Щоденник 1

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Та жіночка порадила мені вести щоденник(так, я досі не знаю її імені, жахливо), проте я зовсім не знаю як це робити. Я жалюгідна. Коли я спитала в неї як це робити, вона розсміялась. Я відчула себе ще більш жалюгідною. Це слово, напевне, прекрасно мене описує, адже я не знаю і не розумію безлічі звичайних, для інших людей, речей. Жіночка сказала, що мені просто потрібно записувати всі мої думки за цілий день, щоб відпустити їх і вони мене більше не тривожили. Вони мене тривожать? Мене завжди вчили думати, мені ніколи не казали, що «твої думки можуть стати твоїми найгіршими ворогами». Я не розумію про що вона? Чи розумію? Яка різниця. В мене все під контролем, так що мені все рівно.

Жіночка пообіцяла, що мій щоденник ніхто не буде читати але чи можу я їй вірити? Що станеться, якщо його все ж таки хтось прочитає? Чи відправлять мене туди, звідки я прийшла?

Яка різниця?

Навіть коли я сама, я маю з ким поговорити. Так що мені все рівно.

Для початку(ага, початку) напишу куди я потрапила. Я тут вже третій день. Місце, в якому я знаходжусь, це велика будівля з якої є два виходи: назад і в моє місто. Моє нове, повністю порожнє і таке прекрасне місто. Воно огороджене величезною бетонною стіною і всі кажуть, що це для того, щоб мене не турбувало все, що за ними. От і прекрасно, я тільки за. Я живу в великій будівлі, там мене годують і одягають. Я вже питалась – яка ціна цього всього. Жіночка сміялась, гладила мене по голові і говорила, що я надзвичайно прониклива дитина. Вона каже, що це психологічний тест і я їхня піддослідна кішка.

«Чому не мишка?»

«Ти занадто мила для такої паскудної тварини і занадто схожа на мою домашню кішечку».

Ну що ж, для вас я можу стати кішкою, якщо ви дійсно цього хочете.

Мені вже немає чого втрачати.

Мене насторожує те, що я повинна кожен день тяжко тренуватись.

«Це ж лише психологічний експеримент, навіщо потрібні тренування?»

Після цього запитання всі вони замовкли, а жіночка відвернула очі. Я знову зробила щось не так, знову задаю забагато запитань, знову надокучаю всім. Потрібно мовчати. Можливо, щось сталось чи станеться, а я задала некоректне запитання відносно цього. Яка різниця, якщо я й так нічого не зможу змінити. Потрібно закрити свій паршивий рот і замовкнути.

Я можу гуляти по місту у вільний час і це прекрасно. Місто невеличке, проте дійсно красиве: декілька багатоповерхівок, а решта – власні будинки. Як жаль, що вони закриті. Я б з радістю заглянула всередину, адже мені здається що в цьому місті колись жили люди. Багато місць відпочинку – парків, кафе, ресторанів і т.д. В цьому місті однозначно хтось колись жив, інакше на чорта тут були б торгові центри й інші магазини.

Я хочу оглянути тут все, проте я не маю достатньо часу і ключів до потрібних замків.
Ввечері жіночка покликала мене до себе і сказала, що завтра сюди прибудуть інші учасники експерименту. Я кивнула їй, не знаючи що й сказати. Я не вирішую тут нічого і від мого слова нічого не залежить, тому я не вважаю, що мені потрібно взагалі щось казати. Мене довели до відома прийнятого рішення і це уже добре, я вдячна їй за це.

Після цього вона як завжди провела обстеження і щось записала в мою анкету. В чому полягав сенс її обстеження і що вона записала в анкету – я не знаю. Вона може раптово попросити мене зробити колесо або задати будь-яке запитання. Я стараюсь виконувати все, що вона просить і давати такі відповіді на питання, які б мали її задовольнити.

Вона не повинна дізнатися про «неї» і про «її» маски. Я маю бути нормальною, я не хочу піти туди, куди б мала йти.

Завтра я повинна подружитись з новенькими, адже це, напевно, те, що вона б хотіла від мене. Я не знаю скільки їх буде і хто вони такі, проте я повинна це зробити для неї.

Я мушу це зробити.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: