Пролог. Велика Зима

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Опис: Стід Боннет марив космосом. Піратами. Свободою. І його ніщо не зупинить: ні ціна за власну голову, ні монстр з багряними очима, який почав полювання на нього.

Примітки: Мій улюблений редактор – Herr_Toffee. Дякую тобі, сонечко.
Публікація на інших сайтах суворо заборонена!

З самого початку нічого не було, тільки порожнеча, темрява і… Так-так, все не так прозаїчно і помпезно, як воно здається, адже все набагато страшніше. Це була епоха виходу людей у космос, епоха розвитку і відкриття нового, що тривало недовго. Ніхто до сих пір не знає, з чого, коли і як все почалося, але коли побачили…

Варто було вийти у космос, як перед всім людством відкрилися нові можливості, з якими можна було вирішити багато питань. Нові раси! Нові види флори, фауни, мінералів і всього, що тільки може придумати мозок, але з цим прийшли проблеми. Екологія Землі чомусь почала занадто швидко псуватися, почалися війни і це… Це було масово. По всьому Всесвіту. Наче всі разом зійшли з розуму. Три роки хаосу, а потім з’явилася більша біда. Чорні діри. Багато того, що пожирало планети, зірки, життя. І ніхто не знав, чому почалося це винищення. Навіть зараз ніхто не наважувався розслідувати цю «біду». Навіщо? Навіщо це робити, коли важливим у цьому світі стало тільки одне — вижити у новій реальності.

Вже багато років пройшло, проте міжгалактична паніка нікуди не поділася. Живих залишилося мало, людей ще менше, бо… Землі не стало. Вижили лише ті, хто встиг відлетіти в космос, і ті, хто до цього був у космосі. Він не застав ці темні часи, але наразі часи стали більш жахливими і нестерпними.

Стід Боннет був людиною з п’ятого покоління і, так трапилося, що він народився у сім’ї одного з чотирьох Радників. Ви спитаєте, що ж це за Рада така, а Стід… Стід відповість, що це найгірше зібрання людей, взагалі найгірше зібрання у всьому Всесвіті. Після того, як трапилася Велика Зима, як це прозвало людство, було вирішено, що всі земляни зібралися в одному місці, на одній планеті, яка не мала ще популяції. Не так, щоби багато, але і на мільйон не зібралося. І на тій першій раді було вирішено вибрати чотирьох Радників, які стануть законом і які будуть робити все можливе для відродження людства.

Законів було багато. Ще більше — для тих, хто був у колі «еліт», проте і бруду там творилося забагато. Настільки «забагато», що Стіда навіть нудило від цього всього. Боннет любив літературу, любив мріяти про інше життя, був натуралістом і взагалі не хотів посідати місце батька у Раді, адже тоді потрібно було відмовитися від усіх своїх захоплень. І всі ці закулісні ігрища, як те називав Стід…

Мабуть, найжахливішим було те, що: «Кожна людина повинна дати продовжити рід щонайменше двома дітьми». Це поширювалося на все людство, в принципі, така ситуація була і у інших видів істот Всесвіту, хто хоч якось вижив після Великої Зими. Проте для дитини члена Ради існувало одне-єдине правило — якнайбільше дітей.

— Стіде, ти не повинен зганьбити мене. У сина Джонсона вже п’ять дітей, у сина Джезабель — три, а донька Олафа понесла вже вшосте. У тебе ж поки одне дитя.

Людство, яке стало розвиватися в нову імперію, понапридумувало дійсно занадто багато законів, які більше викликали питань стосовно того, чи дійсно Рада думає, що це виведе їх усіх на колишній рівень. Чи потрібен взагалі той рівень, коли минуле усім їм показало на помилки? От і Стід вважав так. Він багато чого вважав не так, як потрібно було думати людині, сину того, хто був у Раді. Мабуть, якби його брати були живими, то вони стали б представниками влади, але… Але.

Одне з правил твердило про те, що з вісімнадцяти років повинен бути укладений шлюб, але дітей було мало. Молодих і вільних також було мало. Коли Стіду виповнилося двадцять три — лише тоді у нього з’явилася дружина. Яку він не любив. І з часом також не покохав. Зовсім. Хоча Мері подарувала йому трьох прекрасних дітей.

У Боннета була таємниця. Те, за що людство і, наскільки знав Стід, більшість інших народів у Галактиках, могли спокійно вбити, щоб позбутися помилки. Помилка… Пари могли бути лише між жінками і чоловіками. Пари могли бути лише такими, щоби дати потомство. Стід же не любив жінок. Хоча він не дуже то й розбирався у собі і своїх відчуттях, адже Боннет не дозволяв собі навіть зайвий раз дивитися на якогось чоловіка. Проте… Жінки точно не для нього.

Як не для нього і планета, яка була його домівкою. Не досить велика, з малими частками суші, більша частина яких були забудовані: будинки, заводи, розваги. Оазис — так назвали його пращури цю планету, яка такою і була. Куди приходять люди — все руйнується.

Стід відчував себе замкненим, відчував в’язнем там, де повинен був відчувати спокій і рівновагу. Можливо, на нього ще впливало те, що поруч з ним Мері також не відчувала щастя. Їхня сім’я була насмішкою над усім «родовим», хоча діти, здається, нормально почувались.

Йому було вже тридцять. А що він зробив за все своє життя? Збільшив кількість людства? Ну, не так вже й мало у їхніх реаліях, але… Стід захоплювався піратами. Все почалося з дитинства, коли він, тікаючи від реальності, поринав у розповіді про море, океани, пригоди і різних міфічних істот. І про піратів. О-о, Боннет, здається, вивчив кожну історію про піратів. Як же не вивчити, адже навіть зараз були пірати! Океан змінився на космос і кораблі тепер розбивали не водяні хвилі, а хвилі вакууму і холоду.

Піратів наразі стало досить багато, але вони переслідувалися усіма — людина ти чи інша раса. Вони порушували всі закони, вони порушували стабільність у Всесвіті, тому за голову кожного платили досить високу ціну, але за одного — занадто багато. Настільки багато, що навіть сам Стід дивувався. Цей пірат взяв псевдонім відомого попередника і став таким самим небезпечним, кровожерливим і жадібним до наживи. Чорна Борода. Очевидці, яким вдалося вижити після зустрічі з ним, кажуть, що, хоч бороди і не було, але він ходив у всьому чорному, а очі сяяли справжнім червоним. Людина? Інша раса? А яка саме? Багато питань.

Його захоплення піратами стало занадто сильним і у свої тридцять років Стід Боннет зрозумів, що на Оазисі він не мав, що вполювати. О, як же йому складно було робити все в таємниці від усіх, ще й під чужим іменем, проте у нього все виходить — і корабель, і невеличка команда, яка під час першого виходу на планету змінилася на іншу, щоб його точно не видав ніхто.

Космос. Нарешті він був у космосі! Навкруги все чорне і світло лише на його невеликій, затишній «Помсті». Стід розумів, що негарно вчинив з дружиною й дітьми, кинувши їх на Оазисі, розумів, що батько те так просто не залише, але… Але тепер він пірат. Трясця його матері! Стід Боннет став піратом — тим, хто має безліч пригод, і тим, за чиєю головою розпочалося полювання саме у той момент, як він незаконно перетнув атмосферу Оазису, проігнорувавши сигнал від адміралтейства.

На свободі й вільно дихається. Ще і команда у нього… Перша планета, на яку він висадився, була однією з торгівельних, де можна було знайти будь-що. І будь-кого. Стід не знав, яка саме потрібна команда для піратського корабля, але він вибирав кожного за логікою. Ну, намагався. Боннет слухав кожного, хто мав хоч якесь бажання розділити з ним космос. Тому коли виявилося, що ці люди геть не знають ніяких історій минулого, не знають досить корисних речей для повноцінного життя, то якось розчарувався у своєму виборі. Але «Помста» керувалася, і керувалася успішно.

Перше полювання трапилося через два тижні після подорожі у космосі — на корабель, який був уполовину менший, ніж «Помста». Але це було не важливим. Геть не важливим, бо їм вдалося вдало напасти і вдало забрати трофеї — тепер на космічному кораблі Стіда Боннета красувалося декілька вазонів з досить рідкими рослинами. Правда, чомусь команда не оцінила такого трофею і хотіли навіть викинути… Проте Стід заборонив.

Якийсь із нього поганий капітан — команда слухалася з великим небажанням, наче він зробив щось погане для них. Але Стід не часто думав про те, адже… Не бачив. Боннет жив у своєму світі, де навіть не думав про те, що може позбутися голови. Ні! Дурня. Пригоди тільки почалися у нього в житті, щоби…

— Капітане.

Голос прямо над головою, що змушує здригнутися. Баттонс. Він завжди здавався Стіду дуже дивним, дивнішим, ніж усі з його команди. Боннет вичавлює з себе усмішку і вирівнюється в капітанському кріслі.

— Я уважно слухаю, — все ж таки він прислухається до кожного, бо у команді потрібна злагодженість.

— Корабель, капітане. Клас С-Ф11.

Ще би знати, що це за корабель, але, судячи з того, яка реакція на обличчі Люціуса — це щось дуже серйозне. Стід, глибоко вдихнувши, підводиться на ноги і вже готовий штовхнути промову, як екран, де була тільки-но карта з локатором, йде смужками і перебивається на статичну картинку. Темрява. Тиша. Спину покриває липкий піт, і Боннет чує, як завжди флегматичний Баттонс не стримує шокованого видиху. У темряві з’являються пара очей, які палають пекельно-багряним.

— Раджу опустити щити, містере Боннете, інакше ми відкриємо вогонь по вашому кораблю.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.