Якщо піднятися високо вгору, над золотими полями, можна побачити дещо смішну картину. Біля околиці лісу ширяє відьма, їй п’ятнадцять і вона все ніяк не може зупинитися і продовжує кружляти навколо старої, рослої осики наче смерч. Хоча варто сказати, що це зовсім не її провина, а її нестерпної, скаженої мітли. Мітла одразу вороже поставилася Гортензії, одразу після їх знайомства. У школі магії кожна відьма отримує свою мітлу в 6 класі. Якщо бути точним то мітли самі обирають собі власниць. Тож коли найкраща мітла з усіх, зроблена з благородного магічного дуба, обрала Гортензію, в якої магії було хіба що на закляття квітів, це був найщасливіший день у житті цієї відьми. Чого не скажеш про мітлу. Вона вироблялась з особливою турботою в майстерні пані Кушнір, чиє прізвище було вибите на її дереві гачкуватими літерами. Усі в майстерні пророкували їй стати мітлою могутньої відьми з сім’ї аристократів. А натомість вона отримала відьму-невдаху, боліло ще й від того, що вона сама її обрала.
Пройшло вже 5 років з часу їх знайомства, спочатку мітла ніяк не давала себе осідлати, весь час брикалась і втікала. Наразі, варто сказати, вона дещо змирилася з присутністю Гортензії. З Гортензією важко було не змиритись, вона мала найзеленіші очі і найщирішу посмішку, а також надлюдське терпіння стояти на своєму, коли їй це було потрібно. З часом навіть мітлі довелося це усвідомити. Подекуди мітла все ж продовжувала капостити Гортензії.
Ось і зараз мітла не в найкращому настрої, ця недовідьма Гортензія посміла попросити її проїхатися разом до міста зробити якісь покупки. Мітлі це, звичайно ж, не сподобалося, пані Кушнір вирізала її з дубу не для того, щоб возити шістнадцятилітніх шмаркачок за покупками. Гортензія це знала, тому ніколи й не просила мітлу про таке. Але сьогодні їй таки потрібна була допомога, і вона попросила мітлу. Остання могла б просто відмовитися, дівчисько не з тих, хто став би її змушувати. Але мітла вирішила краще провчити відьму. За час їх маленької подорожі, вона вже встигла добряче потрусити Гортензією, занеснести в нестабільний повітряний потік, заїхати в кілька десятків дерев і кущів. Зараз вона вже десятий раз летіла навколо старої осики.
– Агато, може вже досить?, – благально запитала Гортензія, відчуваючи що ось-ось впаде просто в кущі кропиви, що щільно огорнули осику з усіх сторін.
Гортензія вирішила дати мітлі ім’я, вона вважала, що мітлі з такою яскравою особистістю належить мати ім’я. Можна було б посперечатись, що саме Гортензія мала на увазі під формулюванням «яскрава особистість», в будь-якому випадку мітлі ідея дуже сподобалась. Звичайно у них були деякі суперечки щодо самого імені, якщо бути точним то мітла відхилила усі запропоновані Гортензією імена. Тому Гортензії довелося сходити у шкільну бібліотеку задля книги зі списком жіночих імен, з яких мітла вибрала «Агату». Що трохи засмутило Гортензію, бо мітла вибрала практично перше ім’я з тисячі можливих.
Агата нарешті вирішила змилосердитись над відьмою, на сьогодні уже досить. Мітла різко зупинилася, від чого у Гортензії прилинула нова хвиля нудоти, але вона поборала її розуміючи, що зараз мітла буде розганятися.
– Думаю крамнички, ще не зачинилися. Якщо будемо летіти швидко, то встигнемо.
Мітла не потребувала інших слів, вона щодуху кинулась у ліс, маневруючи між колючими соснами. В лісі стояла свіжість, чудовий свіжий ранок, після годинного рандеву з мітлою Гортензії було важко дихати. І справді, напевно вони таки не сумісні з нею, мітла її не любить і усіма можливими способам це показує. Гортензія давно б уже дозволила мітлі вибрати собі іншу господарку, але фінанси їх поки цього не дозволяли. Мітли надаються школою і самі обирають собі господарів. Гортензія чудово розуміла, що її мітла занадто крута для неї, але нічого не поробиш. Одного дня вона зможе назбирати грошей і вибрати іншу мітлу, а Агата буде вільною. Гортензія видихнула. Її дві довгі, густі коси періщили по спині, від набраної швидкості.
Під ногами у Гортензії переливалось чудове розмаїття зелених кольорів. Через ранню годину у траві, в кущах, по всій землі можна було побачити потерчат – найдрібніших лісних духів. Вони були світлими і прозорими, скупчувалися маленькими групками, і через це нагадували туман, що опустився на землю.
– Якщо їх тут так багато, – подумала Гортензія, – значить десь поблизу батько Лісовик, можливо і мавки поряд? Я ще ніколи не бачила мавок, лише в підручниках.
Від думок про мавок у Гортензії засяяли очі, вона покинула реальність і полинула у свої фантазії про незвідане. Мітла звичайно ж відчула, що Гортензія втратила контроль, і використала цю можливість, щоб врізалась у гілку. Це швидко повернуло відьму до реальності. І вона цілу дорогу фокусувалась на мітлі, чого і хотіла мітла.
Смуга перепон нарешті закінчилась, і Гортензія з мітлою вигулькнули з рощі. Тут уже починалося місто, внизу розкинулися будинки, чим ближче до центру, тим розкішнішими повставали будинки та кав’ярні. Вони якраз пролітали над великим кам’яним муром, оплетеним бузком, як десь з низу почувся крик. Гортензія поглянула внизу, там стояли Софі та Килина. Гортензія благально подивилась на мітлу, та звичайно ж і не думала зупинятись. Мітлі не подобались відьмині друзі, навіть більше ніж сама Гортензія.
– Агата прошу, – Гортензія жалісливо опустила кутики губ у благальній посмішці, мітлу таким, звичайно ж, не проймеш. Тому Гортензії довелося йти на стратегічні переговори, – я буду ходити до школи сама цілий місяць. Тобі не потрібно буде мене возити! Добре? Будь ласка опустись.
Схоже мітлу ця угода влаштовувала, і вона була надто виснажена, щоб починати дискусію. Тому вона доволі різко пішла на посадку. Софі і Килина уже чекали. Софі була на два роки старшою, високо зросту з чудовими світлими кудрями, які морськими хвилями розкинулись на її блакитному платті, яке неймовірно їй личило. Позаду неї стояла Килина її коротке, чорне волосся, не досягало навіть плечей. Чорні очі незвично виділялися на світлій шкірі. Її тонкі вуста завжди ховали у собі грайливу посмішку. Вона була одягнена у свій улюблені штани Килина була одного зросту з Софі, і разом вони були вищі від Гортензії.
-Дівчата! Ви тут, – сказала Гортензія запихавшись, злізаючи з мітли, – за цей місяць літа, поки ми не бачились, ви стали дорослішими, я так сумувала за вами.
Софі і Килина вкрилися рум’янцем, і вони усі разом обійнялися. Килина злегка прокашлялась.
– Що сталося, виглядаєш, наче натрапила на буревій. Ця клята мітла знову тебе не слухалась? – Килина зиркнула на мітлу. Мітла зайняла вертикальне положення і відвернулась в знак образи.
– Ахаха, та ні, та пусте, Гортензія нарешті вивільнила подруг з обіймів, – головне що ми всі зібрались.
Всі троє знову злились у міцних обіймах. Мітла ще трохи віддалилась від компанії. Гортензія уміла міцно обіймати, так що на душі ставало дуже тепло. Так про неї казали її друзі, що мітла, зі свого боку, вважала дещо переоціненим.
– Насправді це дуже добре, що ми тебе побачили, ми б так хотіли щоб ти була з нами в цей момент.
– Ви про що?, Гортензія – нарешті остаточно послабила обійми.
Очі Софі налились сяйвом, ми дещо дістали, вона потягнулась в кишеню свого костюму і витягнула папірець.
– Ти знаєш що це? – сказала вона з захопленням.
– Гадаю, що це якийсь старезний папірець, а що там? – Гортензія глянула на вміст, – тут щось старослов’янською, я ще такого не вчила.
– Старослов’янська буле у вас наступного року, – Софі була на 2 роки старша за Гортензію і Килину, я вже закінчила цей курс, тому послухайте що вам перекладе мудра людина.
– А так зразу і не скажеш, що перед нами мудра людина – посміхнулася Килина, хитро посміхнулася Килина. Софі насупилася.
– Зате, – Софі зробила вигляд, що виголошує промову, я видобула нам цю цінну річ.
Гортензія не витримала інтриги, Килина і Софі мали вражаючу здібність, пропускати суть розмови і зосереджуватися на непотрібних деталях.
– Так що це таке?
– Закляття виклику,- вигукнули Софі та Килина одночасно.
– Закляття виклику? Але де ви його взяли? І на кого воно спрямоване?
– Знаєш цю чутку про Зелену Вулицю, наче там у крамниці з тістечками працює один хлопець, і якщо підійти до нього і сказати «мені потрібен круасан з шинкою», то…
– Чекай, але ж такого круасану нема, – здивувалася Гортензія.
– Знаю, знаю. Бо це не круасан, а спеціальна фраза, якщо ти її скажеш, хлопець відкриє перед тобою коробку з різними закляттями. Там є закляття на виклик, потерчат, лісовиків, водяників, русалок…
– Але навіщо ти все це мені розказуєш? Це закляття, ви ж не придбали його в тій крамниці?
– Все саме так, як ти і думаєш, – підтвердила Килина, – я збирала на нього гроші ціле літо.
– Ми ж навіть не знаємо чи воно справжнє. І перевірити ніяк не вийде, – Гортензія скептично глянула на клаптик паперу.
– Зараз ми будемо його перевіряти, – Софія жваво замахала закляттям перед очима у Гортензії.
– Ми якраз йшли по дорозі до школи, коли побачили тебе. Не можна втрачати такої можливості, – Килина взяла Гортензії за руку, – ми практично не бачилися ціле літо, бо ти живеш хтозна-де, а в мене була робота, давайте спробуємо це закляття разом!
Від чарівної посмішки Килини важко було відвернутися, Софі підійшла по Гортензії, і взяла її за вільну руку.
– Ходімо. Сьогодні передостанній день літа. Коли ще у нас буде можливість зробити щось божевільне.
Звичайно Гортензії потрібно було дещо купити, дещо важливе, але вона уже встигла зрозуміти, що з такими гаками, які Агата зробила у лісі, потрібна їй крамниця уже давно закрилася. Тому дівчата мають рацію, коли ще у них буде така можливість. Але в Гортензії було ще одне питання, яке її дуже турбувало.
– Цей виклик…, – промовила вона майже тремтячим голосом, – на кого він?
Справа в тому, що всі закляття виклику персоналізовані, тобто розраховані на одну конкретну особу. Софі глянула на Гортензію з хитрою посмішкою.
– На мавку!
Додати до улюблених