Повтори, що ти хочеш, йолопе?

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Вранці Мальбонте викликав Віккі до себе. Він виглядав погрожуюче холодним, ніби не було близькості, розповідей які мучать його душу по цей день. Чоловік запитав чи Віккі подумала про сторону, яку вибере у грядущій війні. Дівчина мовчала, боявшись уявити яким він стане коли почує її відмову. Віккі не знала чи перетвориться Мальбонте в монстра, яким його описують, чи прийме все спокійно. Тим не менш чоловік чекав, він наполягав на відповіді. Віккі почала говорити, але в цей час постукав Фенціо. Мальбонте роздратовано подивився на двері: “Ну що там іще?” Він врятував Віккі від необхідності негайної відповіді.

Через деякий час дівчина знову опинилася в його кабінеті, змушена відповідати на вже відоме питання. Мальбонте сам не знав, чи хоче він на нього знати відповідь, все було як в тумані: минулі відчуття раніше незнаної пристрасті розсіялися, а мета знаходилася за сірою пеленою, яку не хотілося розвіювати так швидко. Зненацька Віккі знайшла вихід у ситуації, що склалася. Точніше вона тягнула час у пошуках правильного рішення. Дівчина попросила зустрічі зі своїми друзями, які також знаходяться у полоні, щоб легше було зважити за і проти та ухвалити правильне рішення. Мальбонте підвів на Віккі очі, вираз його обличчя змусив дівчину всю стиснутися, замовкнути боягузливо і покірно, з хвилюванням очікуючи на відповідь у тиші. Серце пропустило один удар, коли Віккі почула його спокійний, але грізний голос: “Кого ти хочеш відвідати?” Дівчина ніяково назвала ім’я янгола Діно. Мальбонте всередині аж застиг. Декілька секунд він стояв нерухомо, зважуючи щось у своїй голові, а потім дозволив, взявши з Віккі обіцянку, що це не принесе йому проблем.

За тих п’ятнадцять хвилин, які Віккі проводила з Діно, чоловік відчув що таке справжня ревність. Раніше він знав тільки бажання помсти, та тепер якесь стороннє відчуття, що з’явилося тільки через цю Непризнану, розривало його на шматки. Чоловік наказав солдатам негайно привести до нього дівчину, щойно вона припинить свою бесіду. Стіл, сповнений їжі, зустрів Віккі разом із Мальбонте, який не торкався до страв, бо чекав на неї. Він хотів створити в цих польових умовах хоч подобу комфорту, запросив за стіл, та дівчина відмовилася їсти. Тоді Мальбонте запропонував пройтися разом. Віккі мовчала, чоловік теж. Вона відчувала, що ця тиша є мукою для Мальбонте, та навмисно продовжувала мовчати. Нарешті чоловік не витримав і спитав: “Може в тебе є якісь питання до мене?”

Дівчина могла б дізнатися стратегічні таємниці, вигідні для її команди, та натомість чомусь так і тягнуло спитати щось особисте, що допомогло  б краще зрозуміти чоловіка. Першим запитанням, що мало неабияку цінність для Віккі, було питання про сторону Мальонте: чи більше він позиціонує себе як янгола, чи як демона. Чоловік довго думав, перш ніж відповісти, а потім із болем на обличчі сказав: “Мене змушують бути більше демоном, від мене чекають зла. Я для них – монстр! Вони хотіли знищити мене, щойно я народився, вони хочуть знищити мене і зараз. Я лиш підлаштовуюсь під світ, який вони створюють!” Віккі уважно слухала і не приховала, що в її очах ці слова виглядають як виправдання, на що чоловік відповів: “Я знищу їх всіх і мені начхати чи буду я чудовиськом в очах інших, чи ні, я зроблю все для досягнення мети”. Віккі запитала: “І яка твоя мета?” Чоловік чомусь так невчасно промовчав, вирішив приховати деталь. Дівчина не наполягала, обрала перевести тему, запитавши: “Як це жити у непроглядній темряві?” Мальбонте відповів: “У темряві жила найтемніша сторона моєї душі. І жила вона лиш помстою. Я був подібний до розпеченої печі, на яку розлили відро крижаної води, варто було мені об’єднатися із світлою стороною. Зараз я думаю більш тверезо. Але там… там була тільки люта всепоглинаюча ненависть. Я слідкував за тим як реалізується мій план. Смикав за ниточки, намагаючись не перестаратися і не обпекти їх своєю злобою. Краще Небуття, ніж знову повернутися туди і залишитись без…” Чоловік не договорив, його думку закінчила Віккі: “Залишитись без Бонта всередині себе?” Мальбонте мовчав і дівчина сказала, що питань більше немає. Їй треба було обдумати отриману інформацію, проаналізувати все ретельно.

Мальбонте подивився на небо і раптом щось згадав. Він сказав, що хоче показати щось дівчині поки не стемніло. Віккі очікувала побачити що завгодно, хоч і гору трупів, та ніяк не сподівалася, що в армії Мальбонте виявляться хижі люті птахи Субантри. Так, він зміг їх приручити і дівчину це лякало та захоплювало водночас. Нікому раніше не вдавалося отримати в свою армію цих лютих хижаків. Мальбонте став ззаду, Віккі відчула дихання чоловіка на своєму вусі: “Їм не перемогти мене”. Пошепки, від страху, від усвідомлення його могутності дівчина прохрипіла: “Чого ти хочеш досягнути?” Вона повернулася до чоловіка і стала вдивлятися в його профіль. Мальбонте був зосередженим, безжальним і серйозним коли відповів: “Я хочу вбити творця Шепфу”.

Такого повороту подій Віккі ніяк не очікувала, вона намагалася зберігати спокій, але руки все одно трусилися від страху і люті. В голові була лише одна думка: “Що ти хочеш, йолопе?! Ти зовсім глузд втратив! Після таких слів нам з тобою точно не по дорозі!” Віккі хотіла все це разом вилити на чоловіка, але просто мовчала. Вона кипіла всередині. Душу розривала образа від цього повороту подій, сукупності диких обставин, що були не на руку. Тільки-но дівчина зрозуміла, що відчула справжнє кохання, як з’ясувалося, що цей чоловік виродок і недотепа, який прагне робити люті дурниці. Звісно ж Віккі не може покинути свій шлях янгола, але й просто так викинути Мальбонте із свого серця теж  не може. Чоловік продовжив говорити, ніби й не було сказано цих страшних слів: “В школі, у цитаделі, скрізь я маю свої очі і вуха. Ви не застанете мене зненацька. Шепфа поплатиться за свою байдужість!” Він  посміхнувся.

Віккі розчаровано слухала і намагалася зайти хоч найменший привід відмовити Мальбонте від його огидного плану: “Бонт був іншої думки про Шепфа”. Черговий вибух гніву, варто було його порівняти з Бонтом, змусив Мальбонте повернутися до Віккі і схопити за плечі, щоб вона дивилася в цей момент тільки на нього: “Немає нічого гірше байдужості! Я краще зустрінуся сам на сам з ненавистю і болем, ніж з байдужістю, порожнечею. Тому що в цьому немає життя!” Він грубо відпустив дівчину, майже відштовхнув, але тут же заспокоївся, видихнув… Голос, що прозвучав наступної миті, знову був холоднокровним: “Ходімо, тебе чекає воз’єднання з друзями”.

 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.