цеглина

FavoriteLoadingДодати до улюблених

робота на осінній фікрайтерський з’їзд 2021. ключ “залишся”

Сестра підходить з боку міста, Каспар спиною заздалегідь відчуває її присутність. Він ламається всією підлітковою постаттю, згинає шию, і наче стає меншим, хоча у зрості витягнувся вище за всіх песиголових хлопчаків, і навіть вище Ноткіна. Він не обертається, просто намагається дивитись вперед, на пустий степ, що готується до зимового перепочинку, щоб навесні знову збирати кров і дозрівати травами. Він не обертається навіть коли Марія підходить і сідає поряд. Краєм ока можна навіть сказати, що вона така ж, як і була, той самий знайомий одяг, смоляне волосся, тендітне тіло.

Яке ховає в собі весь світ. Вона точно не та сама Марія, яка гралася з ним у хованки, і точно не та, хто виженала його з Вежі. Він дивиться на небо, яке починає червоніти, закликаючи всіх поснути, і всі степові потвори його слухаються. Степ тихне. Каспар питає.

– І шо ми з тобою робитимем? 

Нова Хазяйка дивиться на нього, могутня і шалена, всесильна і.. сумна. Вона набирає подиху, щоб щось сказати, але в ту саму мить налітає вітер, турбуючи голі стебла твиру і порідкі камені-реліквії, розганяючи старі говірки і пророцтва по повітрю. Після зими їхні краї назавжди про них забудуть, так казала Капелла. Так обіцяла Віспина і так вже починає ставатись. Наче зрушився порядок. Земля замовкла назавжди. Вона більше не прийме назад своїх дітей-єретиків. 

Марія натягує тонку шалю на плечі і Каспар, так само тремтячи в своїй сорочці, віддав би всі горіхи за той важкий бакалаврів зміїний плащ, яким він укривав Марію, коли вони разом виходили на прогулянки біля Горнів або до склепу матері. Сестра не повинна мерзнути. Крапка.

 Пройшло вже кілька місяців, а місто все ще спазматично здригається, коли проноситься чутка, що хтось захворів, най якщо це проста застуда. Ніхто і ніколи не забуде про найстрашніше диво, яке спало на їхню долю. І ті уроки, яким воно їх навчило. Каспар не забуде. 

Марія все ще дивиться, пригладжуючи рукою край хустки, і відповідає. Мовляв, ми житимемо, брате. Тільки по-іншому тепер житимем. Не буде більше ігор, і сни будуть зовсім інші. І якщо потрібно буде, то я з тобою, брате, ділитимусь. По-перше, це є важливим, бо ми всі, і ми з тобою зокрема, тепер правителі. А по-друге, більше мені ділитися ні з ким. А моє тіло занадто слабке, щоб витримати все, що до нього ллється. Якщо я нікому не розкажу про свої видіння, то просто вибухну. Тому, ми житимемо. Зруйнуємо те, що вже нам не потрібно і побудуємо нове. Інакше. 

Каспар дивиться на сестру і не розуміє, хто говорить до нього. Сестра його, Марічка Каїна, яка говорила з ним під час епідемії, плакала і просила зрозуміти її, їхній обов’язок як нащадків і як Каїних, або Багряна Хазяйка, яку він відчув на відстані, яка накрила його своєю силою і здавила всі кістки, змусивши відчувати себе крихкою цеглиною в її новому, інакшому місті. 

Каспар наважується підняти очі і подивитись на її сумне обличчя. На ньому відбивається багряний почерк степового сонця.

– Сестро, – вона здригається, – ти залишишся тут? Будь ласка, залишся.

Вона мовчить.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

2 Коментарі на “цеглина

  1. Your Alternate Uneverses :
    Ранк: Новачок
    5 коментарів

    Ого! Як це написано… неймовірно гарно. От просто неймовірно. Одразу в голові змальовується картина – така вечірня, дуже якась сумна. Аж проплакатись захотілось 😭

     

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: