Поцілувати кожну веснянку

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Примітки: 

у фанфіках, присвячених любові ейсмокерів, завжди хоч слово відводиться веснянкам Ейса, вони вже як третій обов’язковий герой, і по всім канонам Смокер завжди хоче їх поцілувати, тому… До вашої уваги: ціле полотно на тему цілування Ейсових веснянок Смокером

пов придуманий моєю подругою: існує фрукт, який дарує здібність присипляти двох(можливо й більше) людей, закриваючи їх душі, тобто нематеріальні втілення(зі збереженням усіх відчуттів), в певній локації, створеній в рамках сну; і вибратися можливо тільки при виконанні певної умови

насправді спочатку не хотіла виставляти це, але ейсмокери заслуговують бути почутими і побаченими, тому як би мені не було соромно, я зроблю це заради них) йой, скільки разів я перечитувала цю замальовку, відчуваючи їхню любов і прилив сил, щоб жити далі…

(не шукайте логіку, тут усього лишень кохання заради кохання)

— Просто поцілувати кожну твою веснянку, так? — Смокер спокійно випустив дим, тримаючи пальцями сигару.

— “Просто”!? Ти знаєш, скільки їх у мене?! Вони всюди! По всьому тілу, розумієш? Мільйони, мільярди, я не знаю… — активно жестикулював Ейс.

— Ну то й що?

Ейс мало не задихнувся від обурення.

— “Ну то й що”!? Я не дам цілувати своє ластовиння незрозуміло кому! Все! Крапка!

— Як хочеш, — знизав плечима Смокер, та сів на напрочуд зручний диван. — Це непогане місце, щоб застрягти тут назавжди. Я давно мріяв про відпустку.

Ейс трохи охолов від цих слів.

— Повинен бути якийсь інший вихід, — згодом зітхнув він. — Більш реальний.

— Сумніваюся, — протягнув Смокер, розглядаючи арабески на стелі. — Це ж ефект диявольського фрукту. Він може мати слабке місце, та не обхідні шляхи.

— Слабке місце! Ось воно! — Ейс жваво стукнув долоню кулаком.

— Не радій так. Єдиний інший вихід — чекати, поки наші тіла щось або хтось розбудить. Та я навіть не можу точно сказати, де вони зараз знаходяться. Ще й до того ж, хазяїн плоду напевно знає цю свою слабкість і зробить усе, щоб цього не допустити. Тож заспокойся і насолоджуйся, — розмірена та серйозна мова хрипкого Смокера в кінці таки обірвалась ледве чутним посміхом, що вилетів з його рота з димом сигари.

— Як ти можеш бути таким неприступним у цій ситуації? — шкабарчав Ейс.

— Я вже казав, що давно мріяв про відпустку.

— Що ж у тебе за обов’язок такий, що ти ладен застрягти в неіснуючій кімнаті навічно? — Ейс подивився на співзаручника дивним поглядом, та не отримав відповіді.

За кілька годин Ейс витоптав кожен квадратний метр просторої кімнати, заглянув у кожний закуток, навіть перевірив холодильник (серйозно? Тут є холодильник?). Смокер незмінно палив, та, здається, дійсно був готовий залишитись тут.

Раптом у Ейса промайнула єдина, мабуть, світла думка:

— Чекай-но… Якщо тут закриті лише наші душі, отже, їсти нам не треба? Я маю на увазі, це ж не матиме сенсу. Але наші тіла… Вони все ще потребуватимуть їжі, так?

— Так, — прохрипів Смокер і розслаблено відкинувся на спинку мрії. Вона була ідеально м’якою та жорсткою водночас…

— І поки ми спимо, їсти ми не зможемо, — продовжував Ейс.

— Не зможемо, — кивав Смокер.

Ейс підійшов до офіцера морської варти, котрий зараз розтікся по дивану і від задоволення закрив очі; схилився над ним, міцно вхопив за комір куртки та закричав:

— МИ ПОМРЕМО, ТИ ЦЕ РОЗУМІЄШ, БІСІВ СМОКЕРЕ!? РОЗУМІЄШ??? ПОМРЕМО, НЕ БУДЕМО ЖИТИ, СКОНАЄМО, КІНЧИМОСЯ, ПЕРЕСТАВИМОСЯ, ВІДІЙДЕМО В ЗАСВІТИ, УПОКОЇМОСЯ, СПОЧИНЕМО НАВІКИ, ПІДЕМО В ЛОНО АВРААМОВЕ, В ЙОСФАТОВУ ДОЛИНУ-

— Чого горланиш? — скривився Смокер, якого Ейс активно трусив за комір. — Я зрозумів, годі вже!

— ЯКОГО БІСА ТИ ТОДІ ТАКИЙ СПОКІЙНИЙ!? — гаркнув пірат наостанок, залишаючи в спокої нещасну кофтину.

— А з якого часу ти боїшся смерті, Портгасе?

— Я і не боюся! Просто не збираюся сидіти тут і чекати на загибель. У мене ще купа справ, одна з яких знову і знову надирати дупу молодшому братику, щоб він не зазнавався, та ще Білоус…

— Ну то давай просто виконаємо умову і підемо звідси.

Ейс завмер, і за секунду на його обличчі промайнуло безліч емоцій від гніву до безпорадності.

— Як у тебе все просто, — пхикнув нарешті він. — Рахувати будеш? — трохи згодом тихо промурмотів червоний Ейс, відводячи погляд.

Смокер нарешті піднявся.

— А треба?

— Та мені відкіль знати, дурний пальнику, — нервово шморгнув той.

— Тоді не буду, — мовив Смокер, ігноруючи останні слова про себе. Він витяг з рота сигари та заховав їх, а потім чогось почав знімати рукавиці. Ейс вже не витримував:

— Ну чого ти там куйовдишся, давай вже починай! Бо ми що так, що так купу часу витрати… мо… — зніяковіло затих Ейсів дзвінкий голос, коли великі руки обережно обхопили його обличчя, утримуючи, а до першої веснянки на носі торкнулося щось тепле і сухе. Ейс стиснув кулаки та мружився, насилу терплячи м’які дотики по всьому обличчю. Смокер поцілував кінчик гострого носа, піднявся переніссям до лоба, далі по скронях і до щік, спочатку однієї, потім другої, і все це з такою уважністю та неспішністю, наче кожна веснянка — то окремий цікавий світ. Шия була майже чиста, а от плечі та навіть тил долоней густо усипані ластовинням, і Смокер цілував, цілував… Ось ключиця, ось випираюча кісточка плеча, плече… Ейсу здавалося, ніби кожен цілунок тривав цілу вічність, і скільки тих вічностей він встиг пережити, невідомо. Але звідки така ніжність на губах суворого й страшного вартового? Добре, це все відчувалось занадто добре… Смокер підняв руку Ейса, заціловуючи її все нижче. Він легенько провів губами по чутливому ліктовьому згину зсередини, де шкіра найтонкіша, а тому кожен дотик сприймається надзвичайно гостро, і ось це вже Ейс не витримав. Тремтячою долонею він відсторонив обличчя Смокера.

— С-стій… Ні, — Ейс відняв від нього руку і обома долонями закрив своє палаюче лице. — Я не можу.

— Чому? Щось не так? Я наче не тисну… — не зрозумів Смокер.

— Замовкни, прошу, — навіть голос Ейса ледве дрижав. — Просто… Так багато і так добре, що я… Чому ти так… Дідько… Досить, більше не треба.

Смокер з подивом споглядав Ейсове зніяковіння, але нічого не вдієш — умова є умова. Він наблизився до пірата і обережно взяв його руку, відкриваючи частину червоного обличчя і благаюче темне око.

— Я буду зупинятись, коли скажеш. Але нам треба це зробити, — Смокер підніс до себе кістяшки пальців, укриті ластовинням, і залишив на них кілька поцілунків. Ейс збентежено натягнув на очі капелюха, міцно стискаючи борт, та руку не забрав.

Непомітна усмішка промайнула по цілуючих губах.

Смокер пригорнув Ейса за стан, занадто довго зупиняючись на чутливому зап’ястку, від чого пірат здригнувся та сильніше вчепився в капелюха. Скоро прийшла черга другої руки, потім грудей(Смокер мимохідь ледве зачепив щокою сосок, але Ейс і це стерпів), і незабаром Смокеру довелося стати на коліна, щоб зручніше було дотягуватись. Ейс, тамуючи подих, дивився, як вартовий ніжно торкається випираючих кісточок стегна і низу живота, міцно стискаючи його засмаглі боки. Раптом Смокер здійняв очі, і вони стикнулися однаково пильними поглядами. Вже в цей момент спокій нижньої частини тіла покинув Ейса і полинув до самого бога…

Але Смокер підвівся і розвернув його спиною, продовжуючи цілувати веснянки на шиї. Несвідомо одна долоня Смокера перемістилася з боку на прес, обережно притримуючи тіло, що час від часу здригалося в його руках. Це тільки погіршило (чи покращило, залежить від точки зору) становище у Ейсових штанях, бо тепер він не міг перестати думати про те, як велика долоня Смокера пестливо гладить його живіт, а м’які губи торкаються чутливих місць біля вух та волосся на потилиці. Смокера ж нічого, здавалося, в цій ситуації не бентежило. Так, наче… Наче він давно хотів це зробити. Від цієї думки Ейс остаточно збудився. Тяжко дихаючи, з приливаючою то до обличчя, то до іншого причинного місця кров’ю, він із завмиранням серця ловив цілунки на плечах, лопатках, хребті… Угмх… Копчик… Смокер, знов стоячи на колінах, обережно потягнувся і розстебнув ремінь Ейсових штаней. Він трохи спустив їх, залишаючи якийсь новий, більш довгий поцілунок на верхній частині сідниці, і ось тут чомусь Ейс почав панікувати.

— Ах… За-… Зачекай! Стій! — Ейс відскочив та поспіхом натягнув штани, червоніючи наче рак. — А-а взагалі, знаєш… Можливо, це справді непогане місце, щоб застрягти…

— Портгасе, — ласкаво та водночас суворо промовив Смокер, продовжуючи стояти на колінах. — Або ти припиняєш клеїти дурня, або я зараз просто покладу на тебе своє дзютте.

— Що!? Та ти не посмієш… Агов… Та я зрозумів, зрозумів! Не треба діставати цю штуку! Просто… Дай перевести подих.

— Гаразд, — погодився Смокер. І чомусь зняв куртку.

«Що він, бляха, робить!?» — панікував Ейс, намагаючись не дивитися. Ну, або хоча б не палитися. Виходило погано. Дідько… Він хотів, аби збудження трохи відступило, але вийшло навпаки! Тепер його точно нічим не сховаєш… Бісів Смокер, це що, змова?!

— Перевів подих? — озвався вартовий з колін, і знову цупив штани.

— Ге-ей! Я сам, — збентежено пробурчав Ейс, вириваючись з пальців Смокера. «Оце ще збоченець»…

кілька веснянок по тому

Ейс лежав на животі, обійнявши і сховавши лице в одній з диванних подушок. Смокер покривав цілунками рідке ластовиння на сідницях та ікрах, уловлюючи тихі зітхання зверху. Ейс занадто розслабився і пропустив момент, коли Смокер одним злитним рухом перегорнув його на спину.

— Ні, стій! Смо… кере… — пізно зарепетував Ейс. Смокер спокійно продовжував цілувати веснянки на ногах, ніби й не помічав чужого збудження. Тоді Ейс збагнув. Звісно, Смокер побачив одразу. Він знав, що його тіло так відреагує. Він знав з самого початку, і все одно зробив це…

— Смокере, — раптом ясно покликав Ейс. Він простягнув руки і зловив у них шию вартового, притягнув до себе, зариваючись у волосся, та нарешті поцілував.

Ніжний поцілунок був не зовсім доречний, але Ейс нічого не міг з тим вдіяти, вкладаючи в нього всі ті теплі почуття, що заворушилися у нього в грудях. Смокер спочатку зворушено завмер, а потім відповів з такою ж теплотою, міцно притискаючи до себе гаряче тіло. Ейс задоволено застогнав у поцілунок, і на секунду весь задрижав, наче кіт, якого дуже старанно погладили від тімені до хвоста. Відсторонившись з випадковим причмокуванням, Ейс змусив свій зір сфокусуватись і подивився в очі Смокера. Той так само тяжко дихав і мав повністю чорну радужку, а ще, здається, щось впиралося Ейсу у стегно.

— Знаєш, ти такий гарячий зі скуйовдженим волоссям, — раптом усміхнувся Ейс і захихотів, дивлячись, як обличчя Смокера вкривається червоними плямами.

— Замовкни, Портгасе, — хрипко прогарчав Смокер. Ейс ще сильніше захихотав з такої реакції, аж голову закинув. Так необачно… І так гарно. Смокер не втримався і притулився губами до відкритої шиї, протискуючи руку між тілами, щоб обережно обхопити Ейсове збудження. Дзвінкий сміх одразу перейшов у повний несподіванки стогін.

— Ти чого так… Оох!.. Раптово… Ах, стій.. Смок- ммх, — ненадовго справді замовк Ейс, затулений губами Смокера. Та скоро вже знову почав: — Та зажди, кому кажу! В тебе презервативи є?

Смокер спантеличено насупився:

— Що?

— Презервативи, — повторив Ейс. І почав облапувати стегна Смокера через штани. Хмхм, пусті задні кишені… Ясно-ясно… Мм, які глибокі…

— Перестань вже так безсовісно мене мацати, нічого там нема.

— Ну як це нема? Є, ось же, чудові горішк- ай. Я зрозумів. Тобто як це нема!?

— Ось так. Я не збирався…

— О, ні. Ти збираєшся, — повідомив Ейс, і замість аргументу ворухнув стегнами, змушуючи Смокера напружитись. Після шумного видиху і секунди взяття себе до рук, Смокер почав:

— Якщо це сон… Аргх, припини вовтузитись! Так ось, якщо це сон… Портгасе, матері твоїй перековіньку! Перестань, кажу, бо зараз ніяких презервативів тобі не буде. Якщо це сон, то, гадаю, ми можемо дістати те, про що подумаємо.

І після цих слів на Смокера опав лубрикантно-презервативний дощ.

Хвилина мовчання.

Глибокий вдих…

— ТИ ЗДУРІВ, ПОРТГАСЕ!? ТИ ЯКИМ МІСЦЕМ ДУМАЄШ, ВОГНЯНА ТИ ГОЛОВО!

— А ЧОГО ТИ ТЕПЕР ГРИМАЄШ НА МЕНЕ?? ЦЕ ТИ ТУТ ЗАРАЗ ВОГНЯНИЙ, І НЕ МОЯ ВИНА, ЩО Я ТАК СИЛЬНО ТЕБЕ ХОЧУ!! ТРА- хммх… — Смокер, маючи багатший життєвий досвід, добре знав, коли краще помовчати, або змусити помовчати когось. Прямо зараз був саме такий момент, і Ейсу пощастило, що Смокер скористався для цього своїми губами.

ще кілька веснянок по тому

— Будь ласка, Смо-окере…

— Портгасе, я розтягую тебе лише хвилину. Ти можеш спокійно полежати чи ні!? — не витримав Смокер, який за цю хвилину вже почув з десять подібних прохань.

— Але… Нгх… А-ах! Ох… Смокере… Я вже більше не можу чекати!

— Дурень! Потерпи ще. Бо зараз задовільнишся рукою, і все по тому.

— Чому ти такий жорсто-окий, ммх… — Ейс вигнувся, рухаючись назустріч нагрітим пальцям, і кусав губи. — Поцілуй мене, — видихнув Ейс, і простягнув до Смокера руки. Той зітхнув, і вже мабуть в тридцяте за бісову хвилину схилився над Портгасом. Ейс в своє задоволення почмокав його та почав заціловувати від підборіддя до вушка, облизуючи та прикусуючи останнє. Рухи пальців стали більш різкими і швидкими, змушуючи Ейса стогнати трохи гучніше, і нарешті відчепитись від червоного Смокерського вушка. Натомість Ейс міцно обійняв Смокера, від занадто глибоких рухів дряпаючи йому спину, і хникав у його плече.

— У.. У-у… Увійди, — гаряче прошепотів Ейс над вухом, а до того ще й смачно застогнав. На цьому остання крапля терпіння й витримки Смокера випарувалась.

багато веснянок по тому

— Зажди-но, — Ейс чухав голову, що приємно тріщала, як після гарного сну. — Але ж моє ластовиння не буквально всюди… Тобто, у тих місцях його точно немає.

— Справді? — Смокер сонно роздивлявся навкруги, намагаючись зрозуміти, де вони знаходяться. Але крізь щільну темряву неможливо було нічого побачити. — Уві сні було.

Раптом неподалік спалахнув яскравий вогник, і над ним з навколишнього мороку визирнуло хитро всміхнене обличчя Ейса.

— Та-ак. Або хтось хотів, щоб воно там було. Еге ж? — підморгнув пірат і сів ближче, теж нишком озираючись.

— Або хтось, — почав перекривлювати його Смокер, — з самого початку сказав, що веснянки у нього по всьому тілу, не думаючи про наслідки своїх слів у чарівному сні.

— Так-так, виправдовуйся, старий збоченцю, — хихотів Ейс, закриваючи рота долонею. — Все з тобою зрозуміло.

Смокер мовчки закотив очі та підвівся. Треба було вибиратися з цього дивного місця, доки носій незвичних здібностей фрукту не втнув ще чого-небудь несподіваного.

Та вогник, що витанцьовував у темних очах, які не зводили погляд з вартового, сміявся: «Ні, не треба».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: