Люмінесценція Розділ 1 Недоброго ранку

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Літо. Летять комети над головою,
Бачу кожну з них я в твоїх очах.
Літо. Воно знайомить мене з тобою,
Нотами звучить у моїх думках.

 Океан Ельзи — Бодегіта

Прокинувшись, Ерен не може розплющити очі. Повіки здаються до біса важкими, а освітлення в кімнаті — надто яскравим. У голову одразу б’є тягучим болем, і Ерен тихо стогне. А Жан попереджав, що голова болітиме, якщо пити стільки всього та ще й у такій кількості.

Плювати. Вчора йому було весело, здається. А зараз очі відмовляються сприймати будь-яке світло, голова тріщить, а в шлунку незрозуміло що — щось між голодом, болісною ситістю і нудотою. Хочеться вмерти як погано. І дуже хочеться пити.

Ерен насилу розтуляє повіки — ледь-ледь, щоб спробувати звикнути до освітлення. Перед очима постає туман, а потім — гілочки якогось дерева з бруньками в прозорій банці з водою. Банка стоїть на столі біля ліжка, але Ерен ніколи не бачив її раніше. І стіл стояв в іншій позиції. І взагалі це не їхній стіл.

Ерен нарешті нормально розплющує очі й розуміє, що він не в гуртожитку. Таких гарних бірюзових стін там ніде немає. І ліжко надто велике й зручне. На квартиру Мікаси це теж не схоже, взагалі.

Голова не перестає гудіти, але Ерен вперто змушує її думати, намагаючись зрозуміти, де він. Він підтягується і сідає, хоча тіло наче в паніці посилає йому сигнали про те, що краще не рухатися. Ерен розуміє, що на ньому лише джинси, він лежить на застеленому ліжку, вкритий зверху ковдрою. Він не пам’ятає, як учора покинув клуб.

— Прокинувся?

Ерен повертає голову на високий голос і бачить молодого хлопця приблизно його віку, що входить в кімнату. На ньому футболка та шорти, найімовірніше, домашні, світле волосся спадає вологими пасмами трішки нижче підборіддя. В руці стакан з водою, на обличчі — спокійний привітний вираз.

Очі Ерена округлюються, він завмирає на ліжку, наче налякане кошеня, поки хлопець обережно сідає на край ліжка і простягає йому стакан. Ерен ніяк не реагує, і він м’яко посміхається.

— Заспокойся, — рівним приязним тоном промовляє незнайомець. — Мене звуть Армін, ти у мене вдома. Учора ти сильно напився.

Ерена ці слова ніяк не заспокоюють. Тільки створюють ще більше запитань. Наприклад, чого він учора поїхав саме до цього Арміна, з яким він взагалі не знайомий, а не в гуртожиток разом із Жаном і Конні або до Мікаси. Невже…

— Ми?.. — Ерен не знає, як сформулювати свої шалені думки в адекватне питання і стискає пальцями краї ковдри. Бути не може. Він не збирався нікого чіпляти. Це не для нього. Він прихильник серйозних стосунків.

— Ні, — Армін знову посміхається і на цей раз це дійсно заспокоює. У блакитних очах незнайомця проскакують веселі іскри. — Ніхто нікого не чіпав. Тобі було дуже зле, і я вирішив допомогти. Триматися на ногах і сказати щось зрозуміле ти був не в змозі, тож я викликав таксі й відвіз тебе сюди.

Ерен мовчить, тре долонею обличчя і обробляє інформацію. Армін знову пропонує йому стакан з водою, і Ерен, згадавши, як сильно йому хочеться пити, бере його до рук.

— Дякую, — щиро каже він, а потім отримує в іншу руку пластинку таблеток.

— Двох буде достатньо, — каже Армін, а потім вказує рукою в бік, на шафки, де на плічках висить дуже знайома Ерену річ. — Я виправ твою сорочку. Телефона при тобі не було, лише гаманець, — і киває на тумбочку поруч, де той самий гаманець і лежить.

Запивши таблетки, Ерен повністю осушує стакан.

— Телефон я, певно, загубив у клубі, — засмучено каже він. Ось це вже дійсно неприємно. Якщо він так напився, де були інші? Мікаса ніколи не напивається, та й Конні знає міру. — Невже біля мене нікого не було? Я був там з друзями.

— Так, але коли я знайшов тебе, ти був сам. І сказав, що вони тебе кинули. Принаймні, я розібрав саме ці слова з твого бурмотіння.

— Знайшов мене?

— Так. Тебе вивертало біля клубу.

— О боже, — Ерен знову закриває обличчя долонею і вперше помічає синець на зап’ястку. Схоже, йти самостійно він теж не міг. Весело. — Я тобі, певно, багато проблем створив.

— Я думав, ти помреш, — весело відповідає Армін, і Ерен здивовано піднімає на нього очі. — Або виблюєш свої нутрощі. Ти був такий холодний, тебе трясло, ти белькотів якусь нісенітницю. Я навіть хотів викликати швидку, але все якось минулося. Може, через те, що я змусив тебе випити дві пляшки води. У таксі ти вже спав.

— Боже, — повторює Ерен, ошелешений тим, що нічогісінько з цього не пам’ятає. Цікаво, як виправдовуватиметься Жан, коли дізнається, що від смерті Ерена врятував незнайомий хлопець, а не ліпший друг. — Алкоголь — зло. У мене голова трикутна. Дякую тобі, я в боргу, — в нього навіть виходить видавити на обличчя слабку усмішку. — Армін, так? Я Ерен.

— Приємно, — Армін тисне йому руку, і Ерен помічає великий розлитий шрам в районі ліктя. Схоже, від опіку. Щоб не витріщатися, піднімає очі й натикається на співчутливий світлий погляд. — Якщо тобі нікуди не треба, можеш ще спати, я не проганятиму. У мене ніколи не було похмілля, але я можу уявити, як тобі зараз.

— Можна залишитися? — здивовано перепитує Ерен і сподівається на згоду. У його стані можливість не торохтіти на метро в гуртожиток, а пережити це пекло в ліжечку — це просто джекпот.

— Так. Підеш, коли полегшає. Дати тобі телефон, щоб ти написав своїм друзям?

— А? — Ерен не відразу розуміє, що йому пропонують, він просто дуже радий, що зараз не треба нікуди йти. А попередити своїх було б добре. — Так, дякую.

Він проводжає поглядом спину Арміна, поки той виходить з кімнати. За телефон реально прикро. Можна, звісно, потім сходити в клуб запитати, чи не знаходили там телефонів, але сподіватися особливо немає на що. Доведеться брати подвійні зміни у вихідні, щоб заробити на новий. Просити гроші у Лівая чи позичати в друзів йому не дозволить совість. Точно, Лівай. Він вб’є Ерена, якщо дізнається, до якого стану він вчора напився і де опинився зранку.

Армін приносить телефон і віддає Ерену.

— Пароль я зняв, — каже він. — По моїх соцмережах не лазити.

— І не збирався, — відповідає Ерен тоном, яким звітують перед начальником. — Дякую.

— Покладеш потім на тумбочку. Я працюватиму в сусідній кімнаті, якщо що — заходь. Або клич, якщо ноги досі не слухаються, — на обличчі Арміна знову з’являється посмішка, і Ерен розуміє, що він кепкує. Нехай. Йому можна. Ерен у нього в боргу.

Коли Армін йде, зачинивши за собою двері, Ерен з задоволенням відкидається назад на подушки. Його тіло потребує ще сну, але треба відписати усім, що з ним усе добре. Що він досі в Трості, лежить на зручному ліжку в затишній квартирі, а не стікає кров’ю в глибокій канаві десь в Стогесі. До речі, Ерену дійсно пощастило, що він потрапив до цього дивного милого хлопця, а не до якогось маніяка.

Ерен заходить у месенджер, вводить свої дані й бачить купу нових повідомлень. Чотири від Жана, два від Конні, вісім від Мікаси й шістнадцять — господи, йому точно гаплик — від Лівая.

Конні обійшовся лаконічним:

«Ти де?»

«Подзвони, як будеш на зв’язку.»

Ерен пише, що з ним все добре, але подзвонити він не може, зустрінуться у гуртожитку, і закриває діалог.

Мікаса запитала о третій годині ночі, поїхав він у гуртожиток чи ні. Потім кілька разів перевірила, чи бачить він її повідомлення. Зранку повідомила, що вона хвилюється, а Лівай готовий його підвісити. Годину тому написала:

«Жан сказав, що тебе ще немає.»

«Ерене, якщо в найближчі дві години я тебе не побачу або не отримаю від тебе повідомлення, я поїду тебе шукати й візьму з собою Лівая. І це будуть твої проблеми.»

Вона додала стикер із зображенням смерті з косою і три знаки оклику. Ерен посміхається і пише відповідь, майже таку ж, як для Конні. Відкриває діалог з Жаном.

«Єґер, якщо ти припрешся п’яний як чіп в кімнату зранку і розбудиш мене, я тебе повішу.»

«Якого біса тебе досі немає?! Твій телефон поза зоною, ти де?»

«Дзвонила Мікаса, вони з Ліваєм не в захваті від твого зникнення, і я теж. Вони почекають кілька годин і почнуть дзвонити в лікарні. Схоже, на тебе чекає повна дупа.»

«Ерене, я починаю хвилюватися, ти хоч живий? Мені буде не в кайф збирати тобі на похорон, тож будь живим і повертайся. Напиши хоча б, що все добре. Будь ласка.»

Ерен думає відправити Жану лише смайлик, щоб ще трошки пограти на його нервах, але передумує і пише нормальну відповідь:

«Усе добре, не скигли. Мені приємно, що ти хвилюєшся. Як повернусь, усе розповім. Приготуй щось поїсти ;)»

Ерен з острахом заходить у діалог з Ліваєм. Кілька нічних повідомлень з питаннями, де він і якого біса не поїхав у гуртожиток з хлопцями. П’ять ранкових з погрозами. Кілька нещодавніх з тими ж погрозами плюс прохання відповісти йому нарешті і всіх заспокоїти. І кілька обурених стикерів. А Лівай рідко надсилає стикери.

Ерен вирішує, що краще не буде нічого писати, а просто відправить Ліваю гіфку з котом. Мікаса все одно передасть йому, що все нормально, а гіфка з котом повинна якось зменшити його гнів. Лівай любить гіфки з котами, хоч і не зізнається в цьому.

Ерен виходить зі свого акаунту і відчуває, що очі злипаються. Треба поспати. Здуріти можна, він буде спати, переживаючи похмілля в квартирі хлопця, з яким познайомився сьогодні вранці. Оце так початок третього семестру. Божевілля.

***

Ерен прокидається з на диво ясною головою і знову відчуває дику спрагу. На тумбочці біля ліжка стоїть стакан і пляшка мінералки. Цей Армін — справжній янгол.

Ерен сідає на ліжку, спускає ноги вниз і випиває цілий стакан води. Другий випиває наполовину. Він встає і підходить до дзеркала. Кроки здаються якимись неправильними, але тримається він рівно.

Він скептично оглядає себе. Біля ключиць невелике почервоніння — схоже, знову алергічна реакція. Він носить на шиї ключ, а ланцюжок іноді подразнює шкіру. Ну й нехай, його це ніколи не турбувало.

Ерен дивиться на своє обличчя. Волосся розкуйовдилося, ризинка кудись зникла. Напевно, туди ж, куди й телефон. Від макіяжу залишилися лише деінде розмазані чорні смужки під очима замість гарних цяточок. Він і забув про них.

Ерен вдягає свою сорочку і з хвилину крутиться біля дзеркала, розчісуючи правицею волосся, щоб хоч якось його вкласти. Виходить не так і погано, але й недостатньо добре.
Телефона на тумбочці вже немає. Знати б, котра година.

Він виходить з кімнати, тихенько ступаючи босими ногами по паркету. Бачить довгий коридор, що веде в передпокій, і кілька дверей. Найближчі до нього відкриті, з кімнати на підлогу ллється світло. Ерен повертає туди.

У кімнаті, що два рази менша за ту, в якій він спав, дуже світло, бо з неї виходить балкон зі скляними дверима. Армін сидить за столом і друкує щось в ноутбуці. Поряд розкриті зошити, пенал з ручками і парка філіжанка. Над столом висить велика карта світу. Біля протилежної стіни крісло, велика шафа для книг і, звісно, книги. Дуже. Багато. Книг. У цього хлопця є ціла бібліотека.

— Кгм, чуєш, Арміне, — Ерену вперше ніяково до нього звертатися. Напевно, голова стала правильно працювати, бо дійсно, як йому звертатися до незнайомого хлопця, який бачив його передоз алкоголем, допоміг йому і відвіз до себе додому?

Армін повертає до нього голову.

— Полегшало?

— Так, поїду додому, — Ерен опановує себе і всміхається. — А котра зараз година?

Армін кидає погляд у свій ноутбук і відповідає:

— О пів на другу.

— Я думав, більше, — Ерен потирає потилицю. — Де тут в тебе ванна кімната? Треба змити… — він вказує на своє обличчя з розмазаними цятками, — все це.

— Далі по коридору, останні двері зліва, — Армін повертається обличчям назад до ноутбука. — Ручку сильніше натискай, вона там заїдає.

Ерен киває і виходить з кімнати.

У ванній пахне освіжувачем з ароматом морського бризу. Ерен ретельно вмивається і прополіскує рот. Згадує про свої жуйки і нишпорить у задній кишені джинсів. Знаходить зім’яту пачку, в ній ще залишилося кілька подушечок. Він кидає одну до рота і повертає пачку в кишеню. Виходить з ванної і бачить перед собою Арміна, в руках якого його гаманець.

— Не дивно, що ти загубив телефон, — говорить він.

Ерен забирає гаманець і надуває губи, крокуючи в передпокій.

— Зазвичай я не гублю речі.

— Цього вже я не знаю.

Ерен сідає навпочіпки, щоб взути свої кеди, і робить це максимально швидко. Армін стоїть над ним, чекаючи, і Ерену знову ніяково. Вони ось так зустрілися і зараз розійдуться, наче й не знайомилися. Потрібно, принаймні, віддячити його рятівнику.

— Я додав у твій телефон номер свого друга, — випроставшись, говорить він. — Подзвони як-небудь, якщо захочеш, і попроси дати мені слухавку. Я все ще в боргу і… не знаю, пригощу тебе кавою чи що? Я беру зміни в непоганому кафе, тож… — Ерен знизує плечима і всміхається.

— Добре, — на обличчі Арміна знову з’являється та ледь глузлива посмішка, а потім він серйозно киває. — Домовились. Але я не п’ю каву.

Дорога в метро і десять хвилин пішки до гуртожитку проходять якось туманно, хоча в голові Ерена ясно. Думки про його вчорашні і сьогоднішні пригоди чомусь веселять. Так, все це, може, не дуже і правильно, проте буде що згадати. У його студентському житті все не так весело, як йому обіцяли, тож Ерен радий, що сталося хоча б щось цікаве. Крім похмілля. Це було жахливо. Пити стільки він більше не буде.

Третій поверх зустрічає його знайомим запахом якоїсь їжі. Хлопці з першого блоку постійно готують щось таке, що смачно пахне на все крило. Ерен йде по коридору, шаркаючи кедами по підлозі, і готується до урагану у вигляді гніву Жана.

Він заходить у блок і чує тихеньку музику з кімнати — Жан удома. Ерен легенько штовхає прочинені двері ногою і заходить всередину. Кірштейн сидить за робочим столиком і лазить у ноутбуці. Музика враз стихає, а на Ерена піднімаються здивовані світло-карі очі.

— Привіт, — обережно вітається Ерен, завмираючи у дверях.

— Де тебе чорти носили?! —  реакція Жана не змушує себе чекати. — І якого дідька лисого ти не відповідаєш на дзвінки?!

— Ну чого ти волаєш? — Ерен заходить в кімнату і втомлено падає на своє ліжко. — Я все розповім, але спочатку ти розкажи мені, що вчора було. Я половину не пам’ятаю.

— Менше заливати в себе треба, — бурмотить Жан, заспокоївшись. — Ти живий і наче не ушкоджений, і на цьому дякую. Їсти хочеш?

— А що є?

— Диви, ще перебирає! — Жан встає і переміщається за обідній стіл, на якому стоїть сковорідка. Він забирає з неї кришку. — Картопля.

— О-о-о, — Ерен швидко підводиться з ліжка. Фірмову тушковану картоплю Жана, яку той готував вкрай рідко, Ерен дуже любив.

— Скільки саме ти не пам’ятаєш?

— Ну, — Ерен задумується. Хіба таке можна відстежити? — Я пам’ятаю, як до нас підсіли ті старші хлопаки з математичного. Ви зібралися грати в якусь дурницю, і я кудись пішов. А потім повернувся… наче. Чи це було до того, як вони до нас підсіли?

— Зрозуміло, — Жан важко зітхає. — Ну слухай.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: