Частина 1 Пастка

FavoriteLoadingДодати до улюблених

— Чим плануєш сьогодні займатися? — обтираючи рушником вологе волосся поцікавилася в мене Руся.

— Тим що й завжди. — знизавши плечима, свій рушник я поклала на дно спортивної сумки. — Повечеряю і занурюся у світ меча та магії. А що?

Озирнувшись на подругу я не змогла втриматися від посмішки. Руслана явно перестаралася: через ретельне тертя голови вона стала схожою на їжака-альбіноса. Короткі біляві пасма стирчали в різні боки і нагадували гострі голки. Великі сині очі, в які потрапила мильна вода і які через це почервоніли, дивилися на мене з осудом.

— Ти це серйозно? Тобі ще не набридло задротити вдома? — Руся, вкотре намагаючись витягти мене із зони комфорту, знову взялась за старе. — Сьогодні ж п’ятниця, Кать. Коли ти в останнє по-людськи проводила вихідні?

‘По-людськи’ для неї означало тусити в клубі до ранку і чіпляти там нетверезих дівок. Щоправда Марченко сама нещодавно  відмовилася від подібних розваг, тому що почала зустрічатися з Мариною: милою брюнеткою з якою вона познайомилася в парку культури та відпочинку на святкуванні дня міста.

— Ой, все-е-е. Не починай. — одягнувши трусики і спортивний топ я підійшла до дзеркала. — Як я проводжу свій вільний час хай вже тебе не колише.

— Я ж хвилюся за тебе. —  насупивши світлі брови Руслана дирявила мою потилицю невдоволеним поглядом. — Коли ти в останнє ходила на побачення, Стоцька? Ти хоч інколи заглядаєш на свою сторінку, яку ми для тебе створили на сайті знайомств?

Ґвалтуючи гребінцем неслухняне русяве волосся я відчувала, як з кожним новим запитанням мене починає накривати хвилями розпачу.

— Я вже тобі сто разів казала, що поки не готова до нових стосунків. — зібравши волосся у хвіст я почала натягувати на все ще трохи вогке тіло джинси та майку.

— А хто говорить про стосунки? Можна ж просто… — мій роздратований погляд був красномовніший за тисячі слів, тому вона задала інше питання:— А коли будеш? — зціпивши зуби я вперто мовчала, боючись наговорити їй з опалу зайвого. — Та годі тобі, Кать. Майже рік минув з того часу коли Ліпіна зібрала свої шмотки і звалила від тебе до Соболя. Коли ти нарешті зрозумієш, що ця тупа лярва, покинувши тебе через якогось волохатого неандертальця зробила тобі велику послугу? Не пішла би тоді, зробила би це зарез.

— Та знаю я, знаю. Просто… — пояснювати подрузі одне й теж саме, ходячи по колу, настрою не було, — Просто відвали від мене, добре?!

‘Проповіді’ від Марченко остаточно злизали надокучливою коровою крихти гарного настрою у якому я перебувала на полі, забивши три голи. Та вона не була би собою, якби не вчіпилася в мене голодним кліщем:

— Спершу пообіцяй мені, що ти не будеш ставити на собі хрест через невдалі стосунки. — я розуміла, що подруга бажає мені тільки найкращого, тому згідно хитнула головою. На її блідому, вкритому веснянками, обличчі з’явилася задоволена посмішка. — Якщо тобі знадобиться моя допомога у чіплянні гарненьких ціпочок, тільки скажи. Думаю я зможу вмовити Маринку разочок відпустити мене з тобою на гульки. Моя дівчинка теж вважає, що тобі не завадить потрахатися. Вона впевнена, що сексуальне напруження, яке йде від тебе, можна намацати руками.

Руслана, аби підкріпити свої слова дією, пожмакала пальцями повітря перед моїм обуреним обличчям. Та коли це моя насуплена пика її спиняла? Показавши мені ще кілька непристойних жестів Руся самовдоволено всміхнулася. Я насмішливо закотила очі і ми почали сміятися.

Марченко все ще була напів оголеною: так і не навчилася одягатись і базікати одночасно. Мимоволі оглянувши її підтягнуту спортивну фігуру з рифленим животиком, невеличкими акуратними грудьми та сильними, від постійних тренувань, ногами я подумки погодилася з її дівчиною — мені справді була необхідна розрядка. Бо заглядатися на свою найкращу подругу — це вже було занадто. Відвернувшись від неї я поклала гребінець до своєї шафки.

— У мене все під контролем, Руся. Коли я буду готова до секс-марафону ви з Маринкою дізнаєтеся про це першими. — бажаючи якнайшвидше завершити цю безглузду розмову я вирішила пожартувати: — Тебе підкинути до храму твоєї жриці кохання чи ти збираєшся летіти до неї на крилах амура?

— Ні, і ще раз ні. — помітивши моє здивування подруга пояснила, — Моєї крихітки не має сьогодні в місті. Вона вирішила провідати своїх батьків, тому поїхала на всі вихідні в Ковель.

— Зрозуміло. Тоді може потусимо сьогодні разом? Я вчора купила ще один джойстик, можемо замовити піцу чи суші і зависнути в мене дома.

— Вибач але в мене вже є інші плани. — нарешті вдягнувшись і зав’язавши яскраві шнурівки на білих кросівках, Руся хлопнула мене по плечу. — Пішли Стоцька. Час забиратися звідси, поки тренер не подумав, що ми маємо бажання лишитися на додаткове тренування.

***

Коли я закинула сумку в багажник і вже збиралася сідати в машину, мій мобільний вибухнув звуками електрогітари до якої приєдналися епічні голоси Гетфілда і Ульріха. Вийнявши його з кишені джинсів і глянувши на екран я вимкнула звук та поклала гаджет на пасажирське сидіння. Відповідати на дзвінок з невідомим номером я не збиралася: скорше за все це дзвонили оператори з банку чи мобільного сервісу. Добре що хоч свідки Єгови не мали мого контактного телефону і надокучали мені лише по вихідним, з’являючись щоранку на порозі будинку. В порівнянні з операторами єгови були справді святими… Закріпивши пасок безпеки я знову почула знайомий рінгтон. Цей самий номер маячив на синьому екрані, наштовхуючи на різні думки.

“Цікаво, хто б це міг бути? Оператори зазвичай набирають абонента лише раз і коли вони не можуть додзвонитися з першого разу, то перемикаються на нову жертву. Може все ж таки відповісти? А що як щось сталося з моїми батьками і мені намагаються додзвонитися адміни з Трускавця? Ех, була не була…”

Вхопивши гаджет я розблокувала екран і, ковзнувши пальцем по зеленій іконці, прийняла дзвінок.

— Так? — відповіддю мені була тиша. На її тлі було ледве чути музику, тому я знала що зв’язок не перервано. — Алло, я вас слухаю.

— Привіт, Катю. Це Марина, дівчина твоєї подруги, Русі. — голос брюнетки, який я не одразу впізнала через дивне хрипіння, здався мені сумним чи навіть заплаканим. — Ти не зайнята?

— Привіт. Ні, щено звільнилася. — думаючи, звідки вона могла взяти мій номер, я, почувши шмиргання носом, на автоматі спитала: — В тебе щось сталося?

— Так. — хах, ось що значить бути лаконічною. — Ми можемо з тобою зустрітися в кав’ярні «Kavovi Meshty»? Вона знаходиться в центрі міста, недалеко від Колони Божої Матері…

— Можеш не пояснювати. Я знаю де це. — не уявляючи що від мене могло знадобитися подружці Русі я знервовано стиснула пальцями перенісся. — Чекай! А хіба ти не маєш бути в Ковелі? Руся мені казала, що ти…

— Я знаю, що вона тобі сказала. Я її обманула. — сказано це було так, наче Марина повідомила мене про якусь незначну дрібничку.

«Це, що, якийсь жарт? Якщо так, то він не смішний!»

Я не могла повірити в те що щено почула, адже Руся була переконана, що її мила дівчинка фізіологічно не пристосована до брехні. Вона з посмішкою розповідала мені, наче Марина, коли намагається десь схитрувати, починає чхати. Що ця кумедна особливість її організму щось накшталт дефекту чи щось типу того… А тут виявляється, що брюнетка просто дурила Русі голову, причому досить професійно. Біда та й годі… Ситуація, що склалалася, геть мені не подобалася…

— Чекай, навіщо ти це зробила? — приголомшено вигукнувши я збавила децебели. — І чому дзвониш мені? Я… Я не розумію…

— Заспокойся і не части так. — я була не впевнена на всі сто, але мені здалося наче я почула короткий смішок. — Приїзди в кав’ярню і я все тобі розповім. — я хотіла спитати в Марини щось іще але почувши короткі гудки, кинула телефон на сидіння.

— Та блін! Що за фігня? Може варто подзвонити Русі і все їй розповісти про Марину? — ця думка здавалася правильною але я чомусь, замість того щоб знову взяти до рук телефона, завела двигун і виїхала на дорогу.

***

Відчинивши двері кав’ярні я вдихнула п’янкий аромат свіже звареної кави та тістечок, через що мені закортіло заткнути собі чимось носа. Вживання кофеїну після вечірнього тренування було не бажаним, та й солодощів це теж стосувалося. Дурнуваті правила. Та хто сказав що їх не можна порушувати? Зрештою я сьогодні збиралася їсти фастфуд, який точно не можна віднести до корисної їжі. Побачивши Марину, що махала мені рукою, я посміхнулася їй і присіла за її столик.

— Привіт ще раз. — навіть якщо я не розуміла навіщо вона вирішила обдурити мою найкращу подругу, поводитися неприязно з дівчиною Русі я не збиралася. Принаймі доти, поки не з’ясую в чому тут справа. — Чудово виглядаєш.

Брюнетка була вдягнена у сукню шоколадного кольору, яка вигідно підкреслювала її світло карі очі, котрі мали відтінок капучіно. Легкий макіяж, темне волосся, зібране в дивакувату зачіску, та вдало підібрані аксесуари — натякали на те, що вона ретельно готувалася до побачення… Але з ким? Невже зі мною? Хоч би це було не правдою…

— Дякую. Можливо ти хочеш спершу щось замовити? — м’яка привітна посмішка прикрасила її, і без того, приємне обличчя. — Покликати офіціанта?

Погодливо хитнувши головою я нервово кусала щоку, думаючи про те, що я тут роблю і чому Марина не виглядає засмученою. Вона ж наче була чимось стурбованою коли телефонувала мені. А тепер спокійно гортає сторінки меню та посміхається, наче нічого не сталося.

Молодий приємний хлопчина з гарними манерами, одягнений у світлу сорочку та чорні штани, спершу прийняв замовлення у Марини. Коли він перевів привітний погляд на мене, збираючись записати в свій блокнот і моє, вона його зупинила:

— Зачекайте, будь-ласка. — елегантно махнувши рукою брюнетка спитала: — Кать, якщо я замовлю собі це тістечко ти допоможеш мені з ним впоратися? — вказавши своїм витонченим довгим пальчиком на картинку з апетитним рум’яним бісквитом, политим чорним шоколадом, вона допитливо заглянула в мої очі. Я змовчала не знаючи що на це відповісти: її пропозиція здалася мені дивною та неприйнятною. Як на мене, ласувати одним тістечком — це не є ‘good’… Марина, помітивши моє напруження, примирливо посміхнулася: — Я нічого такого не мала на увазі. Ми можемо попросити аби нам принесли окремі ложечки і тарілки. Це тістечко трохи завелике для мене, сама я з ним не впораюся. Вірніше можу але не хочу. Я намагаюся тримати себе в гарній формі але сьогодні чомусь мені хочеться вийти за рамки.

«Сподіваюся, що не за рамки пристойності. Якщо Марина хоч якось натякне мені на те що може вийти за дружні стосунки, я одразу піду…»

— Вибач, але я не їм солодкого на ніч. — я попросила принести мені чай з ромашки і відвернулася до вікна.

— Шкода. — перевівши погляд на офіціанта вона замовила собі еклер з кремовою начинкою.

Коли хлопчина відійшов від нашого столика я вирішила нарешті перейти до справи.

— Ти обіцяла розповісти навіщо покликала мене у кав’ярню. То що сталося?

— Це все Ру-у-уся. Здається я більше їй не подо-о-обаюся. — підібгавши вуста плаксивим голосом приголомшила мене Марина.

Коли вона шмиргнула носом я перевела на неї занепокоєний погляд. В великих блискучих очах замерехкотіли перші передвісники катастрофи…

«Трясця, тільки не плач, благаю, не роби цього…» — жіночі сльози лякали мене навіть більше за павуків-птахоїдів. А ці комахи реально стрьомні…

— Ти про що? Бути такого не може. — не зводячи з неї очей я поспіхом почала запевняти Марину, що вона помиляється. —  Руся постійно говорить про тебе: яка ти весела, яка гарна, розумна і таке інше… Повір, я не маю звички складати байки. Я давно вже не бачила її такою зако… — мало не вибовкавши таємницю своєї подруги, якою вона нещодавно поділилася зі мною, я почала запинатися, — За… За… Зацікавленою кимось. Та й взагалі, подивися на себе! Як ти можеш їй не подобатися? — ледь помітна посмішка, яка на мить з’явилася і одразу ж зникла за стиснутим кулачком Марини, змусила мене всміхнутися у відповідь. — Слухай, може тобі варто поговорити з нею про свої… Ну, знаєш, сумніви? Я впевнена більше ніж на сто відсотків, що Марченко розвіє їх всі до єдиного.

— Ти правда так гадаєш?

Я ствердно хитнула головою та певно не достатньо переконливо. Бо брюнетка, що сиділа навпроти з задумливим виразом обличчя, все ще мала сумніви.

— Ну не знаю, не знаю… — опустивши очі і почавши заламувати пальці на руках, Марина робила вигляд наче уважно розглядає причудливий візерунок на (незаймано білій) скатертині. Що вона могла там вгледіти? Про що думала в той момент? Я поняття не мала. Та й, якщо честно, не дуже то мені і хотілося знати чужі думки. — Якби ти погодилася мені в дечому допомогти… — знову підвівши очі і, роблячи брови хатинкою, вона посміхнулася так безневинно і чисто, що я майже повірила в те що переді мною сидить янгол: —  я би змогла дещо перевірити.

«Ойой, не подобається мені її погляд. Зазвичай, коли жінки так солодко всміхаються, вони прагнуть випросити щось нереальне…»

— Перевірити? — я не збиралася бездумно вплутуватися в авантюру, у якій, схоже за все, мені була відведена головна роль, тому почала задавати питання: — Що ти маєш на увазі?

— Бачиш ту дівчину в білій сукні, що сидить у кутку? — прослідкувавши за поглядом Марини я ствердно хитнула головою. Шатенку з довгим хвилястим волоссям, смуглявою шкірою та мрійливо-загадковою посмішкою — важко було не помітити. — Я хочу щоб ти познайомилася з нею і…

— Що? Ні! Я не буду цього робити! — не стримавшись від обурення викрикнула я, через що на наш столик почали озиратися відвідувачі кав’ярні.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.