Щоденник 2

FavoriteLoadingДодати до улюблених

День 2.

Я вже четвертий день тут. Мене починає насторожувати це місце – в ньому все занадто добре, всі в ньому занадто добрі.

Це утопія.

І мене це лякає.

Тут все не так – за мої провали я не отримую покарання, мені лишень допомагають, показуючи як зробити цю справу правильно. Чи дійсно те, що вони показують мені – справжнє і потрібне рішення проблеми? Вони кажуть довіритися їм але це так важко, тому що я занадто сильно звикла бути сама і вірити тільки «їй». Не впевнена, що я дійсно зможу з цим впоратися, проте я зможу вдати, що я це зробила.

Сьогодні мені представили нових учасників експерименту.

Всі вони були дуже налякані.

Чому? Це дивно.

Я вирішила промовчати і вдати, що я цього не помітила, лишень запитавши у тієї жіночки, чи можу я піти з ними познайомитися. Вона тільки сильніше посміхнулась і кивнула. Це здається дивним. Тут щось не так.

Вони сиділи за столом, не наважуючись взяти собі щось з їжі, коли я підійшла.

«Тут не зайнято? Можна присісти?»

Вони переглянулись і кивнули. Я відсунула стілець і сіла. Я вже пообідала і не хотіла їсти, проте я не була впевнена, що вони просто повірять моїм словам про отруту, тому я накидала собі трішки різної їжі.

«Вам краще щось з’їсти, бо скоро ми підемо в місто. Не бійтеся, їжа не отруєна, вибирайте те, що вам подобається».

Вони промовчали.

Я боялась посміхнутися, бо не була впевнена, що посмішка вийде дружелюбною і заспокійливою. Проте це й не було потрібно – один з хлопців перевів свій погляд на мене. Він дивився немов мале щеня на свого нового господаря: з повною довірою і надією на краще. Мені не сподобався цей погляд, адже через нього я відчувала певну відповідальність, проте я прийняла його і не відвела очі.

Чи пожалію я про це потім? Не хочу й знати.
Хлопець посміхнувся, а я сіпнулась.
Давно я не бачила щирих посмішок, хах.
Він повернувся до іншого хлопця, а потім до дівчини, штовхаючи їх і починаючи набирати собі їжу.

Вони переглянулись. Знову. Я опустила свій погляд у свою тарілку і почала їсти.
За обідом ми всі познайомились(веселого хлопця звати Міл, набурмосеного – Нол, а дівчину – Лора) і я, здається, починаю розуміти що вони за люди. Вони не були поганими, хоча й спочатку здались мені непривітними. Проте чому вони були настільки налякані? Я відчуваю, що зараз не час питатися про це – я не хочу руйнувати зародки нашої дружньої атмосфери.
Та й до чорта, у всіх нас є секрети: якщо захочуть – скажуть.

Потім нас випустили до міста погуляти – я мусила ознайомити новеньких з містом. Ми швендялись по ньому впродовж декількох годин і встигли поговорити майже про все на світі. Мені сподобався колір лориного волосся, тому я й зробила їй комплімент, який їй сподобався і вона подарувала мені посмішку у відповідь. Я розгубилась – стільки щирих людей біля мене не було доволі давно(Бу і Шад, я сумую за вами).
Пізніше Міл побачив невеликий скверик між дворами і, взявши мене за руку, потягнув туди. Не знаю що збентежило мене більше – те, що я жодного разу не заглядала сюди, чи те, що він взяв мене за руку. Будь би тут Шад, він би сказав, що я вже зовсім здичавіла без нього, ех.
За декілька хвилин, коли ми вже збирались йти звідси, Лора умудрилась знайти величезну яму посеред скверу. Ну як сказати – знайшла? Ледве туди не звалилась, на щастя Нол вчасно її зловив, і таким чином відшукала. І потім, під бурчання Нола, всі ми дружньо пішли шукати щось, щоб позначити яму для попередження нещасних випадків.

Ми повернулись, перепочили годинку і нас покликали на тренування.

Тренуватись самій – ефективніше, проте з кимось веселіше. На початку тренування я наглядала за новенькими, стежачи чи не потрібна їм якась допомога. В другій половині тренування їх вже ставили мені як приклад.

Я була розчарована?

Звичайно.

Я прийшла сюди перша, тому я маю бути кращою і показувати приклад.

Я мушу тренуватися, щоб стати такою, якою я хочу себе бачити. І не важливо наскільки важко мені буде.

Коли я говорила з тією жіночкою, вона сказала, що це нормально, що вони справляються краще за мене, так як вони старші і ще й хлопці фізіологічно сильніші.

Мене це не хвилює.

Чим важчі противники, тим сильнішою я стану.

Я мушу це зробити.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: