Збіг? Та ні.

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Опис:
Кейл, син із багатої сім’ї, який нещодавно заявив, що відмовляється бути спадкоємцем та передає цей статус своєму зведеному братові Басену, має студентську стипендію в престижному університеті. Він шукає квартиру поряд із шкільним кампусом, щоб стати незалежним, але дізнається, що власником квартири, де він зупинився, був «Кронпринц» та президентом студентської ради університету. Дізнаймося, як Кейл врешті-решт зруйнує всі шанси коли-небудь мати ледаче життя.


Примітка перекладачки:
Це переклад фанфіка!
Оригінал.
Авторка.
Якщо вам хочеться прочитати саму новелу ПСГ, то ось посилання, де я перекладаю  її українською.


Примітка авторки до глави:
Привіт, я тут нова авторка ^^ Сподіваюся, всі насолодяться цією історією про відносини Кейла й Альберу. Я вже маю трохи ідей, як ця історія буде йти в сучасному світі (прим. пер.: модерн АУ, простіше кажучи). Це фік, написаний чисто по моїм  примхам та бажанням, де я можу написати різні види флафу та короткі замальовки для свого задоволення з моїм отп. Він матиме жанр словберн (який я намагатимуся не доводити до кринджу uwu ), і я додаватиму нову частину кожної неділі опівночі.
Я присвячую цю роботу Butter, Potato, Aly, Volaria і ще кільком ПСГ ПАБ людям, які сказали, що я не знаю, як писати флаф (пф), але я вам доведу, друзі T^T Присягаюся, я навчаюсь! ХАХА
Попереджую, що в главі буде трохи болі але я присягаюся фік у більшості флафний!! Буде більше флафу в подальшому, тому я сподіваюся ви дасте мені трохи поледарювати ;-;
Це все наразі~

Примітка перекладачки до глави:
Привіт, я нова перекладачка ^^ хаха пробач авторко
Вибачте заздалегідь за якісь дурні помилки, я ще поки така собі перекладачка, але дуже сподіваюся на свій прогрес. А тепер по роботі:
ПСГ – Покидьок із сім’ї графа.
Словберн (slow-burn) – тип історії, де відносини розвиваються повільно.
Флаф (fluff) – тип історії, де все добре та всі щасливі; протилежність ангсту.
Вестсайдська Академія (Westside Academy) у прямому перекладі звучить як «Західностороння Академія», що дає прямий натяк на Західний континент. Я подумала, що власні назви не варто перекладати, а написати як вони є, але пасхалочку не варто впускати.
Хьон – звернення молодшого брата до старшого.
Суфікс -нім вказує на шанобливе ставлення того, хто звертається.
Текст у «» це думки персонажів.


Кейл Генітьюз. Первісток у сім’ї заможної мармурової компанії  вважався спадкоємцем бізнесу батька, доларового мільярдера. Допоки він не заявив, що залишить титул спадкоємця та висуне на своє місце молодшого зведеного брата, молодшого на три роки Басена Генітьюза, сказавши, що він здібний до цієї роботи. Був добрий переполох, багато пліток, новини вже розпосюдилися через несподіване оголошення про відмову від своїх прав. Ніхто не знав, яка реальна причина такої імпульсивної заяви, ніхто, окрім Дерута Генітьюза, його батька та головного виконавчого директора Корпорації Генітьюз.

– Кейле. Ти впевнений у своєму рішенні?

– Так, батьку.

– Чому ти не обдумав це більш ретельно?  Я можу просто заплатити пресі, щоб тримати їхні роти на замку, і наказати комусь знищити ці кляті статті, – Дерут благав, він витримав паузу на секунду, перш ніж поглянути на свого сина.

Дерут завжди шкодував цього 18-річного підлітка, якому через кілька місяців виповниться ще один рік. Шкодував із того часу, як його перша дружина померла в дорожньо-транспортній пригоді, коли Кейлові було всього 5 років. Він все ще бачить покійну дружину кожного разу, як дивиться на червоні локони свого сина. Він не може забути той жахливий день, коли повернувся додому з роботи трішки раніше, ніж зазвичай, лише щоб дізнатися, що Джур вже була мертва: у транспортний засіб, на якому вона їхала, врізалася швидкісна вантажівка. П’яного водія спіймали й посадили за ґрати. Але це не дало йому спокій у душі, бо любов його життя та мати єдиного сина покинула цей світ, перш ніж Кейл навіть пішов у школу, в коледж, одружився, завів дітей.

В день похорону він думав, що йому зараз робити, відчуваючи глибоко у серці жевріючий відчай – втрата була набагато важчою, ніж він собі уявляв. Дерут довго дивився на труну, де його дружина лежала на матраці з червоних троянд, все ще виглядаючи такою прекрасною, навіть коли смерть вітала її з відкритими обіймами.

Він любив червоний, тому що це був її колір. Але й ненавидів, тому що він забрав її від нього. Якби Дерут міг, він би стер із лиця землі цей кривавий колір. Проте все ж він не зумів би, тому що в світі все ще був один маленький червоний, який вона залишила після себе. Їхній червоний.

Він відчув теплий дотик до спини, який одразу повернув його назад із глибокого задуму та агонії. Він повернувся та побачив малого Кейла, який стискав край свого похоронного чорного костюму. Очі навколишніх були прикуті до них обох, Дерут мав узяти себе в руки. Він хвилювався, що Кейл не зрозуміє, що відбувається. Він був лише маленькою дитиною, яка більше не має кого називати мамою.

Батько пригледівся до синових очей, шукаючи хоч натяк на сльози, але він побачив лише неочікувано чисті коричневі очі та своє відображення в них. Хлопчик був спокійним, і від цього спокою в його серці сильно щеміло. Він присів та розвів руки, даючи дозвіл кволому синові обійняти себе. Кейл підійшов ближче, стиснув у обіймах батька та обережно погладив його по спині, неначе хотів утішити не себе, а його.

Все буде гаразд.

Очі Дерута затуманилися, і він міцно схопив сина, ігноруючи шепіт та суворий осуд рідні, що оточувала їх. Сльози скотилися на ліве плече Кейла, але він не відійшов. Стояв на місці, втішаючи батька, незважаючи на те, що йому всього лише п’ять.

Кейле…

– … Батьку. Не варто.

Дерут прийшов до тями. Він кинув погляд на сімейний портрет, що висів на стіні. Зараз сім’я складалася з п’яти людей.

Ззаду скрипнули двері, з них визирнув підліток із коричневим волоссям.

– Батьку, чи можу я ввійти? – не чекаючи відповіді, 15-річний Басен квапливо зайшов у кімнату.

– Басене, я казав тобі чекати, поки я не закінчу говорити з Кейлом.

– Хьон-нім, – Басен  не звернув ніякої уваги на батька, який до нього говорив. Він глянув на червонокосого хлопця та збирався сказати те, що думає, але перш ніж він встиг розтулити рот, його брат промовив:

– Басене, я залишаю компанію на тебе. Я знаю, ти впораєшся, ми з батьком впевнені, що під твоїм керівництвом бізнес процвітатиме.

Басен переможено розслабив стиснуті кулаки.

– Хьон-нім, я-я не заслуговую на те, що мало бути твоїм! Я поважаю тебе, хьон-нім. Чому це маю бути я, якщо я навіть не маю батькової крові?

– Басен Генітьюз. Це твоє ім’я, так? – серйозно спитав Кейл. Він не міг повірити в те, що його брат щойно сказав про себе.

– Так, але-

– Якщо  воно твоє, то ти можеш це зробити. Ти Генітьюз, врешті-решт, – Кейл усміхнувся, дивлячись на хлопчика, котрий зі складним виразом обличчя глянув на батька, але той був з точно таким самим лицем. – Батьку, я бажаю зробити Басена спадкоємцем. Я також планую з’їхати-

– Хьон-нім, ти не можеш залишити нас!

«Кейле, ти справді так ненавидиш жити з нами?» – Дерут не міг вимовити слова, що застрягли йому в горлі. Він відчував провину до свого первістка, якому було лише 8, коли він представив йому Вайолан та Басена як нових матір та молодшого брата. Він очікував, що Кейл закрутить веремію або навіть кричатиме, осудливо думаючи, що він намагається замінити його матір, але хлопець не зробив нічого з цього. І це заставило Дерута присоромитися за те, що він є таким слабким батьком.

– Я лише хочу бути ближче до університету, і я давно вже думав про те, аби жити самостійно. Надіюсь, ви схвалите моє рішення, батьку. Це єдина річ, про яку я прошу, – Кейл дивився серйозно та твердо, без жодних вагань.

– Гаразд.

– Батьку!

– Але ти мусиш відвідувати нас принаймні під час канікул та в особливих випадках. Крім того, ми допоможемо тобі знайти квартиру, де можна зупинитись, та переїхати туди. Не турбуйся про гроші, я покрию все, тому ти не повинен щось робити.

– Так, дякую, батьку, – хлопець поклонився та глянув на брата. – Басене, я скоро навідаюся в особняк, не хвилюйся. Попіклуйся про свою сестру та матір для мене.

– Добре, хьон-нім.

Обидва дивилися, як Кейл залишає кімнату, зі сум’яттям у очах.

Кейл радісно гмикнув, повернувшись у свою кімнату: «Чудово, мені не треба більше нічого робити. Принаймні я можу спокійно влаштуватися на своєму місці». Почувся стук у двері, й голос дідуся долинув з-за них.

– Молодий майстре-нім, чи можу я ввійти?

– Так, можеш зайти.

Стало видно піднос, із якого линув запах печива та лимонного чаю.

– Молодий майстре-нім, дідусь приніс вам печиво свого сина та ваш улюблений лимонний чай, – сказав дворецький із лагідною усмішкою.

По спині Кейла пробігло тремтіння, коли він подивився на безневинного на вигляд, але лукавого всередині стариганя. «У заді цей улюблений чай, – Кейл цокнув язиком, перш ніж випити жалюгідний лимонний напій, який дворецький приносив йому щоранку. – Принаймні, коли я піду, мені не доведеться більше пити його. Думаю, я все ж сумуватиму за ним і Бікросовим печивом».

– Не переймайтеся, я запакую вам інградієнти для приготування лимонного чаю, який ви так любите, включно з шоколадною стружкою Бікроса, хо-хо-хо.

«Чорт, цей старигань».

– Молодий майстре-нім…

– Що? – Кейл намагався приховати роздратованість, відповідаючи з кам’яним обличчям.

– Чи бажаєте ви, щоб я знайшов вам квартиру до вподоби?

Кейл усміхнувся та сказав:

– Не треба, Роне. Я впораюся. До того ж, думаю, я вже знайшов одну, яка мені подобається. Я вже надіслав повідомлення на пошту орендодавця і, мабуть, отримаю відповідь через кілька днів.

– Як забажаєте, молодий майстре-нім, тоді я піду, – Рон поклонився й залишив кімнату.

Нарешті, Кейл може дихати. Він піднявся й вирішив перевірити свою поштову скриньку, чи часом не надіслали відповідь на лист.

***

– Цього року знову багато людей заповнило заявку на оренду житла. Відчуваєш себе самовдоволеним популярністю? – жінка близько 30-ти років дивилася на блондина через увесь офіс.

– Тітко Ташо, ще не пройшов ранній ранок, як ви вже ниєте з того, яким красунчиком ваш племінник уродився. Нічого не поробиш із тим, що я такий гарний, – молодик знизив плечима.

Таша перекривила його, почувши самозакохану відповідь свого єдиного племінника.

– До того ж, хіба я не був завжди популя- Ай! – велика стопка документів прилетіла в голову Альберу.

– Ага, зараз, дорогий племіннику, ти все ще маєш багато роботи, тому замість того, щоб теревені правити, руками працюй, – Таша кинула гострий погляд на симпатичного юнака, який був обкладений горами паперу, хотячи, щоб він  їх просто викинув.

– Я второпав, тітко Ташо, не хвилюйтеся, я скоро закінчу.

– Тобі варто. Ти маєш повечеряти як тільки закінчиш. Мені потрібно знову заскочити до Шона.

– Останнім часом ти відвідуєш його частенько, – Альберу посміхнувся. – Не хочеш мені нічого розповісти, тітко Ташо?

– Перш ніж ти спитаєш про чуже особисте життя, ти маєш подумати про своє, Альберу, – Таша  ігнорує дратуючу посмішку на сяючому обличчі племінника. – Хай там як, цього року є кілька цікавих кандидатів. Ти можеш вибрати когось, опираючись на їхні профілі зі списку, що я тобі надіслала.

– Добре, я зрозумів. Ви можете вже виповзати. Будьте обережними по дорозі та передавайте привіт своєму любому Шону від мене, – Альберу тихо розсміявся, побачивши Ташу з невдоволеним обличчям.

– Невдячний шмаркачу, просто дочекайся, коли у тебе також з’явиться партнер, пф, – Таша зачинила двері й кімната знову наповнилася тишою.

Альберу всередині глузував із думки про себе та свого партнера. Він уже був зайнятий. У нього не було часу на любов, коли його положення спадкоємця дому Кросманів було таким хитким з тих пір, як він втратив прихильність батька. Зараз він змагається зі своєю зведеною сім’єю, яка зробить що завгодно, аби вивести його зі гри.

З чотирьох закритих кімнат лунали звуки друку. Вже майже минула десята година вечора, а він забув повечеряти знову.

«Ну, Таша все одно не дізнається про це, – Альберу зітхнув, думаючи, що йому знову доведеться не спати допізна. – Ах,точно, мені все ще треба переглянути список кандидатів».

– Хааа…

Альберу зморщив ніс і торкнувся скронь. Йому треба зробити додаткову роботу ближче до ночі.

«Таша сказала, що тут були цікаві заявки, але вони не виглядають дуже-»

– … Кейл Генітьюз?

Юнак пробурмотів ім’я, яке було темою всіх гарячих статей у неті за останні дні. Він знав про цього знаменитого молодого майстра із заможної компанії. Він використовував свою мережу, щоб знати про всіх дітей від високопоставлених політиків, онуків від могутніх магнатів до синів і дочок видатних кланів по всій Кореї з міцною опорою. Він повинен був знати сильних гравців, щоб пізніше використати їх.

«Кейл Генітьюз, 18 років, гммм, добре… Його заява непогано написана. Немає домашніх улюбленців, день народження… 8 листопада…»

– Виглядає досить нормально.

Альберу похитав головою: «Ні».

– Цей покидьок ненормальний.

Альберу Кросман, будучи прискіпливим хлопцем, у вільний час читав статті. Він був здивованим тим, що цей божевільний придурок оголосив. Він подумав, що це кумедно – той залишив титул спадкоємця та передав його зведеному братові, Басену. Альберу й Кейл, обидвоє були дивно схожими й різними водночас. Він задумався над цим.

«Ми обоє старші сини-спадкоємці з поважних домів… Та обоє маємо зведену сім’ю».

– Але єдина різниця між нами в тому, що він відмовився від кращого майбутнього, що вже на тарілочці було перед ним, натомість віддавши таку можливість своєму зведеному братові, – він вважав це смішним, тому що сам ніколи би такого не зробив.

Альберу завжди був обережною людиною. З тих пір, як він втратив прихильність батька – з тих пір, як втратив матір, він робив усе можливе, щоб не допустити помилок, якими могли скористатися в брудній і жорстокій боротьбі за владу. Оскільки ніхто не підтримував його, йому довелося докласти багато зусиль, щоб його не втоптали і не дивилися на нього зверхньо мачуха та брати.

Альберу пробурмотів:

– Гадаю, ми двоє втратили своїх матерів у юному віці, ха…

І не зупинючись набрав текст, після чого негайно закрив ноутбук. Він відчув, що йому  необхідно перепочити, коли подумав про ті всі важливі справи, які потрібно було зробити в кампусі через декілька днів.

«Кейл Генітьюз, який цікавий виродок».

Не усвідомлюючи цього, Альберу посміхнувся, засміявшись від думки, що це могло бути не просто випадковістю. Але він вирішив відкласти роздуми про це. Йому потрібно було поспати. Можливо, ще й захопити трохи легких закусок перед тим, як залізти на ліжко.

Солодко позіхнув.

Кейл здригнувся від виду добродушної усмішки старого дворецького, присутності якого він не помітив. Той стояв перед його ліжком, тримаючи ноутбук, який він залишив на столі вчора ввечері.

– Молодий майстре-нім, я почув сповіщення, тому приніс вам ком’ютер якомога швидше, але ви все ще спали, тому я просто зачекав, поки ви прокинетесь, – хитра посмішка Рона змусила все в животі Кейла скрутитись.

– Мм, поклади сюди, Роне. І принеси сніданок у мою кімнату, – «так, швидко забирайся, страшний стариганю».

Рон ввічливо поклонився після того, як передав у руки хлопця вже відкритий ноутбук. Кейл усміхнувся й заговорив, коли дворецький вже майже вийшов:

– Мою заявку одобрили. Я поїду туди укладати договір про оренду через 2 дні. Роне, обов’язково все спакуй.

– Дідусь Рон зробить, як ви волієте, молодий майстре-нім.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: