Ранок понеділка в головному офісі «МакКін білдінг» розпочався з відбірної лайки генерального директора. Секретарка Люсі на самому початку робочого дня легковажно втекла до своїх подруг у відділ кадрів і застрягла там на годину, до слова уже втретє за два тижні. І підготовку деяких документів на тендер запорола уже вдруге. Та й безлад на робочому місці розвела такий, що й за місяць не розібрати. Одним словом, горе-секретарка довела генерального до точки кипіння, і тепер її перебування в компанії висіло на волосині.
– Куди вона поділа ті копії?! – вголос обурювався чоловік, перекидаючи документи на столі, але так і не знаходячи потрібних йому. – Звільню до бісової матері!
Олівер Маккін, генеральний директор однієї з найбільших будівельних компаній штату Орегон, був одним із тих людей, кого називають запальними особистостями. Олівер любив тримати у своїх руках абсолютно все і ставав надзвичайно дратівливим, коли щось йшло не за планами. Спалахував Маккін миттєво, а його невдоволення нерідко виплескувалось на першого-ліпшого, через що працівники компанії старались не дратувати генерального зайвий раз. З іншого боку, до себе він не менш вимогливий і терпіти не міг таких безвідповідальних особистостей, як його секретарка.
Не дивно, що чоловік у свої 32 роки керував такою великою й успішною організацією. Будівельна компанія – сімейна справа родини Маккінів, яку почав ще дід Олівера. Тож бувши ще школярем, Олівер знав, що в якийсь момент йому доведеться очолити компанію і готувався до цього. Жодного разу в нього не виникало бажання протестувати і йти проти батька, який в той час керував «МакКін білдінг». Як не дивно, Оліверу подобалась їх сімейна справа. Він став хорошим інженером-архітектором, пізніше здобув економічну освіту і почав працювати в одному з філіалів компанії. Одного дня батько вирішив, що Олівер уже достатньо підготовлений, передав йому всі повноваження, а сам пішов на заслужений відпочинок.
Якщо говорити коротко, то партнери поважали Олівера Маккіна, конкуренти побоювались, а підлеглі вважали великим досягненням працювати в його компанії.
Жінки взагалі просто боготворили Маккіна, хоч в першу чергу їх приваблювали немалі статки та ваблива зовнішність на додаток. Олівер кожен ранок починав із пробіжки й два-три рази в тиждень на пару годин пропадав у спортзалі, тож підібрані зі смаком костюми сиділи на ньому до непристойності ідеально. Стильна стрижка вносила трохи чогось хуліганського в строгий образ. Коли чорне густе волосся відростало, то злегка завивалось, що виглядало доволі мило. Однак, дивлячись на суворе обличчя, ніхто не наважувався говорити що-небудь подібне. А холодні сірі очі, сповнені легким презирством, тверезили усіх, хто необачно залюбувався приголомшливою посмішкою.
– Твоя секретарка знову не справляється з обов’язками, чи ти вирішив спробувати нову професію? – від марного розкидання документів Олівера відірвав веселий голос його друга Ніка. Чоловік безшумно підійшов до столу й одразу знайшов потрібні документи серед найдальшого стосу тек біля принтера.
Домінік Хант – давній і найближчий друг Маккіна. Познайомились вони ще в університеті, швидко знайшли спільну мову, спільні інтереси, і відтоді доволі тісно спілкувались. Разом почали працювати в «МакКін білдінг», від самого початку Нік був помічником, правою рукою Олівера, його тилом і надійною підтримкою, і тепер займав пост заступника генерального директора.
Як і Олівер, своєю харизматичністю Домінік приваблював до себе чимало уваги. Статурою він нічим не уступав Маккіну, власне це саме Нік затягнув Оллі у спортзал. Довге волосся чоловік зазвичай стягував у пучок, а коротка борода і густі брови додавали його вигляду чогось брутального. Однак, очі теплого карого відтінку світились добродушністю й одразу пом’якшували перше враження. А ще Нік дуже часто посміхався – щиро і відкрито, що часом навіть важко було пов’язати з його виглядом загалом.
Та й характером Нік повна протилежність Олівера. Власне, саме він дуже часто стримував найбільш необдумані пориви чоловіка, був його гальмами й тим, хто вмів заспокоїти навіть не словами, а всього лиш легким стисканням плеча. Проте Хант навіть не намагався вплинути на важкий характер Маккіна. Нік любив його показну холодність – на такому контрасті внутрішній вогонь манив ще більше. Любив гарячий темперамент і упивався фантазіями, які миттю розгорались, варто тільки побачити вкрай збудженого начальника. Домінік любив і посмішку, і здавалось би байдужі сірі очі. Не любив тільки те, що нічого з цього не міг сказати Оліверу.
– Знаєш, тобі пасує така робота. Не хочеш попрацювати моїм особистим секретарем, Оллі? – промовив Нік, посміхаючись.
– Ще раз назвеш мене «Оллі», і місце секретарки випробуєш ти, – нахмурено відізвався Маккін, ткнувши пальцем в груди друга. Зітхнувши, він забрав з його рук теку і повів у свій кабінет.
Кабінет, хоч і відповідав статусу генерального, не вирізнявся чимось особливим – великий стіл, зручне крісло, місця для відвідувачів, шафа для документів, що стояла вздовж стіни, та диванчик для відпочинку. Однак, тут було просторо і світло завдяки панорамному вікну позаду робочого стола, з якого відкривався шикарний вид на центральну частину Портленда.
Сівши в крісло, Олівер відкинувся на спинку, але в його позі досі відчувалось напруження:
– Дякую, а то я вже думав, що ці документи взагалі не підготовлені. Теперішня моя секретарка – це просто катастрофа.
– Чому тоді не звільниш її й не знайдеш когось тямущого? – Хант вигнув брови в здивуванні, відриваючи погляд від панорами за вікном.
– Ти ж знаєш, що зараз не час для цього, я не можу її звільнити. Зустріч з інвесторами вже завтра, мені потрібна хоча б така помічниця, інакше я тут зашиюсь. Якщо ми програємо тендер, то втратимо надто багато.
Важко зітхнувши, Олівер потер шию. Останній тиждень видався доволі насиченим і напруженим – хоч і Маккін не сумнівався в успішності проєкту їхньої компанії, сил і нервів він потратив багато, причому здебільшого через працівників, які гальмували всю роботу. В такі моменти підтримка Ніка була просто неоціненною.
Домінік не витримав напруженого вигляду Оллі. Підійшовши ззаду, він почав злегка розминати плечі Маккіна. Нік не вперше робив йому масаж, а Олівер ніколи не відмовлявся, буквально за лічені хвилини розслабляючись під умілими руками Ханта.
А Домінік в такі моменти дозволяв собі трохи більше, ніж завжди – невагомо провести пальцями по шиї, опустити долоні на плечі повільніше, ніж то потрібно, пестити, ледь втримуючись від спокуси торкнутись гарячої шкіри губами. Дуже хотілось не крадькома ловити такі миті, а відкрито насолоджуватись ними сповна. Однак, він ніяк не міг зрозуміти чи цього бажав сам Олівер. Маккін ніколи не заводив стосунки чи хоча б інтрижку з чоловіком, тож Ніку не хотілось напирати, після стількох років дружби ось так просто звалювати на нього свої почуття. Але скільки двозначних розмов і ситуацій траплялось між ними, скільки натяків сипав Хант, дозволяючи їхньому спілкуванню просочитись фліртом. І Олівер підтримував цю тонку гру на межі дружби й чогось значно більшого, інтимнішого. Принаймні оточення, не посвячене в усі деталі їх особистого життя, були практично переконані в тому, що Олівер і Нік намагаються приховати (хоч і не вельми вдало) свої любовні стосунки. Хант же в деякі моменти й сам вірив, що Маккін жадає цих стосунків не менше, і був готовий почати відверту розмову. Але щоразу в житті Олівера появлялась нова пасія, розбиваючи вщент ту картину, яка так гарно починала складатись. Чи варто говорити, скільки болю це приносило Домініку, як і злості на себе через те, що дозволив собі повірити? На жаль, це зовсім не гасило кохання.
Олівер же навіть не дивився на ситуацію з такого ракурсу. Проживаючи у толерантній країні серед переважно толерантних людей, він був настільки далеким від одностатевих стосунків, немовби це було чимось з абсолютно іншої планети. Маккін не бачив того, що відбувалось прямо перед очима – не усвідомлював як для оточення виглядає його ж поведінка, не помічав ставлення Ніка. Стосунки з Хантом він сприймав виключно як міцну дружбу, а флірт – як теплі підколювання.
Власне кажучи, Олівер був тим ще ловеласом. Прекрасно усвідомлюючи, як на нього реагують жінки, Маккін користувався цим сповна. Кожна красуня, яка побувала в його ліжку, бажала стати однією-єдиною для такого чоловіка. Але кожна зазнавала фіаско, коли Оліверу надокучали стосунки й він шукав собі нову розвагу, або ж коли він йшов одразу після пристрасного сексу, навіть не попрощавшись. Олівера влаштовував такий розклад. Колись давно в житті Маккіна була дівчина, з якою складались тривалі серйозні стосунки. Можливо, вона б навіть стала місіс Маккін, але в якийсь момент ще зовсім молодий чоловік злякався того, до чого все йшло. Сімейне життя постало перед його очима одним суцільним обмеженням, до якого Олівер був абсолютно не готовий. Розлучення вийшло не надто приємним, але принесло чоловіку величезне полегшення. Відтоді жодна красуня не затримувалась в його житті надовго. Маккін певно сам би не зміг порахувати всіх своїх пасій, але із впевненістю сказав би – чогось не вистачало йому в стосунках, не було того, що змогло б розпалити його по-справжньому.
– … Олівер, Оллі, – промовив Нік майже на вухо, витягуючи чоловіка з напівсонного стану. – Ти заганяєш себе з цим тендером. Робота вже на фінальному етапі, я можу проконтролювати усе сам. Піди додому і нормально виспись, інакше завтра просто запореш переговори.
Від приємного масажу Олівер випав з реальності, колихаючись на хвилях розслабленості, якої йому так не вистачало в останні дні. Так що навіть голос друга і таке нелюбе скорочення імені не одразу привели його до тями.
– Ммм? Це мені говорить той, хто під час роботи над попереднім проєктом три дні ночував у своєму кабінеті? – зі скепсисом в голосі нагадав він Ніку.
– Ей, тоді прийшлось готувати його в останній момент, а терміни-то підганяли, – закотивши очі, віджартувався Хант. А потім крутнув крісло і сперся руками на підлокітники, пропалюючи Олівера найбільш серйозним поглядом, на який тільки здатний: – Ніяких відмовок, Маккін. Одразу після завершення робочого дня ти їдеш додому відсиплятись. Якщо ні – я сам винесу тебе з офісу.
– Не зовсім страхітлива погроза, Нік, – щиро засміявся Олівер, уявляючи собі таке видовище. Але оцінивши рішучий погляд Ханта, підняв руки, здаючись. – Гаразд-гаразд, цього разу твоя взяла.
Вдоволено хмикнувши, Домінік випрямився і вийшов з кабінету, більше нічого не говорячи. Олівер же, насолодившись перепалкою з другом, уже з піднесеним настроєм знову взявся за роботу.
***
Наступний ранок злився в одну напружену мить – переговори з інвесторами, підписання договорів, випадкова зустріч конкурентів… Однак, уже після обіду Олівер і Домінік розслаблено сиділи в кабінеті Маккіна, знявши надокучливі краватки та насолоджуючись смаком дорогого віскі. Робочий день був ще в повному розпалі, але чоловіки могли дозволити собі трохи випити – зрештою, вони сьогодні виграли тендер, який принесе компанії шалені прибутки.
– Добре, що ти все-таки поїхав зі мною, а то пропустив би всі веселощі, – говорив страшенно вдоволений Маккін, поглядаючи на Ханта. – Бартон просто оскаженів, коли дізнався, що ми вирвали перемогу прямо у нього з-під носа.
– Дивно як він досі втримував компанію на плаву, спускаючи всі свої гроші в казино, – хмикнув Нік, а потім махнув рукою, мовляв, тут навіть нема що обговорювати. Повернувшись до Олівера, чоловік перейшов до більш актуального: – Чи не здається тобі, що надто скромно святкувати такий успіх, сидячи в офісі?
– Не поспішай так, Нік, основні веселощі будуть ввечері. Чув, що недавно відкрився один клуб…
Здається, Маккін говорив щось про відмінний алкоголь у барі й доволі солідну публіку, але Хант уже не слухав. Його погляд прикували губи Олівера. Щось штовхало Ніка діяти прямо зараз – чи то настрій в цей момент, чи випитий алкоголь, чи просто не залишилось сил стримувати себе. Домінік підвівся, обійшов стіл, що розділяв їх, і зупинився зовсім близько біля Маккіна, який сидів у своєму кріслі.
– До біса той клуб. Поїхали до мене, Оллі.
Не роздумуючи більше, Нік схилився до чоловіка, ковзнув рукою по шиї й, притягнувши до себе, поцілував. Всього коротку мить приголомшений Олівер дозволяв цілувати себе так, як цього давно хотів Домінік. Чужі губи обпалювали, розводячи вогонь там, де досі жевріли тільки іскри. Всього одна коротка мить відкрила чоловікам нові горизонти – Нік нарешті відчув ці жаданні губи, а Олівер дізнався якою ще буває пристрасть.
Але зовсім скоро шок відпустив Маккіна, і усвідомлення того, що він робить, немовби вдарило по голові. Звідкись зсередини піднялась неприборкана злість, і він відштовхнув від себе Ханта, різко підводячись. Не контролюючи себе в цю хвилину, Олівер вдарив Ніка кулаком по обличчю.
Напруження аж дзвеніло в кабінеті генерального. Дивлячись кудись в сторону, Домінік торкнувся розсіченої губи, з якої тонкою цівкою текла кров і капала на білу сорочку.
– Такого повороту я точно не чекав, – приглушено промовив Нік, який і подумати не міг, що Маккін настільки різко відреагує.
– Що ти взагалі твориш, Хант?! – нарешті прорвало Олівера. Його голос тремтів від роздратування, причому чоловік навіть не усвідомлював, що саме пробудило таку бурю емоцій. – Хіба я хоч раз давав привід думати, що зацікавлений в таких стосунках з чоловіком?!
– Але у твоєму розумінні це не є перешкодою для загравань. Так, Оллі? – хмикнув Нік, все ще не дивлячись на чоловіка. На Ханта звалилось болюче усвідомлення – він щойно віддалив від себе Олівера на відстань глибокої прірви.
– Які ще загравання, про що ти взагалі говориш… – почав було Маккін, але перервав сам себе, вмить пригадавши доволі багато ситуацій, які тільки тепер почали виглядати двозначно. Здається, саме в цю мить він дійшов до точки кипіння. – І як давно ти вирішив в такий спосіб розважитись?
Остання фраза немовби вибила повітря з грудей Ніка. Він впився поглядом в Олівера, намагаючись знайти в його емоціях бодай єдину суперечність цинічним словам. Але чоловік бачив тільки гнів, якому позаздрив би й сам Люцифер.
– Ні, Олівер, не розважитись я з тобою хотів.
Очевидний натяк став добрячим ляпасом для Маккіна і погасив його запал. Олівер дивився на Ніка, а бачив тільки його очі та коловерть емоцій в них – шалений біль і відчайдушну любов, які зараз бачились чимось нероздільним. Здавалось, їх можна відчути на дотик, що змусило Олівера зробити крок назад. Його лякали ці почуття.
– Забирайся звідси Хант, – льодяним тоном виплюнув Олівер. – До вечора напишеш заяву на звільнення. Так буде краще для всіх.
«Так буде краще для тебе, адже це від себе ти тікаєш, Оллі», – подумав Нік, але вголос більше нічого не сказав, а мовчки вийшов з кабінету. Зрештою, він не збирався добиватись чогось силою. Та й Маккіну варто охолонути.
Олівер же важко опустився в крісло, спустошеним поглядом впиваючись у двері, які щойно зачинились за Домініком.
***
Час до завершення робочого дня тягнувся нестерпно довго. Ні про яку роботу вже не було й мови, але щось тримало Олівера в кабінеті, і він покинув офіс тільки тоді, коли Портленд засяяв вечірніми вогнями.
Увесь цей час чоловік повертався думками до сварки з Хантом, йому досі не давав спокою погляд Ніка. Олівер все ще намагався зрозуміти, що в цій ситуації роздратувало більше – чи факт, що Домінік недоговорював багато важливого, чи власна сліпота. Проте, чи не найбільше тривожила абсолютно не очікувана перша реакція на той поцілунок і емоції, що заворушились в ньому під шаленим натиском почуттів Ніка. Олівер зміг би відрізнити у своїх відчуттях що завгодно, окрім відрази, і це неабияк лякало.
Світло вуличних ліхтарів ламаними лініями відбивались на мокрому асфальті паркінгу – на вулиці уже давно накрапав дрібний дощ. Сорочка Маккіна просочилась вологою ще до того, як він дійшов до свого авто, і неприємно липла до тіла. Хотілось швидше сховатись у теплий салон, але відкрити дверцята не дав Домінік, спершись на них рукою.
– Нам треба поговорити, – твердо промовив чоловік. В Олівера був порив відправити його якомога далі, однак Хант перервав усі заперечення: – Годі тобі, Маккін, не поводься як дитина. Нормально поговоримо, вислухаємо одне одного, прояснимо ситуацію. Нам необхідно це.
Важко було щось заперечувати тепер, коли Олівер уже трохи вгамувався. Тож він кивнув, погоджуючись. Чоловіки сіли в авто, і Маккін вирулив зі стоянки.
Поки вони їхали переповненими центральними вулицями міста, в салоні висіла напружена тиша. Олівер слідкував за дорогою, стискаючи кермо так, що аж виступили вени на руках. Домінік же спостерігав за Маккіном і не міг зрозуміти чому саме цей нестерпний чоловік досі запалює його серце.
– Я не можу пригадати конкретного моменту, коли мої почуття до тебе вийшли за рамки дружніх, – нарешті почав Нік. Уже не було сенсу щось приховувати, він лиш надіявся зберегти бодай якісь відносини. – Можливо, мені не варто було мовчати. Зрештою, тільки ти вирішуєш, чи потрібно тобі все це. Але я не хотів різко ламати наші стосунки, почав натякати здалека. В якийсь момент мені здавалось, що ти готовий перейти до чогось більшого. Як виявилось, я бачив тільки те, чого хотілось мені.
Домінік зітхнув і перевів погляд на вікно, за яким миготіли фари проїжджих мимо машин. Вони виїхали на широку трасу, де Олівер додав газу, навіть не усвідомлюючи, що робить. Автомобіль давно перевищив допустиму швидкість, але ніхто з чоловіків не звернув на це увагу.
– Зрозумій же, Нік, усе це я сприймав зовсім інакше, ніж ти, – Маккін невпевнено глянув на Ханта. – В мене й думки не було розглядати наші стосунки з такого боку. Може я сліпий кретин, але… Твою ж!… – вилаявся Олівер, різко натискаючи на гальма.
З бокової дороги несподівано вискочив автомобіль, підрізаючи машину Маккіна. Чоловік, аби уникнути зіткнення, викрутив кермо. На слизькому від дощу асфальті авто занесло, і вони вилетіли на зустрічну смугу. На вантажівку, назустріч якій вони тепер мчали по інерції на шаленій швидкості, Олівер уже не встигав зреагувати.
Тепер чоловік міг би сказати, що історії про «все життя перед очима» – неправда, в цей момент згадувались тільки останні слова Ханта. Маккін не встиг відчути навіть жах – його накрило болюче почуття провини перед Ніком.
В той самий час в голові Домініка промайнули думки про іронію Долі – дала скуштувати заборонений плід й одразу ж відправила на ешафот. Та й себе корив за те, що почав таку складну розмову в машині. І був готовий віддати все, аби тільки Олівер вижив.
За лічені секунди до зіткнення Нік схопив Олівера за руку. Водночас повернувшись один до одного, обидва поглядами намагались сказати усе недомовлене. Олівер стиснув руку Домініка у відповідь, переплітаючи їх пальці.
– Пробач, – встиг ледь чутно шепнути Маккін.
Після чого було сліпуче світло фар, гучний сигнал вантажівки, гуркіт від зіткнення, нестерпний біль в усьому тілі й рятівна темрява.
Додати до улюблених