Sorry
Енні в цьому упевнилася в наступний тиждень. Аврора подовгу не спала ночами, читаючи в телефоні фанфіки, що заважало спати, адже світло від екрану било Леонхарт прямо в очі. Через це Енні також не спала. У них навіть стався невеликий конфлікт, але він швидко розв’язався. Барнс пообіцяла знижувати яскравість на телефоні або взагалі не використовувати ґаджет уночі.
Майже щоразу, коли всі вже спускалися на ранкову зарядку, що відбувалася перед будівлею табору, Енні з Авророю лишалися в кімнаті. Аврора довго збиралася, а Енні сподівалася пропустити ранкову зарядку, яку ненавиділа.
− Ти можеш не чекати на мене, – сказала Аврора під час свого гасання по кімнаті. Спочатку дівчина на ходу обтирала обличчя полотенцем після вмивання, потім розчісувала волосся, а зараз нарешті всілася на ліжко й почала переодягатися у спортивну форму.
Хоч Енні не любила ранкові зарядки, проте вставала раніше за всіх, перша йшла в душ, а потім слухала музику або грала на телефоні в ігри. Частіше слухала музику, адже на ній не стояв батьківський контроль. Також дівчина взяла з собою книжку, яку придбав їй тато на власний розсуд, тому Леонхарт іноді намагалася її читати.
Сьогодні Енні нічого з вище переліченого не робила, а просто розглядала небо у вікні, лежачи на ліжку.
− Усе нормально, – відказала вона, коли почула слова Аврори, бажаючи приховати свої справжні наміри.
− Ні, дійсно. Ти завжди чекаєш на мене, я відчуваю вину за це.
Аврора нарешті завершила свої збори, але от «невдача» для Енні, зарядка вже закінчилася, – і за розкладом усіх скликали на сніданок.
− Ви знову пропустили зарядку, – Мікаса мовила строгим тоном, коли вони зустрілися в їдальні на першому поверсі. – Леві скоро помітить, що вас двох немає.
Аврора вибачилася, а Енні лише окинула Акерман поглядом.
За столом весь їхній блок завжди сидів разом. Саша уминала за обидві щоки омлет з овочами в прикуску з хлібом, поки інші вели розмову між собою, як Імір із Хісторією.
− Цікаво, коли ж ми вже підемо на озеро? – було видно, що Хісторія дуже цього хоче.
Після цих слів Енні стиснула вилку в руці, від чого зубчики прибору неприємно заскрипіли по тарілці.
− Думаю, скоро, – Імір помітила реакцію Леонхарт, але не надала цьому значення.
До кінця сніданку Енні намагалася запхнути в себе їжу, віддаляючись від реальності.
Навколо стояв шум, іноді вожаті придушували вибрики, що відбувалися за сусіднім столом, де сиділи хлопці. Серед них особливо любили посваритися Ерен Єґер та Жан Кірштайн. Найбільше було шкода білявого хлопця Арміна Арлерта, який сидів між ними і щоразу перебував у центрі подій.
У кімнату дівчат часто заходив хлопець на ім’я Конні Спринґер, що також сидів за столом тих хлопців і жив з ними в кімнаті. Він ділився жуйками з дівчатами. До речі, запаси Саші вже з’їли під час обіднього сну. Тоді їй довелося поділитися не тільки з жительками її блоку, а й з хлопцями з іншого, однак це було весело. Вони насолоджувалися їжею разом, а потім грали в карти. Найчастіше вигравали Мікаса та Енні. Енні насправді давно не грала в такі ігри, батько їй забороняв, адже є речі набагато корисніші за азартні ігри, але тепер вона могла порушувати заборону батька з легкістю.
Після сніданку загін «Атака титанів» (цю назву обрали на першому вогнику) відправилися на спортивний майданчик неподалік від будівлі табору, де хлопці почали грати у волейбол. Згодом до них захотіла приєднатися дівчача команда, яка складалася з Мікаси, Імір, Хісторії, Саші та двох інших дівчат із їхнього загону.
Найбільше викабенювалися двоє хлопців, один із них був високий блондин, який кликав себе броньованим титаном, а чорнявого хлопця поруч титаном-колосом кожного разу, як вважав за потрібне(це почалося незадовго від того, як їхній загін визначився з назвою, і стало мемом). Насправді їх звали Райнер Браун та Бертольд Ґувер. І вони принципово не хотіли грати з дівчатами.
− Я згоден хіба що взяти на місце Арміна когось із вас, – закомандував Райнер і глянув на дівчат.
Армін часто пропускав м’ячі, адже дуже рідко грав у шкільний волейбол, відсиджуючись на лавці, та сьогодні Ерен з хлопцями переконали його спробувати. «Немає нічого погано в тому, щоб чогось не вміти, завдяки практиці можна набагато покращити свої навички. Шкода, що таким, як Райнер, цього не осягнути» – подумав Ерен і вже хотів вступитися за друга, але його перебила Мікаса:
− Стулися, Райнере. Якщо ми хочемо грати, то ми будемо грати.
Дівчата зайняли позиції на майданчику під приголомшений вираз обличчя хлопця.
− У такому випадку ми не гратимемо, – Райнер мав на увазі їх із Бертольдом.
− Ми? – Бертольд розгублено закліпав очима.
− Так, ми. Ходімо, Бертольде, нам немає чого робити з цими невдахами.
Вони пішли, але Бертольд ще декілька разів озирався.
− Баба з возу – кобилі легше, – згадав Жан вираз, який ідеально описував цю ситуацію.
Саша зареготала. Її настрій підтримали й усі інші.
Поки компанія грала у волейбол 5 на 5 через нестачу гравців (Мікаса перейшла до команди Ерена, що допомогло їм виграти зрештою), Аврора й Енні сиділи за столиком під соснами.
− Може, хочете поскакати на скакалці? – до них підійшла вожата. Дівчата не встигли й відреагувати, як жінка продовжила: – Я зараз принесу. Ні слова більше!
І наспівуючи собі під носа веселий мотив, Ханджі Зої бадьорою ходою поквапилася за скакалками.
− Я не хочу ніяких скакалок, – Енні була не в захваті.
− А я не проти пострибати, – з невимушеною усмішкою відповіла Барнс.
Ханджі принесла скакалки і не тільки. Ще гру, де двоє людей перекидають м’яч і ловлять його спеціальними дисками з липкою поверхнею.
− Дякуємо, – сказала Аврора, беручи до рук зелену скакалку. Інша, блакитна, лишилася лежати на столі, як і м’ячик з дисками.
− Нема за що! Пограйте в гру, яку я вам принесла. Вона жах яка цікава! Я поки піду перевірю, чим інші зайняті.
− Гаразд.
Аврора почала стрибати на скакалці, що стало дратувати Енні, адже дівчина змушувала дивитися на неї і рахувати скільки зроблено стрибків.
− Я не буду рахувати, мені це не цікаво, – заявила категорично Енні, і вставши з місця, попрямувала вбік, де грали у волейбол.
Скакалка заплуталася в ногах – і Аврора зупинилася. Відчуття вини почало проїдати її серце.
− Почекай!
Барнс покинула на столі речі, які довго не лежали без нагляду. Гру з м’ячиком взяли Райнер з Бертольдом. Спочатку їм здалося, що це гра для малих дітей, але згодом вони зрозуміли свою помилку, коли не могли відволіктися, аж спітніли, але на обличчях сяяли усмішки.
− Енні! Ну, Енні, – Аврора ледве її нагнала й спробувала взяти за руку, через що Леонхарт, немов ще більше розізлилася, й відкинула роздратовано чужу кінцівку.
− Пробач. Пробач, будь ласка. Я не хотіла набридати тобі… Пробач.
Енні тяжко дихала. Їй здалося, що це надходить панічна атака.
«Тільки не тут і зараз» – думала вона, бігаючи поглядом по сторонах, в той час, як Аврора намагалася вловити його, через почуття провини й страх.
Додати до улюблених