Перший день у замку Дімітреску

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Розмарі точно не пам’ятає коли почався весь цей кошмар. Вона ніколи не думала, що подібне може статися саме з нею. В її голові тільки уривки спогадів, зокрема матері і брата. Уінтерс прокинулася з досить відчутним болем в голові і ледве відкрила очі.

Навколо була повна тиша, а в декількох метрах від дівчини горіла єдина воскова свічка. Усвідомивши, що вона перебуває в невідомому місці, що віддалено нагадує зсередини тюремну камеру, Уінтерс спробувала піднятися на ноги. Спогади з новою силою вдарили в голову. Їй було страшно як ніколи.

Дівчина розуміла, що потрібно приходити в себе якомога швидше, однак пелена перед очима заважала зосередитися. Через кілька хвилин голими колінами вона відчула холодну кам’яну поверхню.

Дівчина постаралася повільно встати з колін, спершись руками за стіну позаду, проте сильний дзвін кайдан змусив її зупинитися. Вона в момент озирнулася і завмерла. Білі кайдани були заляпані кров’ю, цілком ймовірно свіжої. Невже вона помре тут? Ця думка досить швидко прийшла їй в голову.

В мить Розмарі згадала слова купця, який частенько навідувався до її матері: він обіцяв забрати дівчину силою, якщо та не дасть згоди на шлюб.

Сльози повільно потекли вниз на забруднену сукню. Уінтерс не повинна плакати, адже заміжжя звучало краще, ніж смерть, проте в глибині душі вона хотіла присвятити своє життя улюбленій справі. Вона бачила як чоловіки б’ють своїх дружин і дітей, тому не хотіла собі такої долі.

У неї було багато планів, проте матір хвилювало лише думка сусідів і гроші. Мати завжди говорила, що брата потрібно піднімати на ноги. Нікого не хвилювали мрії дівчинки з глухого селища.

Світло, яке раптово з’явилось неподалік злякало Розмарі. Перед очима все пливло. Вона не відразу зрозуміла хто перед нею. Її погляду відкрилася струнка жінка з блідою шкірою, чорними рукавичками на руках і досить дивним капелюхом.

— Мені обіцяли привезти товар хорошої якості. Ти явно не підходиш під цей опис. Подивися на себе, ти брудна і худа — Альсина злісно подивилася на дівчину. Її нахабно обдурили. Вона виклала пристойну суму за полонянку, в надії, що в замку нарешті з’являться нові робочі руки.

Дівча зовсім не підходила для роботи. Дімітреску була в люті, їй потрібно було зачасно оглянути товар перед покупкою.

— Може мені вбити тебе зараз? Чи знаєш ти, скільки я заплатила, і все заради того, щоб побачити перед собою це! — Альсина з силою схопила дівчину за волосся і змусила подивитися собі в очі.

У них читалася тільки зростаюча лють і більше нічого. Вони були дуже яскраві, як для людини і це до тремтіння в колінах лякало Розмарі. Дівчина прийшла в жах від того, якого зросту була істота перед нею.

Демонесса відпустила дівчину, від чого та боляче впала на холодну підлогу. Уінтерс швиденько оглянула кімнату, а потім повернула погляд на вампіршу.

— Чим ти можеш бути мені корисна? — злісно спитала Дімітреску.

Мовчання було б гіршим рішенням в цій ситуації, тому дівчина вирішила заговорити, але і це далося їй важко.

— Я Розмарі Уінтерс …
— Тебе запитали про те, яку користь ти мені можеш принести. Невже ти ще й безмозка? — голосно вимовила демонесса.

Розмарі в повному здивуванні дивилася на жінку, намагаючись хоч якось осмислити отриману інформацію, після чого вона відчула на собі глухий удар і скрутилась від болю. Від несподіванки вона стала втрачати свідомість.

— Відведіть її в кімнату слуг – скомандувала жінка. Це були останні слова, після яких дівчина остаточно втратила свідомість.

Прокинулась дівчина в тісній кімнаті без вікон. Крім неї тут нікого не було. Вона спробувала піднятися з ліжка, але зісковзнувши скраю, впала на дерев’яну підлогу. Спершись на руки, Розмарі спробувала сісти. Шум в голові не дозволяв зосередитися. Їй абияк вдалося підповзти до дверей, після чого вона в розпачі вдаряла по ній кулаком.

— Відпустіть мене! Будь ласка, я нічого поганого не робила! Пустіть мене! Будь ласка … — відчайдушно кричала Уінтерс. На гучні звуки прибігла одна із служниць замку.

— Не кричи! Будь ласка, не зли Пані … — вимовила темноволоса дівчина, відкриваючи тремтячими руками двері.

— Хто ви? – Розмарі намагалася зберігати залишки спокою, хоча вже відчувала підступають паніку. — Скажіть, де я?

— Це замок пані Дімітреску
Уінтерс побачила перед собою невисоку дівчину, років двадцяти п’яти в темно-синій сукні і фартуху.

— Мені потрібно піти звідси якомога швидше. У підвалі я бачила …

— Ні, стій, не говори нічого. Пані або її дочки можуть почути нашу розмову.
— Але мені потрібно додому! Зараз! – досить голосно закричала Розмарі, попутно захлинаючись власними сльозами.

— Я все тобі розповім … будь ласка, не плач — тихо промовила служниця, опустившись на коліна, щоб обійняти дівчину. Вона прекрасно розуміла стан Розмарі, адже сама пройшла через це.

— Ти будеш допомагати мені з роботою в замку. Її тут досить багато. Тебе викрали, і на жаль ти не зможеш повернутися додому. Багато, хто намагався вибратися звідси і поплатився життям, але якщо будеш добре виконувати свою роботу, Пані тебе не чіпатиме. — з ноткою смутку вимовила служниця.
— Це була Пані, там у підвалі … — тихо спитала Розмарі.
— Так, це вона.

Уінтерс відчувала себе огидно. На хвилину їй навіть здалося, що краще було б померти, ніж пережити все це. Важко було усвідомлювати, що ніхто не буде її шукати, ні мати, ні брат. Весь цей кошмар відбувався з нею насправді. Хотілося просто мовчати і сидіти обіймаючи руками коліна. А це був тільки перший її день в замку.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: