На мосту

FavoriteLoadingДодати до улюблених

На мосту стояв хлопець років 25. Різкий нічний вітер куйовдив його помальоване різними кольорами волосся. Хлопець опирався на хиткі металеві перила і вдивлявся у воду, ніби намагався роздивитися в ній себе. Місяць, який ще хвилину тому мляво освітлював хлопчачу постать, зовсім заховався за чорні хмари. За спиною проїхала автівка. Годинник на руці пропищав третю ночі, і знову стало чутно лише свист вітру. Місяць вкотре зробив ледачу спробу визирнути з-за хмари, але одразу ж зник. Хлопець стояв і вдивлявся у воду. Відчувався запах гнилої води. Вітер трохи послабив свій натиск і залишив різнокольорове волосся у спокої.

Праворуч почулися тихі кроки. Хтось неспішно крокував твердою ходою по новій тротуарній плитці. Юнак підняв очі до неба. Він відчував якусь провину за свій стан, і зовсім не хотів, щоб хтось злякався за нього. Але хто розгледить в темній ночі юнака, вбраного в чорне?

А кроки тим часом наближалися і зупинилися поруч із хлопцем. Хтось зовсім близько оперся о перила. В повітрі запахло шавлією.

— Вілій. — промовив низький оксамитовий чоловічий голос.

— Ш-що? — тихо і розгублено пискнув юнак.

— Це моє ім’я, — з інтонації хлопець зрозумів, що його співрозмовник посміхається. — Мене звати Вілій.

— Ярослав.

— Ярий та славний? — приємний вкрадливий голос здавалося проникав у саму душу, огортаючи спокоєм та ніжністю.

— Та якби ж… Поки що виходить тільки нікчемний шмаркач.

Чоловік провів рукою по обличчю Ярослава.

— Чого ти хочеш? — раптом запитав він.

Ярослав вже майже сказав “померти”, але якась сила всередині не дозволила йому це зробити.

— Бути коханим, кохати, кохатися. — сказав юнак і через мить усвідомлення зашарівся.

— Які милі бажання, — чоловік прибрав руку з обличчя хлопця, і, опершись спиною о перила, подивився в обличчя Ярослава. — Такий вродливий юнак. Що ж заважає твоїм бажанням виконатися?

Знову визирнув лінивий місяць, ледь освітивши двох, що стояли на мосту. Ярослав побачив перед собою чоловіка років 35, трохи смаглявого, чорноволосого, з майже чорними очима. А може і не чорними, адже місяць знову втік за хмари.

— Я навряд чи знайду тут хорошу пару. А втікти з цього проклятого міста поки не можу. — відповів нарешті хлопець.

— Невже у цілому місті не знайдеться бодай однієї достойної дівчини? — всміхнувся Вілій.

— Ні. Не в тому справа… — Ярослав зробив паузу. Його серце скажено калатало. — Мені чоловіки подобаються.

— А-а-а. Тоді зрозуміло. Я теж ніколи не зустрічався з чоловіками цього міста.

Ярослава мов кип’ятком ошпарило.

— В-ви???

— Ти. — посміхнувся Вілій.

— Ти… — повторив Ярослав і більше нічого не зміг сказати.

Вілій знов присунувся ближче, нібито щоб прибрати прядку волосся, що зовсім не заважала хлопцю, і залишив руку на обличчі.

— Чого ти хочеш прямо зараз?

— Поцілувати тебе. — Щось всередині намагалося підняти тривогу від того, наскільки щирим зробився Яр з цим чоловіком, але хлопцю було занадто спокійно і тепло з ним.

Вілій посміхнувся і накрив губи Ярослава своїми. Такими теплими і м’якими, що Яр несвідомо легенько застогнав і подався вперед. Гаряча сильна рука лягла йому на потилицю. Ярослав розтулив вуста і провів язиком по губам Вілія, заманюючи. Чоловік не змусив довго себе чекати і проникнув язиком до рота хлопця, заграваючи з його язиком. Вони цілувалися так зо п’ять хвилин, поки Вілій не розірвав поцілунок. Він взяв обличчя Ярослава в долоні і зазирнув у вічі. Ярославу здалося, що вони трохи відблискують червоним. По підборіддю текла крапелька слини. Незграбно витерши її, Ярослав сказав:

— Хочу, щоб так було завжди.

— Буде. Обов’язково буде, маленький. — Вілій торкнувся носом кінчика носа хлопця. — А зараз йди додому.

Ярослав не пам’ятав ні як він дістався домів, ні як роздягнувся. Лиш останньою думкою перед сном було: “Якого дідька я там наговорив?”.

 ***

Чоловік у чорному стояв на мосту і курив чорну цигарку, з якої йшов чорний дим. Чорне місто не дарма називали проклятим. Але ніхто не вбачав небезпеки тут, на Красному мості, вимощеному красивою плиточкою. Скільки ще невинних душ поляже за свої невинні бажання? Чим більше, тим краще. Від цієї думки чоловік хижо посміхнувся, оскалюючи гостренькі ікла. Він чекатиме Ярослава. Він обов’язково дочекається.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: