Ніхто не знав, що саме зв‘язвувало двох людей з різними характерами життями та долями.Прийнані, ні зейн,ні кай не знав.Усі люди казали немов «Ви так схожі між собою!»Один тільки фиркав та відвертався відчеканивши що між ними нема навіть краплі схожого,червоніючи, а інший тілько мигцем дивився на першого та зітхав, тільки кліпаючими небесними очима.Але дещо їх все ж таки пов‘язувало.Вони ненавиділи дотики інших.
Зейн не любив та навіть не розумів як працювати з Кайем. Тому що саме чомусь на їх долю випадало спасати натовпи людей, які зейн так боявся та стерігався.
Кай теж не любив працювати з ним, по правді.Бо в один момент він міг замерти у саму найважливішу частину для Кая-зтичку на мечах з ворогом,стаючи марним,а відволікатися хлопчак не любив.Зейн сам не знав чому він замирав на місці,спанлетичено озираючись, злякано кліпаючи очима.Зейн не любив боротися.Він не розумів у цьому сенс, хоча і вважався «головою на плечах» усієї команди.Коли Бився Кай, в йього очах палали вогоньки адреналіну та люті;коли бився зейн, він почував себе «безчуттєвою машиною». Але битви ніколи не розпаляли ні його душу,ні сердце,навпаки, тільки більше змушувало покриватися шаром пронизливого вітру та багатовіковою мерзлотою.Він більше був стратегом, ніж бійцем.
Але Кай був зовсім іншим.Він насолоджувався кожним ударом,кожним замахом катан та кровавих ран на тілах його ворогів.Він ЖИВ боротьбою та війною.
Зейн не розділював його прагнення до заподіянню болю,але зейн був впевнений у тому що йому це подобалось.
Він захоплювався технікою та навичками кая, хоча вважав що деякі з нихвбули не акуратні і безглузді, яки тільки могли сповільнити його,але на його вдачу він завжди викручувався.
—«Бійки розвантажують мій розум та розпалюють сердце і душу,чуваче»зітхає парубок, встаючи зі стільця та прямуючи на балкон закурити дешманську цигарку.
Зейн може й багато чого не розумів, але він був впевненний та міг сказати, що йому не вистачає того вогню всередині,який б міг розпалити його ємоціі та розтопити крижане сердце.
Кай хапає за плече Зейна, кличучи його на чергову місію, і моментально відскакує, шипячі від болі у долоні.
Між ними виникає клуба гарячого пару, закриваючи та окутиваючи їх.
Зейн похитнувся,здивовано зітхаючи та вдивляючись прямо в очі юнака,намагаючись налагодити зоровий контакт з ним,тягнучись за упаковкою пластирів.
Таке з ними стається часто, хоча «як може холод проходити через кілька слоїв тканини?» Вони самі не знають. Інші ніндзя всміхаються з них та називають «голубками»,на що Кай реагує занадто ємоційно і висказує в жарт все що думає про них, червоніючи від люті,сором‘ячись.
Зейн довго дивився як Кай виснажує себе на тренуваннях, боячись що його сили знову зникнуть.
Він справді співчував цьому, але ризикував получити по обличчю,якщо попросить його припинити.
Хлопець приземляється на ступені біля Ніндройда, тяжко дихаючи. Той зітхає та протягує гарячий джасміновий чай,щоб хоч якось скрасити його закінчення тренувань та ще більше підняти його температуру,якої так добивається Кай самотужки.
Зейн вирішив носити рукавички, щоб пару між ними не виникало, але ненароком зачеплене зап‘ястя «фарфорового хлопця» було достатнім щоб між ними з‘явилася пара, сховавши їх обличчя.В останній момент парубок дивиться на пальці та руки ніндзя,які були покритті шрамами та ссадинами, та пластирямі,які зейн вже приліплював як «традицію».
Сивоволосий хлопець вже очікував цокання язиком від Шатена, і навіть потягнувся за упаковкою пластирів,але той промовчав,важко зітхнувши.
—«Так ось чому ти такий нелюдимий,друже.» затримався на момент Кай, вдивляючись у захід сонця.Він заложив руки за голову, потягуючись та хрустячі кістками, розслабляючись.
Зейн намагався зробити схожу позу, незворушно та трохи ніяково моргаючи очима і піджимаючи губи,але від «друга»почувся лише дзвінкий сміх та смаглява рука на плечі парубка.
Кай облокотився на Зейна,не звертаючи увагу на стовпи пару, які відбувалися із за взаємодій цих двох,долаючи незвичні відчуття та поколювання.Він цокнувся чашкою об іншу чашку з досі гарячим чаєм, який став ще гарячіший від Кая,який вже почав розказувати йому про останню міссію яка пройшла без нього,бо той займався ремонтом мотоцикла Кая в черговий раз,якимось чудом відновивши його з металобрухту,від чого він сам був у захваті.Зейн спокійно зітхнув,піддаючись«обіймам»іншого ніндзя та сором’язливо посміхаючись.
Їхні посмішки та розмови скрились у клубах пару між ними.
Додати до улюблених