Кухлик

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Буває, дивишся на людину і гадаєш, з якої вона сім’ї. У кожного ж повинна бути сім’я. З цією думкою я глянув на Хідана. Ні, цей ні з якої. Він подивився на мене у відповідь. Цей — вийняток.

.

Це дуже дивна історія. Настільки дивна, що я в неї закохався. Знаєте, коли ви в такому шоці від побаченого, що не можете відірвати очей і згодом звикаєте. Як арт-гаус або комікс про канібалів. Або пандемія. Чиясь сімейна фотокартка біля порослого грибами тіла. Віддача Вінчестера, з якого смалять по зграї зайців. Щось, що заворожує вас, але краєчок вашого здорового глузду все ще кричить: “Воно ж бридке, як ти можеш на це дивитися?!” І ви подумки всміхаєтесь: “Ну, любий мій здоровий глузде… Якось можу”.

Але я хочу перенести вас в трохи інший відрізок часу. Навіть в декілька. Про свою кохану історію я розповім згодом.

Подумайте про Вашингтон. Столиця Штатів — що в ній може бути не так? Вилизана до блиску, вона повинна світитися, іскритися натовпами туристів зі спалахами фотокамер. Білий дім, Ботанічний сад, величний Капітолій… Все яскраве, чисте і викликаюче ось те тихеньке, але влучне “Ні хріна ж собі!..”

Як тільки я прибув до цього міста, мав таке саме враження. Ми з Наруто не відлипали від екранів телефонів, фотографучи все і позуючи на фоні всього підряд. Навіть гуртожиток — здається, що могло бути примітивнішим? Студентський барліг, з якого іноді несло травою і алкоголем, який дзижчав тисячами, мільйонами рядків, що намагалися вбити в прокурені голови. І навіть він викликав у мене захват. Тоді я ще не обріс сарказмом, попелом самокруток і зневірою.

Ми жили поряд — я і Наруто. Настільки поряд, що іноді навіть лякало. Я ділив кімнату з Саске, Наруто з місцевим студентом на ім’я Енді Бірс. Енді торгував травою, тому вечорами ми часто засідали великою компанією в парку за озером, де ніхто нас не бачив, палили, пили сидр і грали в “Крокодила”. Чомусь дівчата завжди вигравали. Наруто тоді казав, що вони махлюють, а Саске — що Наруто йолоп. Вони починали битися, а Сакура їх розбороняла. Я пам’ятаю, як одного разу ледь не обмочився, тому що випив забагато сидру і не міг перестати сміятися. Хороші були часи.

У нас якраз закінчилася перша в житті сесія, коли почалася пандемія. Більшість японських студентів, які півроку тому прибули до Вашингтону, заразилися — хто від укусів, хто пізніше, вдихнувши спори. Енді Бірс повісився над своїм ліжком, коли через декілька місяців надихався тією гидотою в студентській їдальні. Він хотів дарувати людям радість, навіть якщо приторговував травою, а не безумство. Ми поділили залишки його марихуани між собою, домовившись, що викуримо їх перед смертю, якщо буде можливість. То була звичайна підліткова обіцянка, але моя папіроса все ще лежить при мені.

За два роки Вашингтон змінився до невпізнання. Окремі острівки влади, що тепер були розкидані по всій Америці, в своїй більшості зосередилися тут, в столиці, аби звідси хоча б якось керувати живими карантинними зонами. Повсюди ходили солдати, але мало хто з них справді хотів захищати чисті від інфекції міста. Якось я розмовляв з однією з таких… Здається, її звали Пол. Точно, Пол, що похідне від Поліанни. Це була біла блондинка за тридцять; вона чомусь нагадувала мені Шарліз Терон в “Монстрі”, хоча її сірі очі були більші, а губи тонші. Ви б подумали, що вона палить, тому що я подумав саме так, але від запропонованої цигарки вона відмовилася. Ми сиділи в пабі по різні боки стійки і пили однакове крафтове пиво з лимоном — найбридкіше пійло, що я коли-небудь куштував. Вона щойно закінчила зміну і навіть не встигла переодягнутися: поспішала на повтор однієї з останніх ігор в реґбі. Всі в пабі з підозрою на неї оглядалися, тож я підсів ближче і щось їй сказав, аби відвести ненависницькі погляди. Так чомусь повелося, що звичайний люд не любив військових. Пол під хмелем багато чого розповіла мені. Не того, що не мала б розповідати, звісно, але я дізнався декілька цікавих речей. Наприклад, що в Білому домі всім на нас чхати, тому що президент помер ще тоді, як почалася пандемія (ну, це і так відомо). Або що всі траси на виїзд з міста заблоковані і якщо вже тікати, то пішки (це я теж знав). І що “Цикади” готують напад на місто, тому що пройшло вже два роки, а вони до сих пір так і не атакували головний осередок влади в країні (цього я не знав, але додумав самотужки). Гаразд, насправді не так вже й багато я дізнався від Пол, але хоча б наговорився досхочу.

Через місяць “Цикади” скинули бомбу на околиці міста. Коли з центру почали тікати люди, наступна бомба прилетіла в Білий дім. Пол, ймовірно, загинула — “на тупій роботі, виконуючи тупі завдання”, як вона і припускала, що помре. Шлях нашої групи, якою ми кучкувалися всі ці два роки, ліг на вихід з міста.

Ми йшли, звірялися з картами річної давнини. Минув місяць: Піттсбурґ довелося обходити Вірджинією, тому що він перетворився в місто ґвалтівників і мародерів; Форт-Вейн на північному сході Індіани став прихистком для десятків тисяч інфікованих — в ньому ми втратили Неджі, Сару і Лі. Потім був Чикаґо. Ми залишилися там на півроку. Загалом Чикаґо нічим не відрізнявся від Вашингтону: брудний і занедбаний, він захищав тих, хто хотів вижити. А потім атакували і його. Вся ця метушня і біганина від Смерті виснажила нас, тому ми подалися до Айови.

Те, що я зараз можу назвати домом, ми знайшли між Айова-Сіті і Давенпортом. Крихітне поселення під назвою Інвайт не більше ніж на десять сімей, що розташувалося посеред полів, степів і пустинних рівнин, прийняло нас як рідних. Жінку, яка там усим керувала, звали Нат. Вона була першою в світі, хто винайшов телепорт, тому що пересуватися з такою швидкістю, з якою пересувалася Нат, звичайна людина не могла. Роком пізніше нашого приходу Нат померла через інфаркт міокарду.

Ми швидко облаштувалися. Кожному з нас — а лишилося нас всього п’ятеро з тридцяти японців і одинадцятьох членів гурту Дорогою крізь Пекло — дістався будинок: з крихітною кухнею, душем і туалетом на вулиці. Не вашингтонська печера першокурсника три на чотири — і на тому спасибі. Незабаром Хіната одружилася з Волтером Лойдом. Він був місцевою знаменитістю, співаком в пабі. Це було перше в Інвайті весілля з часів краху світової цивілізації. Доречі, коли Волтер освідчився Хінаті, Наруто програв мені дві пінти: першу за те, що вважав, ніби Хіната одружиться пізніше всіх, другу — тому що вона одружилася найпершою…

Певно, мої слова вже починають звучати так, ніби я підводжу до сопливого гепі-енда? В якому більше ніхто не помре і всі будуть жити довго і радісно.

Не будемо випадати з реальності. Повернемося до історії.

Я зараз вже і не згадаю, що то була за пора. Вона, певно, і не важить. Хоча я точно пам’ятаю, що то було щось між “Зараз сконаю від спеки” і “Їбучі калюжі!” Серпень? Вересень? Неважливо. Я прокинувся зарана, тому що мене розбудив Наруто — потрібно було міняти патруль. Так би спав до самого обіду, а потім Сакура нагодувала б мене потиличниками і змусила допомагати їй в шпиталі.

Наруто зайшов до мене, як завжди, без стуку. Це було нашим правилом: якщо ти не стукаєш, то в тебе хороший настрій. Якщо стукаєш двічі, — ти чимось стурбований. Якщо стукаєш один раз, ногою відкриваючи двері, значить, Кенді знову не дав вийти додатковим патрулем постріляти заражених. Наруто поставив на стіл скляний кухлик з запашною кавою, що, здається, могла підняти мене навіть в стані агонії.

Я визирнув з-під товстої ковдри.

— Тебе Моллі пригостила? — Слова прозвучали нерозбірливо, тому що я звісив ноги з ліжка і почав терти лице.

— Ага, вона сьогодні заміняє Френка, — відказав Наруто в свій кухлик. Він зробив ковток, причмокнув і смачно видихнув. Кава Моллі дійсно була добріша за Френкову. В Інвайті її варили за одним-єдиним рецептом, з одних і тих самих трав, так що насправді все залежало від людини. Френк часто розмахував ножем і ніколи нікому не тиснув руку. — Вставай, група Джо скоро повернеться.

Я підвівся, і в очах потемніло. Потрібно зав’язувати з нічними посиденьками в пабі. Бувало таке, що я останнім виходив з Гарріної пивнички. Ніхто б не сказав, що я багато вживав: моїм максимумом завжди була одна пінта на вечір. Ну, може дві, якщо справи йшли зовсім кепсько. Я просто… насолоджувався. Обдумував все, що відбулося за день, курив цигарки зі старого гіркого тютюну. Мовчки слухав лайливі історії Гаррі, кожного разу нові й нічим не схожі на попередні. Як ви зрозуміли, з фантазією у нього все було добре.

— Хто ще з нами буде? — запитав я, просовуючи голову в чистий светр.

— М-м… Волтер, здається? — Наруто підняв очі. — Волтер і… Боже милостивий, ти що, кінчаєш фонтанами?

Я глянув на стелю і побачив на ній велику вологу пляму. Знову дах протік. Потрібно буде питати в Кенді про допомогу, тому що сам я не впораюсь.

— Волтер і ще хто?

— І Ноель.

Кава, що я саме ковтнув, ледь не полилася мені через ніс. Я насупився і подивився Наруто в очі.

— Ноель? Ти впевнений, що сказав саме це: “Ноель”?

— Так? — Йолоп глянув на мене так, ніби я був незнайомцем, що підійшов до нього на вулиці і запитав… Ось це і запитав. Поза контекстом.

Справа в тому, що Ноеля Голма я фізично не міг переносити. Я завжди згадував його просто як “норвежця”, але діло було не в його національності. До зустрічі з ним золотим призером у змаганнях по пихатості я вважав Волтера, але Ноель… Ноель у корені змінив мою думку про пихатість. “Їбучий норвежець” — загалом, це все, що вам варто було знати про моє до нього відношення.

— Наруто, — я різко поставив кухлик назад, і на стіл потрапило кілька бурих крапель, — ти не міг одразу попросити Кенді, щоб нас не ставили разом? Ти як завжди.

— Так сьогодні ж не Кенді складав… Гей, Шіко!

Я схопив рюкзак, натягнув кросівки і вийшов назовні. Наруто вибіг слідом, але я швидко попрямував у бік головних воріт, біля яких зазвичай крутився Кенді, тому він майже за мною не встигав. Мене образило відношення Наруто, що ще сказати? Він завжди був дурнем, і скільки б йому це не доводили, він ніколи не прислухався до слів оточуючих. А сам навіть не намагався вчитися на своїх помилках.

Можливо, я просто занадто довго його знав. Ви ж теж відчуваєте це? По відношенню до рідних: до батька, сестри чи найкращого друга. Коли ви настільки одне до одного звикаєте, пізнаєте з різних сторін і знаєте про близьку людину, здається, все до дрібниць, що мимоволі починаєте концентруватися на її помилках. На гірших якостях, просто тому, що вже немає для вас в цій людині нічого нового. Немає що хороше пізнавати.

І все рівно кожен раз ви подумки пробачаєте їй всі її прогалини.

— Шіко, чекай! — Я сповільнив крок, даючи Наруто шанс виправдатися. — Та чекай ти, — потягнув він мене за плече. Головні ворота були в доступності десятка футів. — Я не хотів… тобі настрій псувати. Я просто забув, що ви ж з Ноелем як кіт із собакою.

Я глянув на нього, тихенько лайнувся і зітхнув. Ну а ви що б зробили на моєму місці? Я мовчки пішов далі. Якщо я не стукав, то в мене був хороший настрій. Якщо я мовчав, — у мене просто не було бажання сваритися. Ставлю пінту, що Кенді лише за моїм виразом обличчя зрозуміє, хто і в чому знову проїбався.

Наруто плеснув мене по плечу і рушив уперед, я поплівся слідом. Якщо не Кенді сьогодні складав патрульну таблицю, то, ймовірно, Кеті. І що таке погане я їй зробив? В чому завинив? Деяких місцевих я так і не зміг зрозуміти навіть після п’яти років життя в Інвайті.

Коли я підійшов до воріт, що саме відкрилися, мої очі залило сліпучим сонячним світлом. Огорожа була високою, розміром з дорослого слона, хоча я навіть в зоопарку ніколи не був, і могла повністю сховати за собою сонце. З вами було б те саме, якби ви стояли десь на горі перед ще однією горою і зустрічали світанок. Або пізно ввечері увімкнули порно і не зменшили яскравість екрану. Зі світла, немов якісь ангели, виринула патрульна група. Вів її Джозеф: він був кремезним, його важко було не помітити. Я задер голову, коли він пройшов повз мене на коню.

— Шіко, як ся маєш? — махнув Джо головою і плигнув на землю. Клянуся, кожен раз, коли він так робив, асфальт розходився тріщинами аж до самого сходу Інвайта.

Підбігли хлопці і почали розвантажувати коней. Я вхопився за один із мішків і закинув його собі на спину, але ледь не зігнувся втроє.

— Що це в біса таке? — прохарчав Наруто, зайнявши вантажем одразу два плеча; хтось із хлопців підтримав його тихенькою лайкою. Джо ж лише посміхнувся і забрав в Наруто один із мішків. Той, немов старенькі ваги, перехилився на один бік.

Я розвернувся, щоб глянути, чи залишилось на конях щось легше, тому що мав мозок, а не силу, але помітив лише тіло. Кляте тіло, схоже на мертве, лежало на дорозі, бо впало з коня, а біля нього крутився похмурий Кенді, що з’явився секунду тому. Мені стало не по собі.

Так от. Це була вона — історія, в яку я закохався. Вона лежала на асфальті, що ще не встиг прогрітися, під палючими сонячними променями. І тоді я навіть уявити не міг, кудою мене буде носити весь наступний рік, через які хащі. Все, на що я був спроможний, це підійти до неї з-за спини Кенді. Я присів біля тіла і глянув на Наруто через плече. Він витріщився своїми великими блакитними очима на мене у відповідь і розвів руками. Кенді похлопав лежачого по щоці, але той був без тями.

— Він хоч дихає? — запитав Наруто обережно.

Кенді схилився над блідим лицем, і мені здалося, що пройшло забагато для кількох секунд. Він підвівся і мугикнув, а потім озирнувся.

— Джозеф! — гукнув він Джо. Крем’язень скинув з плеча мішок і підійшов до нас. — Що це в біса таке? — повторив Кенді за Наруто. — Де ви його знайшли? Він інфікований? 

Кенді говорив швидко і сердито, в своїй звичній манері. Я б описав його як мамцю. Не маму, — саме як мамцю. Ймовірно, такою була матір вашого хорошого друга дитинства. Ви приходили до нього, і кожен раз така мамця стояла в кухні і смажила картоплю з вишкварками. У неї була окрема морозильна камера, тому що та кількість м’яса і тельбухів, яку вона скуповувала, не поміщалася в холодильнику. Вона розмовляла зі швидкістю світла, але вам було ніяково, тож ви намагалися уникати її в коридорах і сиділи лише в кімнаті друга. А ще колись ви зізналися йому, що вам дуже її шкода, тому що все, що її оточує — це робота, кухня і ліжко, в яке вона щоночі падає без сил. Ваш друг тоді, напевно, промовчав, тому що йому стало соромно. Кенді був такою мамцею.

— Гей, Кенді, тут другий! — Ми озирнулися на Челсі, що присіла біля ще одного непритомного незнайомця, і Кенді з Джо, лаючись, покинули нас. Наруто опустився біля мене на коліно.

— Як гадаєш, — він підняв руку хлопця, ніби перевіряючи його на наявність укусів. Насправді йому просто було цікаво. Для Наруто все його виживання було грою, — вони з тих мародерів з півночі?

— З Дуб’юка? — пригадав я.

Морально Дуб’юк вмер разом з усім світом сім років тому. Ніхто з наших туди і ніс би не пхнув. А от їхні грабіжники і вбивці могли залюбки до нас завітати: в нас були їжа, тепло і дівчата. На хвилину я уявив, що було б, якби ці покидьки увірвалися в Інвайт. Наруто, певно, теж, тому що вираз його обличчя став схожим на мій.

— Я не знаю. — Я відкинув рвану сіру майку і витяг з-за пояса хлопця ніж і рацію. От і відповідь на Нарутове запитання.

Ми з Наруто переглянулися, але я одразу ж повернувся очима до тіла. Я не міг усвідомити лише одного: навіщо Джо притягнув з собою цих двох виродків? Я знайшов його поглядом і побачив, як він активно розмахував руками, намагаючись щось довести Кенді. Фізична різниця між ними була невелика, тож якщо почнеться бійка, розбороняти доведеться всім містом. Кенді був конфліктною людиною, тут не посперечаєшся.

Врешті-решт, він прикрив лице рукою, зітхнув і здався.

— Гаразд, Джо, роби що хочеш, — дійшло до мого слуху. — Відправ, я не знаю, у шпиталь їх. Тільки не зводь очей. Якщо я, бляха, хоча б одну нашу щіпку знайду у них за пазухою краденою, — Кенді виставив палець, — то ти місяць у мене будеш ходити в патрулі. Нічні!

Джо всміхнувся, ніби це не важило. Він вже півроку виховував трійнят.

Наступні кілька днів Сакура приходила до мене злісно м’яти кухонний рушник. Не те щоб їй не подобалася її робота в шпиталі, — вона її обожнювала. Просто ліки під час патрулів були рідкістю, а щось стерильне й поготів. Вона казала, що не хоче витрачати їх на якихось стрічних бандитів. Я мовчки не погоджувався: якщо не витратити на них трохи ліків, доведеться витрачати патрони — не на них, на всю їхню швору, яку ті можуть привести по своїм слідам, якщо їх не задобрити. А я вважав, що так вони і зроблять. В мене не було розвиненої інтуїції, просто я мав за звичку метикувати, поки інші панікують.

Ось вам, до речі, маленька історія: роки два тому до нас прибилася дівчина на ім’я Сью. Вона була хворобливо худою і майже не розмовляла, дивлячись на нас загнаним звіром. Ніби ми хотіли її з’їсти. Вона всюди носила з собою свій рюкзак, навіть спала з ним. Сью тиждень ночувала в нас, їла нашу їжу і носила наш одяг, а потім один з патрулів не повернувся з чергової вилазки. Я порадив Кенді позбутися Сью до того, як він пошле пошукову групу. Що ж, якщо ви уважно слухали в школі того череватого чоловічка в воєнній формі, котрий якось зайшов посеред уроку, аби розповісти вам, як поводитися під час надзвичайного стану, ви вже могли здогадатися, що рештки загубленого патруля ми знайшли скинутими в одну купу канібалами. Після цього Наруто ще кілька днів блював при вигляді їжі.

Тож це я до того, що Сакурі варто було заспокоїтися. Але ж це Сакура.

Вона зайшла до мене, коли я прибирав. Це було настільки рідкісне явище, що можна було скликати все поселення, щоб глянути, як невміло я мив підлогу і годинами не міг відірватися від переглядання альбому з фотокартками, що траплялися мені в патрулях. Це, знаєте, розслабляло. Сидіти і дивитися на пожовклі паперові хвилі, відчувати спиною вітер, що проникав через відчинене вікно. На якусь хвилину могло здатися, що ви — там. А потім ви бачили підпис на зворотній стороні і розуміли, що це фотка звичайної калюжі з Великих озер. Сакура зайшла, коли я вкотре розчарувався.

Перед очима з’явився згорток зі старої газети, я помітив добродушну дівочу усмішку.

— Ти сьогодні і не вечеряв, певно, правда? — Вона пихнула згорток мені до рук, бо не дочекалася відгуку, і пройшла на кухню. Не знаю, чому її так туди тягнуло. — Кенді сказав, що ти сьогодні вільний. Саске піде в патруль.

— З чого це?

Вона знизала плечима. Заглянула до однієї з порожніх каструль і кинула на мене питальний погляд. Я зробив вигляд, що витягую з-під ліжка випавшу фотокартку.

— Ті двоє прийшли до тями.

Я вдарився головою об ліжко, так сильно мені захотілося глянути Сакурі в очі і впевнитися, що це правда.

— Кенді якраз повів їх на допит, — зітхнула вона. — Не знаю, що він зможе витягти з двох звичайних бандюків, але… Шікамару?

В домі мене вже не було. Мене рвало на шматки від цікавості. Дійсно, що ж Кенді зможе з них витягти? План атаки? Місцезнаходження їхнього прихистку? Наруто поставив би кілька пінт, що вони все ж таки були з Дуб’юка. Я поставив би одну. Я попрямував до нього, до єдиної людини, яка вже стільки років підтримувала мій нездоровий інтерес. Він знав, що я ніколи не показую його, але завжди ним переповнений.

— Я вже в курсі.

Наруто вийшов і спіткнувся, на ходу натягуючи кросівки на брудні шкарпетки. В задній кишені у нього був ніж, а на плечах тепла картата сорочка. На вулиці з кожним днем ставало все холодніше. Я закутався в свій піджак і пішов поряд з Наруто.

— Мені Саске сказав, йому Сакура. Він зараз збирається в патруль, але каже, щоб ми сходили глянути.

— Буде з чого посміятися, якщо там збереться все місто.

Наруто пирснув, плеснув мене по плечу і потрюхав уперед. Я зостався позаду. Згадалося, як ми так само п’ять років тому бігали по місту на наш перший в Інвайті Гелловін. Було підвечір, що зараз, в будинках світилися вуличні ліхтарі, привертаючи увагу дрібної молі. Ми допомагали розвішувати саморобні прикраси: кажанів, скелетів. Як же дивно це було для нас, виїхавших з великого міста хлопців і дівчат, які встигли відвикнути від будь-яких святкувань. Забути. Разом з малечею ми плигали в купи листя і потім отримували копняки від Темпл. Я озирнувся, щоб поглядом відшукати її будинок. Бабуся Ті відійшла на той світ минулої осені.

Наруто різко потягнув мене до дверей найближчого будинку. Раніше тут мешкав якийсь стариган, але живим наша група його вже не застала. Ми побачили щілину, в яку можна було заглянути, і витріщилися один на одного. Наруто штовхнув мене першим, потім я пхнув його в бік, але щілину ми все ж таки поділили.

— Класно, коли член твого найкращого друга у тебе на потилиці, — почув я знизу.

— Ш-ш.

Не встигли ми припасти до дверей, коли прозвучав постріл. Я зазирнув усередину, але побачив лише як Кенді ногою перевернув одного з бандитів на спину. З наскрізної дірки в його лобі на підлогу текла густа чорна кров.

— Кенді чужих не жалкує.

Кенді жалкує своїх.

Він наблизився до іншого хлопця, блондина до самих кісток, що не міг відвести погляд від свого застреленого дружка. Коли йому це вдалося, він підняв очі на Кенді, і з них полилися великі сльози. Якщо ви подумали, що він жалюгідний, вітаю — у вас не залишилося нічого людяного. Але не розчаровуйтесь, тому що ми з вами в одному човні. Я глянув на Наруто, і ми водночас насупилися.

А тепер хочу попросити: забудьте про нас. Просто викиньте наші серйозні пики з голови. Уявіть, що зсередини вас щось гризе. Це “щось” — маленьке, не більше дощового черв’яка, і воно колупається в вас десь на рівні шлунку, але значно, значно глибше. Ніби не в організмі, а всередині. Прямо там, так далеко-далеко, що спочатку ви навіть не відчуваєте, але згодом вам стає некомфортно, ви хмурите брови, прикусуєте губу. Вам хочеться почухати ребра, потім груди. Ви починаєте відчувати кожен дюйм вашого тіла, який торкається чого б то не було. Я не знаю, де ви зараз і в якому положенні, але ви точно не стоїте голі посеред кімнати. Тож “щось” гризе вас. І вам неспокійно.

Я засунув пальці під футболку і швидко почухав живіт. Кенді навмання націлив пістолет і вистрілив.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 
.
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Коментарі на “Кухлик

  1. ГОСПОДИИ, Я В ТАКОМУ ЗАХВАТІ, як можна так пречудово передавати сетінг, що я наче відчуваю на собі усю пилюку, жвавість, оцей квапливо-напружений настрій; дуже гарно передані й характери персонажів – я дійсно бачу в їх діях вмотивованість і водночас канонічність, вони в тебе живі, цікаві, відокремлені особистості! І подобається, що робота дуже врівноважена в описах, почуттях, вдасться заглибитися в їх світ за єдиний розділ, тож вельми цікаво, що ж буде далі!!!!!

     

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: