкаються до пульсуючої жилки на шиї і зариваються в коротке волосся на потилиці.

Над водою з’являється заграва. Холодний туманом стелиться річкою, наближаючись до її берегів. Десь за спиною в поселенні надриває горло півень, ніби проганяючи нечистого на світанку.

Потрібно поспішати додому в спокійний світ, що триватиме до наступного літа.

Важко звільнитися від тиснучої до землі млості, важко виплутатися з жарких обіймів. І мабуть Саске сильніший за Наруто – він першим піднімається на ноги, тягне за руку, допомагаючи встати, а потім майже тягне коханця в чорну воду.

Від холоду зводить м’язи, Наруто навіть здається, що його хапають за ноги крижані руки русалок. Та тільки треті півні вже відспівали й єдине нечисте, що могло залишитися перед світанком — це його власні помисли у бік Саске.

Хоч і сам відлюдник у пітьмі перед світанком здається чи то утоплеником, чи то русалкою, дивиться чорними очима уважно, не відірватися.

Приворожив, чорт, правильно кажуть старі. Приворожив.

Під руки трапляється притоплений вінок. Туго сплетені трави не встигли розмокнути і розплестись, тільки обм’якли трохи, опинившись під водою. Наруто обтрушує його і не думаючи вінчає Саске голову. Той поблажливий, не відмахується, тільки дивиться, як на дурня, трохи схиливши голову.

Пов’язати б йому руки червоними стрічками, відвести до великого багаття, танцювати з ним всю ніч, пити з ним, кохати його, та тільки не вийде. Руки самі собою ловлять його обличчя, дбайливо, як найдорожче, поцілунок виходить трепетним, як вперше, і погляд очі в очі – обіцяючий.

Обидва знають, що не торкнуться одне одного рік, не подивляться. Хоч вовком вий в спину при рідкісних зустрічах, та й то — мовчки.

Небо стрімко світлішає, відступає туман, осідаючи дрібною росою. Відступає і Наруто, безпорадний, але з вірою – з долею він ще побореться.

Чужа рука стискає зап’ястя сильніше – на мить, перш ніж відпустити.

І немає нічого попереду — лише дні безбарвні, до найкоротшої літньої ночі.

Додати до улюблених