Нова подорож

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Друга робота написана для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021🍁

За ключем: “Все що не вбиває…”

Слів: 441


Корабель розсікає морські хвилі, долаючи сильний вітер. Поблизу Інадзуми завжди дуже неспокійно, далі буде легше. Але такого не можна сказати про шлях одного з пасажирів цього корабля, Мандрівника, що хоче знайти свою сестру.

Ітер знову вирушав у нову країну, шукати чергового Бога й в черговий раз вирішувати проблеми першого стрічного. Звісно, цього йому не хотілося, але ж хто так просто розкаже йому про Невідому Богиню, яку він шукає вже рік, котра забрала у нього найріднішу людину – його сестру.

Хоч йому і пощастило зустрітися з нею, тоді, коли він вдруге з Дейнзлієфом шукав Вісника Безодні, але він зовсім не хоче думати про ту випадкову зустріч. Занадто багато запитань та роздумів вона принесла, занадто багато зайвого головного болю.

Зараз Ітер думав тільки про наступну Богиню, котра живе у Сумеру. Мудрість та освіта — Ось головна ідея цьої країни. Невже, у Сумеру, котра сповнена багатьма розумними й освіченими людьми, теж є проблеми? Невже Мандрівнику знову доведеться рятувати усіх, натомість не отримуючи жодної крихти інформації? Йому це вже набридло.

Так, він намагався відмовитися від прохання допомогти в Інадзумі, але у такого як він занадто велике серце, щоб кинути страждаючих. Зараз у його серці згущуються хмари, збільшується тривога, котра мов туман закриває та пригноблює мотивацію.

— Як почуваєшся? — Кадзуха тихо підійшов до задумливого Ітера, — Чи готовий ти до нових пригод, чи душа ще летить до перешкод?

— Я в нормі, — Мандрівник тяжко зітхнув і повернувся обличчям до друга.

— Але ти виглядаєш доволі напруженим.

— Просто боюся, що не витримаю та опущу руки.

— Все колись рано чи пізно закінчується, але на тебе чекає ще дуже довга подорож. Я це відчуваю.

— Дякую, — Ітер подивися на небо, хмари потроху розтанули і вітер став слабшим.

— Ось бачиш, природа та твої друзі тебе підтримують. Тому можеш не перейматися через дрібниці.

— Дякую, — стихло і море.

— Ти така людина, яка має в кожному місці дах над головою. Тому не потрібно турбуватися через невеликий дощ.

— Дякую, та я вже зовсім не розумію про що ти, — Ітер знову перевів погляд на завжди спокійного Кадзуху, котрий зараз якраз був у настрої говорити як поет, вишукано й незрозуміло.

— А я зовсім не розумію чому ти мені так багато дякуєш. Невже це через те, що тобі допомогли розвіяти хмари мої слова?

— Так, мені стає значно спокійніше, коли ти поруч.

Вони разом дивляться на більш-менш тихе море, що розляглося поперед їхніми очима. Кадзуха прав, Ітер досі морально не готовий до наступних мандрів. Та й не має він часу готуватися до них.

— В тебе все вийде. Але навіть якщо тобі не пощастить, запам’ятай: “все що не вбиває, робить тебе сильнішим”.

— Так, ти правий, — в Мандрівника мов гора з плечей звалилася після розмови з поетом, може, тепер він готовий до нової пригоди у новому місці?…

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: