🎋

FavoriteLoadingДодати до улюблених

— Кажуть, холодного вечора гірські тумани випускають злих духів, шукаючи втрачене за життя щастя. Що жителів Ліюе змушує так думати? — Кінчики черевиків обережно переступають по каменям річки долини. Сонце давно сховало своє обличчя за горизонтом, залишаючи примарне світло.
— Раніше справді в кожному закутку ховалася моторошна тінь, завдаючи жаху і смерті. Захисники Якши для цього і були покликані. Зараз же лякаючі ночі змушують людей думати про чудовиськ, — відповідає історією Чжунлі, міцно тримаючи за руку блондина, якому спішно захотілося стати маленькою дитиною. Він стрибає по камінчиках на березі, пояснивши це припливом спогадів із мамою. Чоловік не відмовив побути у ролі батька.

Їхня подорож тримає шлях на південь країни контрактів, тому в долині Гуйлі вони не затримуються. Потім дорогою назад до гавані прогуляються ще тут.

— Подібними легендами охоплена вся Іназума. Куди не ступиш — скрізь зустрінеш тінь минулого, злого духу чи пролиту кров. У Мондштадті ж люди бояться мінливої ​​погоди, немов Декабріан спустить на них свій гнів неминучою бурею. У володінь Архонтів довга стародавня історія, не насичена радісними подіями, — закінчивши свої думки, Тома ступає на берег поряд з товаришем, поправляючи рюкзак на плечах.
— Не завжди… хтось розповідає про історію так спокійно та відверто.
— Просто в мене немає поганих задумів чи непохитності до богів, особливо… після подій в Іназумі, — Тома кривиться на останній фразі.
— Що трапилося?
— Ну, це цікава розповідь…
— Я хочу послухати.

Чужинця вражають наміри чоловіка вислухати його. Всю спільну дорогу Чжунлі мало не вимагав від нього виплеснути всі свої припливи відвертості.

— Мені надалася честь стати сотим упійманим на Полювані за Очима Бога. Я наївно думав, що в мене такий самий імунітет, як і в комісії Яширо, доки не попався. Побачивши як сама Сьогун Райден забирає мої бажання, я страшенно злякався… Люмін врятувала мене.
— Уславлена ​​мандрівниця, еге ж?
— Ви знайомі?
— Так.
— Що ж, ми стали злочинцями століття після церемонії. Мені прописали мало не страту за те, що я добре так закинув спис у саме божество.
— Хоробрість знайшлася навіть у такі страшні моменти.

У співі цикад і квакання жаб вони проходсть дерев’яний міст. Болотяну місцевість починає огортати холодний туман. Запах вогкості привертає увагу носу.

— Не розумно буде ночувати під небом сьогодні. Має намір дощ хлинути, — зауважує Чжунлі, споглядаючи хмари, що накочуються.
— Хочеш, щоб я витратив мору на кімнату у заїжджому дворі «Ваншу»?
— Так, — звучить абсолютно безпристрасно.
— Ех, чому я почуваюся нянькою без зарплати?

Консультант прямує першим до готельного двору. Тома ж, побачивши неймовірного розміру дерево на скелі, видихає від утоми. Ліфт буде чудовим вибором.
Такий затишний і теплий інтер’єр з привабливим ароматом їжі з кухні. Може й непогано витратити гроші на відмінний нічний відпочинок, ніж спати на камінні, хоча поряд з іншим мандрівником дуже зручно. Ой, не про це зараз!
Темноволосий швидко розпоряджається чужою морою. Верр Голдет — господиня готелю — виявляється приємною на вигляд та спілкування. Вона проникливо вгадує душу Мондтштадту у Томі.

— Я замовлю нам вечерю і принесу, а ти ходи до кімнати, — мешканець гавані скомандував і засовує ключі з номером хлопцеві, що ледь стоїть рівно.
— Так, пане.

Висячі яскраві ліхтарі зачеплють погляд зелених очей, а картини на стінах здаються стародавніми реліквіями, яких страшно торкатися.
Пройшовши широкі двері, Тому зустріє приміщенняя тепле. Виснажене тіло падає на занадто приємний матрац. Він втомився. Але прийняти гарячу ванну все ж таки варто. Там він майже заснув разів зо два.

У нього ж похвальна витривалість. Чому тоді сьогодні відчуває себе настільки побитим, що навіть тепла вода боляче торкається шкіри?

***

— Томо? — Шовковиста тканина рукавички лоскоче зворотній бік долоні на простирадлі.
— Мм?
— Може, повечеряєш?

Коли це він встиг задрімати? Чортове м’яке ліжко. Хлопець ворушить головою, прошуршавши світлими розпущеними пасмами по ліжку, намагаючись підвестися.

— Давно прийшов?
— Хвилин двадцять тому, — легка посмішка ковзається по обличчю, до якого клеїлися мокрі кінчики волосся. Мабуть, і помитися встиг. У рукавичках, чи що?

Їжа чекала на маленькому столі. Затягнувши пояс на халаті, Тома сів. Потрібно буде потім закупитися на дорогу. От і витратитися вся мора.
Досить повечерявши, вони розмістилися по своїх ліжках, але ще не загасили ліхтарика.

— Чому ти так хочеш у селище Цинце, Томо? — низький голос лунає тихо та не тривожно.
— Через чутну красу, мабуть… — зеленоокий задумується. — Якось на острів Ріто в Іназумі прибув продавець трав із Ліюе. Розповів, як у його рідному селі чудово та забавно для спокійного життя. Тільки ось ідуть звідти молоді люди. Не хотілося йому занедбаної батьківщини. Я ще багато легенд прочитав. Та й бамбукові ліси хочу побачити.
— Там… вирощують глазурні лілії. Я ціную, що вони не дають стародавній культурі квітів назавжди загинути, — лише шепоче він перед тим, як падає глибока тиша.
— На добраніч.

 

***

«Мораксе, нехай ця «пам’ять про пил» буде нашою домовленістю без контракту. Все-таки разом ми сильніші і тобі не так самотньо, так?»

Жіночий голосок погас у надрах розуму, залишивши пекучий осад на серці. Змусив бурштинові очі з вертикальними зіницями засяяти отруйним золотом. Змусив підвестися від сну.

«Ці люди так просто мешкають собі на землі. Їхні емоції такі… живі. Їхнє життя мізерно коротке, але вони вчаться і роблять його гіднішим… Ех, Моракс… ми сильно від них відрізняємося, вірно?»

«Ні. Ти стільки знань їм надала. Я теж… багато чому навчився завдяки тобі…»

«Хм, я нарешті подарувала тобі емоції. Тепер ти не будеш непорушною скелею. Пам’ятай, кам’яне серце теж серце…»

Блакитні пелюстки глазурних лілій просочилися червоною рідиною. Кожна крапля змушувала квіти зустріти швидку смерть.

«Не так… ми відрізняємося… такого ж кольору кров…»

Довге сіро-попелясте волосся намокло від болотної води на березі. Небесні очі швидко тьмяніли туманом.

Тільки жменька закривавленого пилу.
Тільки пил…

 

***

 

Дощ спішно ляскає по вікнам. Через сон тіло юнака крутиться на простирадлах. Миготливі повіки все-таки відкриваються. Так неспокійно стало. Йому снилися Іназума, мама, гори, долина вітрів та глазурні лілії. Все таке сплутане, як у павутинні.

Він підводиться та ступає босими ступнями, хоче випити холодного чаю, поки постать біля вікна на стільці майже жахнула його до мурашок із сонливості.
Голова опущена. Тіні ліхтаря падають на сорочку. Йому сказати щось чи як…?

Незвично невпевнена рука воїна торкається чужого плеча. Темноволосий трохи смикається. Спонтанно розвернуте до нього обличчя посіріло, як камінь, а яскраві очі стали каламутним склом.

— Кошмар? — Не відразу чоловік повертається до нього або відповідає, лише поправляє тканину на руках. Дивний який, у рукавичках спить.
— Так, але… не зовсім… — Такий голос хрипкий та морозний. Хоча рука Томи зараз не тепліша.
— Значить, гірше — спогади.

Чому зеленоокий хлопець настільки проникливий? Спеціально слова добирає? Або… він як вона.

Перебуваючи збоку від стільця, Тома не наважуючись секундами все ж таки обіймає людину за плечі, притуляючи його голову собі на груди.

— Людське серцебиття допомагає заспокоїтися.

Чжунлі ніколи не зізнається, що тоді по його щоці ковзнула крихітна сльоза, як і Тома про палаючу фарбу на вухах і шиї. Страх і тривога скручують нутрощі від бездіяльності чоловіка. Хлопець жахнувся, що зіпсував увесь дорогоцінний зв’язок поспішною близькістю, адже вони все ще є ніким один одному.

Але метелики спалахують в танці, коли темноволосий повністю повертається і залишає руки десь на попереку Томи. Щоб той залишався перенасиченим проявом турботи, Тома погляджує волосся кольору темного шоколаду за вушком. Та й щока лягає на маківку.

Моракс слухає і відчуває…

Вони можуть залишитися абсолютно чужими після спільної подорожі, але хоча б зараз можна дозволити собі непристойну різку близькість.
Можливо, довго вони так пробули, але зеленоокий попросив лягати по ліжках. Завтра йти далеко. Уклавши свою дорослу дитину, Томі полегшало. Він би і колискову проспівав, якби вмів.

 

***

 

За шарудливими смарагдово-зеленими стінами бамбуку, там, де жаб’яче квакання зливається зі співом цикад, у сирих гірських ущелинах приховано місце, де бамбуковий гай повільно в’яне.

— Все ж таки мокра репутація не зуміла зупинити моє прагнення відвідати південне селище, — хвалиться Тома, вичавлюючи вологу з золотого волосся.

З другим подорожнім справа схожа складнішою. Його довгі пасма, звично зав’язані, сплуталися з одягом. Тома переймає дію полегшити життя і якомога безпроблемніше заплітає кіску.

— Так і заважати не буде та мило виглядаєш, — лукаво посміхається він.

Сховавшись між бамбуком, вони зупинилися струсити наслідки біганини під зливою. Мокрі світлі пасма гидко лізуть до рота. Чжунлі такими ж пальцями прибрає волосся з його обличчя, ніжно лоскочучи шкіру, наче кошеня гладить, і зав’язує ззаду бантик. Нічого особливого, Тома, просто люб’язно обмінялися послугами. Чого ти гориш усім обличчям?

Ерудований консультант усміхається, згадуючи як іноземець подібно до радісного маленького хулігана, бігав під зливою, повністю змирившись до промоклого одягу. Подорож дедалі більше відрощувала йому пухнасті крила свободи та легкості.

Після дощу в бамбуковому лісі звучить пісня крапель, що падають з листя. Птахи приходять у свій ритм життя, цвірінькаючи смішно і голосно. Вируючі водоспади лунають звуковим туманом за розумом.

— Стривай, є ж у мене один трюк з Піро… — як ужалений, зрушує з місця Тома. — У руці іскрою з’являється спис. Круглі вихори пронизують повітря із азотом. Він прокручує зброю, наповнену енергією Піро навколо себе. Таку ж махінацію робить з другом. — Хах, не повністю, але прибере мокрість з одягу.
— Краще, ніж згодом застудиться на вітрі.

Вони йдуть далі в глибини бамбукового гаю природніми кам’яними сходами.

 

***

 

Маленька дитина розгулювала по дерев’яним місткам, не помічаючи за своєю біганиною, буквально врізається в живіт Чжунлі. Розгубленість і сором беруть гору над її емоційністю. Довелося Томі заспокоювати дівчинку з кісками.

— Все добре. Тобі не треба сильно переживати. Ти так захоплено бавилася з птахами, так? — Його рука погладжує м’які пасма на голові дитини. — Давай на заміну ти проведеш нас у своє селище, згодна?
— Високий пан не сердиться? — Тремтячі очі налякано поглядають на іншого чоловіка. Тома поспішає з відповіддю «Ні», підморгнуючи другові. — Тоді, згодна. Ходімо!

Вона міцно схопила за пальці блондина, а той у свою чергу за долоню Чжунлі. Троє людей поспішають підніматися до житлових будинків.

Їх там зустріли, як героїв у блискучих променях. Кожен з ними привітався, посміхнувся, розпитали чи мандрівники з далеких країв. Літні люди пояснили свою привітність і гостинність гордістю приймати мандрівників у своєму віддаленому селі, адже не часто так до них приходять, крім родичів.

— Тома, вірно? Чи будеш ти з нашої країни Ліюе? — Бабуся Жосінь, по-старечому втомлено посміхаючись, заглядує в смарагдові очі.
— Ні, буду я з Мондтштадта, але з повагою до країни Гео Архонту.
— Так і бачу, що очі зовсім інші…
— Так чимось відрізняються? — Питання хлопця чіпає так точно.
— Може, просто моя стареча інтуїція. Але мені варто було одним оком подивитися на молодого пана, як я одразу впізнала серце рідного Ліюе. Але ти здаєшся особливим для мого погляду.
— Прийму за комплімент.

Старійшина зголосилася з послугами молодим людям переночувати в її будинку поряд із водоспадом. Каже, що завжди чекає шукачів пригод у селі, хоче подати свою доброту, тримає будиночок спеціально для них. “Це така радість для мене”.
Не збрехала ж бабуся, приємний оку невеликий будиночок для відпочинку з неймовірним видом на яскраві тераси та галасливі водоспади.

— Ходімо, я хочу показати тобі звідки гарніше дивитися на захід сонця, — пропонує Чжунлі, як тільки вони занесли і залишили свої речі в будинку.
— Звичайно!

Малиново-фіолетові фарби заходу розливаються за смарагдовими бамбуками, а гарячі та жовті квітки ріпаку сяють яскраво на полях.
Напевно вони набралися гарного нахабства, щоб сісти між рослинами на терасі.

— Глазурні лілії, про які ти говорив? — припускає Тома, коли виявляє блакитні бутони біля ніг, за спиною, спереду. Квіти розкидані краплями на полі.
— Правильно. Дивись. — Рука власника Гео лягає на плече іншого ззаду.

Пишний бутон, як тільки на нього припиняє сходити тепло, неквапливо прочиняє свою серцевину. Розпускається, як пагони сонячного весняного дня. Ціанові пелюстки такі тендітні на вигляд і вусики тонкі, як у бджілки. Колись прекрасність цього явища перемила душу Моракса по-новому, ніби краси милішої він не побачить більше ніколи у своєму безсмертному житті.

«Хочу, щоб квіти означали прощання та возз’єднання. Адже вони ростуть там, де ми зустрілися з тобою, Мораксе…»

Вона мала рацію.

— Дуже кра… — Тома хоче передати враження, повертаючи голову до чоловіка. Особи виявляються занадто близько.

Серце Томи залишає тіло. Чжунлі смикнувшись не відхиляеться від можливості дихати одним повітрям. Поблизу бурштинові очі здаються нелюдськими і чарівними, а момент дивитися в них виявляється медово-тягучим. Напевно, тому Томі захотілося піддатися ближче дозволеного, особливо коли Чжунлі першим торкається його вуст. Спочатку легенько, як крильця метелика. Вії лоскочуть щоку з крихітним ластовинням.

Він це спеціально дражнить? Світловолосий розташовує долоню на потилиці темних пасм. Той не посміє тепер утекти. Захоплення губ відчувається бажаним та цінним. Жага більшої насолоди змушує забувати про дихання. Дихання Чжунлі обпалює розніжені рожеві пелюстки губ.

Це вперше, коли Моракс зміг відчути легке тепло на щоках. Збентеження? Така приємна… адже справа в самій людині, з якою ділиш момент, а не в моменті.

— Романтик який… — чується від хлопця, що затулює вуста долонею.
— Який хоче попросити ще так зробити, — лукаво кривить посмішку Чжунлі.

Тома збреше, якщо скаже, що не хоче. Давно настав час забути про збентеження. Він сам бере обличчя чоловіка долонями і вимогливіше цілує. Жодних мокрих поцілунків їм не потрібно, щоб насолодитися смаком. Чжунлі обіймає за талію, наче від нього можна втекти… та куди вже там…

 

 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.