Розділ

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Вони підійшли до її будинку. Усі вікна були яскраво освітлені.

– Що тут відбувається? — Монтегу ще ніколи не доводилося бачити таке освітлення в житловому будинку.

– Та нічого. Просто мама, батько та дядько сидять разом та розмовляють. Зараз це рідкість, все одно, як ходити пішки.

– Але про що ж ви говорите?

Дівчина засміялася.

– Добраніч! – Сказала вона і повернула до будинку. Але раптом зупинилася, наче щось згадавши, знову підійшла до нього і з подивом і цікавістю вдивилась у його обличчя.

– Ви щасливі? — спитала вона.

– Що? — вигукнув Монтег.

Але дівчини перед ним уже не було — вона бігла геть залитою місячним світлом доріжкою. В хаті тихо зачинилися двері.

Після знайомства з Кларисою Гай Монтег довго не міг заснути. Його думки ширяли вулицями міста. Міста, яке, за його нещодавніми переконаннями, живе не зовсім правильно.

«Чи ви щаслива людина?», – питання Клариси знову і знову проносилося в його голові. Відповідь на нього він уже знав, але не хотів у цьому зізнаватися.

Йому не давало спокою те, що він прожив у два рази більше, ніж це юне дівча. Однак, її очі були наповнені неабиякою мудрістю та сяяли щастям. А він, чоловік, за спиною у якого не один день, наповнений роботою та людьми, лежить безпомічно в ліжку і не знає, у чому ж насправді ховається життєвий сенс.

Сон прийшов до Монтега лише під ранок, бо останніх півночі він думав про те, що зобов’язаний побачитися з Кларисою знову. Прокинувшись зранку, він помітив, що нічого не змінилося – його дружина Мілдред, як завжди була зайнята своїми телевізійними «родичами» й не удостоїла його навіть своїм поглядом.

«Я живу з цією людиною стільки років, але давно її не люблю», – Монтег вперше за довгий час зловив себе на тому, що його зачіпають питання любові, сім’ї та взаємовідносин. Зараз він не знав, що робити з усім цим, але пам’ятав про одне – Клариса. Зустрітися з дівчиною потрібно уже сьогодні, не можна гаяти часу. Перешкодою на шляху до цього була лише робота. Через 30 хвилин Гай повинен був знову приступити до своїх обов’язків. Інакше, якщо він не з’явиться, Бітті запідозрить його в чомусь неладному. Монтег кілька хвилин думав про те, як вирішити цю ситуацію, адже часу, що залишився, для спілкування з дівчиною точно не вистачить. Несподівано роздався телефонний дзвінок: це був Бітті.

  • Слухаю. – Хриплим голосом сказав Монтег
  • Друзяко, у нас з’явився стажер. Робочих місць немає, сам знаєш. Але у нього батько якась «шишка». Каже, що хлопчак захотів «погратися» у пожежника. Довелося взяти, побачимо, що з того вийде. Власне, до чого я це: сьогодні на роботу можеш не приходити.
  • Авжеж, тоді побачимось післязавтра. – Гай поклав телефонну слухавку і видихнув з полегшенням. Його дещо здивувало те, що все склалося так, ніби сам Бог велів йому змінити щось у цій системі.

Не довго думаючи, Монтег вийшов з дому. Не встиг він дійти до житла дівчини, як та перестріла його прямо у дверях.

  • Прийшли палити мій будинок? – Жартома і, разом з тим, налякано запитала Клариса.
  • Прийшов сказати, що після зустрічі з тобою мені взагалі не хочеться нічого палити. Й, чесно кажучи, мені від цього трохи страшно. Якщо про це дізнається моє начальство, мені не жити. Я думаю, ти знаєш, чим карається зрада цієї системи. Я помітив, що попри те, що ти досить молода, ти досить розумна. І я знаю, що твій розум, це не просто дар від Всевишнього, чи наслідок частих розмов з сім’єю. Я зрозумів, що ти читаєш книги. Учора, коли ми йшли і спілкувалися, я бачив як з-під твоєї куртки виглядала обкладинка якогось видання. І я цілком міг би уже сьогодні натравити на тебе залізного пса і прийти сюди з вогнем. Але не хочу… Я хочу пізнати істину. Ту ж саму, яку бачу в твоїх очах.

Дівчина кілька хвилин стояла й не могла зрушити з місця. Здивування, жалість, обурення – безмежна кількість почуттів охопили її в один момент. На мить вона навіть подумала про те, що все це може бути лише добре розіграним спектаклем, аби викрити її і її близьких у тому, що вони справді читають книги. Але вона чула щирість в Монтегових словах, бачила як сильно він страждає. І зрештою, сльози, що почали виступати в його очах, поклали край її сумнівам.

  • Я вам дещо дам, але при одній умові: ви прочитаєте це з початку і до кінця. Коли читатимете, вам відкриватиметься багато істин, але до останнього не показуйте ні перед ким, що ви знаєте хоча б щось. Це надто небезпечно для вашої професії. Та і мене знайдуть, якщо розкриють вас…

Дівчина дістала з-під куртки маленьку Біблію. Її вона завжди носила з собою, бо вважала, що більш безпечного місця для схову немає.

  • Поверніть, коли прочитаєте. Опісля і поговоримо. – Клариса простягнула Монтегові книгу, і той не встиг оговтатись як дівчини вже не було поруч.
  • Як же я зможу читати її так, щоб ніхто не запідозрив? – запитав сам у себе Монтег. А потім знову подумав, – Зможу. Заради себе, заради неї, й заради інших людей, які хочуть стати щасливими.

Минав місяць, другий… Монтег ходив на роботу й продовжував виконувати обов’язки знищувача інформації та знань. Однак, з кожним з днем робити це йому ставало все важче і важче. Додому він повертався знесилений: і фізично і морально. Але кожного дня у нього був обов’язок важливіший за інші – читати. Після роботи він зачинявся у своїй кімнаті й жадібно поглинав кожну сторінку Біблії. Гай знав, що його дружина точно не прийде до нього й не побачить, чим він займається – їй байдуже. А всі інші – поки що і від них вдавалося це приховувати. Читати Монтегові спочатку було складно. Іноді він не вловлював сенсу, і над одним висловом роздумував кілька днів. Але з часом ситуація ставала все кращою. Гай почав помічати як з моменту, коли він вперше взяв книгу в руки, стали змінюватися його думки. Він більше не був чоловіком не здатним мислити. Тепер він міг ставити собі багато життєвоважливих питань і відповідати на них самостійно. Тепер він міг розуміти, чому погляд Клариси такий мудрий, і звідки у її сім’ї так багато тем для розмов. Виявляється, дівчина не збрехала – багато істин почали відкриватися йому. Тільки от, що тепер робити з цим всім він не знав. До завершення книги лишалося кілька сторінок. Гай був переповнений емоціями й знав, що зовсім скоро його чекає зустріч з Кларисою. З моменту, коли вони бачилися востаннє минуло цілих півроку. Можливо вона допоможе мені, підкаже як рухатися далі, – думав Монтег.

Клариса постукала в двері через кілька днів. У цей момент Гай якраз дочитував останню сторінку. Мілдред, на диво, не було вдома, хоч раніше, як думав Гай, вона рідко кудись виходила. Він відчинив.

  • Кларисо, я так радий тебе бачити. – вигукнув Монтег з неприсущою чоловікам емоційністю. – Ти відкрила для мене новий світ, зовсім інший світ. Я не розумію, абсолютно не розумію, як раніше я міг жити без книг. І це я прочитав лише одну. Одну! А якби я прочитав 5, 10, 100? Я просто не уявляю, якими озброєними можуть бути люди, які багато читають. Тепер я розумію, чому книги знищують. Тепер я розумію, що спалюють не книги, а можливість людей жити повноцінно. Але, Кларисо, що мені тепер робити?
  • Я прийшла, щоб… – Її слова перервав телефонний дзвінок до Монтега.
  • Дивно, Мілдред телефонує.

 

  • Так, Мілдред.
  • Монтег… Я давно хотіла тобі сказати. Я люблю Бітті, у нас з ним давно почалися стосунки, і я хочу бути з ним. Але, прошу, не кидай слухавку, дослухай мене до кінця. Між тобою і мною давно не було любові, але з поваги до тебе, як до чоловіка, який так довго про мене турбувався, я хочу тобі допомогти. Я бачила як протягом цих півроку ти зачинявся у своїй кімнаті, аби читати. Ба більше, коли ти йшов на роботу, я читала теж. Ми з Бітті таємно бачилися й про все це я йому розповідала. Однак, не хвилюйся, я скажу тобі радісну новину: він теж не проти книг. Він, як і ти, був змушений коритися системі. Думав, що його не зрозуміють, погублять. Але тепер ми всі можемо об’єднатися.

Монтег застиг на місці. Його охопили дивні відчуття. Здавалося б, щойно його дружина зізналася у зраді, але його хвилювало абсолютно не це. Між ними давно нічого не було, й якщо відтепер вона зможе бути щасливою з іншим чоловіком, то чому ні? Тим більше, якщо цей чоловік Бітті. Бітті, який на його стороні!

  • Кларисо, ти чула розмову, нам негайно потрібно з ними побачитися.
  • Так. Я чула. І, власне, я прийшла, аби сказати вам про те, що вже впродовж довгого часу бачу як ваша дружина проводить дозвілля з іншим. І ще… Я люблю вас, Монтег…

В цей момент Гай більше не мав бажання стримувати емоцій. Він міцно обійняв Кларису, а потім пристрасно її поцілував. Він знав, що і він давно не байдужий до неї не лише як до людини, а й як до дівчини. Але це був не той момент, що найбільше підходить для зізнань у коханні. Їм потрібно було до кінця вирішити проблему знищення книг.

  • Побігли. – сказав Монтег.

Бітті і Мілдред вони знайшли на робочому місці. Оскільки навулиці вечоріло, окрім них там більше нікого не було.

  • У вас є якісь варіанти? – запитав Бітті
  • Насамперед, потрібно припинити виїжджати на виклики. Ми більше не маємо права нищити знання.
  • Так, ти правий. Але довго ми так не протримаємося. Через кілька тижнів викриють і мене. Ти ж знаєш, що наді мною теж є начальство.
  • Безперечно… Ситуація складна.

В розмову втрутилася Клариса, – Я думаю, що за час, який у нас є, нам потрібно переманити на свою сторону якомога більше людей. Чим більшій кількості людей ми покажемо, що книги – це не зло, а навпаки, тим краще.

  • Ти знайшов розумну дівчину, я рада за тебе. – сказала Мілдред Монтегові.
  • Дякую, але зараз не про це. У нас є місія. Я думаю, що у нас достатньо часу, аби поставити на вуха і місто, і державу. А потім ми всі разом вийдемо на мітинги. Система не зможе повалити всіх. Але якщо всі об’єднаються, зможуть повалити її. Час діяти.

 

Через кілька місяців:

Запах свіжої випічки, чаю та свіжодрукованих книг наповнює будинок. Навулиці падає лапатий сніг, невдовзі прийде новорічний час.

Монтег з Кларисою та Бітті з Мілдред зібралися, аби відсвяткувати свою перемогу. Було складно, але їм вдалося. Тепер кожна людина має доступ до знань, без страху бути покараним. Пожежники почали виконувати обов’зки, які справді їм належать: гасити вогонь, а не розпалювати його. А вони… Вони сидять на кухні, згадують старі часи і радіють від того, що все уже позаду.

– Я вчора дочитала книгу Стівена Кінга. Здається, у нього надто затягнуті початки. – каже Мілдред.

– О, а я цей жанр давно покинула. Зараз мені більше подобається Браун. – відповідає Клариса.

Спокій. Гармонія. Щастя.

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: