Біле золото

Три родимки на правому вусі. Темні, крихітні та майже непомітні, але від цього не менш важливі. Ні, не тому, що непримітним розчерком долі вони несуть у собі волю зірок. Джонатан знав, якщо поцілувати їх, кожну, Діо стає чутливим. Його порцелянова шкіра заливається від цього рум’янцем, теж майже непомітним, але цього достатньо, щоб серце Джонатана починало битися частіше. Його пухкі яскраві губи починають одне за одним сипати прокляття, випльовувати лайку, але саме це змушує метеликів, які невідомо звідки взялися в животі у Джонатана, кружляти і вибрикувати фінти. І тому Джонатан обережно, з боязкістю недосвідченого молодика, цілує ще раз. Від насолоди заплющує очі, вдихаючи запах його тіла, відчуваючи губами оксамитову поверхню акуратного вуха і потопаючи в потоці лайки, що ллється на нього. А потім пробує бажані губи, що все ще бруднять себе не найпристойнішими виразами, на смак. Діо раптово замовкає, спалахує яскравіше, здригається. Він сердиться ще більше, але відштовхувати чомусь не поспішає. Джонатана, що розірвав поцілунок, ледь чутно називає ідіотом, поки той великим пальцем розгладжує складочку між його брів. Віддається. Але тільки тому, що він, Діо, сам того бажає.
Джонатан любив слухати, як сильно і швидко б’ється потім серце Діо. Він клав голову на його широкі, блискучі від поту груди, що важко здіймалися від кожного подиху, спостерігав, як поступово заспокоюються глухі удари. Діо лежав у цей час майже нерухомо, розкинувши руки. Вони мовчали, не заважаючи один одному поступово приходити до тями. Іноді Діо розсіяно, занурившись у свої думки надто глибоко, обіймав Джонатана, бувало, так і засинав… І Джонатан тихо задихався від захоплення. Він дозволяв собі затриматися трохи, вслухався в розмірене дихання, не сміючи зайвий раз ворухнутися. Боявся втратити, зруйнувати цей інтимний момент. Лежав майже до самого ранку, не зімкнувши очей, і тільки потім міг змусити себе піти — Діо не любив прокидатися з кимось в одному ліжку. У напівдрімоті він помічав чужий рух, бурмотів щось невдоволене, відвертався і відмахувався, коли Джонатан намагався обережно поцілувати його на прощання і дбайливо прикрити ковдрою. Діо рідко демонстрував свою прихильність, ніжність була чужа йому. І все ж, він любив ці моменти, хоч і ні за що нікому б у цьому не зізнався. Навіть собі самому. Адже Діо не звик щось любити.
Він щоразу залишав на ньому синці. До крові дряпав спину, кусався, а потім гордо й холодно дивився з іншими на свої яскраві відмітини, вдаючи, що зовсім непричетний до їхньої появи. Це приносило йому певною мірою витончене задоволення. У Джонатана, у людини, яка так трепетно ​​плекає ідею про честь і кодекс джентльмена, може бути така інтрижка? Ніхто й не підозрював, що ж було насправді, що це саме він, Діо, зміг отримати собі не тільки серце Джостара, а й його тіло. Серед усіх покидьків, серед усіх цих плебеїв він, неперевершений Діо, зміг урвати найкраще. Діо пишався цим, пишався собою та своєю владою над закоханою в нього людиною. А Джонатан під дружні підколки крадькома дивився на нього і посміхався. Зустрічаючись з ним поглядом, Діо поспішав відвернутися. Він знав, кому була призначена ця дурна, на його нескромну думку, посмішка. Але жодного разу не зміг змусити себе хоч трохи затримати погляд. Натомість ставав роздратованим, знервованим, намагаючись глибше заштовхнути незрозуміле почуття, в яке так стрімко перетворювалося нещодавнє задоволення. Невже чогось боїться, про щось переживає? Дурниця. Такого просто не може бути, адже він, Діо, вищий за це.
Діо даремно дратувався. Ніхто не помічав цих їхніх поглядів. Ніхто навіть не підозрював, що ж було між цими двома. А Джонатан продовжував так само щиро віддавати себе на розтерзання. Раз по раз, зачарований кучерями з білого золота, порцеляновою шкірою, трьома родимками на правому вусі… Діо ставало від цього моторошно. Його надійний захист, його неприступна фортеця, що роками зберігала його від жорстокості зовнішнього світу, розсипалася на дрібні камінці. Більше того, він сам покірно допомагав розбирати її стіни. Начебто Джонатан та його наївні почуття могли мати над ним владу. Це вже просто смішно.
Він просто надто глибоко занурився у роль. Діо вважав, що це помилка. Жахлива помилка, яка не дає спокою обом, непробачний для нього промах, з яким терміново треба щось зробити. Але, сам того не помічаючи, поспішав помилитися знову.

Додати до улюблених