Крізь вікна просочуються теплі сонячні промені, розтікаючись світовими плямами на усіх поверхнях, які тільки потраплять. А бібліотека пуста, справді, хто у свій вихідний буде вчитися, окрім двох дивакуватих студентів, що забилися у найтемніший куточок.
– Северус, що там у вас з Лілі? – дівчина відверто посміювалась з усієї ситуації. Обережно прочісуючи, своє сіре волосся пальцями, кожен раз знаходячи нові вузли, вдаючи, що це абсолютно звичайне та буденне питання.
– Не твоя справа, Елеоноро, – він роздратовано зім’яв зіпсований пергамент та відкинув кудись у бік.
Вона розгладжує свою зелену краватку, зацікавлено, з бісиками в очах, переводить погляд на свого друга. Той все ще щось старанно виводить, та дратується від кожного звуку. Елеонора ж веселиться від усього серця.
– Та годі тобі, її, що не вразив твій пафосний псевдонім? – вона тихо хіхікнула, коли в неї полетіла кулька з зім’ятого паперу. – А що? Напівкровний принц – наче смакуючи слова, промовила та. – Звучить, – продовжила, за що ледь не отримала сувоєм по голові.
Дивитись на Северуса, було відверто боляче, значно легше було б якби він закохався у дівчину з їхнього факультету. А тут мало того що Грифіндорка, так ще й бруднокровка. Хіба так можна?
– Кажу, не твоя справа. – вже шипить парубок.
***
Вони познайомились ще на першому курсі, обидва не вирізнялись нічим серед своїх однокурсників. Були дві сірі, байдужі миші, їх в основному просто ігнорували, а їм самим і не було до цього діла.
Початок дружби якось стерся з пам’яті, чи то було через спільні шкільні проєкти, чи через таку неймовірну схожість у вподобаннях. Неважливо, вони обидва цінували один одного, могли просто дуркувати та розмовляти на цікаві їм теми. Рік за роком стаючи все ближче, та сприймаючи це, майже як сімейний зв’язок.
Звісно діти зростали, Елеонор стала більш відкритою та говіркою, з роками набуваючи все більше зав’язків, а з ними й купу зізнань у коханні впереміш з непристойними пропозиціями.
Снейп теж соціалізувався, про те не так як його подруга, якщо вона отримала репутацію гарної та цікавої співрозмовниці, то він став місцевим снобом. З ним почали рахуватися.
***
– О Мерліне, терпіти не можу ці настоянки, – скиглила Елеонора, намагаючись завчити той бісовий рецепт. Переводить свій погляд на Снейпа ,який точно усе знає, та з благанням дивиться на його профіль. – Снеееейпе, – сумно тягне вона.
Розгладжує складки на спідниці, відводить погляд на товстий фоліант, що лежав перед нею, з сотнями рецептів, а їх усі треба вивчити та зрозуміти.
– Платиш за мене у “Трьох мітлах” – не повертаючись відповідає він, а дівчина аж сяє швидко киваючи. Підсовується ближче до Северуса та уважно дивиться. А що йому залишається, окрім як весело посміхнутись, поки він ще має на це право, поки може. – А я казав не спати на заняттях.
Вона награно дується.
– То не через це, у всіх проблеми з цим предметом, його розуміють лише такі як ти.
***
– Хах, тримай! – вона протягує Снейпу повний кухоль маслопива.
– Ага, – похмуро відповідає він.
Розмова з Лілі вийшла важкою, того його брови й намагаються весь вечір перетворитися на птаха та полетіти геть за горизонт. Нора з розумінням відводить погляд та не втрачає свого веселого настрою спілкуючись з усіма навкруги. Знає, що конкретно зараз з ним краще не розмовляти, а тим більше підколювати.
Так вони й сидять за одним столиком не перекинувшись один з одним жодним словом. Вона як завжди весело крутить головою спілкуючись то з однією людиною то з іншою, відводячи всю увагу на себе, навіть тоді, коли намагаються звернутися до Снейпа.
І лише коли вони повертаються до Гогвартсу, перед тим як зайти до своїх спалень він тихо промовляє:
– Дякую, Норо.
***
Випускний, святковий бал який може трапитись лише один раз у житті. Всі екзамени позаду, все просто чарівно. Вона гарна як ніколи, йде під руку з гарним хлопцем, танцює і танцює. Елегантно кружляє, усміхається наче справжня високородна панна.
Елеонор справді гарна, її сукня тихо шелестить, а партнер широко посміхається, майже співаючи оди красі своєї супутниці.
Зі Снейпом вони лиш раз зустрічаються очима та усміхаються, хоч він і не зміг запросити Лілі, але було щось, що змушувало його усміхатись. Навіть серце такого зануди може розтопити випускний.
***
На цей раз вони зустрічаються на зібранні Смертежерів, та вперше за роки дружби не можуть поглянути один одному в очі. Їх обличчя серйозні, вони майже розуміють, що назад вороття не буде, та чого їм коштуватиме цей вибір. Але головне слово “майже” тому вони нічого один одному так і не говорять.
Елеонора, нервово смикає рукав, чомусь ідея вступити до лав Смертежерів її більше не захоплює та здається майже огидною. З кожною зустріччю Темний Лорд стає все огиднішим, а раніше здавався неймовірним та величним, готовим побудувати новий ідеальний світ.
Дні, тижні, місяці мчать один за одним, а події все набирають обертів, все стає набагато серйознішим. Вони вбивають та катують незлічену кількість людей.
Не дивлячись на їх походження, обидва мають непоганий статус якого набули з часом. Елеонор майже одружена, нещодавно їй зробив пропозицію, коханий чоловік, а вони між, іншим разом, з сьомого курсу.
Так проходять і роки, а чорна змія на руці свербить все більше, Снейп залишається все таким же спокійним та зібраним, що правда сьогодні його очі просто кричать про страх, лють та біль. Нора одразу помітила по його очах, що її давній друг утнув якусь дурість.
– Що ти вже зробив? – ловить його якось Нора, з силою хапаючи за руку.
Коридор темний хоч очі виколюй, а Снейп лише істерично сміється, не в змозі нічого сказати, по його обличчю стікають сльози, та все ще не може заспокоїтись. Вона підходить ближче та дозволяє пригорнутись, він утикається головою їй у плече та надривно плаче, зриваючи голос просячи пробачення, проклинаючи та молячи про порятунок.
Це продовжувалось поки він не зміг вдихнути та нарешті, щось сказати.
– Я розповів Темному Лорду про пророцтво, – тремтячим голосом сказав він.
Нора аж задихнулась від обурення і жаху. Вона грубо відсунула від себе Снейпа та пронизливо заглянула йому в очі. Вони розуміли, усе розуміли.
***
Вона лежала на прекрасній мармуровій підлозі, що псувала її ж огидно червона кров. І навіщо їй було намагатися обдурити Волдеморта? З кожною секундою її кінцівки все більше німіли, а очі майже перестали бачити. Чутно швидкий тупіт, чорна тканина, чи то вона вже сліпне плямами?
– Нора, – її обережно підняли та неймовірно швидко, як їй здавалось понесли кудись. – Ще трохи, я щось зроблю. Прошу, прошу…
Він задихався, біг, притискаючи рану на шиї, тримав її на руках, аби вона трохи протрималась.
– Сев.. Северус я…
– Не говори! – він швидко її заносить до свого кабінету. Кладе на потертий, засмальцований диван. – Все буде добре, я зараз щось придумаю.
Він швидко шукає щось, руки тремтять все з них валиться.
– Пробач, я все зіпсувала… – нарешті прохрипіла.
– Ні, ні це моя провина, – він нарешті знайшов, що шукав та швидко взяв у неї трохи крові.
– Врятуй їх, Северусе, – не дивиться на нього, не бачить. Знову це кляте розуміння в її очах, от би вона була повною дурепою, може тоді ні в що б не втрапила.
– За себе спочатку подумай, зараз я щось…
– Дякую, що був моєю сім’єю.
Ці очі більше нічого ніколи не побачать, цей розум більше нічого не зрозуміє, а ці бліді холодні руки більше ніколи нікого не обіймуть.
***
– Гаррі, – він пускає сльозу зі спогадами, а Гаррі швидко збирає її у колбу. – Професоре, має бути якась протиотрута. Ми можемо допомогти.
Так вона є, надійно схована там де Золоте тріо її знайде. Проте сам Снейп, не прийме.
Він помер так само як і вона, його останній член сім’ї.
Додати до улюблених