Нереальна зустріч

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Перша робота написана для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021🍁

За ключем: “Залишися”

Слів: 426


Я увійшов до великої світлої зали. Біля стін стояли столи з тістечками, печивом та напоями, високі вікна були закриті білими масивними шторами, а з пролиженого від мене боку просторої зали були сходи, на яких стояв молодий чоловік. Він був одягнений у вишуканий чорний смокінг з червоними вкрапленнями. Здаля чоловік здавався середнім на зріст, але коли він спустився зі сходів та попрямував мені на зустріч, я помітив що він доволі високий.

Відмітивши його широкі плечі, чорне волосся та сильні руки, я впізнав його. Моє серце на секунду зупинилося, а потім забилося з великою швидкістю, ноги пришвидшили хід, на очах виступили сльози, а свідомість зосередилася тільки на ньому.

Підбігши до нього я не стримав своїх почуттів і одразу обійняв його, уткнувся обличчям в його голу шию, він відповів на мої обійми. Я відчув його тяжке дихання над моїм вухом, його сильні руки, за якими я так скучив. Серце калатало так, що аж вуха позакладало, але я почувався щасливішим ніж будь-коли у своєму житті. Після довгих обіймів ми розійшлися. Потім ще деякий час дивилися одне одному в очі. Він ніжно дивився на мене, а я більш здивовано розглядав його риси обличчя.

Як тільки заграла приємна та спокійна музика, вальс. Чоловік взяв мою ліву руку в  свою праву, а другою обійняв мене за талію, я якось на автоматі поклав і свою на його плече. Я й спочатку не помітив, що теж увесь цей час був у білому, схожому на його, смокінгу. Ми прийняли позу і розпочали танець. Ми плавно кружили в такт музики по цій величезній світлій залі. Абсолютно все було прекрасно, просто чудово, чарівно і так нереально

Подумавши про це моє серце пропустило удар, сльози знову почали збиратися в моїх блакитних очах і, здається, навіть мій коханий змінив погляд на більш сумний та печальний. Все повільно попливло та поступово і світла зала, і масивні білі штори, і довгі столи зі смаколиками, і таке рідне обличчя навпроти мене змінилося на одноманітний чорний фон.

За мить він знову змінюється, але вже на білу стелю моєї старої кімнати. Її вже давно залило сонячне світло, як показував мій настінний годинник, але в мене зараз не було сил починати новий день. Я просто сів на ліжко, обійнявши свої коліна. Серце вже не приємно, а болісно тисло в грудях, на очах все ще були сльози, але не радості від воз’єднання з коханою людиною, а горя від неприємного усвідомлення, що все це виявилося лиш черговим сновидінням.

— І на що я сподіваюся? Ми вже ніколи не зустрінемося. Це просто неможливо… Як же мені хочеться залишитися у сні назавжди…

Я тихо заплакав від безпорадності, розпачу та самотності.

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: