Пролог: курча та ворон

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Мелодія піаніно розносилася по всьому кабінету в той час, як за вікном йшов холодний листопадній дощ. 27 річний хлопець перебирав тонкими пальцями по клавіатурі. Його сірі очі зовсім не дивилися на ноти, вони блуждали поверх них. Темне волосся недбало було зачосане назад, щоб довгий чубчик не заважав, спадаючи на блідне лице. Одягнут був він повністю в чорний. Брюки, черевики, теплий светр та навіть висівше на тремпелі у відкритій шафі пальто – усе було одного кольору. Лампочки, що освітлювали класну кімнату, були доволі тьмяними, від чого атмосфера в аудиторії була якоюсь втомленою. Парти досить страрі та сильно розфарбовані нудьгующими під час занять учнями. Скільки б прибиральниця не відтирала закарлюки та лайки, завжди наступного дня з’явилися нові. Втомившись слухати вічне лаяння тітки Зої, Сергій Андрійович упросив не відбирати, а залишити усе як є, бо нічого від цього не зміниться.

Дощ за вікном тільки посилювався, перетворюючись на справжню зливу, а час повільно наближался до шостої вечора. Закривши кришкою клавіатуру, Сергій зібрал до стопки розкидані по письмовому столу в центрі класу аркуші паперу з завданнями для учнів (які вони, як завжди проігнорували), списками класів та змінами у розкладі, включно з замінами під час вікон, бо вчителька літератури (ім’я якої Сергій Андрійович постійно забував) захворіла на пневмонію, і тепер ще довго буде відсутня, передаючи через нього учням завдання для самостійного опрацювання.

Вдягнув пальто, Сергій вийшов із класу, закривши за собою двері на ключ. Коридори бути порожні та темні. Сергій попрощався з завучем з виховної частини, у якої як завжди двері кабінету були відкриті, та спустився на перший поверх. Дивним було те, що кабінет, розташований біля гардеробної, відкрит. Зазвичай вчитель мистецтва та малювання уходив зі школи одним із перших, беручи усю роботу до дому. Це дійсно дивно, безсумнівно, але не на стільки, щоб захотілося з ним о цьому поспілкуватись.

— Сірий, а можна тебе на хвилинку? — почувся голос, як тільки хлопець хотів перешагнути поріг, що відокремлював його від волі з дощем.

Повільно обернувшись він незадоволено гнянув на кликавшего. Художник був на два роки молодше, волосся було пофарбоване у білий колір, в слідстві чого й отримал серед учнів прізвисько Білобрисий Підор. Взагалі, він не дуже був схожим на канонного в усьому сенсі та відношеннях вчителя. Одяг його завжди відрізнявся яскравістю фарб. Навіть зараз на ньому був надіт яскравий трьхкольоровий светр, білі брюки та яскраво-жовті черевики. Питання, як він потрапив до педагогічного складу, хвилювало всіх. Ходили чутки, що він якійсь родич директорки або що він був призначений самим депортаметном, з чим краще не сперечатися, та серед учнів теорії ходили й більш божевільні, але зустрівшись с подібною особистістю, повіреш й у те, що він з самого Марсу був надіслан.

— Я слухаю.

— Зайди до кабінету на хвилинку, — як завжди радісно усміхаючись сказав він та швидко втік до свого класу.

Неохоче зайшовши, Сергій завмер на місці. Усі парти були зсунуті до центру, а кожну стіну прикрашали величезні рожеві півонії.

— Мені набридло кожного дня дивитися на ці нудні стіни з вицвілими шпалерами. Ось і вирішив внести до цієї сірості свій вклад, — казав з натхненням він, — Я шпалери зірвав ще на вихідних, і тоді ж почав писати на стінах. Ти й уявити собі не можеш, які вони насправді криві, — Сергій, як зачарований, вдивлявся в квіти, —Я директорці пообіцяв усе закінчити к вівторку. Та ось ідеально все встиг!

— Федоре, сьогодні среда, — не відволікаючись від розгляду розпису, нагадав музикант.

— Байдуже, — відмахнувся він, — Головне, що тепер є хоча б щось, на що можна подивитися.

— Хоча б щось? —перепитав Сергій, — Та це ж справжній витвір мистецтва!

— Витвіром мистецтва можна назвати все, що було створено руками людини, — збирав банки та пензлі до коробки Федір, — Я ось навіщо тебе покликав. Коли я у суботу переміщував парти, судячи з усього, потягнув спину, тому можна тебе попросити, допомогти мені поставили їх на законні місця?

Закінчив з партами, вчителі покинули школу. Навіть йдучи під дощем, вони виглядали, як повні протилежності один одного. Перший повністю у чорному, силою змушен сховатися під ярко-жовту парасольку другого, у якого куртка була спеціально підібрана під колір цієї самої парасольки. Інакше кажучи, разом вони виглядали, як курча та ворон, міркував про себе Сергій. Але тільки курча було такого же зросту, як й ворон, трішки більше ніж 180 сантиметрів, тому з боку це все виглядало ще кумедніше.

Дощ у свою чергу й не думав вщухати. Калюжі ставали все більші, проїжджаючі повз машини, ніби навмисно, норовили колесами заїхати в них, оббризкавши усе довкола себе. Але художника це зовсім не бентежило, здавалося, ніби йому було абсолютно байдуже, що його білі брюки були повністю заляпані коричневими плямами.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.