Може, зідзвонимося?

FavoriteLoadingДодати до улюблених

— Алло, — голос дуже жвавий для дев’ятої ранку, але, що важливіше, ніхуя не знайомий.

— Хуєм по лобі не дало?

AU в якому Хосок помиляється номером і будить Юнгі рано-вранці

 

Оригінал: https://ficbook.net/readfic/10840951

 

***

 

Злісно шипить, проводячи рукою по прохолодному покривалу, намагаючись намацати телефон, що розбудив його . Юнгі перший урок благополучно проспав і з другим планував вчинити так само, але гучна мелодія буквально розриває барабанні перетинки, болем віддаючи в потилиці. Зрештою знаходить смартфон, притискає його до вуха занадто сильно, ризикуючи роздавити пальці, і намагається розліпити вії, що вицвіли від сонця, потираючи вказівним пальцем очі.

 

— Алло, — голос на іншому кінці надто жвавий для дев’ятої ранку, але, що важливіше, ніхуя не знайомий.

 

— Хуєм по лобі не дало?

 

Вилітає майже рефлекторно, без запинки. Голос у Міна зранку низький, мов прокурений, від чого на тому кінці дроту тихо ойкають, а Юнгі перевертається на спину, опускаючи голову на подушку. Несподіваного співрозмовника він так просто відпускати не збирається, незадоволено зводить брови до перенісся і ліниво поправляє волосся.

 

— Номером помилився?

 

— Так, — хлопець на тому кінці вже відкриває рота, щоб вибачитися слідом, але відразу закриває назад від обурення.

 

— Пішов нахуй, придурок.

 

Скидає не замислюючись, жбурляє телефон на інший кінець ліжка і опускає долоню на очі, намагаючись заснути знову. Але день стає гіршим і гіршим з кожною секундою — їбучий рингтон вдруге наполегливо розриває тишу. Мін різко сідає, і одразу шкодує про це , бо голова на кожен рух віддає різким болем. Не дивлячись прикладається до екрану, намагаючись подолати напад нудоти, що несподівано накотила.

  

— Сам пішов! — Його інтонацію копіюють точно, відповідаючи таким же грубим риком.

 

І також демонстративно відключаються, залишаючи Юнгі у солодкій тиші. Той навіть встигає розслабитися, починає прослизати в сон, а потім різко розплющує очі скривившись . Веде долонею по лобі, легко потираючи. З ранку розумові процеси  в голові займають надто багато часу, тому він тільки через кілька хвилин зрештою усвідомлює, що його мало  того що розбудили, так ще й послали. І начхати, що це було у відповідь.

 

Розчаровано усвідомлює, що заснути вже не вдасться. Ловить сонячне проміння на обличчі, жмуриться і ліниво потягується, стаючи босими ногами на підлогу. У ванній кидає байдужий погляд на свої пасма, колір яких з кислотного перетворився на ледь помітний м’ятний , наближений більше до блонду, ніж до зеленого. Ліниво возиться з водою, мочить футболку і штани, ще кілька хвилин крутиться перед дзеркалом, вдягаючи у вуха маленькі срібні кільця.

 

А потім тягнеться носом до телефону і посміхається, додаючи в телефон  новий контакт. Над ім’ям довго не думає, набираючи перше, що спало на думку. Обіцяє собі, що сьогодні ввечері потішиться і неохоче зависає біля шафи, вибираючи між джинсами і чорними джинсами. У школі через відсутність форми вуха на дупу натягнуть, але  його це мало турбує.

 

Юнгі цікавить лише власний синтезатор зі стертими, давно не білими клавішами, знижка на смажену курочку ввечері п’ятниці та ідея про те, щоб проколоти соски. Ні школа, ні вступ у наступному році в це тісне коло не входять, а тому на все інше абсолютно начхати. Одягає чорну футболку, здирає зубами шкіру з губ і закидає на плече напівпорожній портфель, хлопаючи вхідними дверима.

 

Вчитися залишилося трохи менше місяця. Для Юнгі тижнів два сумарно, тому що «Ні, серйозно, ну хто на цю хуйню взагалі піде?» прослизає в думках занадто часто. По дорозі заходить у магазин і купує колу, яку одразу й випиває, адже поспішати зовсім нікуди. Зависає у шкільному туалеті, із задоволенням погоджується на халявну м’ятну жуйку, смак якої стає чимось на кшталт щоденного атрибуту. А коли прослизає в клас на одну з останніх парт і ловить погляд старости, лише знизує плечима, мовляв, уявити собі не може, як так вийшло.

 

Із задоволенням він йде тільки в їдальню, де спокійно розправляється з обідом, не відриваючи погляду від великих вікон, в яких шелестить весняна зелень. А коли о четвертій годині зрештою виповзає з будівлі школи, тягнеться саме туди, завалюючись під одне з найвищих дерев. Мне губи, сідаючи дупою на траву, підтягує до себе рюкзак і зависає в телефоні, на всю врубаючи музику в навушниках.

 

Читає мангу, але на тому, що відбувається, не надто фокусується, бездумно водить пальцем по екрану і просто розслабляється. Готувати собі бажання немає, а батьки з ним ще з початку цього року не живуть. Тож Юнгі відлипає від смартфона, встаючи веде руками по джинсах, скидаючи невидимий бруд. По дорозі додому він заходить у цілодобовий поряд з будинком, купуючи локшину швидкого приготування та снікерс.

 

У квартирі, на щастя, тихо. Хлопець кидає пакет на вході, неакуратно знімаючи черевики, і зникає з дійсності, кілька годин просиджуючи за синтезатором. Бездумно б’є по клавішам, щось бурчить під ніс і грає, незмінно обриваючи себе на середині. Про їжу згадує лише тоді, коли всередині живота щось стискається, та так, що у роті збирається слина.

День успішно просраний в нікуди, можна вже і повечеряти майже в дванадцяту ночі. Рамен трохи обпалює горло, але це навіть приємно, від задоволення  хочеться мурчати . Юнгі взагалі не те, щоб гурман, тому зараз шумно втягує в себе локшину, запиваючи газировкою. Мамі завтра обов’язково скаже, що харчується просто чудово, бо для нього це справді так.

 

Спати не хочеться від слова зовсім, як і хоч щось робити. Він клацає вимикачем, залишаючи кімнату у повній темряві і валиться на ліжко, замотуючи ноги ковдрою. І тут згадує , що забув щось важливе. На губах розповзається усмішка, а всередині все тріумфує від передчуття.

 

Цікаво, а той хлопець має проблеми зі сном?  Тому що Юнгі може їх залюбки влаштувати.

 

Ще трохи відтягує, чекаючи години ночі, а потім з неприхованим задоволенням лине вухом до екрану. Відповідають не відразу, мукають щось нерозбірливе, а Юнгі тріумфує, значить не помилився.

 

— Алло, – каже майже ласкаво, відчайдушно прислухаючись до гучного шарудіння в трубці, здогадуючись, що пацан з головою пірнає під ковдру, — це Мійон?

 

На тому кінці мукають щось, що небезпечно нагадує мат, явно в невдалих спробах усвідомити, що відбувається. Юнгі ніяку Мійон і сам не знає, ну хіба тільки ту саму подругу мами, яка з років п’ятнадцяти ставить запитання про онуків. Настрій покращується у геометричній прогресії. Він чекає недовго, а потім усміхається, коли там все ж таки здогадаються.

 

— Ти спеціально, так?

 

Голос заспаний, такий самий грубий, як і в нього. І в цій фразі стільки неприхованої гіркоти, що тріумф накриває з головою, не даючи совісті шансів.

 

— Так.

 

Тягне чесно і вже хоче відключитися, бо задумане здійснив, але незнайомець йому попався якийсь однозначно кінчений.

 

— Пизда, — і рже.

 

А Мін думає, що тупішого жарту бути не може. Це і жартом назвати нереально, але куточки губ чомусь зрадливо смикаються, ризикуючи втекти вгору. Юнгі себе тут же смикає,трохи шарудить влаштовуючись зручніше і чекає невідомо чого, завмираючи.

 

— Скотиняка, — але це звучить беззлобно, з усмішкою, яку навіть через телефон відчуваєш чудово, — розважай, якщо розбудив.

 

Юнгі  здивовано кліпає  очима , повторюючи про себе щойно почуте. Колискову типу заспівати, чи як? Ледве вголос не регоче, але горло все ж таки прочищає і тягне голосно через посмішку, плутаючи слова і викликаючи напад сміху десь там.

  

— Ой лю-люлі-люлі, — репетує старанно, кожне слово виводить, — Налетіли гулі.

 

Смішно до колік в животі, але Мін все одно зберігає серйозність, щоб якість виконання залишалася на висоті. В трубку регочуть істерично, шарудять ковдрою і як він розуміє, встають з ліжка.

 

— Налетіли гулі, — розуміє, що текст забув, імпровізує і почувається нереально просто, — Та й сіли на дулі?

 

— Люлі.

 

— Та й хуй з ним, — кидає від душі, щиро не розуміючи, звідки у цього чувака така любов до точності.

  

Там сміються, шморгають носом і, судячи з звуків, виходять на балкон або взагалі на вулицю. Юнгі чує віддалений гул, потягується на ліжку та сідає, підтягуючи до себе ноги. Розмова, щиро кажучи, не заплановано затяглася, але це не напружує.

 

— Сподіваюся, у тебе дітей немає, — кидає незнайомець, а Юнгі здогадується, що він курить, глибоко затягуючись, — чи онуків там.

 

Ахуєнно підсумував. Юнгі, якому сімнадцять пару місяців тому виповнилося, відчайдушно махає головою і хоче сказати, що він ще незайманий, та й діти з дупи поки з’являтися не навчилися. А він саме з тих, кого тільки дупи потенційно можуть цікавити. Але ця інформація тому чуваку не надто в житті стане в нагоді, тому вчасно гальмує себе, включаючи гучний зв’язок, і опускає телефон поруч із собою.

 

— Я, до речі, Чон Хосок, — гасить недопалок об залізні перила балкона, кидаючи в невелику коробочку, яка вже наполовину заповнена.

 

Це зовсім необов’язково. Тобто, навіщо їм знайомитися і представлятися, якщо цей самий Чон Хосок просто номером помилився і влаштував Юнгі добрий ранок? Все, кінець історії.

 

— Юнгі, — веде долонею по потилиці, прикриваючи очі, — Мін.

 

Чон Хосок, мабуть, киває і повертається в кімнату, з легким стуком прикриваючи за собою двері. А Юнгі раптом хоче запитати в нього, кому він взагалі вранці дзвонив, але одразу зупиняє себе, адже нахуя?

 

— Доброї ночі, Юнгі Мін, — тихо посміхається і скрипить ліжком, опускаючись на неї.

 

— Бувай.

 

І відключається першим, зависаючи перед блакитним екраном. Якийсь абсурд, але впевнено затягує. Він щойно буквально заспівав колискову чуваку по телефону. І що не менш важливо, заспівав би ще одну, якби той спати не пішов. Це, звичайно, цікаво, але так несхоже на Юнгі, що він сам від подиву рота відкриває. А потім здригається всім тілом, підкидаючи руки, бо сповіщення про нове повідомлення виявляється не менш гучним.

 

будильник-хуїльник

— Зідзвонимось завтра?

 

Юнгі мне губи, хмуриться і не розуміє, навіщо їм це. Але, врешті-решт, він нічим зараз не ризикує, а вечорами не дуже і зайнятий.

 

 

пташка співоча

— можна, тільки я до шести зайнятий.

 

І, подумавши додає, ну так, чисто про всяк випадок.

 

пташка співоча

— до шостої вечора.

 

У Хосока очі безжально заплющуються, але він все одно хмикає, мляво і надто повільно тикаючи по екрану. Настільки, що Мін встигає чомусь занервуватись.

 

будильник-хуїльник

— не сси, пупсику, я зрозумів;)

  

У цьому «пупсик» навіть через повідомлення стільки глузування, що щоки мимоволі червоніють. Юнгі падає на подушку та кладе телефон на живіт, прикриваючи очі. Це, чомусь, круто? І дивно разом із цим, але в прокуреному голосі на іншому кінці дроту є щось, що торкається. Цікавить, фактично. Складно уявити як Хосок виглядає чи скільки йому років, та це й не хвилює. Мін розплющує очі, натикаючись поглядом на високу стелю.

 

 Невже так буває, що дзвониш не на той номер, а потрапляєш саме туди, куди треба було?

 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.