– Фель! Боббі говорить, що Чарлі з Кетчем повинні були давно повернутись. Нам потрібна твоя допомога, – зітхаю і відправляюсь за Діном. Біля будинку нас чекав Сем. Чоловік, який розповів про фальшивий загін страти, сидів на стільці, щиро не розуміючи, чого від нього хочуть. Сідаю на стілець напроти. Пильним поглядом оглядаю хлопака, який зіщулився і зажадав пояснень від братів. Його думки плутались і накладались одна на одну чи то від паніки, чи то він в курсі ангельських методів допиту.
– Закинутий будинок милях в ста п’ятдесяти від нас. Знаходиться в глухому лісі. Їх тримають там, – чоловіку залишалось тільки відкривати й закривати рот. Це ж була його таємна схованка. – Щоб ти розумів, я не визнаю фізичних катувань.
Рятувальний загін відправився досить швидко. Машини вибирали з тих, які були на ходу і могли витримати хоч скільки-небудь довгу поїздку. Не встигли ми проїхати й п’ятдесяти миль, як я опинилась в голові Люцифера. Черговий мінус мисленнєвих зв’язків.
– Спитай її, – крикнув Люцифер навздогін татові, який йшов. Той обернувся з недоброзичливим виразом обличчя. – Спитай, хто її катував весь цей час і навіщо. Відповідь тебе здивує. – остання фраза була сказана таким отруйним тоном, що всередині мене все перевернулось.
– Це тебе не виправдає, що б вона не сказала. Як би вона не хотіла повернути тебе в сім’ю, – тато сказав це з долею співчуття.
Картинка змінилась на набридливі дерева і камені. Як же повільно пересуваються ці ваші машини! За цей час Кетч і Чарлі встигнуть двічі померти. Не те, щоб я сильно за них переймалась, зараз і свого вистачає, але саме через особисті проблеми і хотілось б рухатись швидше. Нарешті обстановка змінилась. Стало ще більше дерев і каменів! Соромлюсь спитати, а де хоч якісь ознаки цивілізації? Ну, якщо апокаліпсис стався років п’ятдесят тому, то питань нема.
По плану Джек повинен був відволікти ангелів, а в цей час ми ввійдемо. Честь вибивати двері випала Сему. Я пішла за ним і якраз на мене звернули увагу два ангели, яких удалось вбити майже без співчуття. Шкода, що потім відомстити за смерть солдат обернулись всі інші. Мені ледве вдалось пробитись до Кетча, Сем ж відправився звільняти Чарлі, яку він потім різко обняв. Я звільнила британського найманця від ланцюгів.
– Тримаю.
– Міс Вінчестер, ти врятувала мене, – його ноги не тримають, але я впевнено стою. Сподіваюсь, він не помітить цього, тому що по ідеї я повинна була завалитись на землю разом з ним. – Як вчасно.
За хвилину перед нами намалювався Дін. Він перебрав на себе більшу частину ваги Кетча і допоміг дотягнути того до машини. Джек вже сидів на передньому сидінні в очікуванні Сема. В вікні я побачила як Дін, Чарлі і Мері сідають в свою машину й їдуть. Незабаром до нас приєднався Сем і ми рушили слідом. Нефілім повернувся і почав випитувати як все пройшло у всіх подробицях. Хоч щось відволікло від незмінних красот природи навколо. По прибутті я допомогла Кетчу вийти і потягнула його в імпровізований лазарет.
***
На світанку всі почали поспішно збиратись. Бужу Кетча і допомагаю встати. Далі збиратись він почав сам. Нарешті помічаю тата, але той навіть не подивився в мою сторону. Моя робота на сьогодні проста – наглядати за Люцифером. Навіщо? Він не мала дитина. Роблю кілька кроків і спотикаюсь. В ліву ногу ніби ножа всадили. Намагаючись не показувати болі, я почала шкутильгати до автобуса, але, на жаль, кульгавість помічають всі. Люцифер замість того, щоб йти за своїм засмученим сином, підняв якогось хлопаку з місця, щоб я сіла. Кетч же посадив того назад і сам поступився мені місцем. Робити нічого, довелось сідати і не забути окинути всіх злим поглядом.
– Ти потрібна нам тут, – киваю своїм і навіть не дивлюсь на Хранителя. Стаю біля тата і проводжаю людей поглядом. Залишилось зовсім небагато часу. Прохід ось-ось зачиниться. Тоді в декількох метрах від нас щось вибухнуло. Загинуло троє людей. Обертаюсь в ту сторону і бачу високого темношкірого чоловіка в плащі. З важливим виглядом він підійшов до нас. Напевно хоче попрощатись і побажати удачі у всіх наших починаннях.
– Я з ним впораюсь, – самовдоволено сказав Люцифер і пішов назустріч противнику, який рази в два сильніший його самого. Ось це так. Хтось балується ангельською скрижаллю! Здається, для мене знайшлась робота.
– Хапай брата, мисливців і валіть звідси. Я його затримаю, – шепочу на вухо батькові. Мені було по барабану, що він думає про Люцифера і про побіг з поля бою. Неспішно шкутильгаю до диявола і закриваю його собою.
– Вирішили заховатися за спідницею кульгавої дівчини? – усміхнувся Михаїл, коли побачив, що архангели почали відступати до тріщини, тягнучи за собою братів. На жаль, до мого нещастя, у чоловіка була перевага в вигляді архангельського клинка. Твою наліво!
Від першого удару мені вдалось ухилитись, але і Михаїл був не промах. По інерції він граційно повернувся до мене обличчям. Ніби не бажав, щоб я опинилася у нього за спиною. Слабке місце? Думати ніколи. Він знову напав. Ухиляюсь вправо, але на цей раз готую йому сюрприз в вигляді кулака в сонячне сплетіння. Від несподіванки він похитнувся і я скористалась моментом врівноважити шанси. Хапаю за руку з клинком і намагаюсь її зламати, але Михаїл з легкістю повалив мене на землю ляпасом.
– Непогано б’єшся, дівчинко, – він переможно схилився наді мною з клинком наготові. В останній момент мені вдалось відкотитися. Зброя просвистіла в дюймах від тіла. Михаїл спробував копнути мене ногою, але я її перехопила і відправила його на землю, попутно піднімаючись. Поки він переводив дихання (що зайняло всього хвилину, але цього вистачило), заношу ногу і зі всією силою опускаю її на пальці Михаїла, які стискали клинок. Варто говорити, що мої мартінси мали достатньо міцну підошву? Вийшло! Клинок поза зоною досяжності.
Михаїл перевернувся на бік і став. Пальці зцілювались з не менш жахливим хрустом, з яким ламались. Прийнявши бойову позицію, я стала очікувати нападу. Але його щось відволікло. Озираюсь і бачу, що портал закрився. Тінь жаху проминула на обличчі, але я вчасно опанувала себе і знову повернулась до ворога. Той задоволено всміхався. Інтуїція підказує мені, що зараз почнеться справжнє шоу. Наступний удар відправив мене до дерев. Бідні не очікували такої сили, тому деякі переламались надвоє. Власне, як і всі кістки в моєму тілі. Сяк-так піднявшись, перехоплюю руку Михаїла і нарешті ламаю її. Потім піднімаю коліно і б’ю ним в його ніс. Михаїл похитнувся, але нападати не перестав. Гнів осліпив мене. Хапаю його за здорову руку:
– Раз ребро, – удар прийшовся по цілі. – Два ребро. Три ребро, – мішком Михаїл повалився на землю. Тільки тепер помічаю свої почорнілі нігті. Це привело в почуття не гірше холодної води. – Цікаво, цікаво, – відвертаюсь від поваленого противника і приймаюсь детально вивчати руки. Коли повернулась назад, нікого вже не було. – Дуже по-дорослому, дуже по-чоловічому!
– Допоможи мені, – шепочу. Вмить мої очі стають червоними, як у Люцифера, і по клацанню пальців з’являється нова тріщина. Входжу і опиняюсь в чиїсь кімнаті. Без сил опускаюсь на ліжко і дивлюсь в одну точку. Нога дуже сильно боліла. Двері відчиняються і на порозі застигає Кетч. Дивлюсь в його сторону і усміхаюсь, а потім піднімаюсь, щоб вийти. Він допомагає мені дістатись до решти. Хвилина мовчання, а потім всі зриваються на радісні крики. Якийсь мужик урочисто вручає мені пиво, хтось плескає по плечі, при цьому стараючись триматись подалі від найманця. Нарешті я зустрілась поглядом з усіма Вінчестерами і міцніше вхопилась за лікоть Кетча. Вираз обличчя Мері доставило мені немало задоволення. Вона все ще відчувала щось до того, хто промив їй мізки і намагався вбити її синів?
– Але як? – після цього питання зависла тиша. На допомогу мені поспішили тато і дядя, яких відтіснили до найдальшої стіни.
– Ми думали, він убив тебе, – люди здивовано перезирались, бачачи як мене по черзі обіймають. Кетч випустив мою руку і розчинився в натовпі. Що ж, йому доведеться багато обдумати. – Розповідай.
– Ну, я зламала Михаїлу руку, ніс, вибила декілька зубів і порахувала ребра, – повстанці зустріли мої слова зі схваленням і навіть попросили детально розповісти як проходила наша битва.
– Мила моя племінниця! – над натовпом прогримів голос Михаїла. Дін навіть прошепотів це ім’я і піднялась справжня паніка. Хто хапав зброю, хто намагався сховатися. Я ж зробила вигляд, що нічого не бачу, нікого не чую. О, яка цікава пляма на стіні. Дядя зі злим виразом обличчя спустився по сходах. Люди перед ним розступались. Навіть Люцифер з татом відійшли в сторону. – Де ти повинна бути? – з усмішкою “тобі капець” спитав він.
– Я би не радив, – вирішив вставити своїх п’ять копійок Люцифер. Михаїл на нього навіть не подивився. Проте його ніби зацікавив Джек. В моїх грудях зародилась надія, але недовго музика грала, недовго фраєр танцював. Дядя відвів погляд від племінника-нефіліма і взявся за племінницю-архангела.
– Ви обоє також, – кинув на ходу Михаїл, коли схопив мене за комір (добре, що не за вухо, як він хотів спочатку) і потягнув на Небеса. В ненависний мені лазарет.
– Дін, у нас проблеми, – до брата підійшов Сем. Він виглядав не менш приголомшеним, ніж всі інші. Він кивком показав на матір. Звісно ж, вона бачила архангела в молодому тілі свого мертвого чоловіка. – Він ж повинен бути в тілі Адама? Де Адам?
Відповісти Дін не встиг, оскільки Адам зайшов в бункер. Хлопець нарешті зрозумів, в яку сторону відчиняються двері. Побачивши знайомі обличчя своїх єдинокровних братів, він поспішив до них. Ситуація грозилась повернутися повною катастрофою.
– Вітаю, мене звати Адам Міліган-Вінчестер, – він протягує руку Мері.
Додати до улюблених