Зруйнований день

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Я йшов знайомими вулицями рідного міста. Тут я народився та живу. Тут завжди чекали на мене з відкритими обіймами. Це місто наповнене спогадами про моїх друзів та родину. Саме в ньому я зустрів так багато чудових та цікавих людей. Ніколи не переїду звідси.

Сьогодні я вирішив прогулятися, бо хмар на небі зовсім немає, а сонце яскраво світить. Такі дні завжди підвищують мій настрій. Стає так легко на душі, коли сонце усміхається тобі, допомагає тобі піднятися з ліжка й почати цей день з усмішки.

Ось я прийшов до центрального парку. Весняна зелена трава, жовті кульбабки та дзижчання бджіл допомагають зрозуміти, що природа вже давно прокинулася від зимового сну. Здається, що цей день вже нічим не можна зіпсувати, але я чую як мене хтось кличе. Я можу по голосу зрозуміти, що це мій ліпший друг, Всеволод.

— Гей, Андрію! — він кличе мене, стоячи прямо переді мною зі своєю дівчиною, Авророю, — Якщо ти продовжиш так блукати у думках, то обов’язково влипнеш у якусь халепу.

— Привіт! Вибач, я й сам не помічаю як задумуюсь, — ось і прийшли люди, котрі зіпсують мій день. Ні, мені подобаються вони, з ними можна цікаво поспілкуватися, але як пара вони…

— Йой! Мені вже час йти! До побачення, коханий, — Аврора поцілувала Всеволода у щоку та хутко пішла на вихід з парку.

Ми попрощалися з нею і Всеволод запропонував нам прогулятися, я погодився. Ми пішли у зворотній бік, звідки прийшов він і завели дружню розмову про все та ні про що.

Гуляючи по парку ми пригадували цікаві історії пов’язані з нами та нашими друзями чи знайомими. Обговорювали книги, фільми та ігри. Нам було дуже приємно розмовляти один з одним, поки йому не написала його дівчина. Аврора нагадала про те, що вони сьогодні домовлялися переночувати у неї та вона чекає на нього через годину. Знову вона… Ми сиділи на лавочці, коли Всеволоду прийшли її повідомлення.

Я так хочу йому це сказати але паморочиться голова, починає нудити та розривається серце, коли я думаю про це. Але колись мені потрібно буде це сказати, отже…

— Гей, Всеволоде. — зараз я не міг дивитися на нього, тому підняв голову до неба, щоб відчути себе впевненішим.

— Га? Ти щось хочеш? — він відірвався від екрану телефону та подивився на мене.

— Так, я хотів запитати… — мені дуже важко сказати йому це, тому я на хвилину зупинився.

— Ну так, що сталося? — схоже, він був збентежений моїм станом.

— Нічого важливого лиш… — я зітхнув, намагаючись заспокоїтися, — Якщо б я сказав, що люблю тебе, як ти на це відреагував би? — не зміг все прямо сказати, занадто слабкий та невпевнений у собі.

— Я б засмутився. Мені б не хотілося розбивати тобі серце. Але ти ж знаєш, що в мене вже є дівчина, котру я кохаю, — він також підвів голову, дивлячись на сонце, яке вже схиляється до землі.

— Так, я знаю, — так боляче це чути, краще я б нічого йому не говорив.

— Добре, мені вже час йти. До зустрічі! — він встав з лавки, помахав мені рукою та пішов. Я також попрощався з ним, але залишився сидіти.

Трохи повтикавши у змощену плиткою доріжку я теж пішов на вихід з парку. Зараз хотілося піти туди, де мене ніхто в житті не знайде. Тому я вирішив піти до знайомої закинутої хатини, недалеко від парку. Я йшов, намагаючись не думати ні про що. По дорозі я купив дешеві цигарки та запальничку, не думав, що вони мені знадобляться у цей чудовий день.

Прийшовши до поламаної місцями кам’яної огорожі, я переліз через неї та присів на цеглини, поставлені наркоманами, дивакуватими юнаками, або кимось іншим, як стільці та стіл. Запаливши цигарку я поклав її до рота, вдихнув гіркий тютюновий дим та трохи закашлявся. Я рідко палю цигарки, тому ще не повністю звик до них. Зробивши ще декілька затяжок мені зовсім не полегшало, тому я зі злістю кинув цигарку на землю, наступивши на неї. На очах виступили сльози, вони пеленою закрили мій зір та котилися по щоках, потім падаючи солоними краплинами на руки й одяг. І чого я хотів домогтися цим?! Тільки завдав собі ще більшого болю.

Я тримався за голову, відчуваючи, що вона скоро лусне від цих нестерпних думок. Очі та щоки горіли від гарячих сліз, горло боліло, серце ніби розбивалося на мільярди маленьких шматочків кожен раз, як билось у моїх грудях.

Ось так і був зруйнований чудовий сонячний день, що дарував тепло й гарний настрій людям.

 

 

 

 

 

 

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: