Знайшовся, на різнокольорову голову

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Логічно, Ізуку ніколи не шукав легких шляхів. Вирішив, що йти через кімнату, у якій відпочиває після нічної зміни його хлопець – не така погана ідея. Звісно, він дуже пошкодував про це, коли запнувшись об м’який килим, постелений перед їх спільним ліжком, з гуркотом звалився на підлогу, ледь не на картонну коробку, яку ніс у руках.

Він навіть затримав дихання, до останнього сподіваючись, що йому пощастило не розбудити Шото. Але через декілька секунд, він почув тихий скрип ліжка, а потім – незадоволений стогін хлопця, який, схоже, тільки нещодавно повернувся додому. Зрозумівши, що все ж таки накосячив, зеленоокий ховає коробку під ліжко, але всеодно продовжує лежати на підлозі.

— Ізуку, йди сюди. — Чується його сонний, але від цього не набагато менш серйозний голос.

— Угу.. — Здається, у світі не існує такої міри, у якій можна було б виміряти величезний сором зеленоокого, який тим часом слухняно піднявся на ноги, та сховавши руки за спиною, підійшов до ліжка.

Тодорокі лише обійняв його, а потім – взагалі затягнув до себе у ліжко.

— Ти виглядав так, ніби маленька дитина, яку от-от насварять батьки — Пробурмотів він, втикаючись носом у шию зеленоокого.

— Вибач що розбудив.. Я справді намагався бути тихіше.. — Зітхає Мідорія, обіймаючи хлопця у відповідь.

Шото ігнорує вибачення партнера, почавши цілувати шию коханого.

— Шо-чан, лоскітно..! — Мідорія ледь стримується щоб не почати сміятися, тільки тому, що на годиннику п’ята ранку, а стіни у їх будинку нажаль іноді нагадують картон, — Припини-и..!

— Ні, це твоє покарання. — Каже Тодорокі, на секунду залишивши свою справу.

І все ж таки, Ізуку сміється. Гучно та дзвінко, як завжди. Шото готовий вічно слухати цей чарівний звук. Широка усмішка, та неймовірний сміх, так, саме у це з самого початку він закохався. Закохався у його доброту, та вміння розуміти навіть без слів. Так, Мідорія дійсно сама чудова у світі людина, гетерохром впевняється у цьому все більше, з кожною секундою, проведеною поряд з ним.

— Я люблю тебе — Від усіх цих думок, фраза формулюується сама по собі. А сам Тодорокі, не дивлячись на жахливе бажання спати, готовий муркотіти від задоволення, коли покрита шрамами рука починає обережно торкатись його двокольорового волосся, — Ти читаєш мої думки-и.. — Сонно тягне хлопець, коли втома все таки починає перемагати його.

— Котик — Усміхається Ізуку, — Я теж тебе люблю — Каже він, продовжуючи погладжувати Шото по голові.

— Ти теж це чуєш? — Тодорокі скривився, почувши дивне шкряботіння, яке знову ж таки заважало отримати довгоочікуваний відпочинок.

— Про що це ти.. — Мідорія відводить погляд кудись в бік, — Я нічого не чую.. — Нахабно бреше він.

Тодорокі підіймає голову, його різнокольорові очі, здається, дивляться прямо в душу, від цього у Ізуку по спині пробігають мурашки.

— Точно? — Червона, так само як і рівно половина його волосся, бров хлопця вигинається дугою.

Мідорія не вміє брехати.

Зеленоокий зітхає, — Тільки спочатку вислухай мене, гаразд? — Гетерохром відповідає йому кивком, хоч і вираз його обличчя залишається так само засуджуючим. Схоже, хлопець вже здогадався у чому справа.

Зеленоволосий дістає з-під ліжка картонну коробку, а з неї – крихітне пухнасте кошеня. Його оченята блактиного коліру, а хутро білесеньке, ніби сніг.

Шото вдаряє себе по лбу, розуміючи, що його здогадки виявились правдою, — Ну Ізуку-у.. Ми ж про це вже роз-.. — Рука Мідорії не дозволяє йому договорити, миттю закривши хлопцю рота.

На мовчазне обурення гетерохрома, зеленоокий відповідає швидко та одразу.

— Ти обіцяв мене вислухати — Каже він, перш ніж прибрати руку, — У мене є декілька аргументів, які повинні переконати тебе в тому, що ми повинні залишити його собі — Продовжує Мідорія, звісно, усвідомлюючи, що шансів довести щось своєму хлопцю у нього небагато.

Ізуку встає з ліжка, все ще обережно тримаючи в руках пухнасте створіння. І поки зеленоокий намагається скласти у своїй голові слова у речення, Шото лише сідає в позу лотоса, схрестивши руки на грудях, та з недовірою дивлячись на тваринку.

— Так от, по перше – тобі не доведеться турбуватися про нього, тому що це буде лише моїм обов’язком — Запевняє він, з усією чесністю, — По друге – не можу ж я залишити цю крихітку на вулиці.. — Схоже, навіть жалісливі зелені очі не діють, тому що вираз обличчя Шото ніяким чином не змінюється.

— Мені яка різниця, взагалі, не обов’язково одразу всю вуличну живність тягнути додому — Скептично протиставляє хлопець.

— Ти жорстокий, Шо-чан — Хмуриться Мідорія, пригортаючи бідне кошенятко до себе.

— Гаразд, може тоді віднеси його до притулку? — Пропонує більш раціональний варіант гетерохром, знаючи, що на таку заяву його відверто м’якосердий партнер може і образитись.

— Чому я не можу залишити його собі? — Засмучено каже Мідорія, знову ж таки, ніби маленька дитина.

— Я ж багато разів тобі казав, що я проти домашніх тварин — Каже Шото, якого, здається, все ж таки трохи зачіпило те, яким засмученим виглядав хлопець.

— Ти заборонив мені навіть акваріум з рибками — Зневажливо пирхає Ізуку, вказуючи пальцем у його бік.

— У будь-якому випадку, я не дозволю цьому клубку шерсті залишитись тут — Констатує Шото.

— Ну Шо-чан.. — Великі зелені очі наповнюються сльозами, взагалі, сам Мідорія викликає набагато більше відчуття жалю, ніж власно сама причина їх суперечки, — Подивись яке воно миле.. — Зеленоволосий підносить тваринку до обличчя гетерохрома, але той лише з огидою відхиляє голову, відчувши запах від бідного пухнастика.

— Можна хоча б до вечора залишити..? — Питає Ізуку, дивлячись на партнера таким чином, що йому просто неможливо відмовити, — Будь ласочка..

— Гаразд, гаразд, залишай свого блохастого до вечора, але щоб завтра вранці його тут не було — Здається Тодорокі, не бажаючи бачити свого хлопця засмученим як мінімум весь наступний тиждень.

Мідорія обережно кладе тваринку назад у коробку, а після цього одразу кидається обіймати коханого.

— За цей день я обов’язково переконаю тебе у тому, що він повинен жити разом з нами — Каже зеленоокий, і хлопець не здатний нічого протиставити, тому що той всеодно його не послухає. Ізуку занадто впертий, а Шото просто занадто його любить.

* * *

Не зважаючи на наполегливі спроби гетерохрома змусити його відмовитись від цієї задумки, Мідорія пішов у магазин за товарами для тварин, схоже, пропустивши повз вух слова Тодорокі про те, що “клубка шерсті” ввечері всеодно доведеться позбавитись, і ці покупки будуть марною втратою грошей. Махнувши на все це рукою, Шото пішов спати, тому що втома вже нав’язливо давала про себе знати.

Але, схоже, він накоїв багато жахливих речей у минулому житті, тому більше ніж півгодини поспати не вдалося. Щось пухнасте торкнулося його обличчя, і спросоння гетерохром готовий був списати це на Ізуку, але, хлопець досить швидко зрозумів, що це не він.

Відкривши очі, Шото побачив перед собою точно-не-Ізуку, а результат його зайвої доброти до всього живого.

Тодорокі скривився, — Ти смердиш, геть від мене, — Каже він, з огидою взявши тваринку в руки, та залишивши її поза межею спальні – у коридорі.

“Нарешті, ніхто не завадить мені виспатись..” — Думає він, знайшовши зручну позу для сну у м’якенькому ліжку.

Думав він так недовго, тому що менш ніж через хвилину, з-за дверей пролунав гучний мяв. І ще разів п’ятнадцять, перш ніж Шото ледь стримуючись від того, щоб висловити своє незадоволення в усій красі нецензурної лайки, знову впускає кошеня всередину кімнати.

— Ну що тобі від мене потрібно, га? — Питає він, піднявши тваринку з підлоги, на що отримує лише тихенький мявк, — Коли я зможу нарешті поспати? — Шото сідає на ліжко, поклавши “клубок шерсті” собі на коліна, і схоже, все ще очікуючи від нього якоїсь відповіді.

Відповіддю служить те, що згорнувшись у калачик, кошеня починає гучно муркотіти.

— Дурне створіння — Шепоче хлопець, обережно поклавши кошеня на іншу сторону ліжка, тобто, туди, де звичайно спить Ізуку, — Сподіваюсь, хоч тепер ти заспокоїшся, і мене у спокої нарешті залишиш, — Тодорокі повертається до нього спиною, і знову намагається заснути.

Звуки дощу діють на роздратованого хлопця майже з такою самою ефективністю, як і міцні обійми Мідорії, за якими, доречі, він вже встиг почати сумувати. І де, цікаво, він так довго ходить?

Думки про любов до Ізуку допомогли повністю позбавитись всього негативу, повернувшись у стан спокою, Тодорокі знову почав засинати.

Цей крихітний пухнастий демон, який, схоже, прибув з самісінького пекла, щоб позбавити Шото відпочинку та сну, знову прийнявся за свої чорні справи.

“Тільки заради Ізуку, я прямо зараз не викину тебе з хати.” — Думає хлопець, коли прямо біля його обличчя, пухнастик знаходить найкраще місце для сну.

* * *

— Я вдома — Каже зеленоокий, відкривши двері у спальню.

Неймовірне здивування з’явилося на
обличчі Мідорії, коли він побачив, як партнер, який завжди був проти контакту з тваринами, спокійнісінько дрімав, пригорнувши до себе біле кошенятко.

— Здається, це однозначне “так” — Шепоче він, накриваючи сплячого Шото ковдрою, — Солодких снів, котики

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Коментарі на “Знайшовся, на різнокольорову голову