Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Марно

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Він спостерігав за нею.

В бокалі залишився лише натяк на віскі у вигляді двох кубиків льоду – бармен не поспішав підлити йому ще.

Коли це все почалося? Коли вона зайшла до клубу – місця похоті та брудних розваг? Коли її стегна почали привабливо описувати круги під ритми музики? Коли він пропив майже пів зарплатні? Чи це було раніше? Коли вона щиро і увесь голос сміялася з його жартів? Чи коли вони кричали одне на одного у пориві неземної люті? Чи коли в її очах заплаканих відбивалися міріади вогників міста? Чи коли він вперше побачив її заспану на передньому сидінні свого автомобіля після чергового складного робочого дня?

Він не знає. Але відчуває, що задовго до цього.

Йому завжди було не до кохання: дівчата приваблювали його, але цей інтерес не затримувався довше, ніж тепло у ліжку після ночі з ними. Він не гнався за цим (принаймні, так вважав). Насолоджувався життям, знайомився з новими людьми, ходив до спортзалу тричі на тиждень, мав роботу та міцну родину. І смиренно чекав, коли в його життя ввійде та сама. З якою раз – і на життя, і… що там ще пишуть в сопливих романах?

І навряд чи вона була нею, бо не так описують тих самих.

Вона кружляла на танцмайданчику, як метелик навколо ліхтарика вночі. Легка і повітряна тканина струменіла по стегнах і здавалася невагомою, мов павутинка. Рухи рук, якими вона підкреслювала привабливі випуклості, у світлі мигаючих прожекторів. А ще той довбань, який залицявся до неї…

Він помітив, як стиснув щелепу, тільки коли у жовнах віддало гострим нестерпним болем. Ненавидів такі моменти, коли міг тільки дивитися. Вона не була його. Та й він, загалом, не хотів бути її. Але миша, яка скреблася у грудях, не давала спокою. Він не міг піти і набити пику тому йолопу, що торкався її так, як хотілося торкатися йому, бо не мав на неї жодних прав.

Здається, алкоголь пройняв його. Бо такі думки йому взагалі не властиві. Чи можливо його почуття були навіяні довгою самотністю, а алкоголь став каталізатором? Він не хотів відчувати того, що відчував. Він біг від тверезих почуттів не для того, щоб прибігти до тих самих п’яних та щирих.

― Ти так на неї і будеш слинки пускати? ­― хмикнув дотепно його друг. ― Я вже бачу, як вони течуть: кап-кап, кап-кап.

― Стули пельку, ­― процідив грізно, запивши горе котрим бокалом віскі, про яке вчасно згадав бармен, поки він сканував об’єкт своїх мрій поглядом.

― Ти розумієш, що своїм мовчанням ви робити тільки гірше? ― вже не сподівався достукатися до його розуму.

Вони зустрілися з нею поглядами. Чарівні очі полискуваті від світла стробоскопів – неспокійне море, глибоке та таємне. Таємниця ця манила його потонути в ній. Зуби заковані у напівпосмішці повних губ кольору спілих вишень. Легкий кивок – привіталася. Серце билося об ребра, як збожеволілий птах. Він повторив її жест.

― Вам потрібно поговорити, ― продовжував давати настанови друг.

Він добре розумів це. Але ще він розумів, що нічого з цих розмов не вийде. Бо ніколи не виходило. Скільки б вони не намагалися.

Вони були просто різні. Як біле та чорне, небо і земля, сонце і місяць.

Але вони і не могли один без одного. Це нагадувало безкінечні американські гірки. Цей жарт Всесвіту став прокляттям. Де б він не був, куди б не подівся, вона завжди була поруч, переслідувала його у спогадах, образах.

Його сестра завжди казала, що колись доля покарає його за скривджені ним серця дівчат. Але якщо б знав, що цим покаранням стане вона, то він одружився на першій же, з якою кохався.

Її пластичні рухи заворожували, гіпнотизували. Стримана пристрасть, де на перший погляд панує вакуум. І здається, що танцює тільки для нього, закликаючи звивається і торкається свого тіла.

― Марно, ― він відвів погляд. Боявся, що вона прочитає його думки, що зрозуміє, яку владу над ним має.

― Тоді припини роздягати її очима. Мені це починає набридати, ― друг дратівливо закотив очі. ― Не розумію, чого ти намагаєшся досягти, приходячи сюди? Знаючи, що вона тут буде. Можливо, ти мазохіст? Пробач, за роки нашої дружби я не помітив у тебе схильностей.

Він криво посміхнувся, вдивляючись у денце стакану, яке прокручував навколо своєї осі у руці, де вправно танцювали крихти льоду.

― Маєш рацію, друже, ― хмикнув.

― Тут так душно, ― жаліється вона і підчіплює нігтями тканину на грудях, сідаючи на високий барний стілець. ― Мені як завжди, ― вона посміхається бармену трохи знизуючи плечима. Він кинув на неї швидкий погляд, який їй все ж таки вдалося зловити. Дідько.

― Мабуть, я піду, ― страждально зітхнув друг. Поклавши пару купюр на стіл, побажав йому удачі і пішов.

― Навіть друг не витримав твоєї компанії, ― відгукнулася вона з напускною цікавістю розглядаючи оточуючих. ― Я його дещо розумію.

― Саме тому ти обрала стілець поряд зі мною? ― єхидствував він.

Паскудно посміхнулася, але проігнорувала запитання.

― Не думала, що тебе цікавлять заклади такого типу.

― Скоріше, мене цікавлять тутешні напої, які бармен без сорому мішає з водою і неякісним соком та дере за це втридорога, ― піджав губи, придивляючись до неї.

Вона схрещує ноги і ловить його погляд. Шкіра вкрита потом, а волосся злиплося. Від задухи в неї потекла туш, що робило її ще сексуальнішою. Ні, все ж таки жінкам треба було заборонити так вдягатися. Ніякого простору для фантазії – вона б ще білизну натягла! Хоча краще справді вдягла: у будь-якому випадку, будь на ній ліфчик, було б простіше дивитися їй у вічі.

― Ти все ще ображаєшся? ― поцікавився він.

― Я не ображаюся на вузьколобих йолупів, ― вона намагалася сказати це байдуже, але вийшло надто гнівно. Відпиває бурбону і повертається до нього, ненароком (або ні?) зачіпаючи босоніжками його стегна, та показує бармену знак повторити.

― Значить, ображаєшся, ― констатує, посміхаючись як бовдур. Тонка біла тканина сукні занадто щільно прилягала до її тіла, і чи то його фантазія, чи то справді вона настільки прозора, що видно контури сосків.

Щоб під ним земля розверзлася.

Він повільно заплющив очі, щоб через мить розплющити і сконцентрувати всю увагу на її очах. І подумки молився Всевишньому, щоб сьогодні не запхати її у першу ліпшу комірку і…

― Пробач.

Він цідить віскі крізь зуби. Гіркий і терпкий післясмак.

― І що буде, якщо пробачу? ― гірко промовила вона. ― Усе зміниться і ти перестанеш буде таким козлом?

Він весело хмикнув:

― Навряд чи.

― Ось і я про це. Нема сенсу вибачати, а тим паче ображатися на тебе. Ти не змінишся. Та і я теж. Ми це проходили сотні разів, ― вона прикро посміхнається йому, відпиває алкоголю, яке опаляє її горло. Поморщилась. Коротке мовчання.

― Я вже казав, які гарні в тебе очі? ― його рокітливий тон викликав незрозумілі приємні електричні імпульси по її тілу.

― Мабуть, тисячу разів. Особливо, коли ти щось хотів від мене, ― не соромлячись, різала правду-матку вона.

― Ти занадто добре мене знаєш, ― його вуста розтяглися у лінивій переможній либі, яку вона так ненавиділа. ― Того ти мені і подобаєшся.

― А ти мені – ні, ― гордовито відрізала вона.

― Ти можеш пручатися, але ми обоє знаємо, що це не так, ― він спостерігав за її довгими худими пальчиками, які вимальовували невідомі узори на гранях бокалу. ― Так, ти сьогодні не зайнята? ― він намагався надати тону буденності, але вона змогла розпізнати нотки переживання в його голосі.

Після недовгих роздумів з хитрою посмішкою відповіла:

― Якщо ти платиш за мене, то ні.

***

Вона ненавиділи той день. Ненавиділа ту ніч. Ненавиділа той клуб. Ненавиділа ту дурну пісню, під яку танцювала. У ній викликав огиду бурбон, який у себе влила. Ненавиділа руки, які підтримували її, щасливу та безтурботну, поки вони йшли до машини, яку вона, до речі, теж ненавиділа. Ненавиділа це нічне місто, в якому народилася і прожила найкращі роки життя, в якому кожен куточок нагадував про щось тепле та приємне. Ще вона ненавиділа буркотливу вахтерку, повз якої вони проходили. Ненавиділа занадто повільний ліфт, який потрібно було ще давно відправити в ремонт.

Вони дійшли до його квартири. У пам’яті сплив до дрібниць той лофт дизайн. Притулилася до стіни під’їзду – прохолода поверхні повертала ясність розуму. Стало так добре, що хотілося простогнати увесь голос. Глянула на нього, такого зосередженого: підбирав потрібний ключ з усієї зв’язки, та ще й так повільно, ніби хотів її покарати за всі земні гріхи. Подумки, вона захоплювалася ним. Його зморшками навколо очей, які були більш помітні, коли він посміхався. Його прекрасним, з архітектурною точністю вирізьбленим прямим носом і кутом обличчя. Його непомітною ямочкою на правій щоці.

Але ненавиділа вона в ньому той не поспіх. Ненавиділа його уїдливі жарти. Ненавиділа його прямолінійність. Ненавиділа похабні залицяння. Ненавиділа його руки, якими стискував кермо під час їхніх колишніх сварок. Не терпіла його напускний вселенський спокій, за яким він ховав мільйон емоцій. Ненавиділа, що вибачався, коли вже було запізно. А ще ненавиділа себе, що все одно вибачала. Кожного разу.

Взагалі-то, він ніколи їй не подобався.

Не витримавши мовчання і його повільності у підбиранні ключа, вона, ледве відірвавшись від стіни, поцілувала ті ненависні вуста. Встала навшпиньки, поклала руки на його плечі, стиснула, провела вверх.

Його відповіді довго чекати не прийшлося. Знов прохолода обпекла шкіру спини. Як божевільні стискали одне одного в обіймах. Сподівалася, що сусіди того не побачать.

― Ти не вмієш чекати, ― ледве відірвався від неї.

― Ти занадто повільний, це діє мені на нерви, ― вона знов потягнулася до нього, але він легко ухилився. Її губи дещо мазнули щоку. Ненавиділа і це в ньому.

Нарешті вставив потрібний ключ у свердловину. Чмокнув її вуста. Декілька обертів.

― Прошу, ― відійшов, і, як справжній джентльмен, відчинив двері перед дамою. Зайшла. Мовчки. Коридор все такий же, яким вона його пам’ятала. Зняла надоїдливі босоніжки, ремінчики яких з болем врізалися в ногу майже до крові.

Він різко потягнувся до її губ. Провів по ним язиком – раз… другий, – м’яко розмикаючи їх. Ледве прикусив нижню. Чудово ніжно, солодко, гостро. Її очі заплющилися самі собою, вона застогнала, дозволяючи його язику ковзнути всередину, і в ту ж мить губи накрили її вже зовсім по-іншому. Шалено, жадібно…

Руки не могли знайти собі місця на його тілі: шия, плечі, груди, живіт. Вона намагалася угамувати бажання не зірвати до чортової матері ту сорочку, ґудзики якої не піддавалися. Але один таки відірвався, брязнувши об підлогу, покотився у невідомому напрямку.

― Божевільна, ― самовдоволено пирхнув він крізь поцілунок, ведучи її крок за кроком у спальню. ― Сорочка нова.

― Зашию, ― відповіла, на секунду відстороняючись, щоб скинути з нього такий непотрібний і надокучливий предмет одягу. Провела рукою вздовж його черева, шкрябнула нігтиками живіт, зупинила руку на пряжці ременя – його м’язи живота скоротилися – і притягнула його до себе. Ближче. На кожен сантиметр шкіри ближче.

― Стривай, ― розмикаючи поцілунок, сказав він. Вони зупинилася поруч з ліжком. ― Повернися.

Мов зачарована, виконала прохання. Його руки, гарячі й жадібні, лагідно фланірували вздовж її, дійшли до плечей – табун мурашок пройшовся від кінчиків пальців аж до низу живота, який пронизувала гостра стріла бажання – і знайшли застібку.

― Ти неперевершена у цій сукні, ― ласкавий шепіт, пронизуючий усе тіло голками. Посміхнулася мимоволі, майже муркочучи від задоволення. Його вологі губи зупинилися на її шиї, торкнулися найсуттєвішого місця, ніжно, що аж пальчики на ногах завертаються. Звук блискавки – її плаття сповзло на підлогу.

Шкіру пронизувала прохолода кімнати, він провів долонями по її талії, уверх до грудей і униз до стегон, підчепив її трусики. Присів, стягуючи їх. Його гаряче дихання на її стегнах, таке зворушливе і приємне.

В голову чоловіка влетіла найбезглуздіша ідея, яку він не встиг подолати: кусає дівчину за сідницю.

Короткий скрик. Вона затиснула рот долонею, злегка похилившись уперед від його напору. Вже поверталася відчитати його, що перед таким попереджають.

― Трясця, якого… ― осіклася. Він піднявся. Його зіниці розширені від збудження. В неї перехопило дихання. Зробила крок назад. Він – вперед. Лагідно, але вимогливо тиснув на її плечі. Сіла. На ліжко.

Не міг відірватися від любування її припухлих через його жадібні поцілунки вуст коханої. Його рука сама лягла на її обличчя. Вона потерлася об долоню мов кицька. Пальцем провів по щоці, вилиці, губам. Вкусила, утримавши, дивлячись на нього знизу вверх, обхопила вустами перст і кивнула головою, проштовхуючи його далі. У рот. Глибше. Ритмічними поштовхами. Обплітала язиком. Смоктала зі чмоканням. Без сорому дивлячись йому прямо у вічі. Бачила в його погляді, як йому подобається. Могла заприсягтися: знала, яка картина в його голові розвернулася.

В решті-решт, не витримав, простогнав її ім’я і висунув палець з рота, провів по губам, насолоджуючись. Вмілі пальчики дівчини знов спокусливо лягли на пряжку ременя, провели нижче, надавили дражнячи. Ледве не простогнав у весь голос – почала розстібати, до болю повільно, не поспішаючи, мстиво.

― Як мало тобі треба, ― переможно посміхнулася вона. Вічі у вічі. Хотів відповісти щось уїдливе, але язик відмовлявся перетворювати будь-які звуки на слова. Її голі груді здималися різко і уривчасто, поглядом вона потребувала зараз же завалити її на ліжко і відтрахати щодуху.

У його очах щось більше, ніж просто схвалення — це спрага, це захоплення, це щось таке, від чого тіло слабшає. Не витримує і лагідно бере його за руку, відповзаючи подалі від краю, тягнучи його за собою.

Лише мить – усі кордони розмиті.

Стягнула залишки його одягу так, ніби вони горять, підкинула вгору, у напрямку небуття кімнати. Його руки на її литці, губи – такі м’які, гарячі, бажані… – на внутрішній стороні стегон, які піднімаються вище, і вище… і вище… Його подих на тазовій кістці. Цілунок лівіше у її родимку на лобку. Язик проковзує між її складочками – глухий стогін дівчини – танець, що виконується ним, зводив з розуму. Грає на її почуттях як професійний музикант на скрипці: витончено, чуттєво, легко і надихаючи. Його пальці увірвалися в неї різко і карколомно. Сп’яніла вона закушує губу і, уривчасто дихаючи, відкидається на ліжко, впускає у його шовковисте волосся пальчики, пригладжує, збирає у жменю і тягне ближче. Його рухи у ній – такі правильні, безжалісні, майже жорстокі, кожен удар досягає мети – Боже, ще, будь-ласка, ще… не зупиняйся… ні за що не…

Її молитви були почуті, але, нажаль, у пеклі, бо саме в цей момент він відсторонився. Із зусиллям підвелася на лікті, щоб упіймати його погляд – очі у нього посмикнуті пеленою бажання, жадібності та відвертої цікавості. Паскудно посмішка переваги на його вустах. О ні… Тільки не ці його ігри…

Мить – вони дивляться одне на одного, а потім він подається вперед і цілує: наполегливо, так, що вона забуває про потрібність дихати – легені мов наповнені водою. Її смак на його губах.

― Солодка, ― шепче в безпам’яті він, затягує у вир, спускається до шиї, ­― ніжна, ― подих на плечі, кусає – червоний слід його зубів напевно залишиться їй у пам’ять про цю ніч,  ― спокуслива, ― язик доходить до затвердівшого соску, окреслює контури ареоли, ― моя дівчинка.

Відчуває, як головка його члену треться об її лоно, хоче податися вперед, нарешті відчути його в собі, але марно: вага його тіла прикувала до місця. Її нігті вимальовували майже до крові на його міцній, мов скала, спині абстрактні візерунки. Його гарячий язик накриває іншій сосок, легенько покусює, відпускає, зализуючи, мов вибачаючись. Вона стогне його ім’я, схлипує від безпорадності.

Від піднімає на неї свій затуманений погляд.

― Скажи, що ти хочеш мене, ― не просить, вимагає, накриваючи її шию рукою, легенько стискає. ― Скажи.

В її очах з поволокою читається усе. Залишки гордості розчиняються у палаючій свідомості, яка перетворилася на тягуче полуничне желе:

― Хочу, дуже хочу тебе, зараз, у собі, будь ласка

У його голові мов спрацьовує перемикач – незворотній режим активовано. Від збудження серце стукає десь у горлі.

Йому вистачає лише трохи качнутися, щоб наповнити її, щоб дістатися до її губ і поцілувати з усією жадібністю, шаленістю, так, щоб від насолоди не можна було ворухнутися. Його язик панує в її роті, проходить по рівному ряду зубів, піднебінню, сплітається в танці з її. Член набирає темпу: на один повільний і ніжний поштовх – декілька швидких. Ритм вибиває повітря з легень.

Їй потрібно більше. Більше. Сильніше. Жорстокіше. Ближче. Хрипле дихання над її вухом, руки, що стискають її в обіймах. Огортає хмарою млості, по шкірі шовком, викликаючи гарячій озноб. Кінчики пальців поколює, коли гладить його плечі, шию, руки. Це відчуття наповненості було порівняно з переднепритомним станом, коли світ звужується, мов тунель, до однієї яскравої точки – більше нічого не важливе: лише її дихання і бажання, лише його рик і насолода.

Солодкі поцілунки, рівні і ритмічні надавлення стегнами, здається, її ноги оніміли. Полум’я пристрасті струменіло по венам замість крові. Він прижимається лобом до лоба, задивляється в очі, наче бачить душу. Безсоромний і частий звук вологої шкіри об шкіру супроводжувався стонами і зітханнями.

Тіло здавлює від напруги. Занадто добре. Занадто правильно. Коли це повторюється, здається, що вона зараз вибухне.

І це відбувається. Насолода густим медом розливається внизу живота, роблячи її слабою і піддатливою. Декілька поступальних рухів і стон, з яким він кінчає, придушено нагадує молитву чи то відбірну лайку.

Ще довго вона, напівнепритомна, приходить до тями, поки він ходив за серветкою і витирав сперму з її животу.

― Ти як? ― нарешті питає він, коли вона опиняється в його обіймах.

― Непогано, ― знизила плечима вона, применшуючи. Хоча її рум’янець казав зворотне. У кімнаті змішався запах поту, парфуму і сексу – справжня задуха.

― Ти серйозно? ― шоковано скинув бровами. ― Це все, що ти можеш сказати?

Не витримавши, засміялася у весь голос:

― Пробач, що зачепила твоє тендітне его, ― каверзно розтягнула губи в усмішці вона, але потім пом’якшала: ― Мені було дуже добре, ― чмокнула його у носик. Він з напускною образою поморщився.

За вікном миготіли зірки і проїжджали поодинокі машини. Ще якийсь час вони лежали так, стискаючи одне одного в обіймах. Сьогодні такі близькі, разом, неподільні, належать одне одному. Та чи будуть такі ж єдні завтра, чи роз’єднає їхні дороги доля, чи зустрінуться вони знову в тому клубі – питання, на яке відповість лише час.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Коментарі на “Марно