Люмінесценція Розділ 6 Акт третій

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Маленька, маленька рибка
Тут вода мілка і липка
Опустили вудки на твої грудки
Твої ніжні поплавці у чиїсь міцній руці
Маленька, маленька
Ти тепер земелька
На твоїй гладкій лусці виростають острівці
А малу рибину знову тягне на мілину

Один в каное — Рибка

 

— Ти як на голках сьогодні, — помічає Лівай, коли вони нарешті сідають біля барної стійки за останні чотири години. — Я ще не бачив, щоб ти так носився на роботі.

Ерен зітхає. Вони весь ранок розбирали товар, потім маркували продукти й допомагали на кухні, водночас обслуговуючи відвідувачів, і Ерен намагався робити це одночасно і швидко, і якісно. По-перше, щоб показати Ліваю, що на нього справді можна покластися, тому що він доволі часто спізнювався і це не можна було назвати прикладом відповідальності. Ну, а по-друге…

— Хотів встигнути, — відповідає Ерен.

— Встигнути куди? — насторожується Лівай. — Ти сьогодні в подвійну працюєш, не забув?

— Звісно, ні, — надуває губи Ерен. — У мене не зовсім дірява голова, ясно? — додає він, коли Лівай глузливо піднімає вгору куточок рота. — Просто нам змінили сценарій в останній день, і сюди скоро прийде мій напарник, щоб з усім тим розібратися. Тож я деякий час бігатиму туди-сюди, гаразд? Просто нам реально більше ніколи.

— Та все нормально, можеш не бігати, — каже Лівай. — Основну роботу ти сьогодні зробив. Просто допоможеш мені прибрати перед закриттям.

— Справді? — питає Ерен і отримує у відповідь короткий кивок. — Дякую!

— Будь ласка. А поки ти ще вільний, піди протри столики.

Ерен закочує очі й зістрибує зі стільця. Він колись протре в тих столиках дірки, але Ліваю все одно ніколи не буде занадто чисто.

Він проходиться по залу з ганчіркою в руках, а потім вертається за касу, де робить велике американо для високого худорлявого чоловіка в окулярах з товстою стильною оправою. Він має дуже спокійний і зосереджений вигляд, поки чекає на своє замовлення, але постійно поглядає на настінний годинник позаду Ерена. Потім швидко розраховується, дякує і, забравши свій напій, не поспішаючи крокує на вихід. У дверях зіштовхується з дівчиною, яка його мовчки випускає і заходить всередину.

Ерен одразу помічає скейтборд у її руках, а вже потім переводить погляд на її обличчя. Вона точно старша за Ерена, має світле волосся, коротку стрижку, яка дуже їй личить, пірсинг у носі й глибокі, майже чорні очі. Вона здається Ерену знайомою, можливо, він бачив її у скейтпарку.

Блондинка зручніше перехоплює скейт у руці й прямує до Ерена.

— Вітаю у «Крилах Свободи», — Ерен привітно посміхається. Робота в кафе змусила його випрацювати у собі вміння говорити спокійно і посміхатися у будь-якій ситуації й при будь-якому настрої. Все ж таки, клієнти відвідують це місце, щоб випити кави й відпочити, а не дивитися на невдоволені фізіономії персоналу. — Що замовите?

— Лате, — ледь посміхнувшись у відповідь, лаконічно відповідає вона.

— Будете тут чи з собою? — ставить вже сотні раз завчене питання Ерен, одночасно відокремлюючи голдер від кавоварки.

— З собою, — каже дівчина і кладе руки на барну стійку.

Поки збиває молоко, Ерен відчуває на собі уважний погляд її чорних очей. Можливо, вони дійсно бачилися і тому він теж здається їй знайомим? Хай там як, а готувати каву під таким зацікавленим поглядом незнайомої людини дещо ніяково.

Коли Ерен пробиває замовлення, цікавість дівчини до нього кудись вмить щезає, вона уточнює вартість, а потім розраховується карткою. Поки Ерен закриває стаканчик з лате кришечкою, вона дивиться в таблиці з меню на стіні й кілька разів постукує пальцями по стійці.

— Спасибі, — вона дістає трубочку з роздавальника, встромляє її в стаканчик і забирає його зі стійки.

— Ми вдячні за замовлення, гарного дня, — говорить Ерен уже їй в спину.

— І вам, — вона не повертається, лише піднімає вгору руку зі стаканчиком, оскільки інша все ще зайнята скейтбордом.

Ерен проводжає її задумливим поглядом до виходу, а потім опускає погляд на стійку, щоб перевірити її чистоту. Бачить кілька зім’ятих купюр і вдоволено гмикає. Кидає їх у баночку для чайових, на якій міститься яскравий напис «Збираємо на відпуску» і плюхається на стілець.

Армін приходить за п’ятнадцять хвилин. Ерен одразу помічає лямки його яскравого рюкзака і те, що вперше бачить, щоб його світле волосся було зібране у хвіст на потилиці. Опинившись усередині кафе, Армін сканує зацікавленим поглядом приміщення, а потім натикається на Ерена, що вже поспішає до нього.

— Ласкаво просимо у «Крила Свободи», — урочисто промовляє Ерен, чим викликає на обличчі Арміна легку посмішку. — Сідай он там, за столик у кутку. Там затінок і нас ніхто не потурбує. Я зараз буду.

— Добре, — киває Армін і направляється у вказане місце.

Ерен йде назад до барної стійки й заходиться заварювати дещо особливе — він не забув про свою обіцянку. До того ж побувати в цьому кафе і не спробувати одного з фірмових напоїв — справжній злочин.

Менше ніж через десять хвилин на стіл перед Арміном опускається невеличка цукорниця і горнятко з чаєм. Своє з подвійним еспресо Ерен ставить по інший бік і сідає за стіл. Армін піднімає на нього запитальний погляд.

— Я пам’ятаю про свої обіцянки, — з дещицею гордості в голосі пояснює Ерен, піднявши вказівний палець догори. — І про те, що ти не п’єш каву, я теж пам’ятаю.

— У когось хороша пам’ять, — Армін посміхається, беручи до рук чайну ложку. — Дякую. А що за чай? Пахне чудово.

— Наш фірмовий. Тут і зелений, і чорний. Якщо сподобається, кажи, принесу ще.

Поки Армін розмішує цукор у чаї, Ерен розкладає його листи зі сценарієм, оскільки в них був лише один комплект, а Ерен спокійно обходився фотографіями у телефоні. Він починає з середини, тому що саме вона зазнала найбільших змін. Ці зміни добре видно, бо Армін акуратно підкреслив їх світлим зеленим фломастером.

Ерен чує, як запрацювала кавомолка, і дивиться через зал на барну стійку, де Лівай обслуговує клієнта.

— Бачиш чоловіка за стійкою? — каже він Арміну, і той зацікавлено переводить погляд у вказаному напрямку. — Це Лівай, мій начальник і, можна сказати, родич. Якщо він підійде поговорити, не згадуй про ту вечірку, будь ласка. Я йому досі не розказав, де був, — Ерен ніяково всміхається і потирає потилицю.

— Без проблем, — киває Армін і робить ковток чаю. — А чому «можна сказати» родич?

Ерен теж робить ковток своєї кави і ледь посміхається.

— Кровних зв’язків ми не маємо, він двоюрідний дядько Мікаси й став її опікуном після гибелі її батьків. А ми з Мікасою відтоді найкращі друзі, тож виховання Лівая часто розповсюджувалося і на мене. Він з Мікасою, я і моя мама жили майже як одна сім’я, тому він мені теж як дядько.

Ерен знову кидає погляд на Лівая, що кладе булочку в паперовий конвертик, а потім пробиває чек на касі. Він же був зовсім молодий, коли все сталося. Ерен зараз навіть на себе сил не має, а Лівай зміг виховати Мікасу, переїхати з нею в більше місто і відкрити таке затишне кафе.

Ерен зітхає і робить ще ковток з горнятка.

— Тому ти йому про вечірку не розказав? — питає Армін і розтягує губи у веселій посмішці.

Ерен по-доброму закочує очі.

— Перед вечіркою я йому сказав, що ми з Мікасою вже дорослі та відповідальні, — каже він і посміхається. — А потім напився як чіп і пропав безвісти на всю ніч і ранок. Розумієш?

— Так, — Армін коротко сміється. — Я теж зараз під крилом дядька і тітки, вони мені за таке, напевно, голову би відкрутили.

— Ну а я навіть ганчіркою по пиці не отримав, — ширше посміхається Ерен. — І це дивно. Лише послухав лекцію, причому досить корисну. А ще отримав подвійну зміну. Але це навіть добре, бо я збираю гроші.

— На що?

— Якщо чесно, хочу назбирати на байк, — Ерен опускає погляд у своє еспресо. Ще одна мрія, яка, найімовірніше, не здійсниться. Ще одна мрія, яка давно втратила сенс. — Треба ще якось на права здати, — відверта брехня, він не збирається цього робити.

Хлопці займаються сценарієм наступні дві години, протягом яких Ерен трішки заспокоюється. Як і казала Ханджі, якщо постаратися, то вони все встигнуть.
Іноді вони відволікаються на розмови і, хоч Ерен вже не раз розмовляв з Арміном, він тільки зараз розуміє, що Армін дуже приємний співбесідник.

Ерен чіпляє в розмові гуртожиток. Розповідає про Жана. Арміна цікавить, чи є в них щось подібне розпорядку дня, як буває в таборах. Ерен на це лише хитає головою і сміється. Коли комендант захоче піднятися на якийсь поверх і поганяти студентів, тоді в них і розпорядок. Ну і санітарні дні, звісно, коли кімнати та кухні перевіряються на чистоту невеличкою комісією. А перед цим лише в блок Ерена навідується ще одна перевірка в особі Лівая Акермана, який перевіряє краще будь-яких комісій.

Ерен дізнається, що в Арміна є кузина Хісторія, яка також вступила в університет цього року. Її родина допомагає Арміну скерувати його знання і можливості в правильне річище. З Марко Армін дружить з дитинства, а з Сашею вони познайомилися у шостому класі завдяки якійсь онлайн-грі про Середньовіччя, в яку вони грають досі.

— У нас там власна Гільдія з минулого року, і зараз вона, якщо чесно, тримається завдяки Саші, — ділиться Армін. — Вона проводить там більше часу, ніж ми, і грає майстерніше. Вона найкраща лучниця серед Гільдій нашого рівня.

Вони вертаються до сценарію, і в якийсь момент, вчитуючись в особливо довге речення і розмірковуючи, на якому слові краще зробити акцент, Ерен помічає, що до них хтось наближається. Це виявляється Лівай, який несе в руках два великі стакани.

— Лівай іде, — тихо каже Ерен, відволікаючи Арміна від читання.

Той встигає запхнути олівець, яким інколи робив помітки, собі за вухо і перевести погляд, а потім на стіл опускаються два молочні коктейлі.

— У вас очі ще не повилазили? — питає Лівай і забирає стілець біля сусіднього стола, щоб сісти на нього обличчям до спинки. Він переводить погляд на Арміна, який в цей час дещо ніяково його розглядав, і простягає йому долоню. — Лівай.

— Армін, — хлопець відповідає на рукостискання. — Приємно.

— Мені теж, — киває Лівай і кидає погляд на розкладені на столику листи й олівці. — То як успіхи?

— Та оце дивлюсь на фразу «Ось і почався новий навчальний рік» і думаю, з наскільки сильною відразою я повинен її промовити, — говорить Ерен і втомлено підпирає голову рукою.

— Дурбецало, — беззлобно коментує Лівай. — Не перебивай першокурснику враження від перших студентських днів своїм ниттям.

— Звідки ви дізналися, що я першокурсник? — питає Армін.

— В Ерена і Мікаси на першому курсі теж такі конспекти були, — Лівай киває на листи зі сценарієм з акуратними помітками олівцем і виділеними фломастером реченнями. — Охайні і писалися, очевидно, з ентузіазмом. А потім і почерк змінився, що вже хіба чорт розбере, і щось виділяти там бажання пропало, еге ж? — він звертається до Ерена.

— Так і є, — на обличчя Ерена напливає посмішка з сумною ноткою. — Вже давно нема часу, щоб оформляти так усі конспекти.

— Ну тут згоден, я різні накладні теж, бува, на ходу підписую.

— Коли пишеш вагони тих конспектів, тобі не до каліграфії, — додає Ерен таким голосом, наче декламує поему.

— Це слова Мікаси, — помічає Лівай.

— Так. Вони там пишуть чи не цілі підручники з кожної теми. Тому я сильно не скаржуся перед тими, хто на історичному.

Лівай різко повертається на звук дверей, що впевнено відчиняються під натиском компанії з двох жінок і чоловіка, і встає зі стільця. Він посуває принесені молочні коктейлі ближче до хлопців і знов звертається до Арміна. — Ти все одно не слухай його. А то він тебе залякає.

— Нічого я такого не роблю, — закочує очі Ерен.

— Я жартую, але ти все одно багато не ний. Плідної вам роботи, — Лівай повертається на носках і йде обслуговувати клієнтів.

Ерен переводить погляд на Арміна і хмуриться.

— Я справді багато нию? — обережно питає він.

— Зовсім ні, — твердо відповідає Армін і м’яко всміхається. — І ти мене ніяк не налякаєш, це зробили вже до тебе деякі викладачі.

— Дай-но вгадаю, вища математика?

— І фізика, так. У мене з цим проблем немає, але система викладання мене поки зовсім не вразила і навіть навпаки.

— Головне, роби зайнятий вигляд, — радить Ерен і викликає нову посмішку в Арміна. — Я серйозно, йому подобається, коли всі щось роблять. А ще треба все писати. Якщо все написано, він сильно не приставатиме, тим паче якщо ти в цьому добре тямиш. А ще краще завести окремий блокнот для формул.

— Дякую за пораду, — Армін дістає олівець з-за вуха. — Продовжимо?

— Так, — Ерен перевертає свій листок. Уся ця робота зі сценарієм зробила його вихідний-робочий день трішки яскравішим. Якщо він і говорить з клієнтами про щось, що не стосується кави чи десертів, то це рідко продовжується довше кількох хвилин. Та й уся ця одноманітна робота швидко набридає. А от розбирати сценарій з Арміном цікаво. Це відволікає від зайвих думок, тренує його навички диктора, і просто подобається. — Пройдімо оцю частину з притчею, добре?

— Так, — киває Армін. — Мені подобається, як ти її читаєш.

— Чому? — здивовано питає Ерен і його рука завмирає, не до кінця перегорнувши ще один листок. Він-то й хоче ще раз пройти цю частину, бо вважає, що вона в нього шкутильгає найбільше.

— Не знаю, — Армін знизує плечима. — Ти стараєшся. Тут усього дві репліки, а ти примудряєшся передати почуття персонажа. Ти не ходиш у театральний?

— Ні.

— А варто було б, якщо тебе таке цікавить. У тебе чудово виходить.

— Дякую, — Ерен опускає погляд і витріщається на випадкове слово на листку. Армін його похвалив, це приємно і доволі ніяково. — Ти мене трішки заспокоїв. Бо я перед такими заходами постійно себе накручую і дуже хвилююся.

— А я впевнений, що все буде класно. Ми… спрацювалися, правда ж?

— Так! — гаряче підтверджує Ерен. — Якщо чесно, я переживав щодо напарника, в мене був не дуже хороший досвід в минулому році. Але з тобою приємно працювати.

— Навзаєм, — на обличчі Арміна з’являється добра усмішка. — Ми впораємось.

Ерен киває, робить глибокий вдих і видих, легкий і невимушений. Чомусь ця впевненість поступово передавалась і йому.

 

@armout:
Це кафе просто чудове! Тут дуже затишно, я б ходив сюди робити домашку холодними вечорами, серйозно. А ще ми майже закінчили зі сценарієм)
Тут: Кафе «Крила Свободи»

@ultrafastarrow:
@armout, то ось, де ти пропадаєш 8)

@erehyeag30:
@armout, дякую за відгук! Я передам його власнику хд

 

***

 

Ерен домальовує останні цятки на першій половині свого обличчя під пильним поглядом Мікаси й ще кілька секунд оцінює своє відображення у дзеркалі. У цій гримерній воно велике, на всю стіну, такі зазвичай бувають у хореографічних залах. Але на відміну від дзеркала у їх з Жаном кімнаті в гуртожитку, це дещо тьмяне і з купою відбитків пальців.

— Чого в тебе руки трусяться? — запитує Мікаса, переводячи погляд від дзеркала на пальці Ерена, що стискають тонкий олівець.

— Я хвилююся, це нормально, — пояснює Ерен так, наче повторив це вже десятки разів. — А ще я не можу робити щось таке, поки на мене так витріщаються.

— Вибач, — посміхається Мікаса, відходячи на крок. — Може, тобі допомогти?

— Дякую, я сам, — відповідає Ерен і переходить до другої половини обличчя. — Дістань, будь ласка, метелика. Він десь у боковій кишені.

Мікаса забирає його рюкзак зі стільця поруч і перевіряє кишені. Дістає невеличку коробочку, яку раніше точно не бачила, зацікавлено крутить у руках і відкриває.

— Вау! — здивовано видихає вона. — Білосніжний. Це новий?

— Так. Ми з Арміном домовилися з Ханджі щодо чорних сорочок, тож довелося придбати білого метелика.

— Тобі точно личитиме, — Ерен посміхається через захоплення, яке добре чути в голосі подруги. — До речі, де Армін?

— Побіг перевдягатися. Ми зранку двічі весь сценарій пробігли, разом з номерами. Ти де сядеш?

— Жан хотів десь з краю, але я спробую ближче до центру місця зайняти, — відповідає Мікаса. — Хочу зробити купу класних фотографій.

— Головне, мені покажи, перш ніж їх кудись розсилати, — Ерен закінчує з цятками й крутить головою перед дзеркалом, оцінюючи симетричність.

— Це не я регулярно кидаю світлини в Інстаґрам, — Мікаса закочує очі. — І не пишу кожного дня у Твіттер.

— Не чіпай Твіттер, — бурмоче Ерен. — То святе.

— Та знаю я, — махає рукою дівчина. — Ти закінчив? Давай зав’язуй його, хочу на тебе подивитися.

Ерен кладе олівець у косметичку і забирає метелика. Із зав’язуванням будь-яких краваток у нього давно немає ніяких проблем, тому що чудові уроки Лівая ще в шкільні роки не були даремними.
Він справляється з метеликом менше ніж за хвилину і повертається до Мікаси.

— Ну як?

Мікаса дивиться на нього кілька секунд, проходить поглядом з голови до п’ят.

— Прекрасно, — робить висновок вона. — Тільки пасок поправ.

Ерен дотримується вказівки, потім обережно проходиться долонею по волоссю, підтягує резинку. Бере зі столика приготований сценарій на планшетці, новий, без кольорових поміток і написів простим олівцем. Ерен посміхається. Старий якось більше тішив око.

— Усім привіт! — у гримерну залітає життєрадісна Саша, жуючи протеїновий батончик. Ерен не може й пригадати, щоб колись бачив її без чогось їстівного в руках чи гітари за спиною. — У залі починає збиратися народ. Скоро почнеться.

— Піду займати місця, — Мікаса забирає свій рюкзак, дістає з нього пляшку з водою і ставить на столик. — Залишаю тобі воду. Щасти вам!

— Дякую, — в унісон відповідають Ерен і Саша.

Саша доїдає батончик і скидає з плеча гітару. Ставить на стілець, щоб дістати її з чохла.

— Як настрій? — питає Ерен. — Тобі відкривати весь цей концерт, хвилюєшся, напевно?

— Зовсім трішки, — зізнається Саша й розвертається тулубом до Ерена. — Як я? Нормально?

Ерен відзначає чорні джинси на тонкому паску, цікавий зелений колір сорочки й чорного метелика, що трішки з’їхав убік.

— Чудово, — щиро говорить Ерен і всміхається. — Метелика трішки вліво.

— Це моя вічна проблема, — Саша повертається до дзеркала і скептично оглядає своє відображення. — Вони ніколи не сидять на мені рівно.

— Допомогти?

— Так, будь ласка, — Саша знову повертається до нього й опускає руки. — Я люблю ці штуки, але зав’язувати їх я ненавиджу.

— Це не так складно, як здається, — Ерен обережно розв’язує вузол, поправляє і зав’язує назад. — Зав’язуй спереду, так зручніше, а потім повертай і затягуй. Готово.

— Дуже дякую.

Саша кидає погляд в дзеркало, а потім вертається до своєї гітари, щоб перевірити, як вона налаштована. Сівши на стілець, вона починає смикати по струні, прислуховуючись до звучання.

Ерен же спішить написати Арміну. Загубити напарника перед початком заходу йому хочеться в останню чергу.

«Де ти? Скоро початок» — пише він і майже одразу отримує відповідь.

«Вже біжу».

Армін з’являється через хвилину, заходить у гримерну весь при параді, з планшеткою в руках і блиском у широко розплющених очах. Чорна сорочка гарно контрастує з його світлим волоссям, що зібране в охайний хвіст.

— Сашо, тебе шукає Ханджі, — повідомляє він, помічаючи подругу.

— Вже йду, — Саша смикає останню струну ще раз і піднімається на ноги.

Коли вона виходить, Армін кладе свою планшетку на стіл і повертається до Ерена. Ерену він здається чимось враженим.

— Там вже стільки людей! — емоційно промовляє Армін.
— Ось тепер хвилююсь і я, — він замовкає і зацікавлено придивляється до обличчя Ерена.

— Що? — спантеличено запитує Ерен, роздумуючи, що він вже міг такого зробити.

— Ці цятки тобі личать, — серйозно промовляє Армін, наче розповідає про зміни в розкладі занять, і лише потім усміхається. — Особливо коли цілі.

Ерен розслабляється і посміхається у відповідь.

— Дякую, — він згадує ранок після тієї вечірки й може тільки уявити, наскільки кумедний мав вигляд з макіяжем, що пройшов його божевільну пиятику та її наслідки. — Колись хочу спробувати в поєднанні з кольоровими олівцями, думаю, мені підійде щось яскраве.

Попри своє хвилювання спочатку, Армін швидко заспокоюється, поки вони чекають початку концерту. Він навіть починає читати щось в телефоні, в той час, як Ерен постійно кидає погляд в сценарій, повторюючи про себе окремі фрази. Як би Ерен не старався, Армін все одно має більш зібраний і спокійний вигляд.

Ось-ось на сцену вийде Саша зі своїм номером, потім по них прийде Ханджі й для Ерена почнуться кілька годин ще більшого хвилювання. Але саме це хвилювання чимось подобається Ерену. Воно справжнє, з ним хлопець відчуває себе нормальним, живим. Це хвилювання зовсім не схоже на ті чорні крила, якими його часом огортає тривога, закриваючи усе інше.

 


 

Примітки:

@armout — Нік Арміна, просто гра слів^^

@ultrafastarrow — Саша

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: