Твої очі, наче той садок вишневий

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Твої очі, наче той садок вишневий

– Ти гаряча, Пундику! – нахилившись до дівчини, промовила Вай. А сама дівчина, до якої зверталися, не втримала рівноваги й відступила назад, врізаючись спиною в стіну. Сам факт того, що вони пішли у бордель вже збивав Кейтлін з пантелику, а той факт, що ця неврівноважена дівчина з в’язниці зараз стояла настільки близько до неї, зажимаючи її під стіною, взагалі добивав її. 

– То кого обираєш? Жінок чи чоловіків? – спокійно запитала дівчина, спираючись однією рукою на стіну, й нахиляючись до Кейтлін якомога ближче. Єдине, що змогло вирватися тоді з неї було коротке та недолуге «Емм…». А Вай вже відкрито всміхалася, забавляючись над дівчиною та її збентеженим станом. 

Не дочекавшись відповіді від Кірамман, Вай тут же схопила якогось юнака в масці за лікоть і повернула його до себе. 

– Привіт, я Пім. А тебе як звуть? – збентежено пробелькотів молодик, підійшовши до Вай.

«Віддала би все, аби тільки побачити вираз обличчя цього хлопчини. Жаль, що маска все приховує.» – пронеслося в голові в Кейтлін, й та вже була готова фиркнути від власних думок, але Вай вже щось розказувала хлопцеві про «Матильду», а тепер взагалі чекала відповіді на свої слова від Кейтлін.

– Точно, Матильда. Батьки назвали мене Матильдою, на честь прабабці Матильди, що, еее… – почала на ходу придумувати дівчина, проте виходило це жахливо. Історії вона завжди погано придумувала, а Вай уже кудись відійшла, залишивши Кейтлін одну з цим парубком, який вже уважно її слухав. Чи робив вигляд, що слухає. Кейтлін знала, що це всього лиш його робота, що він має задовольняти будь-які бажання всіх клієнтів. Навіть, якщо це бажання не буде найпопулярнішим для борделю запитом, а всього лиш забаганкою якогось клієнта розказати якусь дурнувату й нецікаву історію. Наприклад, історію, чому її назвали Матильдою на честь прабабці, що була чи не живою легендою. Про яку, щоправда, ніхто не знав.

 

***

 

– У тебе була прабабця Матильда? Не повіриш, але мою звали так само, – проговорила якась дівчина, що неначе виплила з-за спини юнака в масці.

Нахилившись до Піма, вона тихенько щось прошепотіла йому на вухо, молодик кивнув головою, й пробелькотівши Кейтлін слова про те, що його чекають у сусідній залі, вислизнув з коридору, махнувши рукою на прощання.

Посміхнувшись, Кейтлін махнула йому в відповідь і глянула на дівчину, що вже стояла навпроти, замість юнака. Чесно кажучи, Пім їй навіть сподобався. Він був милим, трохи занадто сором’язливим, як для робітника такого закладу, проте уважно слухав її історію, щодо прабабці, й навіть щось перепитував, слухаючи її. Дівчина була йому вельми вдячна за те, що він навіть зробив вигляд, наче повірив в ту дурнувату історію.

– Не проти моєї компанії? Я не настільки ж мила, як Пім, проте, впевнена, що можу тобі запропонувати дещо значно цікавіше, – всміхнувшись промовила дівчина, гладячи Кейтлін по плечу й зацікавлено розглядаючи ту. Вона була трохи нижчою за Кейтлін, мала темне волосся, в якому палало ледь помітне полум’я, чи то освітлення створювало таку ілюзію. Вона була вдягнена в відкрите вбрання, що давало змогу побачити всю красу її тіла. А Кірамман, не стримуючись, вбирала очима цю красу, розглядаючи довгі ноги, зупиняючись на грудях, що були прикриті лише нещасним клаптиком доволі прозорої тканини. В голові роїлись думки про те, що виховані дівчатка не мають так робити, а погляд вже проходився по стегнам дівчини. Кейтлін лише відкидала ті думки подалі, відкрито насолоджуючись цим моментом. Це ж бордель, тут можна все.

– Звісно ні, Пім милий, проте занадто сором’язливий, як на мене, – відповіла Кейтлін, розглядаючи ключиці дівчини, а потім, неначе оговтавшись від трансу, глянула на обличчя дівчини. На ній також була маска, проте набагато елегантніша, аніж в Піма. Було видно її очі, гарні, яскраво-зелені очі, що зацікавлено розглядали її саму у відповідь. Побачивши цей погляд, Кейтлін зрозуміла, що з цією дівчиною буде значно цікавіше, ніж з Пімом. 

Вай казала їй, що можна вдати, наче Кірамман працює тут, проте вона вже відкинула цю ідею. Вона придумала значно кращий план, який заключався, власне, в перевірці сервісу цього місця. І не важливо, що й порівняти їй не буде з чим той сервіс. Все одно Вай кудись відійшла по справам, а ця дівчина, з виразними очима, надто зацікавила її.

Тому, коли зеленоока дівчина з легкою посмішкою, взяла Кірамман за долоню та повела за собою, вона лише задоволено всміхнулася й пішла за поводиркою, скидаючи на ходу капюшон з голови. Кейтлін мовчки слідувала за нею, розглядаючи татуювання, що заплелися дивними лініями на лопатках і руках дівчини, що вже вела її по-між залами та кімнатами, з яких лунали голоси й чийсь регіт. Озирнувшись, дівчина тихо прошепотіла: – Ходімо, я знаю тихіше місце, красуня. Тут аж надто голосно.

 

***

 

– А зніми маску, якщо тобі не складно. Хочу глянути на тебе, – попросила Кірамман, вкотре зупиняючи погляд на цих очах, в яких, на відміну від волосся, точно танцювали вогники, гіпнотизуючі її. Тепер вона хотіла побачити більше. Вона хотіла закарбувати у власній пам’яті не одні зелені очі, а весь її образ, включаючи обличчя, яке зараз було наполовину приховане маскою. 

– Що? Маску? – здивовано спитала дівчина, мабуть, у цій невеликій кімнатці її значно частіше прохали зняти одяг, а не маску. Проте, через мить дівчина тихо гмикнула, й глянувши Кірамман в очі, прошепотіла: – Якщо вона так тобі не подобається, то можеш її зняти. Як і в принципі, все інше, Матильдо.

– Все інше мені дуже вже навіть подобається, – всміхнувшись, відповіла Кірамман. Слова дівчини, що сиділа навпроти, були відвертими, та це вже так сильно Кейтлін не бентежило. Вона зрозуміла правила гри, вивчила їх, а тепер відкрито насолоджувалася нею. Вона завжди швидко вчилася.

– Знаєш, завжди ненавиділа маски на людях. А в Пілтовері на кожному обличчі ці бісові маски. І не тільки під час маскарадів чи свят, – тихо фиркнувши від власних слів, промовила Кірамман. То була абсолютна правда, більше її розвеселило те, що вона вперше це сказала вголос. І сказала це дівчині з борделю, яку знала не більше п’ятнадцяти хвилин. Проте тихий і мелодійний сміх тієї дівчини, що зараз долинув до її вух, стер ці думки з голови. Кейтлін вирішила, шо пізніше подумає про це все, а зараз вона тут, сидить на м’якій канапці, приємно проводить свій час. І проводить тут…розвідку…так, звісно ж розвідку. Вона ж не просто так завалилася у цей бордель разом з дівчиною що нагадувала бурхливий ураган, а назвали її якимось дивом на честь милої квіточки. 

Трохи нахилившись до дівчини, а потім обпершись рукою на спинку дивану, Кірамман підчепила двома пальцями її маску, й зняла ту з дівчини, жадібно вглядаючись в обличчя, яке тепер ніщо не закривало. А дівчина, сама вже линула до неї всім тілом, а руками впиралася в стегна Кейтлін, чи то аби не впасти на ту, чи то навпаки, щоб одяг з неї якнайшвидше кудись подівся. Проте Кірамман лише всміхнулася й відсторонилася від дівчини, забираючи з собою маску. Зрозумівши натяк, зеленоока й сама відсторонилася від неї, прибираючи з її стегон руки, проте все одно сідаючи до неї значно ближче, аніж до цієї мовчазної сцени. 

Їй подобалося те, як поводилася ця дивна, як вона потім назвалася їй, Матильда. Вона дивилася на неї, довго дивилася, а її погляд вже побував на всіх частинах тіла, починаючи від її вуст і закінчуючи кінчиками пальців ніг, що були голими, від чого вони й замерзли, а дівчина підібгала їх. Проте вона не торкалася її тіла, хоча, правильніше буде сказати, що торкалася все-таки, просто ці дотики не були неприємними чи занадто відвертими. Вона не відпускала масних жартів, не дозволяла собі занадто довго зупинятися очима на місцях, які в першу ж чергу цікавили інших відвідувачів. Й тому, поряд з Матильдою, дівчина відчувала себе ледве не однією з коштовних картин, що висіли в кабінеті головної в їхньому борделі. Її захоплено розглядали, казали їй, яка вона гарна, прямо неначе до предмету високого мистецтва зверталися. Проте не торкалися, не пробували розірвати, чи зішкрябати з неї всі фарби, аби тільки дібратися до чистого полотна, яке їх і цікавило. Ну, чистого, наскільки можна було так вважати, в її ситуації. І вона була безмежно вдячною цій Матильді за таке ставлення. Вона вже довгий час на роботі, та й в звичайному житті, не могла собі дозволити невимушеного й приємного спілкування. Тому їй і була настільки цікава розмова з цією Матильдою. Вони просто говорили, періодично фліртуючи чи кидаючи жарти з натяками, іноді ледь відчутно торкалися одне одної, проте ця дівчина навпроти, навіть не натякала на те, що їй потрібно роздягнутися чи перевести розмову у більш горизонтальну плоскість. Це було безмежно незвично. Це було й безмежно приємно…

– А ти бувала в Пілтовері? – зацікавлено спитала дівчина. Вона зразу ж зрозуміла, що ця Матильда не така проста. Її манери були високими й навіть, в якомусь сенсі, величними, говорила вона прямо неначе англійська королева, а пахло від неї незвично приємно. Вона пахла чимось…пряним…проте не тими різкими прянощами, які можна було дістати в Зауні, а скоріше навпаки, чимось спокійним, таким, якою, власне, й була вдача Матильди. 

– В Пілтовері? Так, я часто там буваю…по роботі… – пробурмотіла Кейтлін, пробуючи не бовкнути зайвого. Вона не хотіла перевіряти, яка реакція у цієї дівчини буде на новину, що вона, взагалі-то з того самого Пілтоверу. Та ще й є донькою Кірамманів, які є одними з найвпливовіших людей цього міста. А, до того ж вона миротворець, який взагалі не має проводити час в подібних закладах. Тихо фиркнувши від своїх думок, Кірамман ледь помітно махнула головою, повертаючи погляд до обличчя дівчини, імені якої вона так і не дізналася, та й потреби в цьому вона не бачила. – А чому, власне, питаєш?..

– Я теж декілька разів бувала там, теж по роботі, якщо ти розумієш, про що я… – сумно всміхнувшись, промовила дівчина. Іноді її знаходили клієнти з Пілтовера, звісно не заможні люди, проте, усе-таки платили вони в рази більше, порівнюючи з цінами в Зауні. А причина була в тому, що подібних закладів не було в тому місті. А ті рідкісні екземпляри, що працювали підпільно ставили такі ціни, що їх відвідування могли собі дозволити лише найзаможніші. Тому, люди з простого робочого класу, що мали доволі сумнівні моральні принципи, а в кишені в них було трохи зайвих монет, періодично замовляли таких дівчат, як вона, додому до себе, тобто в Пілтовер. – Знаєш, я там була всього пару разів, але мені так запам’яталися сади, які було видно з вікон квартири одного клієнта… В житті такої краси не бачила, але сподіваюся, що ще побачу. А ти мабуть часто таке бачиш, якщо постійно там буваєш, я ж права?

Одним з неписаних правил її «професії» був пункт про те, що з клієнтами не можна говорити про інших таких же клієнтів. Проте дівчина забула про це. Розмова була невимушеною, Матильда зовсім не поводилася, як стандартна клієнтка, а розказати про ті сади дуже вже хотілося. Ні з ким вона цим не могла поділитися, а розказати це дивній дівчині, яку вона знає буквально хвилин двадцять…а чому би й ні, власне. Вона було цікавою співбесідницею, та й вони більше не побачаться, а Матильда вже скоро забуде про ці її слова.

 – Так. Сама люблю сади… В університетському районі є гарний вишневий садок. Такий, ну, прямо як в тому одному вірші. Завжди любила його, – кивнула головою Кейтлін, й відповіла. Вона й справді часто бувала в тому вишневому садку, бо він був прямо поряд з її будинком.

Кірамман вкотре глянула в очі співбесідниці, й тут її неначе осінило. Вона зрозуміла, що їй нагадували ці зелені очі.

– Господи, як я тільки зараз це помітила… Твої очі, вони ж… 

– Що не так з моїми очима? Я макіяж випадково розмазала? – спиталася збита з пантелику дівчина. Вона швидко прибрала руку, на яку спиралася, від щоки й глянувши на неї, перевела погляд на Матильду, що лише сиділа в тій же розслабленій позі й чомусь посміхалася, дивлячись на неї. Не з тим грайливим блиском в очах, що періодично з’являвся під час їхньої розмови, а з якимось дитячим захватом, наче згадала щось хороше з дитинства. – Та що такого смішного, красунечко?

– Нічого. Я просто зрозуміла на що схожі твої очі… – пирснула зі сміху Кірамман, й заспокоююче поклала долоню на плече дівчини, змушуючи ту спокійно сісти назад на канапу. – Твої очі, наче той садок вишневий… Ну, про який я тобі казала.

А й справді, як вона раніше того не помітила. Зелені очі, неначе вишневий садок, коло її дому, а ті вогники, що танцюють в них, схожі на ліхтарі, що вмикалися в саду, коли сонце сідало за горизонт.

– Ти зараз серйозно?.. – прошепотіла дівчина, переводячи погляд з долоні Матильди на її обличчя. Вона чекала, що зараз та розсміється, скаже що це жарт… Але ні, Матильда лиш м’яко посміхалася, а очі її не відривалися від зелених очей навпроти. І коли до дівчини дійшло, що та й справді не жартує, губи самі розповзлися в теплій посмішці. А сама вона кинулася до Матильди, обіймаючи ту. Просто обіймаючи, неначе вони й не сиділи в борделі, а Матильда не була її клієнткою. Дівчина сама не очікувала від себе такого, зрозуміла би, якщо б її клієнтка зараз просто встала з дивану й втекла від неї, від її дивних для цього місця емоцій. А тому вона лише ще більше здивувалася, коли руки тієї самої клієнтки обійняли її в відповідь, а долоні обережно зупинилися на її талії, не дозволяючи собі нічого зайвого.

Від дивацтва цієї всієї ситуації на сердці стало тепло, а з губ зірвалися слова, що були такими дивними для борделю: – Це найприємніші слова, які мені казали коли-небудь… Дякую. Я рада, що ти сьогодні прийшла…

– Та немає за що, я ж правду сказала, – тихо пробурмотіла Кейтлін, поклавши голову дівчині на плече, а поглядом, все ще вивчаючи ці очі, що зачаровували її. 

Так вони просиділи з декілька хвилин. Й дівчині прийшло в голову, що навіть, якби зараз ця Матильда плюнула на свої манери, й поцілувала її у шию, якою вона зараз відчувала її гарячий подих, роздягнула її прямо тут, а потім…коротше, вона була би тільки “за” все це. Проте цьому не судилося збутися, бо в якийсь момент з-за стінки, з сусідньої кімнати почувся голосний стогін, а з коридору долинув різкий та трохи п’яний регіт. Це неначе привело до тями Кейтлін, й та неохоче відпустила дівчину, вістороняючись від неї. 

Кірамман прибрала руки з талії дівчини й повернулася до пози, у якій сиділа раніше. Одну з рук вона закинула на спинку канапи, впираючись пальцями у лоба, а іншу поклала на маску, що лежала у неї на колінах. 

– Вибач… Ти просто мене якось вразила… – спантеличено пробелькотіла дівчина, прибираючи руки від Матильди, й прикриваючи очі. Вона зазвичай так не поводилася. Але й ситуація для неї була зовсім не звичайною…

– Усе нормально. Я рада, що тобі сподобався мій комплімент, – всміхнулася Кейтлін. Вона й сама була спантеличена поведінкою цієї дівчини, проте та була їй приємною, а тому вона не хотіла якось руйнувати цього моменту, розпитуючи дівчину про її дивну поведінку.

– Сподіваюся, що коли-небудь зможу побачити той садок. Бо може той сад взагалі потворний, а ти мені брешеш. Я ж бо ніколи не бувала в заможних районах Пілтовера, – тихо відповіла дівчина й сама посміхнулася, коли почула тихий сміх Матильди. Та точно не вважала її очі негарними, а значить, що той садок й справді був прекрасним. – Я лише уявляю, які там сади.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Коментарі на “Твої очі, наче той садок вишневий

  1. цю роботу я присвячую Вам, дівчата. Валеріє, Рино, сподіваюся, що Вам сподобалося, адже без Вас цієї роботи й не було би

     

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: