Бернард не хотів йти звідси. Йому було потрібно туди. Вглиб печери. Туди куди побіг Оллісен. Він намагався противитися та марно, руки міцно тримали його тягнучи до виходу.
Чорноволосий мужик і сам ледь тримався на ногах. Та з останніх сил тяг двох хлопців по долівці. І ще одного ніс на спині.
– Кхе-кхе. Тримайтеся. – він закашляв ще важче, – ще трошки.
Коли вони опинилися на свіжому повітрі чорноволосий скинув з себе вантаж і втомлено повалився на землю.
Вдихнувши на повні груди чистого повітря і ще раз прокашлявшись Бернарду полегшало. Він швидко підхопився на ноги, та вони підкосилися і він боляче впав на каміння.
– Оллісене! – в його голосі чувся розпач.
,, Ну навіщо ти пішов туди? Тільки б з тобою усе було гаразд‘‘.
Зібравшись з силами він сперся руками об землю, повільно піднявся і пошкандибав до печери. Звідти один за одним вилазили знеможені люди. Ті хто почувався краще тягли тих хто сам не міг йти.
В печері досі було димно. Бернард не міг зрозуміти що ж це був за дим. Та зараз не було часу думати про це Оллісену була потрібна його допомога. Цьому дурню, який сам поперся на дракона.
Зробивши глибокий вдих і затримавши дихання Бернард увійшов назад до темного тунелю. Він все ще почувався слабко та хвилювання про друга піддавало йому сили. Він почав пришвидшуватися поки не перейшов на біг. Коли він добіг до того місця де вони зустріли дракона. Його легеням вже бракувало повітря. Та він рушив далі. По переду замаячіло світло. Не можучи більше стримуватися він постарався розігнати руками, як умога більше диму і зробив три маленькі вдихи. Зразу ж він знову відчув слабкість і силою стримав себе щоб не закашлятися.
Він біг з усієї сили до того світла, так як швидше за все там печера закінчується і він зможе спокійно вдихнути.
Та не встиг він пробігти й половини шляху, як дорогу йому перегородили семеро осіб.
,, Вони прийшли з відти? Значить Оллісен не один побіг за драконом‘‘
Бернард з полегшенням оглянув людей перед ним. Але Оллісена там не було. Тривога знову заполонила ним.
– Де Оллісен? – запитав Бернард забувши про дим. Його зараз хвилювала лише безпека друга.
– Ти його друг? – запитав найстарший – так. – сам відповів.
– Ми побігли за ним коли побачили що він йде за драконом. – сказав найнижчий. Його голоси здригався неначе він був геть переляканим.
– Хотіли здолати монстра. – сумно сказав юнак, який закривав руками живіт. – та… він був величезний. Накинувся на нас з гори – його голос задрижав – поранив мене.
– Ми спробували боротися – знову заговорив найстарший – Оллісен відважно бився. Та тоді… – він сумно замовчав.
Серце Бернарда шалено калатало.
– Він розірвав його на шмаття – його голос став наляканим і тривожним нібито він знову побачив цю сцену. – Дракон роздер його.
– А тоді… просто проковтнув його. Якби ми не втікли то теж вже б були мертві. Мені дуже шкода. – він зі співчуттям поклав руку на Бернардове плече.
Бернард стояв з широко відкритими очима і ротом. Дивився на них і не міг усвідомити те що зараз почув. Тоді він впав на коліна.
– П… пом… мер. – його голос здригався а очі з жахом дивилися в нікуди. – Ні… ні ні ні. Не може такого бути. Я тобі не вірю…
– Мені школа, але це правда. Твій друг мертвий.
– Нііі… Ні. Ніііііііі!!! Не може! Не може такого бути! Брехня! Не вірю! Нііі! Ні. Ні. Ні. Оллісене. Ааааааа – він з розпачу закричав що було сил, а тоді в очах потемніло. Посеред темряви він бачив Оллісена, який ішов геть. Бернард хотів окликнути його, побігти до нього. Та не міг. Оллісен обернувся і подивився йому в очі своїми очима, які випромінювали зло. А тоді й це зникло поступившись місцем непроглядній чорноті.
Додати до улюблених