Люмінесценція Розділ 5 Акт другий

FavoriteLoadingДодати до улюблених

I’m fine
Drop tears in the morning
Give in to the lonely
Here it comes with no warning
Capsize, I’m first in the water
Too close to the bottom
I’m right back where I started
Said I’m fine*

— Сьогодні вже читатимеш не один.

Ханджі виводить презентацію на всі екрани, і вони освітлюють темну сцену. Ерен піднімає очі від сценарію і передає його Мікасі — вона просила глянути.

— Ну нарешті, — каже він і відкидається на спинку стільця. — Почнемо одразу на сцені?

Ерен читав свій текст сам до кінця тижня, а на вихідних забивав голову своїм сценарієм ще й Ліваю, бо відпрацьовував подвійні зміни. Не через те, що йому терміново потрібні були гроші, просто він відкладав їх, тож вони ніколи не були зайвими. І з кожним днем Ерен хвилювався ще більше — хто його напарник і чи вийде в них співпрацювати. У нього є деякі проблеми у спілкуванні з незнайомими людьми, до того ж вони повинні робити все швидко у зв’язку з браком часу, тому це трішки напружувало.

— Думаю, що так.

— Вчасно я вирішила зайти на репетицію, еге ж?

Ерен киває.

— Побачиш найцікавішу частину. Дякую, що прийшла.

— Та нема за що, — Мікаса всміхається і віддає сценарій назад. — Тренування все одно закінчилося раніше.

Так, Ерен чув їхнє тренування. Точніше, раз на кілька хвилин здригався від гучного попадання м’яча в стіну з іншої сторони. Жан постійно старався подавати на останню лінію і через це часто бив  прямо в стіну. Це, мабуть, єдиний мінус у його грі.

Ерен складає сценарій у більш-менш нормальний вигляд і читає про себе перші репліки. Він вже майже вивчив першу сторінку напам’ять, тому одразу переходить до другої.
Мікаса застрягла у Твіттері, Ханджі щось налаштовує у презентаціях, і з колонок час від часу грає тихенька фонова музика, а потім вони знову замовкають, залишаючи в залі дзвінку тишу. Лише шарудять листи в руках Ерена і ледь чутно клацають клавіші під пальцями Ханджі.

У цій тиші Ерена і застає тихий високий голос зі знайомою м’якою інтонацією.

— Пані Ханджі, здрастуйте.

Ерен виглядає з-за Мікаси і в такому положенні й завмирає, як і хлопець, що зайшов до актового залу. У його руках сценарій зі знайомими Ерену кольоровими позначками.

— Привіт, Арміне, заходь, — відповідає Ханджі, не відволікаючись від ноутбука.

Армін залишається на місці, і вони з Ереном дивляться одне на одного, поки до Ерена не доходить.

— Арлерт? — питає він і ловить нетямущий погляд Мікаси.

— Єґер? — тепер доходить і до Арміна, а Мікаса переводить погляд на нього. Через секунду їхньою сценою мовчки зацікавлюється і Ханджі.

— Ви знайомі? — питає Мікаса і знову дивиться на Ерена.

— Так, є трохи, — відповідає Армін і посміхається. Його здивування минуло якось швидше, ніж Еренове.

— Це Армін, — пояснює він Мікасі і дивиться, як Армін скидає свій строкатий рюкзак на один зі стільців, поправляє комір своєї сорочки і прямує до них. — Я розповідав тобі.

— О-о-о, — здивовано тягне Мікаса, а потім посміхається до Арміна. — Приємно познайомитися, я Мікаса. Дякую, що наглянув за цією дитиною.

— Ну Мікасо, — обурено стогне Ерен.

— Що? Я вже людині подякувати не можу? — Мікаса посміхається, і Ерен розуміє — вона досі сміється з нього. Як і Жан. Ці двоє досі не можуть забути ту історію. — Тим паче дивись, як вас зводить доля.

Ерен цокає язиком і закочує очі, а потім дивиться на Арміна і хитає головою, мовляв, не зважай.

— Відтепер на сценаріях писатиму імена повністю, — подає голос Ханджі і завзято посміхається. — Якщо ви розібралися, прошу на сцену. У мене не так багато часу, та й у вас також.

Ерен піднімається, забирає зі столика планшетку і на ходу перегортає свій сценарій на початок. Його напарник — Армін, і він поки не знає, як до цього ставитися. Як людина він Ерену поки подобається, а от як із ним працювати —  ще доведеться дізнатися. Але чомусь Ерену вже здається, що його проблема відпала.

Ерен регулює висоту штатива для мікрофона під себе, закріплює сценарій на планшетці і переводить погляд на Арміна. Все ж, саме він перший ведучий. У них є ще тиждень на репетиції.

Ханджі виводить на екран першу презентацію, а точніше відео зі старими фотографіями університету, і актовий зал наповнює легка музика.

Армін розпочинає впевнено і голосно, чітко промовляє свої перші слова у мікрофон, навіть не дивлячись у сценарій. Ханджі миттю регулює звучання мікрофона і піднімає великий палець догори.

Ерен розуміє, що готовий ловити свою щелепу десь під сценою. Голос в Арміна поставлений, приємний, він чітко виділяє слова там, де потрібно, не спішить і не тягне. Він говорить з якимись особливими інтонаціями, через які його голос схожий на голос людини з новин.
Настрій в Ерена стрімко йде вгору. О, із цим можна працювати. Ерен буде радий працювати з таким напарником. Армін, можливо, навіть кращий за самого Ерена, який спеціально тренував свою дикцію минулого року перед своїм першим заходом. Ханджі тоді побачила чи почула щось в ньому і сказала, що з нього вийде чудовий ведучий, якщо попрацювати. Ерен тоді загорівся цією ідеєю. Це було перше і останнє, чим він справді загорівся до того, як все пішло не тією дорогою.

Армін закінчує свою довгу репліку, відео зі старими фотографіями плавно змінюється на відео з новими, і починає говорити Ерен.
Спочатку він не впізнає свій голос, що гучно лунає з колонок, а потім згадує про те, як це буває. Коли стоїш на сцені і чуєш себе зі сторони, намагаєшся звучати краще, чітко відчуваєш щелепою кожний твердий звук. Він промовляє текст із завченою інтонацією у тих кількох місцях, де  треба було завчити, а решта — просто його навички ведучого, просто натрій, який передав автор тексту, просто відчуття. Ерену подобається, як він звучить.

— Усе чудово, хлопці, — говорить Ханджі. — До речі, у вас будуть радіомікрофони, тож не забудьте передати один із них ректору, коли він вийде на сцену. Поїхали далі.

Армін оголошує про наступний номер — вже другий, тому що захід відкриває Саша з першим номером і своєю гітарою. Ерен вже побував на одній з її репетицій і був у захваті. Музика в неї не є якоюсь неймовірною чи дуже складною, вона проста, приємна і зрозуміла, але її фішкою є саме лірика. Прекрасна лірика у поєднанні з прекрасним голосом. Вона щось зачепила у ниючому серці Ерена, можливо, в її текстах є щось знайоме для нього. І вчиться ця дівчина на психології, як і Конні.

Вони читають і читають, повторюють по колу те, що виходить гірше, ставлять правильні інтонації й наголоси, запам’ятовують місця, де потрібні павзи, і проходять майже весь сценарій. Ханджі їх відпускає. І має при цьому дуже вдоволений вигляд. Усе сталося так, як вона хотіла, Ерен тепер не буде сумніватися ні в чому, в чому не сумнівається пані Ханджі.

— Арміне, перед сьомим номером не забудь зробити більшу павзу після слів Ерена, я маю встигнути перемкнути на іншу презентацію. Познач собі.

— Добре, — киває Армін і спускається зі сцени.

Ерен спускається за ним. Йому безперечно сподобалася ця репетиція, до того ж набагато більше, ніж ті, коли він читав сам. Він подумки додає Арміну плюс у колонку під назвою «Командна робота». А ще розуміє, що в нього пересохло в горлі. Не можна так багато говорити без перерв.

— Я зняла кілька шматочків на відео, потім подивишся, — каже Мікаса, коли Ерен підходить. — Як на мене, у вас виходить чудово. Ти дарма боявся.

— Та я вже зрозумів, — киває Ерен. — У тебе водичка є?

— Звісно, — відповідає Мікаса і тягнеться по свій рюкзак. Щоб у Мікаси не було з собою пляшки зі звичайною питною водою — дивина. — Тримай.

— Дякую.

Ерен жадібно припадає до пляшки і переводить погляд на Арміна. Ханджі показує йому щось на ноутбуці, а той коротко киває. Ерен обіцяв пригостити його чимось на знак вдяки, але коли це зробити, Ерен тепер не знає. Армін дуже зайнятий, судячи з того, що не міг прийти на репетицію цілий тиждень, тож незрозуміло, чи буде зараз це запрошення вдалим.

— Дякую, пані Ханджі, — дякує Армін, кладе на стіл планшетку, попередньо відкріпивши від неї свій сценарій, і забирає свій рюкзак. — До побачення.

— Ви великі молодці, хлопці, цілую-обіймаю, — відповідає Ханджі. — Завтра в будь-який час.

Армін ловить погляд Ерена і м’яко всміхається.

— Дякую за репетицію, — каже він.

— І тобі, — відставши від пляшки з водою, киває Ерен і посміхається у відповідь. Може, все ж таки нагадати йому про свою обіцянку? Він же може відмовитися, якщо йому незручно? Хоча, може, Арміну воно й не дуже треба.

Ерен не наважується нічого сказати і просто спостерігає, як Армін крокує повз сидіння до виходу, закинувши рюкзак на одне плече.

— Йдемо? — питає Ерен у Мікаси, забираючи свій рюкзак і скейт з-під стільця.

— Так.

Вони прощаються з Ханджі і йдуть слідом за Арміном. Біля виходу у Мікаси дзвонить телефон, і Ерен за рингтоном розуміє — це Лівай.

— Передай йому, що сьогодні я буду вчасно.

— Ти знову спізнювався? — втомлено питає Мікаса, хоча питання, очевидно, риторичне. Вона бере слухавку і йде вперед Ерена, виходить з актового залу. — Так, слухаю.

Ерен помічає біля дверей якийсь блискучий предмет і нахиляється, щоб його забрати. Це виявляється шахова фігурка, пішак, і Ерен, взявши його в руку, помічає, що він набагато легший, ніж здавався на вигляд. І на дотик він не металевий, а найімовірніше, дерев’яний, просто вкритий яскравою сріблястою фарбою.

Ерен згадує Конні. Той часто випрошує в Ерена зіграти з ним хоча б одну партію, бо на весь гуртожиток в шахи грають лише Конні і якась дівчина-випускниця, з якою він незнайомий. А Ерен просто знає правила. І шахи у Конні саме металеві й мають матовий чорний колір. Принаймні, ті, якими він частіше користується, — є в нього ще один набір шахів, старий і дуже цінний, судячи з того, що Конні дістає його вкрай рідко.

А цей пішак чий? Чи міг це загубити Армін?

Ерен вилітає з актового залу, переганяє Мікасу, яка зупинилася біля вікна, і одразу бачить Арлерта — той недалеко відійшов і нікуди не звернув, так і йде далі коридором.

— Арміне!

Хлопець зупиняється і розвертається на сто вісімдесят градусів, запитально піднявши брови.

— Це твоє? — Ерен рівняється з ним і розкриває долоню, демонструючи фігурку.

— О, так, — дивується Армін і забирає фігурку. — Дякую.

— Граєш в шахи? — питає Ерен. — Професійно?

— Як тобі сказати… — тягне Армін, стягуючи свій рюкзак з плеча, щоб покласти в нього пішака. — Я граю добре, так, вчився декілька років у школі. Але для мене це просто хобі.

— А хотів би на змагання?

— Дивлячись на які. На які-небудь масштабні на кшталт районних — ні, я до такого ще не готовий. Та і я не маю, з ким грати, мій рівень значно вищий, ніж у моїх друзів.

Ерен знову згадує Конні. Ну, тут пропозиція напрошується сама собою.

— Конні Спрінґер, — випалює Ерен і отримує у відповідь запитальний погляд блакитних очей. — Мій друг, вчиться на другому, на психології, — пояснює він. — Конні теж добре грає в шахи й теж часто не має напарника, тому мучить мене, бо більше нікого, — Ерен посміхається. — Якщо хочеш, я порекомендую тебе. Або заїжджай колись до нас у гуртожиток в гості і познайомишся з ним сам.

Армін мовчить декілька секунд, міркуючи.

— Я подумаю, — двозначно відповідає він, але Ерен по тону розуміє, що це більше схиляється до «так». — А ти, виходить, теж граєш в шахи?

— Ні, я нічого в них не тямлю. Просто колись Конні пояснив мені правила. Я попросив, на свою голову.

Армін коротко сміється і знову закидує рюкзак на плече. Вони дійшли до розвилки і зупинилися — Арміну, очевидно, в іншу сторону, а Ерену треба почекати Мікасу.

— Добре, — киває Армін. — Можеш сказати про мене Конні. На майбутнє, бо в найближчі тижні я буду зайнятий.

Ерен ще на репетиції зрозумів, чим так зайнятий Армін. Він помітив і його бліднувату шкіру, і темні кола під очима, і загальний втомлений вигляд. Перші тижні в університеті нікого не шкодують. Особливо тих, кому не байдуже на навчання. Взагалі, влитися в студентське життя — досить складний і втомливий процес.

— Звикаєш до нової обстановки? — питає Ерен і вловлює слухом голос Мікаси, яка вже наближається до них.

— Так, тут все дещо інакше. І до великого міста я ще не звик.

— Ти не з Тросту? — дивується Ерен. Він чомусь був упевнений в тому, що Армін тутешній.

— З Джінай, — відповідає Армін. — Але завжди хотів сюди переїхати. До речі, у тебе завтра є вікна?

— Що? — не одразу розуміє Ерен. А, точно, час для репетиції. — А, так. Після другої пари.

— А в мене після першої. Ну, тоді…

— Я можу прогуляти, — з готовністю випалює Ерен. Насправді для Ерена будь-яка нагода погуляти пари була радістю, тому що він не прогулював надто багато. По-перше, совість не дозволяла, по-друге, Лівай добре спілкувався з деканом, а по-третє, велика кількість пропусків створювала проблеми під час сесії. Це він запам’ятав минулого року на власному досвіді.

— Не треба, — хмуриться Армін, і Ерен відчуває себе так, наче ляпнув щось дурне. — Зустрінемось після пар.

— Гаразд, — киває Ерен. — До зустрічі.

Він ще кілька секунд свердлить поглядом дірку в строкатому рюкзаку Арлерта, а потім повертається до Мікаси.

— Лівай скасував сьогодні твою зміну, — каже вона.

— Що? — обурюється Ерен. — Чому?

— Він закриває кафе раніше. Сьогодні облік чи щось типу такого.

— Зрозуміло, — розчаровано зітхає Ерен. Тільки не це.

У нього раптом з’явилася купа вільного часу, яку нікуди витратити. У гуртожитку не буде ні Жана, ні Конні до самого вечора, бо вони вдвох їдуть грати в автомати після пар, тож Ерен буде один. А він дуже не хоче бути один сьогодні, бо саме сьогодні він відчуває щось на кшталт аури перед мігренню. Передчуття чогось нехорошого. Таке відчуття, наче ось-ось почнеться. І його бажання втекти від цього сильніше за примарну можливість перебороти це самому. Він вже намагався, багато разів. І кожен раз задихався від власних думок десь у кутку чи під ковдрою і ковтав свої сльози. Він по-справжньому ненавидів себе у такі моменти, тож втекти від них — його постійна місія. Для його ж блага. Для блага всіх.

— Мікасо, не хочеш зі мною у скейтпарк години через дві? — якомога спокійніше запитує Ерен, насилу контролюючи свій голос. Навіть думки про самотній вечір вистачило, щоб його руки почали дрібно тремтіти.

Мікаса задумується, і Ерен подумки просто благає її.

Погоджуйся, прошу, погоджуйся, не залишай мене самого з усім цим. Будь ласка. 

— Можна, — киває дівчина. — Але ти даси мені покататися.

Ерен полегшено киває.

Коли Мікаса ще тільки починала ставати на його скейтборд, йому подобалося спостерігати за її спробами. Це було кумедно, а ще він був радий її чомусь вчити, бо зазвичай було навпаки. Вона не дуже горіла бажанням навчитися, але коли відвідувала скейтпарк разом з Ереном, або коли вони просто прогулювалися разом, Мікаса робила спроби рівно проїхати кілька десятків метрів. Щоправда, перший раз це закінчилося розбитим коліном і пластирами, але за кілька спроб вона навчилася триматися досить впевнено.

— Домовилися, — відповідає Ерен. — Можливо, я колись навчу тебе робити олі.

— О, ні, — з посмішкою хитає головою Мікаса. — Це вже без мене.

@erehyeag30:
У мене найкращий напарник на світі, ви знали? Я теж не знав до сьогодні. День університету незабаром, треба готуватися.

@mrkirstein:
@erehyeag30, я ж казав тобі, ви подружитесь

@erehyeag30:
@mrkirstein, це Армін

@mrkirstein:
@erehyeag30, серйозно?! Тепер ти зобов’язаний нас познайомити

@erehyeag30:
@mrkirstein, і не сподівайся хд

***

Ерен прикриває рукою рот і широко позіхає. Конспект він перестав писати ще після перших десяти хвилин від початку заняття, бо ця лекція — повне лайно. І ні, в цьому не винний ні викладач, ні предмет, ні його одногрупники. Винен сам Ерен, який відчуває себе мішком з гнилою картоплею. Він не виспався, бо більше ніж пів ночі провів з широко розплющеними очима через безсоння і зводив себе різними думками, а потім не встиг поснідати зранку, бо вимкнув будильник і спав до останнього. Тепер живіт ниє від голоду, а голова від бажання спати і поганого настрою.

Ерен відчуває легкий поштовх у свою потилицю, і через секунду перед очима з’являється зім’ятий у кульку папірець. Ерен невдоволено піднімає голову з парти, щоб подивитись назад. Він бачить Міну, що сидить через два ряди від нього і з легкою посмішкою махає йому рукою. Ерен відвертається назад і не поспішаючи розгортає записку.

Міна запрошує його погуляти з нею та її компанією після цієї пари, бо все одно в них вікно. Ерен бере ручку і ліниво пише відповідь. Звісно, він відмовляється, тому що це вікно в нього зайняте репетицією. Сьогодні єдиний день за весь тиждень, коли їх вікна з Арміном збіглися. І навіть якби це вікно було вільне — Ерен все одно б відмовився, бо на великих перервах надає перевагу посиденькам з Мікасою, Жаном і Конні в їдальні, зоні відпочинку чи столиками на задньому дворі.

Ерен відправляє записку з відповіддю у точний політ до парти Міни і знову кладе голову на свої зошити. Можна подрімати ще двадцять хвилин до кінця пари.

Коли дзвоник боляче б’є по свідомості, Ерен різко піднімає голову. Він дійсно встиг заснути? У такому разі, десятихвилинний сон — не найкраща ідея. Ерен після такого відчуває себе ще більш розбитим.

Він кілька разів кліпає сонними очима і випрямляє спину, потягується. Позіхаючи, складає свої речі у рюкзак і кидає погляд на дошку. Там щось розписано, але розбиратися в цьому Ерен не має жодного бажання. Він попросить конспект у когось з одногрупників або просто знайде матеріали лекції.

— Спати треба вночі, Ерене, — повертається до нього Ріко, що сидить за партою ліворуч від нього.

— Я б з радістю, — сумно посміхається Ерен. — Інколи просто не виходить.

— Тоді спи хоча б не на статистиці, — радить Ріко. — Викладач кілька разів на тебе косився. Старші казали, що він такого не любить.

Чорт. Якщо чесно, він про це чув на власні вуха, але воно якось вилетіло з голови.

— Прийнято, — киває він.

По коридорах Ерен чимчикує, ледве тягнучи за собою ноги і постійно позіхаючи. Він навіть не одразу розуміє, як опиняється біля актового залу, наче ноги самі його сюди принесли. Він не пам’ятає, чи зустрічав когось по дорозі, чи ні, і якою саме дорогою йшов. Сьогодні йому знову все здавалось неважливим і туманним.

У актовому залі приємна прохолода і тиша. Біля сцени сидить Армін з бляшанкою якогось напою в руках і Саша зі своєю гітарою, вони щось тихенько обговорюють. За останні дні Ерен дізнався, що вони дружать вже кілька років, хоча жили у різних містах. Це хороший приклад того, що інтернет-друзі можуть бути друзями і в реальному житті.

Попри кепський початок дня, Ерен радий бачити обох. Він із задоволенням послухає ще одну репетицію Саші, а потім ще раз пройдеться по сценарію разом з Арміном.

— Привіт, — вітається Ерен. — Пані Ханджі тут?

— Привіт, — відповідає Армін, поки Саша привітно махає Ерену рукою. — Ще не було.

— Зрозуміло, — Ерен знімає рюкзак з плечей і втомлено падає на стілець, прикриваючи очі.

Він дістає з кишені жуйку і кидає до рота. Голодний шлунок навряд чи буде вдячний за це, але якось все одно. Солодкий апельсиновий смак одразу ж змушує згадати про пропущений сніданок, але ігнорувати це досить легко. Єдине, що ігнорувати важко — це бажання лягти прямо ось тут і заснути.

— І він сказав, що закінчує з лірикою для мене, — каже Саша, очевидно, продовжуючи перервану Ереном бесіду.

— Довго він з нею носився, — відповідає Армін. — Але якщо згадати, як ретельно він вичитує свої статті, не довіряючи це коректорам, то про щось художнє і говорити годі.

— Я в нетерпінні, — зізнається Саша. — Зазвичай він писав у шухляду.

— Це було до того, як його запросили в редактори.

Ерен широко позіхає, так, що аж очі сльозяться, і через це не чує наступну репліку. Потім бачить, як Саша дістає гітару з чохла, а Армін дивиться в його сторону.

— Хтось не виспався? — питає він.

— Є трохи, — киває Ерен. — Я проспав майже всю лекцію, але все одно відключаюсь.

Саша починає налаштовувати гітару, і Ерен піднімається зі свого місця, щоб сісти ближче. Можливо, хоч це його трішки збадьорить.

— Зіграєш той кавер, яким ти користуєшся, щоб розспівуватись? — просить він.

— Звісно, — Саша киває і підкручує останній кілок. — Інакше ти зараз заснеш.

Ерен посміхається і знову позіхає, підтверджуючи її правоту. Цікаво, від цього можна якось здихатись? Бо так можна і щелепу зламати.

Армін переміщується на місце біля Ерена, так би мовити, у зону глядачів.

— Будеш? — він простягає йому бляшанку. — Це енергетик.

— Ні, дякую, бо мій пустий шлунок захоче від мене з’їхати, — відмовляється Ерен.

Армін посміхається і робить ковток сам. Ерен вловлює приємний запах і знову відчуває, наскільки голодний, але відразу відволікається на струни гітари, що зазвучали під пальцями Саші.

Ерен вже вивчив кілька рядків цієї пісні і має задоволення подумки підспівувати. У його житті не вистачає чогось такого спокійного і ненав’язливого, чогось такого, що вселяє… надію, мабуть. Звісно, в його плейлистах є його улюблена група, пісні якої він дійсно обожнює, але завжди хочеться чогось новенького, а тут ще й наживо.

Саша плавно перебирає струни і співає, заплющивши очі. Ерену завжди подобалося дивитися на людей, які зайняті чимось, що вони справді люблять. Цікаво, хтось колись дивився так на нього? А що він насправді любить? Тут навіть йому треба добре подумати. А ще він вирішив колись випросити у Саші виконання однієї з пісень Green Day.

Під кінець пісні Ерен вже підспівує пошепки, а після останніх акордів розуміє, що слухав би ще і ще.

— Ти колись співатимеш її на сцені? — питає він.

— Не знаю, — Саша знизує плечима. — Вона досить особиста, і співати її перед купою людей я поки не готова.

Ерен уявляє, як Саша виконує цю пісню на цій сцені, на якому-небудь великому концерті увечері, коли за вікном вже темніє, а у залі горить приємне світло, і розуміє, що вона має рацію. Навіть так якось губиться вся атмосфера. Подібна музика призначена для маленької авдиторії. Ерен відчуває якесь егоїстичне задоволення від того, що він теж її чув.

— Та і моє виконання ще кульгає, а ця пісня варта більшого, — додає Саша.

Ерен хоче заперечити про виконання, але його перериває гучний голос Ханджі.

— Хлопці, в мене не дуже хороші новини, — вона швидко крокує вглиб зали, поправляючи свої окуляри. У її руках листи паперу, очевидно, сценарій. Але мають вони якийсь надто новий вигляд.

— Мені вже лячно, — зізнається Ерен, повертаючи увесь тулуб до жінки.

— Насправді, все не так страшно, але треба постаратись, — вона сідає біля них і віддає Арміну листи. — У нас сталася невеличка НП, тому кілька номерів відпало і довелося переписати ваші слова у декількох місцях, — вона невпевнено прикушує губу. — Багатьох місцях.

Ерен якось раптом прокидається. Сон наче рукою знімає, і він здивовано піднімає очі.

— Але захід вже в понеділок! Коли ми встигнемо?

— На вихідних, — відповідає Ханджі. — А в понеділок перед початком усе ще раз пройдемо. Вибачте, я не могла на це якось вплинути.

— Я працюю подвійні зміни на вихідних, — бурмотить Ерен. Він же обіцяв Ліваю, що допоможе йому з усіма поставками в суботу, а потім вони з Хітч наглянуть за кафе в неділю. У Лівая теж повинен бути вихідний, врешті-решт. Це була проблема, і Ерену, який постійно намагався їх уникати, це не подобалося. — І відмовитися я не можу.

— У тебе буде там вільна хвилинка? — питає Армін і дістає свій телефон. — Я можу заїхати, коли тобі буде зручно, дай мені адресу.

— О, — здивовано видихає Ерен і бере до рук простягнутий йому телефон. Йому сподобалася ця ідея, тому що вона одразу розв’язувала проблему. — Так, я зможу виділити час, — він записує адресу і згадує, коли зазвичай приходять поставки. — Одразу після обіду буде нормально?

— Так, — Армін киває. — І напиши мені свій номер.

Через особливу інтонацію у слові «свій» Ерен ледь помітно посміхається, згадавши, що тоді залишив Арміну номер Жана, і записує у журнал контактів власний.

— Ну от бачите, ніяких проблем, — посміхається Ханджі. — Нумо починати, щоб на завтра вам було менше.

Ерен вертає телефон Арміну, а потім згадує дещо важливе.

— У тебе є Твіттер?


Примітки:

У «Люмінесценції» з’явився свій плейлист. Його можна знайти в моєму телеґрам каналі. 

*Зі мною все добре
Я плачу вранці
Змирившись з самотністю
Це відбувається без попередження
Перекинь мене, я першим піду під воду
Усе ближче до дна
Я вертаюся туди, де почав
Кажу, що зі мною все добре

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: