Маючи крила тепер ти почуваєшся такою живою

FavoriteLoadingДодати до улюблених

– Вай, зачекай! – хрипко крикнула Кейтлін, в горлі дерло від частого дихання, а груди піднімалися й опускалися з ненормальною швидкістю. Спираючись на поруччя чийогось балкону та пробуючи відсапатися після довгого бігу й нескінченних стрибків, дівчина схопила Вай за лікоть, як тільки та зістрибнула з карнизу, й зупинила її,  втримуючи на балконі. Їй потрібна була хоч маленька перерва. – Куди ти мене ведеш? Чому ми маємо бігти по карнизам і балконам, неначе крадії якісь, та ще й коли на вулиці вже майже сутінки?

Звісно ж, при підготовці до вступу в миротворці Кейтлін покращила й свою фізичну форму. Проте та ніколи не була її сильною стороною – постріли з рушниці їй завжди вдавалися краще за яку-небудь естафету. А про біг по дахам і говорити було нічого. Та, все-таки, Вай якимось чином завжди залишалася поряд з Кейтлін, не обганяючи її, а в потрібні моменти й взагалі ловила дівчину, що невдало стрибнула чи просто підсковзнулася на гладкому металі дахів. Скоріш за все, дівчина просто бігла в пів сили, аби не загубити Кірамман десь позаду, за що та була безмежно вдячною.

– Пундику, та годі тобі! Йдемо ми верхом, бо так швидше, та й нас ніхто не помітить, не хвилюйся. Хоча, з твоїм статусом останнє чого ти маєш боятися, то це того, що тебе покарають за невинну прогулянку з подругою по дахам нічного Пілтовера,  – ледь стримуючи сміх відповіла Вай. Її завжди забавляло те, як дівчина з однієї з найвпливовіших родин Пілтоверу не бажає порушувати ані найменших правил, навіть тоді, коли ніхто й не зможе її покарати за це. А бачити цю правильну дівчинку стрибаючою по чужим балконам та терасам було ще кумедніше. 

Чесно кажучи, коли дівчина запросила Кейтлін на прогулянку, то навіть й не подумала про те, що ця невеличка подорож стане настільки цікавою лиш через її рішення зрізати шлях та дібратися до потрібного місця верхівками будівель. Її до того ж здивувало й те, що не дивлячись на свою нелюбов до висоти, Кейтлін все одно все ще пленталася за нею, задихаючись, лаячись на неї, проте все одно йшла поряд. Тому зараз вона зовсім не шкодувала про своє рішення піти верхом, а лишень дякувала собі з минулого за настільки світлу ідею.

– З моїм статусом у мене й немає потреби ховатися від когось на дахах, – всміхнувшись, пробурмотіла Кейтлін, хитаючи головою. – Добре, веди вже куди хотіла, бо ще пару таких стрибків з будинку на будинок я не витримаю.

– Слухаюся, мем! – все таки пирснула зі сміху Вай і, перемахнувши через поруччя балкону, перескочила на нижчу будівлю.

 

***

 

– А ось і це місце. Обережніше! Та труба ледь тримається, – промовила Вай, підхоплюючи за лікоть Кірамман, яка вмудрилася обрати опорою найржавішу з-поміж усіх інших трубу. – Скільки років пройшло, а вона все ще там і все ще так само хитається. Мала би вже давно відпасти чи просто згнити.

– І що ж ти хотіла мені показати? Ще один дах? – тихо фиркнувши, спитала Кейтлін, віднімаючи свій лікоть від Вай, яка підтримувала її до сих пір, навіть тоді, коли цього вже не вимагалося. Помітивши те, як Вай зніяковіло відвела погляд, Кейтлін лише ледь помітно всміхнулась й пройшла трохи далі по все ще теплому від сонця, яке вже давно зайшло, даху.

– Можна й так сказати, але головний тут не дах, а вид, що відкривається з нього. Ти тільки глянь на цю всю красу! – заворожено прошепотіла Вай, сідаючи на край будівлі й звішуючи ноги вниз. Піднявши руку, вона вказала на різнобарвний краєвид нічного Пілтоверу. Не було ніякого занадто яскравого неону, як в Зауні, не було й терпкого, неначе масляного повітря, в якому витало хто зна що, не було й галасу, який завжди слідуватиме за тобою, якщо ти опинишся в Підземному місті. Зате було тут усе інше: м’яке світло, що линуло з квартир, де жили найрізноманітніші мешканці; був аромат і приємний, трохи м’ятний, холод свіжого повітря, що закручувалося у вітер, який радо шарпав рожеве волосся, проте робив це все одно м’яко, не завдаючи ніякого дискомфорту дівчині; була тут і тиша, що давала приємний перепочинок для голови. За час проведений у в’язниці Вай зненавиділа тишу, почала її боятися, адже за кожним періодом тиші її чекала слідуюча “бесіда” з охоронцем. Проте, лише зараз, завдяки ось таким тихим прогулянкам разом з Кейтлін вона змогла полюбити тишу, та навчилася насолоджуватися нею, як і, власне, самим життям. Маючи крила, тепер вона почувалася такою живою. А її крила вже сиділи поруч, гойдаючи ногами в повітрі, неначе мала дитина. 

Звісно ж, зранку вся ця нічна магія розсіється, й залишиться той Пілтовер, який Вай все ще не змогла полюбити, той Пілтовер, що роками пригнічував усіх мешканців Зауну. Проте зараз, ось це нічне місто зовсім не нагадувало свою пихату денну версію, і ось таким, тихим й м’яким Вай він все-таки подобався.

– Скільки років тут прожила, а й не підозрювала, що Пілтовер може бути таким…таким скромним і тихим, чи що… – тихо проговорила Кейтлін, підсідаючи ближче до подруги, так, аби їхні стегна торкалися. Ледь помітне торкання, проте яке приємне для обох. Відвівши погляд від Вай, дівчина спрямувала його в бік старенького будинку, в якому з нового був лише балкон, заставлений купою рослин, який, очевидно, збудували не так давно. – А десь тут, до речі, колись жив Джейс… Пам’ятаю, як в дитинстві допомогала йому з різним брухтом, а за те він дозволяв мені спостерігати за його експериментами, – посміхнувшись проговорила Кейтлін, пригадуючи минуле. Ті часи були давно й здавалося, що з того часу пройшло не близько п’яти років, а ціле життя.

– Не повіриш, але в мене теж звідси є дитячий спогад. Десь тут є квартира, яку я грабанула разом зі своїми товаришами. То було наше перше серйозне завдання, тому й пройшло воно не дуже вдало, м’яко кажучи. Ми мали по-тихому зайти в квартиру якогось дослідника й винести все, що погано лежало. А замість того ми тоді якось випадково підірвали ту квартиру. Ну й гармидеру навели, за нами тоді миротворці половини Пілтоверу кинулися. Ледве втекли, а награбоване взагалі загубили десь у річці… – тихо розказувала Вай, пригадуючи день, який мабуть ніколи тепер і не забуде. Не таким вже пам’ятним те завдання було, а запам’яталося їй воно тому, що саме в тій квартирі Паудер знайшла ті магічні кульки, які в майбутньому принесуть багато горя й сім’ї Вай і самому Пілтоверу. Згадавши, де саме знаходилася та квартира, Вай віднайшла поглядом той балкон, який вони тоді підірвали, й вказала в його сторону долонею, а сама тихо фиркнувши, промовила: – Он та сама квартира, біля того вікна з червоною шторою, в неї ще балкон схожий на якийсь тропічний сад. Бачиш?

– Зачекай, ти впевнена, що то була саме ця квартира? – перепитала Кейтлін, а її погляд жадібно рухався по обличчю Вай, чекаючи на підтвердження її неочікуваного припущення, поки Вай у свою ж чергу не могла зрозуміти що саме так зацікавило подругу в тому балконі й її розповіді.

– Ну так, я точно пам’ятаю, як ми по цьому даху добиралися до квартирки того дослідника… – не розуміюче відповіла дівчина, перевівши погляд на подругу, яка від збудження, не помітивши того сама, поклала долоню Вай на стегно, а сама наблизилася, жадібно заглядаючи в обличчя подруги. Зніяковівши, Вай відвела погляд у сторону. Звісно ж, будь-які дотики зі сторони Кейтлін для неї були неймовірно приємними, та вона все ще не могла повірити у те, що дівчина може так легко доторкнутися до неї й навіть не помітити тієї бурхливої реакції з її сторони. Чи може Кейтлін просто робила вигляд, що не помічає цих зніяковілих поглядів та легких, трохи невпевнених дотиків у відповідь. Роки без будь-якої нормальної взаємодії з людьми зробили свою справу. Тепер Вай бурхливо реагувала навіть на найпростіші дотики, в яких не було нічого особливого. Як мінімум для інших людей.

– Просто якраз у один з днів, коли я допомагала Джейсові, його квартиру пограбували, а потім і взагалі підірвали. Його тоді добряче приклало головою об стіну навпроти, він зразу відключився. А я потім ще встигла помітити чотирьох людей, які тікали від будинку, у однієї з тих людей було яскраво-рожеве волосся, – пояснила Кейтлін, дивлячись на Вай і з посмішкою помічаючи, як губи тієї стають схожими на круглу “о” від розуміння, а очі невіряче бігають від обличчя Кейтлін до того балкону з ботанічним садком й назад.

– Зачекай, тобто ти хочеш сказати, що того дня я пограбувала саме квартиру Джейса й ледь тебе не прибила тим вибухом? – приголомшено пробурмотіла Вай, а потім, трухнувши головою, різко повернулася до Кейтлін й вхопила її за плечі, серйозно глянувши на неї. – Тебе тоді не зачепило? Все добре обійшлося? Господи, вибач, я ж не навмисне підірвала його квартиру!

– Все нормально, мене тоді лише відкинуло в сторону, кілька синців і подряпин отримала, але зі мною все було добре, – посміхнувшись відповіла Кейтлін, й махнула рукою, неначе тоді Вай не рознесла пів будинку, в якому вона знаходилася, а випадково кинула в неї м’ячем у грі. Вона просто не могла гніватися на цю дівчину, та й до того ж та не навмисне пробувала рознести квартиру дослідника. – Але знаєш, в дитинстві я навіть якийсь час гнівалася на грабителів, адже через них Джейс ледь не загинув, а потім батьки заборонили нам дружити, бо в того в залишках від квартири знайшли заборонене обладнання. 

– Мені дуже жаль. Проте це вже в минулому все-таки, правда ж? Та й врешті-решт те, що ми в нього вкрали опинилося десь на дні річки, ми навіть ніяк не нажилися на його горі… – ніяковіло посміхнулася Вай, пробуючи хоч якось пом’якшити ситуацію. Хоча з сторони Кейтлін вона і не відчувала ніякої злості, та все-таки, ситуація й справді не з стандартних. 

– Та нічого страшного, це й справді вже в минулому. А якщо б цього всього не сталося, то можливо ми б і не зустрілися… Знаєш, я би ніколи не повірила в те, що через стільки років буду сидіти поряд з тією крадійкою, – всміхнулася Кейтлін, піднімаючи долоню й проводячи по щоці дівчини, яка до сих пір тримала її за плечі. Зараз вона виглядала такою…такою милою й кумедною, а те, як та міцно тримала її за плечі хотілося запам’ятати назавжди, аж занадто приємною ця мить була. Дійшовши кінчиками пальців до нижньої губи Вай, Кейтлін нахилилася до неї і м’яко промовивши слова, що вже так довго хотілося сказати, поцілувала ту, – та ще й так хотітиму поцілувати її… 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: