називайте мене Чайльд

FavoriteLoadingДодати до улюблених

21 червня 2037 рік. Лі Юе, крайній захід Китаю.

– Ох, Чжун Лі, рада знайомству, – привітливо сказала пані, років 35, з білим, гладеньким і шовковистим волоссям, чистою шкірою, майже без зморшок, приємним макіяжем, а також синіми очима. Одяг на ній також не був якимось відвертим, звичайний робочий офіційний костюм, що складався з сірої спідниці нижче колін, білої футболки і такого, як і спідниця за кольором, жакету.

– Я також радий знайомству, місіс Су, – відкланявся брюнет. І він, до речі, сьогодні також був одягнений в суворий і суто робочий одяг, а довге волосся, що спадало нижче плечей і досягало самого поясу, як завжди було зібрано в тоненький хвіст. Це була така “зачіска на всі випадки життя». І виглядала завжди красиво, і не потрібно було над нею заморочуватись.

– Я б хотіла з вами поговорити. Це стосується перевезення тютюну в сусідню країну, – розпочала розмову жінка, сівши на чорний, зроблений з шкіри, диван, на який їй жестом показав сам хлопець.

– Я вас уважно слухаю, – відмовив він, поставивши 2 чашки кави, а також кришталеву цукерницю, в якій знаходились різні солодощі.

Коли справа стосувалась роботи, парубок завжди був готовий. Навіть, якщо б довелось встати в дві години ночі, різко пробудитись і почати говорити про працю.

Взагалі в їх компанії було дуже багато людей, які займались тими чи іншими справами. Чжун Лі ж в свою чергу займався перевезенням тютюну, а разом з тим ще й наркотиків. Звісно, що друге виконувалось підпільно і інші й гадки не мали, що там ховається за тонами наповнювача для сигарет. Та й поліцейським було лінь розпаковувати кожну коробку й дивитись, що там, тому перевезти траву було легше-легшого.
Звісно, були випадки коли на кордоні якісь новачки почали доказувати іншим поліцейським, що потрібно перевірити весь товар, на що отримували тільки злий погляд в свою сторону, після чого, коли вже нікого не було, тих відчитували за погану поведінку, а також за те, що ніхто ніколи в житті не зможе перевірити кожну коробку до єдиного.

Кожен раз, коли Лі бачив подібну картину він тихо сміявся, адже наполегливість, цікавість а також працелюбність новеньких не на жарт мотивувала.

Якби вони тільки знали, що там знаходиться…

Задумавшись, парубок не помітив питання, яке задала жінка, і тільки коли його покликали по імені, той прийшов в себе.

– З вами все гаразд, містер Лі? – її голос звучав занадто занепокоєно, але юнак зміг дуже швидко прийти до тями

– Так, вибачте, задумався

– Ах, нічого, з ким не буває! – відкликнулась вона, після чого знову повернулась до тієї теми і Чжун, на цей раз, старався не відволікатись.

Після двох годин важливої розмови місіс Су попрощалась, подякувала за тепле знайомство після чого пішла по власним справам. Хлопець з полегшенням видихнув і подивився у свій блокнот, де занотовував найважливіше.

– На цей тиждень справ буде дійсно багато, – промовив він про себе і трохи відтягнув краватку, полегшивши собі дихання. Тепер, коли робочий час закінчився, можна було розлягтися в своєму кабінеті як завгодно. І тому, довго не думаючи, чорнобровий поклав ноги на стіл і відкинув голову назад, на спинку свого стільця, що був виконаний в чорному кольорі і, як і диван, оббитий шкірою.

Загалом, в цьому кабінеті все здавалось дорогим. Але не так як в інших, що надавали перевагу просто дорогим речам, щоб були, які зовсім не поєднувались між собою. Тут все було виконано в такому-собі «суворо-аристократично-старому» стилі. Любив все ж таки хлопець колекціонувати різний антикваріат, починаючи від посуду 18 століття, закінчуючи картинами і фотографіями, що продавались на аукціоні. Благо гаманець завжди був при собі.

Стіни пофарбовані коричневою фарбою і на 3 тони світліші від кольору підлоги, стеля була біла, хіба що в кутках павуки зробили собі “дім”. І, якщо чесно, це трохи зіпсовувало інтер’єр.

« – Потрібно буде сказати прибиральницям, хай заберуть» – подумки відмітив про себе карокий, уважно придивляючись до того кутку, що був найближче до столу.
Позаду знаходився великий сервант, виповнений в старому стилі, також з дерева і пофарбований, як не дивно, в коричневий. По вигляду зроблений з бука, та й важкий досить був, що підтверджувало минуле припущення.

Там знаходилось найцінніше, а якщо говорити конкретніше то – антикварні дрібнички, що були досить цінними для юнака. Звичайно, більшість людей з його оточення думали, що парубку далеко не 24, а щось під 40, якщо він займається таким. Чуючи такі висловлення в свою сторону, Лі тільки подумки закочував очі, а їм пояснював в чому полягає сама цікавість такого хоббі. Було нестерпно, але якщо людям не «розкладеш все по поличкам» то самі вони ніколи не здогадаються, що це, як це і навіщо.

Брюнет вже майже заснув, хоча і сам цього не зрозумів. Задумався про щось, повіки самі спали на очі, а той і не був проти, тому зараз знаходився десь посередині сну і реальності.
Дрімота затуманила голову, а тому зараз чорнобровий бачив перед собою дім, де він з рідними грався з собакою по кличці «Доггі» і був як здавалось, найщасливішою людиною в світі. Забув про цю всю маячню, про ці всі клопоти і насолоджувався моментом.

– Містер Лі… – донісся звук звідкись з вулиці, звісно що хлопець пішов перевіряти, хто це, але наступні слова змусили вийти його з альернативної реальності, що видумав мозок, і пробудитись

– Містер Лі! – гість не ховав роздратування через те, що його ніхто не чує, але водночас старався зробити голос м’ягшим.

– А? Що сталось? – нарешті парубок прийшов в себе до кінця, але замість звичної, прекрасної і такої рідної, чисто-білої стелі, що була його ”супутником по роботi” побачив перед собою помаранчеве волосся, блакитні, чи то сині скоріш, очі, помаранчево-коричневі брови, кольору волосся, рівний ніс, красиву форму обличчя, тонкі рожеві губи, що зараз здавались на пару тонів темнішими через тінь, а також занепокоєно-здивовований вираз обличчя.

– Мене відправили до вас, щоб ви підписали декілька документів, ось, – хлопець випрямився і протягнув досі лежачому Лі папери. Брюнет в свою чергу швидко забрав ноги зі стола і навіть не дивлячись гостю в вічі взяв документи в свої руки, уважно читаючи зміст і стараючись сховати рум’янець на білих, трохи загорілих, щоках.

– А… Ем… А ви хто? – ввічливо запитав він, продовжуючи вдумуватись і читати текст, що красивим, класичним і рівним шрифтом вистелився на білосніжному листі.

– Ох, вам про мене не розповідали? Я новий робітник і шеф мені сказала, що я буду вам допомагати з перевезенням товару в інші країни! – голос його звучав аж занадто радісно і, якщо чесно, це трохи лякало Лі, але він, як людина з досвідом, освічена, грамотна і ввічлива не подав вигляду, хоча в голові вже кружляло багато думок, на рахунок першого враження, а також зовнішності цього, без спору, прекрасного молодого парубка.

– І скільки ви вже в нас стажуєтесь? – кароокий нарешті підняв свою голову і подивився прямо юнаку у вічі.
Очі. Вони були такі прекрасні. Сині-сині немов глибоке озеро, що з кожним разом затягує, заманює до себе все більше і більше. А ти вже просто не маєш сили впиратись і в кінці-кінців слідуєш до нього, тонучи в цій прекрасній синеві.

– Вже як тиждень, але мені сказали, що від завтра я починаю роботу з вами.

« – Дивно, чому це мені Мінг не сказала?» – Чжун вже було хотів йти до і розбиратись в чому справа, але потім згадав, що колись приходило повідомлення від неї, напевно, минулої середи, а він його так і не прочитав. Забув. Ось, має тепер.

– Ох, це прекрасно! – мовив Лі, але в глибині душі був дуже засмучений, аж занадто…
Нова людина, яка ніхера не шарить в цьому всьому і навіть не уявляє собі в що вона в’язалась. Про наркотики, парубок впевнений, синьоокий і гадки не мав, либонь знову рекламодавці попрацювали на славу, от і пизданули, що робота хороша, багато платять, та й робочих місць дофіга.

Та й сам брюнет ясно пам’ятає, як на його власне день народження Ван казала, що обов’язково найме тому помічника, бо самому дуже важко, а так і швидкість роботи збільшиться. Звісно, що брюнет засміявся і сприйняв це як жарт, але коли перед тобою стоїть жива людина, гарно одягнена, прекрасної статури, красивої зовнішності, то жарт перестає бути жартом, а мозок зовсім відмовляється сприймати це як реальність, хоча десь тихо власний голос підказує, що все ж таки пора відкрити очі, подивитись на життя не через “рожеві окуляри”, а так, як все є і просто визнати, що може статися все що завгодно, не важливо ти того очікував чи ні.

– Як я до вас можу звертатись? – спитав чорнобровий, підписавши останній документ і віддавши його в гарячі руки гостя, які чомусь були в рукавицях.

– Ох, мене звати Тарталья, або ж можете кликати мене Чайльд, – з радісною посмішкою відповів той і поклонився в знак подяки

– Перепрошую, «Чайльд»? – ще раззапитав Лі, звісно він розумів, що це не було виховано, але вирішив просто забути те, що сказав і дочекатися відповіді

– Багато хто дивується, коли я прошу їх так називати. Справа в тому, що в мене така кличка з дитинства і, якщо чесно, мені навіть зручніше коли звертаються саме так, але це вже вибір кожного, я нікого не змушую робити так, як скажу, ахах, – посмішка розцвіла на гладенькому лиці а губи стали ще більш червоніші.
Чи це так юнаку здається…

– Ох, все гаразд! Чайльд, так Чайльд, – Чжун також посміхнувся, проте швидко відвів погляд в інший бік.

– Може ви хочете кави? – ввічливо, все ж таки спитав він, вставши зі свого місця

– Вибачте містер Лі, але я каву на ніч не п’ю, – відмовився Тарталья і зробив крок назад.

Але не очікувано руку світлобрового хапає хлопець навпроти і з благальним поглядом дивиться все ж в ті блакитні очі.

– Ох, вибачте, – зрозумівши всю ніяковість ситуації парубок забрав власну руку і випрямився, почервонівши. До слова, Чайльд був нічим не ліпший і також розгубився, а разом з тим його щоки набули рожевого кольору.

В цій ситуації ніхто не зміг перемогти.

– Я просто хотів вас попросити… – хвилинна мовчанка, після чого брюнет продовжив, – будь-ласка, не розповідайте начальству про те, що ви сьогодні побачили, – хлопець ще більше зніяковів, натомість синьоокий тільки здивовано подивився у відповідь, після чого все ж таки наважився запитати

– Про що ви? – дійсно, юнак не вдупляв, що і до чого тут, адже таке дивне прохання не кожного дня зустрінеш

– Про те, як я спав декілька хвилин тому… – голос притих, але хлопець молодець, стійко тримався. І, якщо чесно, з його вуст це прозвучало так, ніби хлопець кожен день так каже, при чому всім підряд.
В кінці-кінців довго вони так не простояли і Чайльд першим вирішив розірвати мовчанку

Ахах, звісно, що я нікому не роскажу! Ви ще просто не бачили, як я сплю, – сміх був настільки щирим і заразливим, що навіть завжди сер’йозний Лі засміявся, не менш щиро.

Поговоривши 10 хвилин вони розійшлися. В кожного був хороший настрій і приємні враження від такого теплого знайомства.

***

Ставші звичними сірі стіни вітали парубка.

« – Як завжди…» – подумав він, після чого зняв своє однотонне коричневе пальто і повісив на металеву, пофарбовану в білий колір, вішалку, біля якої стояло дзеркало, прикріплене всього-навсього на один лиш цвях.

Пояснити таке чорнобровий міг тим, що йому просто не вистачало грошей на нормальний шкаф, тому прийшлось щось придумовувати, щоб було і економно, і стильно водночас.
За те ні в кого такого більше немає.

Стеля, як завжди була біла. Звісно, трішки сіріша від тої, що була на роботі, але в порівнянні з іншими в цій багатоповерхівці була найчистіша. Напевно.

« – Сам себе не похвалиш, ніхто не похвалить» – відмітив хлопець, коли задумався про чистоту стелі, а потім і взагалі цілої квартири.

Підлогу застеляв білий, на диво якісний, ламінат, з оригінальним дизайном. Хоча його і робили тоннами, проте юнак купив його на самому краю міста і цей будівельний магазинчик, як здавалось, був найдалекішим і найдорогішим з усіх, які він бачив.

Але грошей вистачало, бо кароокий змушений був сказати антикварним речам на деякий час: «Ні», і повноцінно зайнятися ремонтом свого дому.

Безусловно, це були найважчі часи його життя.  В плані не фінансовому, а більш моральному, бо потрібно було обмежитись і забути про своє улюблене хоббі.

Той рік юнак все ще згадує з мурашками на шкірі.

В маленький коридор, що одразу вів до просторої вітальні, потрапляли промені Місяця, який сьогодні світив аж занадто яскраво. Два великі і білі пластикові вікна знаходились одне біля одного і допомагали тим променям потрапити в затишну квартиру. Відстань між ними дорівнювала метру, а на тій стіні, що розділяла їх, примостилась поличка, де знаходилась художня література. І на відміну від свого хоббі, ті книги були доволі сучасні. Якась з них вийшла минулого року, якась п’ять років тому. А також між тими книжками знаходились, на диво, 4 частини «Сутінок».

Чжун Лі 24 роки, але він обожнює читати любовні романи. Можливо, через те що в самого ніколи не було сер’йозних відносин, а можливо…

Його роздуми перервав звук вхідного повідомлення. Хлопець вирішив не так як завжди, ігнорувати це, а все ж таки подивитись хто йому там пише.

Зайшовши в месенджер, що зараз був доволі популярний, той побачив одну-однісіньку фразу: «Добраніч.»
В голові одразу почався бунт з різних думок, а мозок пробував ”перебрати” всіх знайомих, яких юнак тільки пам’ятав, щоб зрозуміти хто ж це все таки був.

Але аватарка користувача, яка завантажилась тільки тепер, сама відповіла на всі запитання.

Завтрашній день обіцяє бути цікавим…

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: