🌱

FavoriteLoadingДодати до улюблених

«Глазурний павільйон» відомий у Ліюе як один із найдорожчих та вишуканих місць для справжніх поціновувачів традиційної кухні. На велике здивування таким нерідким шанувальником був Чжунлі.

А що йому заважало? Він родюче попрацював сьогодні у «Ваншен» на незвичайному похороні й хотів побалувати себе дорогим обідом. Тим більше, це місце зберігало в собі спогади про перші зустрічі з Чайлдом, а потім з Мандрівником. І насправді він не частий відвідувач, бо мору, як ми знаємо, забуває він постійно. Але в цей винятковий спланований раз він не забув гаманець на найбільше позаземне диво Тейвату. І чомусь саме сьогодні він зустріне когось несподіваного знову.

Зустрівши леді Ліцай біля входу, чоловік посміхнувся і пройшов крізь орнаментні двері до великої зали. Йому не потрібно усамітнення в приватних кімнатах, там дуже самотньо і суворо, навіть для його особи це занадто.

Він залишив замовлення головному офіціанту Хунжу, як завжди це були: суп з бамбуком і печиво лотоса до міцного чаю улун. Шуму немає, незважаючи на інших людей у ​​залі, кожен столик прикривався ширмою.

Що ще йому подобається окрім спогадів із друзями? Атмосфера, мабуть? Або глазурні лілії, що елегантно стоять у горщиках біля вікон. Відомо, що рідкі зараз квіти не пристосовані, як кімнатні. Як це господарі здогадалися? Для відповідності із назвою? Але рослини завжди справді прекрасні, як вона колись. Викликають у Чжунлі теплу усмішку з майже світлими спогадами в голові, які перериває…

— Вітаю, пане Чжунлі, — лунає привітний голос юнака з підносом у руках.

Цей голос він уже виразно знає і їх власника неодмінно запам’ятав, починаючи з пухнастих золотистих пасм і закінчуючи… сукнею ціпао? Яскраво-червона шовкова тканина із золотими візерунками витончено обволокає молоде тіло. А чорні штани лежуть на струнких ногах, що виділяються через бічні розрізи сукні. Яскраве око бога звично виглядає на мотузку, зав’язане по талії. От би йому ще зачіску створити з прикрасами і як модель сучасної моди Лі Юе. Блондин виглядає привабливо і Чжунлі не боїться подумати, сексуально. Він змінює приємне здивування на безтурботну усмішку.

— Доброго дня, Томо.
— Доля знову звела, — Тома продовжує обов’язки офіціанта, розташувуючи замовлення гостя на столику.
— Ми не перетиналися лише два дні, а у Вашому житті прописалися зміни.
— Правильно. Я поки що взяв підробіток, якого знайти було нескладно з моєю харизмою та зовнішністю, — відповідає хлопець, поправляючи молочні рукавички на долонях. Ціну він собі знає, завдяки досвіду в країні вічності. — І судячи з Вашого оцінюючого погляду, у стиль Ліюе я теж добре вписався.
— Вам дуже личить це вбрання, — примружується чоловік куточками очей на ювелірних згинах тіла.

Комплімент зовнішності від такого ж чудового, немов з легенди, чоловіка затьмарує ясне зніяковілля, але залишає пастельно-рожеві рум’янці на щоках Томи.

— Дякую… Краще мені не забувати про свою роботу. Сьогодні я Ваш офіціант, тому ще до Вас повернуся.
— Звичайно.

***

— Мені вистачило часу дізнатися, що гість Ви тут не частий, але незабутній, — відзначає блондин, наливаючи чай у порцелянові чашки. Консультант запросив його на чаювання разом, адже зміна Томи закінчується сьогодні на останньому його гості. — Так неодноразово забувати мору треба мистецтвом володіти.
— Кхм, я не коментуватиму, — трохи прокашлюється темноволосий. — Мені лише пощастило перебувати у похоронному бюро зі значним бюджетом.

Легкий смішок сходить з вуст хлопця. Він у передчутті дізнатися ще чого цікаво від його вже знайомого, або він жадає вийняти з гарного пана весь спектр емоційності.

— Скажіть, а чому жителі Ліюе настільки обожнюють шовк? Чи є щось крім торгової цінності? — спонтанно змінює тему Тома, знімаючи рукавички з пальців. Матеріал манить легкістю і м’якістю, до шкіри дуже приємно і нестерпно одночасно.

Розглядаючи чужі дії на столі, Чжунлі майже вразило питання. Багато туристів також цікавляться або відразу готові скупити знамениту тканину.

— Я відповів би, що через запах рослини. Навіть після численних етапів обробки та плетіння квіти все одно тривалий час зберігають аромат. Шовковицю також використовують для створення пахощів благословіння.
— Щоб отримати схвалення Володаря Каменю. Звабливі аромати шовковиці є його символом. Які почуття відчуває Гео Архонт, отримуючи такі дари від підданих, як іноземцю мені не зрозуміти.
— Ви й самі обізнані подібними знаннями.
— Так, але мораль чужого народу ніби мені не властиво впізнати. В Іназумі теж правило, — куточки губ мимоволі опускаються, їхній власник засумував.

Це те почуття, коли не можеш знайти собі місця і розумієш, що завжди будеш чужим? Якою ж мірою чужості треба почуватися, якщо хлопець ще до пуття не пізнав країну, а вже стверджує собі таке? Здається на перших поривах. Видихнувши, Чжунлі опускає піалу на стіл. Його права рука тягнеться до чужої, до нервово тремтячих пальців.

— Яка на відчуття тканина? — Тома кілька секунд не рухається, поки не піднімає погляд у бурштинові кристали, здригаючись своїми віками.
— М’яка… але щільна.

Він ледве відчутно торкається подушечками пальців по тканині великої долоні. Колір темного шоколаду, як його волосся. Чи було що приховувати під рукавичками? Від страшної думки Тому врятувала репліка консультанта.

— Шовк м’який, але з належною роботою буває тонким або щільним. Ліюе може здаватися Вам таким же не прозорим і товстим, але варто лише зруйнувати свою стіну, що перегороджує світогляд, як світ стає набагато просторішим і легким.

Найбільше, що Моракс з усіма зусиллями намагався виправити, це самотність, в якій люди не повинні бути занадто часто. Адже він обіцяв їй, що подбає про народ, навіть якщо її поряд не буде. А кожен живий, який переступив причал чи міст, стає частиною країни контрактів.

— Я ніколи не вважав себе закритою особистістю. Може я помиляюся? — Сум змінюється задумливістю.

Уся чутливість тіла переходить до пальців. Так не хоче відпускати. І чому ж? Просте людське тепло? Таке зазвичай заспокоює Тому.
Чи то кошмар уночі, страшне звірятко з кущів, густа темрява в кімнаті чи симпатія до гарної дівчинки — долоня матері тримала крихітну руку хлопчика.

— Ні, не помиляєтеся. Я просто не хочу, щоб Ви відчували себе чужим.

Слова настільки лякають Тому, що той смикає свою руку до себе. Його розум до країв забиті прізвиськами «чужинець», «зрадник», «зайвий» від Іназуми. А тут… блондина не відштовхують. І не лише Чжунлі, а всі, кого встиг зустріти. Здається, він із самого початку відправився з дому не в ту країну. Чоловік не менше налякався, коли Тома відстороняється. Хоче спитати, але його випереджують.

— Дякую за теплі слова, пане Чжунлі. Мені тепер треба здати свою зміну та прибратися. Пора попрощатися на якийсь час. — Тома, заспокоївши свої сплески емоцій, підводиться зі столу і має намір відійти.
— Чи можливо продовжити нашу зустріч та розмови? Я почекаю на Вас, — темноволосий також підривається з місця, починаючи тараторити. — Звичайно, якщо Ви не зайняті та бажаєте.

Наскільки старший здивував зеленоокого своєю мімікою, а думалося, що він нерухома скеля. Зараз виглядає, як дитина, якій сподобалася гра з кубиками. Напевно, навіть мимоволі будує милі очі. Дітям відмовити майже неможливо — сил не вистачає.
Мондтштадець відповідає, пирснувши легким реготом.

— Добре. Я не проти Вашої компанії. Тільки з однією маленькою умовою. — Смарагдові очі світяться інтригою та драмою. Тома поводиться, подібно до актриси в ролі зірки естради. — Ви не звертатиметеся до мене на «Ви».
— Погоджуючись, але з рівними позиками. Опустимо формальності між нами.
— Чудово. Я не надовго. Зустрінемось на вулиці.

Усередині Томи все горить вогненними метеликами, що обпалюють у швидкому порханні. Закоханість не підходить під відчуття, швидше за приємні розмови, немов знайшов нового незвичайного друга. А ось статний пан зараз схожий на дівчинку-підлітка, що пищить від передчуваючого щастя на побаченні. Правда не пищить він, але задоволення блистить на його обличчі.

 

***

 

М’ятного кольору черепиці дахів величезних будівель злегка поблискують на сонці, що готується до заходу. А червоне дерево зовсім відсвічується. На торговій вулиці людей не зменшується, навпаки додається.

В Іназумі жителям потрібно було не затримуватись на вулиці, особливо під час полювання за очима бога; їх тримали у страху й не скоро всі відійдуть від такого. Але у Ліюе свободи більше, майже як на його батьківщині.

Тома посміхається повз думку, поки Чжунлі розповідає їхньою дорогою про нинішній стан міста. І такі перспективи описів дуже влаштовують блондина.

— Томо?
— Так? — він майже злякався на свій оклик.
— Ти виглядаєш так, ніби загубився у своєму розумі, — чоловік промовляє тихіше за свій недавній монолог. Хлопцеві набридло його слухати? Так, таке буває дуже часто. Хто ж по-справжньому може безперервно вислуховувати тиради «надто розумного і балакучого пана»? Правильно, такого Чжунлі ще не зустрічав. Усі жахливо однакові.
— Є таке. Я просто щасливий, — схиляє голову набік зеленоокий, мабуть, ховаючи сказане щастя на обличчі. — Я так давно не відпочивав, прогулюючись вечірнім новим містом. В Іназумі не видавалося такої слабкості.

А Чжунлі не давали можливості не бути одному. Самотність накриває нелюдською хвилею Архонта Вихрів. Таке його прокляття? Справді поговорити, а не перекидатися словами з живою людиною важила стільки ж, як і Нефритовий Палац.

— Ти згадував про виступи оперної трупи Юнь Хань сьогодні. Хочеш відвідати їхній виступ? — Чжунлі завмирає на лиці. Він вислухав його монолог та запам’ятав крихітні деталі. Як несподівано приємно.
— Я сказав щось не так?
— Ні, все добре… Краще сходимо разом на нову прем’єру виступу за кілька днів. І це я мушу тобі догодити, як представник народу.
— Ох, то ви мене тихенько запрошуєте на загальне проведення часу, пане Чжунлі? Точно не відмовлюся, — кокетливо проспівує світловолосий хлопець, пускаючи блискітки із зелених очей. — Я хотів поділитися своїм щастям з тобою.
— Я й так радий. — Завдяки майже незнайомій людині.

Численні круглі вуличні ліхтарі починають сяяти яскравіше, ніж сонце на заході. Хоча темноволосий чоловік впевнений у більшій яскравості пасм волосся Томи. Той помічає як на нього дивляться, нервово прикриваючи долонею верхівку. Світлячка не відучити сяяти. Точно, уламки смарагдового нефриту зробили позолоту акуратною та благородною. Як він міг забути про…

Коли вони мовчки дійшли до Гори Тигра, іншої частини міста, вирішили зупинитися. Тут західні промені давють багато світла на оранжеве листя дерев та з Томою на цьому тлі Чжунлі готовий засліпнутися від краси.

Тома застрибує сісти на короткому кам’яному паркані вздовж шляху, оглядаючи барвисті листочки, що падають над ним. Інший просто стояв навпроти хлопця. Для погляду Томи ж Чжунлі з’являється, залитий ззаду бурштиновим світлом. Так гарно окреслує його чоловічу постать, наче Архонта. Хочеться ще ближче роздивитись чужі очі.
Тепер розмова перетекла в обговорення клімату країни здебільшого від імені місцевого.

— А в цей час року в Захмаровій Межі занадто холодно?
— Ні. Тільки на вершинах незабаром осяде сніг. У Ліюе не дуже холодні зими, проте сніги лежать довго, — відповів одразу старший. Адже той не просто так запитав?
— Я хочу рушити завтра туди. Може знайду підтвердження легенд про Адептів.
— Це гідне місце для відвідування. — Чому він так поспішає піти з міста?
— Все-таки я прибув подорожувати, почну зі знаменитих по всьому Тейвату вершин. — Передчуття іскриться у його голосі.

Їхні іскри радості зловив третій співрозмовник, тихенько нявкуючи, і забирає всю увагу на себе. Чорне кошеня присідає біля Томи, заглядаючи своїми яскраво-жовтими очима прямо в душу. Тома відразу починає акуратно пестити звірка, який зовсім не проти. Вихованець набирається сміливості застрибнути до хлопця на ноги. У Томи так і серце пливе від милості пухнастика.

— Ви дуже схожі, — каже мондтштадець, піднімаючи кота під лапки біля чоловіка, зіставляє їх, примружуючи одне око.
— Правда? Чому ж?
— Обидва не заслуговуєте на самоту.

Кам’яне серце Моракса розсипалося в пилюку. Чому Тома перший смертний, що йому це каже? Чжуні виглядає лише здивуванням на міміці.

— Треба б дати ім’я… — зводить у роздумах брови блондин. — Може… Морі? Так точно! Сподіваюся, Гео Архонт не образиться, що я назвав котика на його честь. — Тома обіймає котика, радісно посміхаючись Чжунлі.

У цей момент Чжунлі фізично відчув, як приємні йому моменти переливаються в сяючі, подібно до золота, спогади.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.