Через тиждень їх з Кагиром, здавалося б, таємних зустрічей, у замку не було ельфа, що б не плюнув Морріган у слід і не обізвав шльондрою. Дівчина стійко зносила всі ці прикрощі, навіть назло кривдникам могла зухвало погуляти з командувачем у великому саду серед білого дня. У його присутності ніхто не смів відкривати рота і давився своїм невдоволенням мовчки. Але, на відміну від неї, лицарю було чим зайнятися, і супроводжувати її постійно він не міг. У цей час ельфка вдавала, що оглухла і засліпла для образ. Найіронічніше, що за її спиною перешіптувалися навіть служниці. Особливо неприємною виявилося рудоволосе дівчисько років сімнадцяти. Незрозуміло чому, саме ця покоївка постійно крутилася біля покоїв Кагира і тільки вона міняла та застилала постіль для командувача. Часом, коли вони затримувалися вранці в ліжку, ця настирлива слуга вже стукала в двері і вносила свіжі простирадла. Всіляко намагалася підлизатися до чоловіка і вдавала, що Морріган – порожнє місце.
Лицар бачив, як його жінці набридла ця дівка, але ніяк не міг виловити управителя, щоб сказати надсилати когось іншого. Він знав, як дорого Морріган платить за кожен їхній вечір. Тепер вона остаточно стала чужою для родичів. Проводила час лише з ним і Фрінгільєю, зрідка Францеска закликала її до себе, щоб та приготувала їй потрібний відвар. Якщо в Нільфгаарді нічого трагічного у любовному зв’язку з ельфами не бачили, то, певне, на Півночі діяли інші поняття.
Кагир розмовляв із Фрінгільєю про державні справи і нервово постукував пальцями по столу, мимоволі видаючи своє хвилювання.
– Ти неспокійний, – сказала чарівниця.
– Так, дрібниця, – відмахнувся лицар, чиї думки переключилися на Морріган. Вони домовлялися зустрітися на заході сонця в саду, на який виходило вікно цієї кімнати, але ось сонце вже сідає за горизонт, а її все немає. Командувач переживав, як би чого не сталося.
– Ти думаєш про Морріган, – усміхнулася жінка. – Твоє захоплення принесло їй купу проблем, для своїх вона тепер шльондра і яскравий приклад того, як не варто робити.
– Ти читаєш мені мораль, Фрінгільє? – скривився він. – Чи думаєш, що я навмисне поставив її в таке становище?
– Звичайно, навмисне. Ти покликав її до себе в ліжко першого дня знайомства. Не знаю, чим ти таким її зачарував, але у кохання з першого погляду я вірю слабо. А тепер дивуєшся, що це зіпсувало репутацію дівчини?
– Ми були давніми знайомими. І не лише знайомими, – чоловік відвів погляд. – А я справді дурень, не подумав відразу, що це їй принесе. А коли зрозумів свою помилку, було вже запізно.
– Говориш так, ніби вирішення проблеми не очевидне, – посміхнулася чародійка.
– А воно є? – пирхнув воїн.
– І набагато простіше, ніж ти гадаєш. Одружуйся на Морріган якнайшвидше і справі кінець.
– Жартуєш? Наче я не думав про це. Францеска ніколи не дозволить, а за традицією я маю саме в неї просити руки її вихованки.
– Францеска не буде проти. Я вже говорила з нею і поговорю знову. Можеш хоч завтра йти.
Кагир помітно повеселішав, підірвався з місця і, на мить глянувши у вікно, попрямував до дверей.
– То мені порадувати твою рідню листом про весілля? – крикнула йому жінка.
– Ні, я сам. Краще розпорядись, щоб на завтра зібрали найкращі подарунки для нареченої і начистили мій парадний обладунок до блиску, – сказав уже в двері, що зачинялися, і пішов.
Його розривало від радості. Якщо йому не відмовлять, то вони з Морріган справді одружаться! А це давало надію, що розлука їм не страшна. Більше не треба ховатися як підлітки і бігати один до одного в покої, наче ділити ліжко щодня неможливо. Слуги більше не наважаться виявити до неї неповагу. Вона стане дворянкою, дружиною графа. Ох, титул буде їй личить, так само як і весільна сукня.
Пружинистою ходою лицар вийшов у сад і кинувся до ельфійки, що чекала його там. Міцно її обійняв, ледь не до хрускоту кісток, і підняв над землею.
Дівчина розсміялася:
– Постав мене зараз же! – вимагала крізь сміх.
Трохи змучивши кохану, Кагир таки повернув її на твердий ґрунт. Обхопив її долоні своїми, глянув у вічі.
– Морріган, ти б пішла зі мною до шлюбу? – випалив на одному подиху.
– Кагир, – чарівниця поправила його скуйовджене волосся і сумно посміхнулася. – Я б пішла, та ми знаємо, що нам це не світить.
Через вікно за ними, посміхаючись, спостерігала Фрінгілья. Все пройшло як по маслу. Тепер союз із ельфами буде скріплений не лише обіцянками. Та й Морріган не така дурна і наївна, як себе показує. Можливо, вона справді любить командувача, а може лише покращує своє становище. Поки не з’явився Кагир, молода ельфійка була найтихішою і найпоступливішою дівчинкою, що ніби хвостик слідувала за Францією всюди. А тільки вона провела з лицарем разом ніч, як ніби скинула образ невинності і дурнички, розправила плечі і вже крокувала поряд з ним, немов вони заручені з дитинства, а не зустрілися кілька днів тому. Це не було раптовою сміливістю, це її натура, що пробивається назовні з кожним днем дедалі більше. Якщо цілі Францески були зрозумілі, то бажання Морріган поки що покриті мороком. Якби була можливість одружити Кагира на зручнішій персони, Віго б її не прогаяла. Але якщо командувач вчепився в Морріган, як закоханий хлопчисько, то нехай буде так. Так навіть цікавіше.
Наступного ж ранку у двері покоїв Францески постукали, і в кімнату ступив спочатку командувач у повному парадному обладунку, а за ним четверо солдатів із скринями в руках. Останнім вбіг юнак із прислуги з двома букетами квітів і, покірно схиливши голову, залишився чекати у кутку. Солдати вишикувалися в ряд за командувачем і виструнчилися як того вимагав устав.
На той момент у кімнаті Францеска та Морріган обговорювали майбутнє народження дитини та пили трав’яний відвар. Жінки встигли помиритися з невідомих лицареві причин.
Старша ельфка встала з крісла і з усмішкою зробила крок назустріч гостям. Морріган теж підвелася, але залишилася за спиною прийомної матері. Дівчина не розуміла, що відбувається і до чого цей парад.
– Доброго тобі дня, Францеско, – розплився в усмішці Кагир, – і тобі, прекрасна Морріган.
Чоловік кивнув до слуги і той вручив квіти жінкам.
– Тобі теж доброго, командуваче, – усміхнулася старша жінка.
Вчора Фрингілья вже повідомила її про наміри лицаря, і чарівниці дійшли згоди. Але з Морріган ельфійка не говорила про це. Нехай буде несподіванкою.
– Я, Кагир Маур Дифін аеп Кеаллах, командувач військом імператора Емгира вар Емрейса, сьогодні прийшов до тебе, Францеска, як до прийомної матері дівчини, яку я люблю всім серцем, щоб просити її руки, – вимовив текст, який до цього репетирував з десяток раз і зробив жест рукою своїм солдатам.
Чоловіки в обладунках поставили перед ельфійською королевою скрині та відкрили кришки, демонструючи розкіш дарів.
За спиною мачухи Морріган стояла, шоковано закривши рота руками. Кагир приймав її емоцію за невимовну радість і посміхався ще дужче.
– Візьми ці дари і дай відповідь, – продовжив лицар, – чи віддаси за мене вихованку?
Морріган беззвучно замотала головою в негативному жесті, але Фіндабаїр цього не помітила. Жінка дістала з рукава заготовлену білу розшиту стрічку, якою в ранній юності зав’язувала Морріган волосся і вручила її командувачу.
– Коли б не бачила, як ви ховаєтеся по кутах і дивитеся один на одного, не віддала б. Але досить того. Ось тобі моя згода та благословення. Бери дівчину, що я виховала як дочку, і веди під вінець, – вона обернулася до ельфки і, жестом покликавши її до себе, взяла праву руку і вклала в руку командувача. – Хай буде цей союз міцний.
Кагир поцілував тильну сторону долоні своєї нареченої, а потім, знявши свій плащ, накинув їй його на плечі у знаку захисту та заступництва.
З кімнати майбутні молодята вийшли пліч-о-пліч у супроводі солдатів. Командувач відвів її до покоїв, які вже вставили квітами та заповнили подарунками. Скомандував воїнам “Вільно” та впустив Морріган першою.
Коли двері за ними зачинилися, він, на свій подив, не побачив радості на обличчі нареченої. Дівчина навіть не подивилася на скрині з коштовностями, хутром та шовками.
– Щось не так, радість моя? – спитав тихо лицар.
– Все не так, Кагире! – Ельфка сіла в крісло і закрила обличчя руками.
– Поясни, я не розумію, – чоловік присів поруч і взяв її за руку.
– Союз ельфів та людей – штука тендітна. А вони з нас намагаються зробити других Лару Доррен та Крагеннана. Сьогодні-завтра їхній дружбі настане кінець, а ми повторимо долю цих нещасних. Ще не дай бог у нас народиться дитя.
– Це останнє, чого тобі варто боятися, – усміхнувся лицар. – по-перше, я не чародій, по-друге ніхто не очікує від нашої дитини нічого надприродного, всі будуть щасливі, якщо вона просто хоч з’явиться. І по-третє, я твій майбутній чоловік. Наскільки мені відомо, ті двоє були лише коханцями, а Лара взагалі заручена з іншим. Нам це не загрожує, хай навіть розпочнеться війна з ельфами. Тут і зараз ми у безпеці. А після весілля влади Францески більше не буде над тобою, ти можеш робити все, що захочеш. Іти куди завгодно, казати що заманеться. Я не тримаю тебе.
– Я вже прийшла туди, куди хотіла. Якщо сама доля велить мені бути поряд з тобою, якщо зводить через роки знову разом… Може це моє призначення? Може, я не маю вести ельфів після Францески, а мені треба залишитися тут…
– Як завгодно, – зітхнув командувач. – Тільки скажи, чи ти згодна? Одне твоє слово – і ніякого весілля не буде.
– Я згодна. Нехай буде все як є.
Він посміхнувся.
-Я щасливий з того. Ти ніколи не пошкодуєш, що дала згоду, обіцяю. Жодна жінка в світі не матиме такого відповідального й люблячого чоловіка як я.
-В тобі я не сумніваюсь, Кагире.- зітхнула кладучи йому руки на плечі.- я сумніваюсь в собі.
-Ніколи цього не роби.- наречений поцілував її в кожну з долоней.
-Я звикла до одинацтва, до втечі. В мене паскудний характер. Чи я зможу бути тобі хорошою дружиною?
-Ти вже мені найкраща. Така як є, в кожному з своїх проявів. Просто будь зі мною. Не моєю, ти завжди належатимеш сама собі, я це знаю. Поруч – вже чудово. І я тоді буду найщасливішим.
-Не можу тебе слухати.- всміхнулась дівчина.- бо ще дійсно завважаю себе такою, як ти мене описуєш.
-Помиляєшся. Я ніколи не зможу тебе описати, слів не вистачить в жодній з мов.
Він простягунв їй вишиту стрічку.
-Що це значить?- спитав зацікавленно.
-Стрічка, яку вишивала моя рідна мати. Традиція така. Коли народжується дівчинка, їй мама вишиває такі стрічки. Біла найкрасивіша і найрозкішніша. Нею дівча заплітають тільки на свята. Якщо є згода на шлюб, то цю стрічку дають нареченому. За повір’ям вона буде оберігати їх шлюб. Після весілля маю вишити тобі трохи інакшу.
-Буду берегти ці стрічки як зіницю ока.- посміхнувся чоловік.
Додати до улюблених